«Арена Пернамбуку»: довга дорога у заторах

Шалені корки ледь не задушили мене. Вийшов зі свого готелю за три години до початку матчу Італія – Коста-Ріка, і, сівши в автобус разом з італійськими журналістами, що зупинилися у тому ж готелі на знаменитій набережній Ресіфі Боа- Вьяжем,  розраховував бути на «Арені Пернамбуку» максимум за годину. Адміністратор готелю прогнозував 30-40 хвилин, але до місцевих прогнозів щодо часу у дорозі завжди треба трохи докидати: бразильці люблять видавати бажане за дійсне.

 

Бразильські «даїшники»  

 

Провівши попередню ніч також  в автобусі (рейсовому, по маршруту Натал – Ресіфі), я легко віддався бажанню сну, розраховуючи, що прокинуся якраз за годинку, коли будемо вже біля арени. Мене розбудив звук автомобільних сигналів, і, подивившись на годинник, з‘ясував, що проспав півтори  години (втома дороги далася взнаки),  до гри залишається стільки ж, а ми стоїмо у нездоланному заторі! Клин вантажних, легкових автомобілів  та мопедів туго  зав’язав дорожній вузол і поліція, хоч її тут було багато, нічого зробити з цим не змогла. А може не дуже й хотіла.













Троє поліцейських, не напружуючись, невідомо на що  чекали просто обабіч дороги:  один розмовляв по мобільному, ще один про щось спілкувався з власником мопеда.  Активно махав руками і свистів лише один місцевий «даїшик» - зовсім не такий,  як у нас: у жовтій бейсболці, чоботах, нарукавних і наколінниках, без жезла, але зі свистком. У свисток він дув без перестанку, але користі від того було мало. Ще днем раніше, у Наталі, я побачив як неефективно працюють місцеві регулювальники: пропускаючи по 4-5 машин, при цьому зупиняючи рух, коли автомобілі ще можуть їхати в поворот, не перекриваючи руху іншому напрямку. Одне слово, катастрофа. 

 

Купіть шолома 

 

Колонна машин майже не рухалася, а до матчу вже залишалася одна година, а до стадіону – 10 кілометрів!  Мотоциклісти готові були підзаробити і підвезти до «Арени Пернамбуку», але показували на голову, мовляв без шолома не можна. Підприємливі дівчата, що столи поруч на вулиці за стійкою (не розібрав точно, що саме за фірма, мабуть, якісь транспортні послуги) готові були продати мені шолом за 100 реалів (550 гривень). Зрозумівши, що бажання купувати у них «каску на один раз» у мене невелике, скинули ціну вдвоє – до 50 реалів, але стільки ж треба було б заплатити і за доїзд до арени. Як не крути – ті ж півтисячі гривень, а ще й невідомо, куди саме довезе цей «мопедист». 

 

Кінець стражданням 

 

Зробивши кілька знімків, я повернувся із розпеченої дороги у кондиціонований  і тихий автобус. Потроху-потроху колонна почала рухатися, набираючи непогану швидкість, і  ми доїхали до стадіону. З‘їзд управо, згідно із яскравим рекламним вказівником «Арена Пернамбуку»  - 5 км» і вільна траса попереду, дали відчуття спокою і впевненості, що до стартового свистка ми таки встигнемо. Однак впевненості у тому, що така ситуація не повториться, немає ніякої. На відміну від мундіалів, що проводилися в Європі, бразильці жодним чином не змінили існуючу у них транспортну ситуацію. Виділених ліній для автобусів у них немає, а отже, коли всі смуги  забиті машинами, проїхати і громадському транспорту, і акредитованим автобусам фактично неможливо. У п’ятницю у Бразилії стартував  довгий вік-енд , що почався від Свята «Корпус Крішту» (Тіла й Крові Ісуса Христа), а відтак усі мешканці Ресіфі гуртом виїжджали з міста з самого ранку. У цьому й була причина шалених заторів. 

 

Сенсаційна Коста-Ріка

 

Виходити за три години до матчу – це все ж доволі хороший запас часу, а тому за 5 хвилин до початку гри я був таки у ложі преси. «Арена Пернамбуку», справді,  дуже гарна – простора, сучасна і футбол з неї видно дуже добре. От тільки шкода, що Італія програла. Але, граючи надто повільно, команда Пранделлі виглядала зовсім мляво на фоні реактивних костариканців.  Руїс і Діас, Кемпбел і Боланос крутили такі візерунки атаки на флангах, що перевага італійців у центрі поля і володінні м’ячем була лише статистикою. Коста-Ріка перемогла, не зважаючи на те, що рефері не наважився призначити у ворота італійців пенальті, коли К‘єлліні підштовхнув Кемпбелла. Зрештою, по грі Коста-Ріка виглядала відчутно привабливішою і справедливо йде далі. Але хто би міг таке собі уявити! У компанії трьох чемпіонів світу саме Коста-Ріка достроково вийшла в 1/8 фіналу! ПІвденно-американці грають на своєму континенті дуже натхненно, використовуючи перевагу в адаптованості до клімату і мотивуючи себе бажанням прославити країну у матчі з титулованими європейцями.

 

Сумні асоціації 

 

Учора вся Коста-Ріка висипала на вулиці після перемоги своєї збірної. Наставник збірної, колумбієць Хорхе Луїс Пінто разом із хлопцями досяг історичного для країни успіху, а тепер збирається ще й Англію обіграти. А мені згадалося, як у 2006 наша збірна обіграла Коста-Ріку у товариському матчу у Києві 4:0, готуючись до чемпіонату світу – 2006, і як українці по всій державі – від Закарпаття до Криму – святкували на вулицях успіхи нашої збірної на тому турнірі  – і вихід у плей-офф, і перемогу над швейцарцями з виходом у чвертьфінал… Сьогодні нам цього свята дуже бракує… Але нічого, прорвемося і ще будемо святкувати на футбольних форумах. Слава Україні! 

Відкриваємо Бразилії разом! За підтримки компанії «Агробізнес»

 

О.ГЛИВИНСЬКИЙ, Sport.ua