БАЗЕЛЕВСЬКИЙ: «Безглуздо вішати ярлики на молодих гравців»

Інтерв’ю з відомим баскетбольним фахівцем Дмитром БАЗЕЛЕВСЬКИМ

БАЗЕЛЕВСЬКИЙ: «Безглуздо вішати ярлики на молодих гравців»

– Як баскетбол з’явився у Вашому житті?
– В баскетбол я прийшов завдяки моєму другу і однокласнику Валерію Старих. Він був високим хлопцем, його помітив тренер і запросив займатися баскетболом в нашу алчевську ДЮСШ. З часом він вмовив мене кинути футбол і за компанію ходити з ним на тренування з баскетболу. До слова, вагомим на той час аргументом на користь баскетболу, для нас пацанів, були класні болгарські м'ячі та захоплюючі ігри на тренуваннях. Мені було 12 років, коли я прийшов на першу баскетбольну тренування. До цього я трохи займався легкою атлетикою і плаванням, тобто спорт в будь-якому прояві був мені цікавий. А те, що я залишився в баскетболі – це заслуга мого першого тренера Валерія Семеновича Танкілевича. І за це я йому дуже вдячний.

– У пітерському «Спартаку» Ви перетнулися з зовсім юним Андрієм Кириленко. Тоді було видно, що він виросте у гравця екстра-класу?
– Так, з Кириленком ми грали в Пітері, і хоча Андрій ще вчився в школі, він вже тоді був повноцінним гравцем нашої команди, в перший рік моїх виступів в «Спартаку». Відчуття гри та фізичні дані давали певну перевагу Андрію, але його вражаюча працездатність і щире бажання стати найсильнішим баскетболістом зробили з нього зірку світового масштабу. Я не скажу, що Кириленко «жив» у спортзалі, але з упевненістю можу сказати, що компанія у складі Миколи Падіуса, Ігоря Заманського, Геннадія Силантьєва і відповідно Андрія Кириленка вкрай рідко залишала зал після стандартного тренування. Змагання в кидках зверху, хто перший заб'є зверху два м'ячі, змагання в кидках з дистанції, в залі стояла штанга з млинцями... – цього було достатньо для роботи над стрибком і захистом. Вони чомусь нікуди не поспішали після тренування, здавалося, зовсім не втомлювалися після серйозних навантажень із загальнофізичної підготовки. Я переконаний, що тільки завдяки такому відношенню до своєї роботи, бажанню вдосконалюватися, всі вони стали відомими баскетболістами. І потрібно відзначити, що вже тоді Андрію пророкували велике майбутнє, кар'єру професіонала, і він знав, що скоро поїде в ЦСКА. Але ці аванси тільки мотивували його до ще більш серйозної роботи над собою. Погодьтеся, що для того щоб стати сильніше когось, потрібно навчитися здобувати перемоги над собою. Потрібно завжди рухатися вперед – через не можу, не чекаючи кращих умов, не скаржачись, що все якось не так. Кириленко це не тільки розумів, але і робив. Результат ми бачимо.

– Після переходу зі «Спартаку» в «ПАЄЄК» різниця відчувалася у всьому?
– Кіпрський «ПАЄЄК» точно мене здивував – це була команда дуже далека від професійної організації. Частина гравців не завжди могла відвідувати заплановані тренування, оскільки вони вчилися або працювали. Та й те, що стосується виконання умов контракту, було на вкрай аматорському рівні. За 4 місяці роботи в кіпрській команді, ми отримали півзарплати за один місяць. «Хороший» досвід для розуміння реалій закордонного життя. Але я «компенсував» матеріальні проблеми надбаннями в моральному та естетичному плані: чудовий клімат, унікальна природа цього дивного острова дещо скрашували фінансові непорозуміння.

– Багато українських гравців у ті часи намагалися влаштуватися в НБА. У Вас такі спроби були?
– Так, у мене була можливість поїхати в тренувальний табір «Атланти Хоукс». Було запрошення генерального менеджера цієї команди для мене і Григорія Хижняка, але так склалися обставини, що ми не змогли отримати американські візи. Відповідно потрапити в НБА так і не довелося.

– Вам вдалося пограти на Тайвані, Кіпрі, у Росії та Польщі. Який з цих періодів кар’єри запам’ятався найбільше і чим?
– Скажу банальність, але всі мої виїзди закордон мені запам'яталися, кожен по-своєму, звичайно. Здивую, напевно, але головне було те, що у всіх країнах мені подобалося грати в баскетбол. Інше було другорядним. З точки зору професійної організації баскетболу мене засмутив, як я вже говорив, кіпрський «ПАЄЄК », але там така природа... Тайвань – екзотика, Польща – це Польща. Росія, Санкт-Петербург... Що сказати? Прегарне європейське місто, культурна столиця Росії. Спогади, пов'язані з ним – прекрасна архітектура, музеї, театри – все це залишило незабутнє враження. Санкт-Петербург – кращий, після Києва, звісно ж.

– «Хімік» за вашої безпосередньої участі стабільно завойовував «бронзу». Розбити гегемонію «Азовмашу» і «Києва» було нереально?
– Бронза Суперліги – це найкращий результат у моїй тренерській кар'єрі. І я б не сказав, що в той сезон ми віддали «Азовмашу» місце у фіналі. Було 5 ігор в другому раунді плей-офф з п'яти можливих. Але це баскетбол, це м'яч...

– Як у Вас у 2009 році виникла ідея проводити баскетбольні табори? Як вважаєте, що позитивного вони дали?
– У першу чергу, ідеєю, поштовхом для проведення першого в Україні баскетбольного кемпу була моя робота в літньому таборі Університету ТексесТех (Texas Tech University) під керівництвом легендарного Боббі Найта (Bob Knighte). Їдучи з Америки, я подумав, що непогано було б перейняти цей чудовий досвід і організувати щось подібне для наших дітей. Мою пропозицію було прийнято і за підтримки керівництва южненського «Хіміка», в особі Валерія Степановича Горбатко та Сергія Миколайовича Назаренко. У результаті ми провели дуже цікавий, впевнений, що потрібний, літній табір для юних баскетболістів. Сподіваюся, що він усім запам’ятався.

– Що пішло не так в «Політехніці-Галичині»?
– Це залежить від того, з якого боку на це подивитися. Якщо ви вважаєте, що два тижні початку чемпіонату це реальний термін для оцінки тренерської роботи, висновків і розриву контракту, то у мене щодо цього інша думка. Якщо ви думаєте, що в нинішній Суперлізі є така природна можливість проявити себе, показати все, що ти можеш як баскетбольний тренер, то я вважаю зовсім не так. І зараз ті тренери, які представлені в Суперлізі, вкрай залежні від удачі в покупках в літній період. До того ж, потрібно сказати про таку важливу складову, як необхідна атмосфера в клубі, «хімія» відносин всередині команди, на яку не завжди може вплинути тренер. Це не просто створити роками, а за два місяці передсезонної роботи і зовсім неможливо. На сьогодні тренер Суперліги нагадує щось середнє між спортивним менеджером і агентом баскетболістів. Причому менеджерські здібності і можливості клубу більш значущі, ніж тренерські здібності. У цьому, мабуть, і криється секрет моєї такої короткою тренерської роботи в регулярному сезоні Суперліги і не тільки моєї.

Спробуймо розібратися. Є бюджет, який дозволяє мені взяти трьох іноземців, рівних за якістю одного, покликаного в команду легіонера, в наступному більш успішному сезоні. Як ви думаєте, яка команда з однаковим числом легіонерів буде грати краще і успішніше? Враховуйте, що легіонер – це легіонер і зовсім посередніх легіонерів практично немає. Своїх – кращих, також не просто знайти, вони вже розібрані по командах. Намагаюся пояснити, не знімаючи відповідальності з себе , що в боротьбі бюджетів складно виграти за рахунок інших складових успіху.

Я вважаю, як що у професійній баскетбольній команді робота будується з гравцями дещо слабкого рівня або спираючись на молодь, то тут ключем до успіху може бути тільки час і напружена робота всього колективу. Час проти грошей. Час у мене не вистачило. А те, що ось так склалося у мене –значить так склалося. Головне, зробити висновки, а вони були зроблені, і рухатися вперед.

– Багато наших клубів значно скоротили бюджети перед цим сезоном. Як, на Вашу думку, це вплине на наш баскетбол?
– І правильно зробили. Роздутими бюджетами, покупками дорогих легіонерів зараз мало кого здивуєш, той час вже пішов. Хочеться сподіватися, що ті гроші, які останнім часом витрачалися на бажання справити враження, тепер будуть вкладатися в більш надійні починання. Я вважаю, що якби наші клуби в останні десятиліття більш далекоглядно займалися баскетболом, то тільки в містах, де є команди Суперліги, на їх базі, були б створені великі регіональні баскетбольні школи, а в них отримали б роботу професійні дитячі тренера. Це б слугувало прикладом для решти клубів, для ДЮСШ, які готують наше з вами покоління майбутніх баскетболістів. Без вкладання коштів у фундамент, без серйозної роботи на «нульовому рівні», неможливо побудувати гарний будинок. І якщо останнє будувати з порушенням традицій і природних технологій, то зовсім незабаром отримаємо і тріщини, і розломи. Але ж нам це не потрібно. Тому і вірити в краще, і робити усе можливе для наближення цього кращого майбутнього потрібно зараз.

– На що може претендувати команда з повністю українським ростером у Суперлізі? Востаннє так «вистрілив» БК «Київ» у 2010 році, але зараз ніхто й близько не претендує на такі результати.
– «Постріли» навмання...З розуміло, що і віри в них мало, та й, по суті, вони марні. Потрібна стратегія, потрібні ідея, мета та історія (традиція). Потрібно перемагати у війнах, а не в окремих боях. Історія не складається з окремих перемог, титулів і провалів, історія складається з людей, з друзів, молодших і старших в аматорському баскетболі, з професійних гравців, з молодих баскетболістів і ветеранів, з уболівальників – батька і сина, а може й діда. От скажіть, багато ви знаєте батьків, які привчили вболівати за «Говерлу» або «Азовмаш» своїх синів? Яне знаю.

Яка користь від одного точного стрільця (або пострілу) в бою, якщо у суперника п'ять таких же стрільців на одного твого? Якщо у супротивника замість того, хто піде, прийдуть десятки готових тримати знамено свого клубу, впевнених у своїх традиціях, у вірі, що поруч свій боєць. А якщо навколо тебе одні варяги, згоден, які добре працюють, але тільки за гроші...?

– Що думаєте про натуралізацію Юджина Джетера? Чи знайшли ми ідеальну кандидатуру для натуралізації за людськими та ігровими якостями?
– Джетер – класний і корисний для нашої команди гравець. Судячи з усього, за людськими якостями, він прийнятний для наших хлопців: вони не сподіваються на нього, як на рятівника в складних ситуаціях та іграх, для наших він став «своїм». Юджин заслужив їхню повагу. Чим? Краще запитати у наших збірників.

– Багато молодих українських гравців, на яких покладалися великі надії, сильно здали у минулому сезоні. З чим це пов’язуєте?
– Зв'язати всіх одним ланцюгом складно та й чи потрібно?У кожного гравця своя історія, свої кращі сторони і свої проблеми. Я лише можу порадити перечитати свою відповідь на питання про Андрія Кириленка. Нашим гравцям треба працювати, серйозно працювати, не здаватися, навіть якщо журналісти говорять, що здали. Потрібно думати самим, радитися, слухати досвідчених українських гравців і тренерів. Я готовий і хочу допомагати, а разом, впевнений, ми доб'ємося втілення і тих великих надій.

– Кого з вітчизняних молодих гравців виділите у цьому сезоні?
– Це безглузде заняття вішати ярлички на молодих гравців. Кожна гра, кожна поява і прояв баскетболіста на майданчику самі по собі покажуть, хто є хто. До кого дійде простий сенс сучасного баскетболу, той і проявить себе краще. По-моєму, він полягає в наступному: «Пам'ятай, як що сьогодні, не викладаючись, ти показуєш себе на свої 100% на майданчику, то готуйся, що завтра прийде молодий, який буде на 10% кращий за тебе. Не зупиняйся і не озирайся, позаду може бути супротивник».

– Зараз можна перерахувати на пальцях однієї руки вітчизняних наставників на чолі клубів Суперліги. Чому склалася така ситуація?
– У них не вірять або не хочуть вірити керівники клубів. На жаль, стародавня біблійна історія «Немає пророка у своїй Вітчизні» як і раніше має вплив.

– Чи можете сказати, що хтось з тренерів під керівництвом яких Вам довелося грати, став вашим учителем на тренерському шляху?
– Так, їх декілька .Мій перший тренер – Валерій Семенович Танкілевич. Він привчив, що потрібно працювати і це не пропадає дарма. Наступний – Владислав Васильович Пустогаров,  він дав школу життя професійного гравця. Зураб Майранович Хромаєв допоміг, багато чого пояснив і показав в баскетболі на рівні збірної України, Звєздан Мітровіч показав і довів, що баскетбол це наука.

– Яку перемогу у своїй недовгій тренерській кар’єрі вважаєте найзначимішою?
– Це власне третє місце в Суперлізі, про яке я вже казав. І я вважаю дуже важливою, цікавою, але в той же час важкою була і вся серія плей-офф 2008 року, коли «Хімік» зіграв у кожному турі ігор на вибування максимальну кількість матчів. Всі етапи були до трьох перемог і ми гідно зіграли усі 15матчів.

– Чи слідкуєте за кимось з іноземних спеціалістів? Переймаєте чийсь досвід?
– Я досить багато читаю – перекладаю інтерв'ю, статті іноземних тренерів та гравців, але не створюю собі кумира. Думаю, що навряд чи комусь буде цікава чиясь копія в моїй особі, мені тим більше. А от бажання переймати досвід, вміння,все те, що називається «вчитися, вчитися, вчитися» – цього у мене не відняти.

– Ви зараз займаєтесь проектом «Bazecamp», але чи не отримували пропозиції від якихось клубів? Коли плануєте завершити «творчу відпустку»?
– Відпустки, по суті, не було. Завжди було маса таких моментів, ідей, які проявляються і вимагають свого втілення. Я брав участь і організовував літні баскетбольні табори, провів тренерський семінар, був зайнятий у декількох проектах при підготовці та проведенню чемпіонату Європи з баскетболу U-16 у Києві. Всі ці заходи, як і плани участі у підготовці та проведенні ЧЄ-2015 опрацьовуються і втілюються в життя нашою організацією «BasketOpen». Крім того, я також з інтересом працюю у всіх заходах, що проводяться під егідою Федерації баскетболу України, з популяризації та розвитку баскетболу в Україні. До слова сказати, в нинішньому сезоні створена команда Вищої ліги чемпіонату України з баскетболу БК «Авангард» (Київ) – там я на рівні спортивного директора намагаюся втілити свої ідеї, стратегії та бачення розвитку сучасного баскетболу і справжнього українського баскетбольного клубу. А проект Bazecamp.net – це саме та традиція, яку потрібно пам'ятати і розвивати. Адже цей сайт був створений як якесь неофіційне, альтернативне бачення того южненського річного баскетбольного табору. Далі було вирішено не припиняти його роботу, а по мірі можливості розвивати. Ось так непомітно він і переріс у, сподіваюся, корисний і потрібний людям ресурс для інтернет-спілкування. Там я веду свій блог і при нагоді запрошую всіх до спілкування.

Андрій ГУЛІЙ

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Источник — Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Загрузка...
Комментарии
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности