Георгий ЧЕРДАНЦЕВ: «Россия может не справиться с ЧМ-2018»

Вашій увазі ексклюзивне інтерв'ю Георгія Черданцева.

- Почнемо, напевно, з традиційного для нашого журналу питання. Студентські роки ... Які спогади у Вас про цей період життя?
- Хм, найкращі. Шкода, тільки що вчитися стало подобатися пізно. Так вийшло, що в 16,5 років я закінчив школу і в цей же рік вступив до університету. Ну, яке навчання в 16-то років! Тому звичайно розваги, всілякі насолоди, уповання свободою і незалежністю від батьків вчитися заважали. Всерйоз за навчання я взявся курсі на 4-му вже, але було пізно - залишався дипломний рік, так що міг би знати набагато більше, якби вчитися пішов пізніше.

- А на кого Ви вчилися?
- Я навчався на філологічному факультеті МГУ на романо-германському відділенні. За дипломом я викладач англійської мови та зарубіжної літератури, перекладач. Вільно володію двома мовами - англійською та італійською.

- Напевно, це і вплинуло на Ваш подальший вибір професії?
- Не вплинуло, але допомогло - безумовно, все-таки гуманітарна освіта, знання іноземних мов. І потім, ніякого вибору професії не було. Я потрапив на ТБ випадково. Не збирався навіть туди. Це був для мене зовсім інший, недоступний світ, але захоплення футболом і обставини зіграли свою роль, мені пощастило.

- Розкажіть детальніше, як Ви потрапили на ТБ?
- Так вийшло, що я залишився без роботи в 96-му році. Перед цим працював у банку в юридичному відділі перекладачем. А потім я опинився в Італії представником туристичної фірми, попередньо попрацювавши вантажником на складі в Стамбулі. Ось так склалися обставини. В Італії ж я не затримався надовго за сімейних причин. Повернувся додому, сиджу без роботи, дивлюся телевізор, по якому показували по п'ятницях «Футбольний клуб». І ось одного разу мене хтось запитав, а ким би я взагалі хотів бути. Ну, я відповів, що, напевно, мені було б цікаво попрацювати в спортивній журналістиці. Але я й гадки не мав, як у цей світ потрапити. А потім у мене з'явилася дівчина, яка працювала на «МУЗ-ТВ». Так я вперше зіткнувся зі світом телебачення. Вона дуже пишалася тим, що працює на ТБ, а я сидів без роботи і злився.

І ось одного разу, коли вона мені в черговий раз щось цікаве розповідала про життя на «МУЗ-ТВ», на «НТВ» у цей момент йшов «Футбольний клуб» і я їй сказав: «Подумаєш, «МУЗ-ТВ», а я ось буду в цій програмі працювати - на «НТВ». А тут якраз на днях я прочитав в газеті, що запускається перший супутниковий спортивний канал!. Ну, я й подумав, що їм же потрібні будуть люди, а де взяти у Росії професійних спортивних журналістів? Адже їх ніде не готували. Але я не думав про коментаторську роботу. Я думав про те, як би взагалі потрапити в цей телевізійний світ.

Ну а далі просто: написав резюме, воно у мене було хороше - вища освіта, досвід роботи, іноземні мови, футбольний бекграунд. Буквально на наступний день подзвонив Діма Федоров, який тоді з Василем Уткіним на пару робив передачу «Футбольний клуб». Вони запросили мене на співбесіду і сказали, що беруть, але штатне місце і зарплату гарантувати не можуть. Так от я і прийшов в Останкіно в жовтні 96-го року. А через тиждень уже озвучив свій перший сюжет - переклад з англійської тележурналу. Ще за тиждень поїхав на першу зйомку і вже зняв свій перший сюжет. А ще через місяць мене взяли у штат «НТВ-Плюс», який тоді тільки формувався. Загалом, пощастило - опинився в потрібний час у потрібному місці.

- Чому Ви навчилися, працюючи з цими професіоналами?
- Хорошим репортером (а репортером я був хорошим) мене зробили, звичайно, Уткін і Федоров. Вони ж обоє з педагогічного інституту - справжні педагоги, хоч і молоді тоді були. Всьому мене навчили. Тексти писати в першу чергу. Ви б знали, скільки моїх текстів Уткін викинув у відро для сміття (посміхається). Але в 98-му році я поїхав на ЧС до Франції повноцінною репортерською бойовою одиницею «Футбольного клубу». І відпрацював там добре, що і зумовило подальший розвиток телевізійної кар'єри.

- А коли вперше озвучили матч?
- У 98-му, восени. Це був поєдинок Італія - Норвегія на ЧС-98. Його треба було переозвучити. До цього я майже рік озвучував огляд АПЛ. Сьогодні інколи пред'являють якісь претензії, коли я коментую англійські команди, що я не в темі. Але ці люди просто не знають, що в кінці 90-х я «не вилазив» з англійського футболу і з нього починав, тому що Італію у нас завжди коментував Маслаченко.

- Георгій Володимирович, Ви відрізняєтеся живим, емоційним стилем коментування. Вирішили, що будете так коментувати ще перед початком своєї кар'єри або все це прийшло з часом?
- Ні, звичайно, нічого я не вирішував. Це само-собою якось вийшло. Я сам грав у футбол, ходив на стадіон. Так що мені зрозумілі і близькі емоції справжнього вболівальника. От якось і вийшло так, що я почав передавати їх через ефір.

- А Ви в дитинстві займалися футболом?
- Так, я відіграв на дитячо-юнацькому рівні років 10, пройшов всі вікові категорії від 1-ї команди хлопчиків (8 років) до 1-ї команди юнаків (15-16). Чемпіон Москви, неодноразовий призер, у мене вдома грамоти є, медальки, призи кращому гравцеві і т.д. Грав за «Спартак-2» півзахисником. Починав зліва, хоча я правша, закінчував опорним.

- Як так вийшло, що під час Євро-2012 ви не працювали на телебаченні?
- А ніхто з «НТВ-Плюс» не працював. Уткін і Розанов - це окремий випадок. Але вони на Україні працювали. А «НТВ-Плюс» права не купував, от ми і не коментували на ТБ, але я на радіо зате відірвався по повній.

- Як ставитеся до того, що Розанов перейшов працювати в Україну?
- Нормально, чому б і ні? Мало які резони у людини. Я просто знаю причину, але не можу про неї говорити.

- Як оцінюєте рівень підготовки України до Євро-2012?
- Я був у Києві всього добу. Мені дуже сподобалася фан-зона, але відсутність вболівальників на більшості матчів - це провал. І відсутність іноземних гостей - теж провал. Дивно, коли на матч Італія - Англія йде натовп, одягнений у майки цих збірних, але при цьому в натовпі російсько-українська говірка. На цю гру повинні були приїхати 20-30 тисяч англійців мінімум.

- Чи багато матчів дивилися наживо?
- Один: Італія - Англія у чвертьфіналі. І потім, як це я не працював на ТБ? Я вів передачу «Футбольний клуб» на Євро, як заводний, мало не кожен день. Це, я Вам скажу, поскладніше, ніж коментувати.

- Як оцінюєте результати збірної Росії на Євро? Хто винен у цьому промаху?
- Я не вважаю невихід з групи катастрофою. Могли вийти, могли і не вийти. Помилки чисто тренерські, у підготовці до конкретного матчу до конкретного суперника. Вважаю, не можна було жити в центрі Варшави, не можна було розлучатися з тренером до початку чемпіонату і т.д. Загалому, багато причин. Але потрапив би Дзагоєв у ворота, була б зовсім інша розмова.

- Що думаєте про призначення Фабіо Капелло на посаду головного тренера національної команди?
- Капелло - це дуже круто. Перебування в Росії одного з найкращих тренерів у світі не може зовсім минути безслідно.

- Чемпіонат Світу-2018 пройде в Росії. Як вважаєте, чи зможе країна впоратися з проведенням такого заходу?
- Боюся, що ні. Особливо тривожить настрій серед молодіжних фанатських угруповань. Якщо вони мають намір відловлювати іноземних хворів і бити їх так, як б'ють на єврокубках зараз, це буде ганьба побільше тої, яку поляки влаштували у Варшаві. Я особисто не бачу ентузіазму населення з приводу проведення ЧС. А якщо фанати будуть себе і далі так вести, як на матчі «Анжи» - «Аз» і «Спартак» - «Фенербахче», то як би взагалі чемпіонат не відібрали. Англійці ж того тільки й чекають.

- Нещодавно в інтернеті з'явилося відео, де Ви коментуєте матч дворових команд. Як з'явилася така задумка?
- Не можу розповісти. Нехай це залишиться секретом. Але мене здивував успіх цього відео. Дуже сильно здивував. Ось що потрібно людям, а не «Арсенал» - «Ліверпуль» або Росія - Голландія.

- А взагалі, чи граєте самі в футбол?
- Якщо регулярно, то ні. Я ногу зламав у позаминулому році, а до цього операцію на коліні робив. Боляче грати, але зрідка бігаю. Мені це подобається навіть більше, ніж коментувати (посміхається).

- Любите футбольні симулятори?
- Та тільки один, «сегівський». Але півроку вже не граю. Просто набридло сидіти за комп'ютером.

- Як проводите вільний від роботи час?
- Ось з вами спілкуюся (посміхається). У мене така робота, що не зрозумієш коли час-то вільний. Начебто, вдень не зайнятий, а весь час якісь справи, зустрічі. З дитиною намагаюся зайвий раз час провести, в спортзал змушую себе ходити. Не люблю, але розумію, що це необхідно.

- Ви домоглися великої популярності як в Росії, так і за кордоном. Чи впізнають люди на вулиці?
- Після того як з'явився телеканал «Спорт-Плюс», стали впізнавати частіше. А щодо «за кордоном» - смішно, але мене впізнали в ресторані на Брайтон-Біч у Нью-Йорку. І в Німеччині люди місцеві з числа наших емігрантів підходили, фотографувалися.

- Чи хочете спробувати себе в якійсь іншій роботі, ніж спортивній журналістиці?
- Так, я вважаю, що я сильний ведучий. У мене величезний досвід роботи в прямому ефірі будь-якої складності. Мені було б цікаво розвиватися саме як провідному великого ефіру, не обов'язково футбольного, тому що, на жаль, в Росії навряд чи настане час, коли ток-шоу про футбол буде мати місце в ефірі федерального каналу, як на Україні чи в Італії. Напевно, я міг би бути хорошим керівником, але не впевнений, що хочу цієї відповідальності. Втім, все залежить від обставин.

- Озвучування якого матчу запам'яталося найбільше?
- Це не Росія - Голландія точно. Мені пощастило, я коментував багато хороших, пам'ятних матчів ...

- За яку команду вболівали в дитинстві?
- За «Спартак». Я ж грав за нього (посміхається).

- Чи коментували коли-небудь матчі у нетверезому стані?
- Ні, це небезпечна гра. Непотрібний ризик. Як і їздити п'яним за кермом. Мало що може трапитися. Наприклад, скажеш щось не те. Але я б прокоментував! Не в ефірі звичайно, а на корпоративних заходах. Це мої найкращі репортажі. Хто чув, не дасть збрехати.

- Як Вам вчинок Дмитра Савіна, який вийшов в ефір у нетверезому стані, тим самим втративши роботу?
- Дурість. Звичайна людська дурість. У хлопця є сім'я, діти, ніколи не можна забувати про відповідальність перед ними.

- Можете трохи розповісти про свою сім'ю?
- Дружина працює в маркетингу. Вона фахівець дуже високого класу з великим досвідом роботи. Футболу воліє балет. Синові в жовтні буде 4. Володіє таким ударом з правої, що я не встигаю зреагувати. Любить пробити зльоту (посміхається). Я не думаю робити з нього професійного футболіста, тому що вважаю, що без освіти в наше століття нікуди не дінешся, але якщо йому сподобається грати, я не буду заперечувати і, звичайно, зроблю всіляке сприяння в його починаннях.

- Давайте наостанок проведемо такий собі бліц-тест. Расскажіть смішну ситуацію з життя.
- Коли я був студентом, то часто приймав гостей у себе вдома, батьки регулярно кудись виїжджали на вихідні. І ось одного разу мій приятель просить справити його День народження у мене вдома. Я не заперечую, тільки кажу, що їжа - його. Так і домовились. Загалом, приносить він величезного смаженого гусака, який займає півстолу. До мене додому приходять його друзі, серед яких я не всіх знав добре. Оскільки всі були молоді, то до гарячого, тобто до гусака цього, не дожив ніхто, гусак так і залишився на столі. Я годині о шостій ранку прокинувся і думаю: поки всі сплять, треба терміново зробити прибирання, щоб як всі прокинутися, швидко їх вигнати і чекати батьків вже в прибраній квартирі. Я все прибрав, навіть пропилососив. Тільки от гусак цей очі муляє.

Я думаю: як вранці всі прокинуться, почнуть його їсти, бруднять знову мені весь посуд - посудомийної ж машини тоді не було. Природно, мене це не влаштовувало. А тут на кухню прийшов товариш мого приятеля, я його ледве знав, в будинку він у мене був перший раз. Я йому кажу: «Слухай, поки я тут посуд мию, сходИ на схОди, викинь цього гусака в сміттєпровід». Він пішов, а сміттєпровід у мене між поверхами - вниз від мого. Я, до речі, живу на 4-му. І от мию я посуд, вода шумить. Проходить достатньо часу, щоб викинути гусака і повернутися, але хлопець цей не вертається.

Я думаю, дивно - а час 6 ранку, вихідний, місто начебто спить. Вирішую піти подивитися на сходи, що там відбувається. Вимкнув воду і чую голос зі сходів, не хлопця який з гусаком пішов: «Давай, давай, зараз пройде!» Я в розгубленості виходжу на сходи, дивлюся вниз і бачу таку картину: стоять цей мій приятель і алкаш дядя Юра з другого поверху біля сміттєпроводу, з якого стирчать гусячі ноги, а дядя Юра ревно колотить гусака віником, намагаючись пропхати застряглу жирну, слизьку тушу в сміттєпровід.

З'ясувалося, що мій приятель, сунувши туди гусака в, зрозумів, що той застряг. Він почав кликати мене по імені (коротке ім'я у мене, як відомо, Юра). Замість мене прийшов сусід з другого поверху. Найдивовижніше, що ні він, ні мій знайомий в 6 ранку не здивувалися ситуації, що склалася, більш того, сусід не полінувався сходити додому за віником і взяти найактивнішу участь у проштовхуванні гусака в сміттєпровід. З тих пір гаряче на всіх тусовках у моєму будинку було заборонено.

- Самий дурний вчинок в житті?
- Я не шкодую про скоєне, що не робиться, все на краще.

- Чи користуєтеся соціальними мережами?
- Так, це невід'ємна частина життя публічної людини, але мене останнім часом це починає все більше втомлювати. Приділяю соціальним мережам мінімум часу.

- Якби на Вас звалився мільйон доларів, що Ви б з ними зробили?
- Мільйон мало. Потрібно мінімум п'ять. Я вже прикидав. А мільйон у житло би вклав, звичайно.

Вадим Рагулін, Журнал «UFM», Sport.ua