ВАЙДА: «Вратаря, который бы не пропускал, не существует»

За майже піввікову історію «Карпат» у зелено-білих строях виходило на поле чимало вихованців закарпатського футболу. Серед них і славетний голкіпер Габор Вайда, який не лише доклався до здобуття карпатівцями путівки в елітний дивізіон чемпіонату Радянського Союзу, а й захищав ворота нашої команди у її першому офіційному матчі на єврокубковій арені. Минулої п’ятниці Габор Іванович, який уже понад два десятиліття працює на адміністративних посадах в ФК «Карпати», відзначив свій 68-ий день народження.

– Габоре Івановичу, з яким настроєм ви зустріли свій черговий день народження?
– Настрій десь радісний і святковий, але певною мірою трохи сумний. Усе ж 68 років – це не 30, не 40 і навіть не 50... Це вже той вік, коли необхідно себе трохи берегти. Недаремно ж народна мудрість вчить, що годинник ходить, а роки летять. Тому десь на душі й сумно. Один філософ казав, що час і гроші мають обмежені ресурси. Але і між ними є суттєва різниця – гроші можна позичити, а от час... От і в мене вже настав той період, коли не можеш грати у футбол, як було в молодості. Бажання є велике, а от сил немає.

– Напевно десь трохи додали вам смутку за минулий рік і виступи «Карпат»?
– Радості від них було справді замало, але добре, що все більш-менш нормально для нас закінчилося і ми зберегли місце у Прем’єр-лізі. Знаєте, коли я грав за «Карпати», у нас в сезоні 1973 року також була подібна ситуація і ми ледь зберегли місце у союзній Вищій лізі («Карпати» не лише в 1973, а й у 1972 році також займали 14-е місце, двічі поспіль закінчуючи сезон за крок від вильоту в Першу лігу. – Авт.). У нас тоді, між іншим, був досить сильний склад. З тих, хто виграв Кубок СРСР і здобув путівку у Вищу лігу, з команди пішов тільки один Янош Габовда. Та й грали ми нібито не так вже й погано. Але ж «горіли», і ніщо не допомагало – ні зміна тренера, ні ротація складу. Ледь втрималися від пониження в класі. Але нічого, керівництво повернуло на посаду старшого тренера Ернеста Юста, і поступово все пішло на лад – «Карпати» знову почали боротися за місця у верхній частині турнірної таблиці, а в 1976 році тільки нещасний випадок не дозволив здобути медалі.

– Вам як воротарю, напевно, особливо важко було в тих іграх, коли вирішувалася доля команди – бути чи ні у Вищій лізі?
– Скажу відверто, було не легко. Адже від воротаря залежить дуже багато. А сезон 1973 року був для мене не найкращим – і це ще м’яко сказано. А найгірше, що не ліпше стояв і мій напарник Сашко Швойницький. Ми в іграх обоє багато помилялися, тому нас часто міняли – то він стоїть, то я, а результату все не було, хоч плач. Як кажуть, у воротаря, як і в кожної людини, дві ноги, а між ними є дірка. От туди м’ячі й залітали (сміється. – Авт.).

– І багато ви пропустили голів між ноги?
– На моїй пам’яті два. Один на «Україні» мені забили поляки. І хоча це трапилося у товариській грі зі «Сталлю» з Жешува, все одно було неприємно. А другий раз я пропустив поміж ніг після удару зі штрафного в матчі чемпіонату. Коли не помиляюсь, грали ми з московським «Динамо». Але воротаря, який би не пропускав такі голи, в природі не існує. Така вже наша воротарська доля. Головне – правильне до неї ставлення. Філософія воротаря повинна бути в цьому плані простою: ніколи не потрібно думати про погане. Раз м’яч залетів у сітку – значить, відбити його було неможливо. Звичайно, пропущений гол необхідно проаналізувати і коли було допущено помилку, то потрібно зробити правильні висновки, щоб таке не повторилося в майбутньому. Але в жодному разі не можна собі дорікати і весь час думати про те, що підвів команду – користі від цього ніякої, а дах може зірвати. Пам’ятаю, коли я захищав ворота «Карпат», відомий львівський журналіст Юліан Кордіяк частенько критикував мою гру. Але я до цього ставився завжди дуже спокійно, бо знав, що тільки той, хто сам стояв у рамці, може правильно оцінити і зрозуміти іншого воротаря.

– Що ж, тоді ви, як колишній воротар «Карпат», дайте оцінку грі своїх спадкоємців у сезоні, що завершився.
– Як і вся команда, критики на свою адресу Андрій Тлумак та Мартін Богатінов наслухалися цього сезону чимало. Здебільшого вона була справедливою, хоча й бувало, що хтось трохи перегинав палку. Розумієте, один воротар не може ні провалити весь сезон, ні його витягнути. Футбол – це командний вид спорту і в ньому кожен пропущений м’яч є результатом низки помилок. Адже все починається з того, що хтось втратив м’яча або зробив неточну передачу. Далі хтось не встиг підстрахувати чи взагалі виключився з боротьби. Потім хтось припустився позиційної помилки або не зумів заблокувати удар. А воротар – це остання надія команди, що м’яч не залетить у сітку. От і виходить, дуже часто воротарів звинувачують, що вони пропустили той чи інший м’яч, а насправді вина їхня не в тому, що вони помилилися, а в тому, що не врятували.

– Але ж воротар повинен рятувати команду – це його прямий обов’язок, хіба не так?
– Повністю з вами погоджуюся. А ще він повинен брати свої м’ячі. Так-от, за великим рахунком, Андрій Тлумак і Мартін Богатінов свої м’ячі майже всі впіймали, хоча й було кілька «метеликів». Однак проблема в тому, що вони надто рідко рятували команду. І якщо Мартін в останніх іграх сезону – особливо у півфіналі Кубка України – відіграв непогано, то Андрій на той рівень, який ми у нього звикли бачити, так і не вийшов. Сподіваюся, він на мене не образиться за цю оцінку. Та він і сам знає, що до чого. Думаю, вони обоє зроблять правильні висновки і в наступному сезоні будуть по-справжньому максимально корисні «Карпатам».

– Яку пораду ви б дали всій команді, аналізуючи сезон, що закінчився?
– Цей сезон необхідно якомога швидше забути. Це, як пропущений гол для воротаря – його треба проаналізувати, зробити висновки, щоб не повторити в майбутньому допущені помилки, і викинути з голови. У футболі, як і в житті, трапляються невдачі. Головне – вміти піднятися і продовжити ходу вперед.

– А як ви оціните останній чемпіонат України загалом? Вам він сподобався?
– Коли не брати до уваги невдалий виступ рідних моєму серцю «Карпат», то так, сподобався. Було дуже багато напружених ігор. Та й інтрига зберігалася до самого фінішу. Ось подивіться, лише в перед-останньому турі визначився чемпіон і учасники Ліги Європи. А питання щодо невдах остаточно вирішилося взагалі тільки на останніх хвилинах чемпіонату. Так що слова Віктора Леоненка, який за місяць до завершення чемпіонату сказав, що нібито вже всі команди знають, яке місце вони займуть, не відповідають дійсності. Хоча я і визнаю, що кілька ігор викликають у мене серйозну підозру щодо чесної в ній боротьбі. Та все ж значно більше було матчів, у яких ми бачили безкомпромісну боротьбу. І це не може не тішити, бо означає, що незважаючи ні на що, підводних течій у нашому футболі стало менше.

– «Шахтар» чемпіоном став заслужено?
– Так. У донеччан найкращий підбір виконавців. Та й грають вони для глядачів: заб’ють один гол, тут же біжать забивати другий, третій... А «Динамо» один ледь-ледь запхає, а далі починає само мучитися і знущатися з глядачів. Вважаю, що для них і друге місце – надто хороший результат, який вони аж ніяк не заслужили. «Металіст» по грі дивився куди цікавіше. А у киян дуже великі проблеми з грою. Пригадайте їхню гру з «Карпатами» на «Арені Львів». Ми мали забивати п’ять-шість м’ячів, а в підсумку так нічого й не забили. А «Динамо» мало півмоменту і виграло 1:0. Але в цьому і вся суть футболу – виграє не той, хто краще грає, а той, хто більше заб’є.

Інформаційний центр ФК «Карпати»