Олег РОДИН: «Про вылет Карпат даже не думаю»

В історії радянського футболу випадки, коли до національної збірної СРСР запрошували гравця з команди першої ліги, траплялися дуже рідко. Одним з тих, хто цього домігся у своїй кар’єрі, наприкінці 70-их років минулого століття став Олег Родін, правий захисник «Карпат», який минулої п’ятниці відсвяткував свій 56-ий день народження. Втім, у розмові з кореспондентом Інформаційного центру Олег Дмитрович головну увагу приділив не своїй ігровій кар’єрі, а проблемам сьогодення рідних його серцю «Карпат» та дитячому футболу, в якому він працює вже більше трьох десятків років.

– Пане Олеже, які враження у вас залишилися від матчу «Карпат» з донецьким «Металургом»?
– Зрозуміло, що позитивних емоцій гра «Карпат» не викликала, тож і враження відповідно негативні. На стадіон йшов зі сподіваннями, що нарешті побачу не лише старання з боку карпатівців, а й більш-менш осмислену гру, а головне, буде позитивний результат. Переконаний, проблеми у команди в першу чергу через відсутність результату, що породжує у гравців зневіру в своїх силах. А з кожним невдалим матчем ситуація тільки погіршується. На жаль, гра з «Металургом» не стала переломною у цьому плані. Знову ми не побачили від «Карпат» і близько тої гри, яку вони показували в попередні сезони. Як наслідок, знову поразка, а після перемоги «Олександрії» в Кривому Розі ми взагалі опустилися в турнірній таблиці на чисте останнє місце.

– Чого саме забракло «Карпатам» у грі з «Металургом»?
– Я не побачив у грі нашої команди агресії, справжнього бажання до кінця боротися за результат. Так, я розумію, що команда зараз далеко не в тих і функціональних, і ігрових кондиціях, в яких нам усім би хотілося. Але в такій ситуації необхідно грати на морально-вольових якостях, потрібно, зціпивши зуби, вигризати результат. Утім, щоб так грати, потрібно, аби на полі був справжній колектив однодумців, в якому кожен гравець у будь-який момент гри готовий прийти на допомогу чи підстрахувати партнера. Тільки тоді можна надіятися, що в кінцевому результаті команді вдасться вирішити поставлене завдання.

– Я так розумію, що ви це говорите не з теорії, а з власного досвіду?
– Саме так. Після сезону 1977 року, коли «Карпати» вилетіли з вищої ліги чемпіонату СРСР, керівництво клубу взяло курс на омолодження команди. І дуже швидко тренерському штабу вдалося сформувати практично нову команду, яка вже за рік мала повернутися в еліту радянського футболу. Повернути Львову місце у вищій лізі завадило відверто упереджене суддівство у вирішальному матчі в Мінську, коли судді нас просто «вбили» у грі з місцевим «Динамо». Втім, вже у наступному сезоні нас у першій лізі не міг зупинити ніхто. Перше місце ми зайняли дуже впевнено, і судді навіть не пробували нас десь скривдити, бо знали, що то марна справа – ми були на порядок, а то й на два сильнішими за всіх. Більше того, ми могли цілком реально виграти Кубок СРСР. До півфіналу ми не мали жодних проблем. Але з жеребом у півфіналі нам трохи не пощастило. Мало того, що ми попали на московське «Динамо», так ще й грати випало на їхньому полі. Незважаючи на знову ж таки неоднозначне суддівство, основний час закінчився 1:1. І тільки в додатковий час, маючи на одного гравця менше, ми програли 1:2.

– Для багатьох уболівальників і зараз залишається загадкою, як найперспективніша команда країни, якій пророчили за два-три роки ледь не чемпіонство Радянського Союзу, примудрилася не втриматися у вищій лізі бодай один сезон...
– Не буду приховувати, але навіть зараз, коли минуло вже більш як тридцять років, згадувати все це дуже неприємно. Не хочу вдаватися в деталі, скажу лише, що головний привід був в тому, що в команді з низки причин дуже сильно зіпсувався мікроклімат. Утворилися групи, між якими були чвари й недовіра. Тобто грати у футбол хлопці не розучилися, але коли виходили на поле, то не було згуртованого колективу. А в футболі, як і в інших ігрових видах спорту, коли між гравцями, а також між гравцями і тренерами немає єдності, то ніколи не вдасться досягти серйозного результату. Так воно було, є і буде завжди. Ні, виконавська майстерність гравців також є дуже важливою складовою успіху. Але якими б зірковими не були футболісти, коли немає згуртованого колективу, вагомих результатів не досягти.

– Давайте повернемося до головної проблеми «Карпат» сьогодення. Як гадаєте, вдасться команді втриматися у Прем’єр-лізі?
– Коли відверто, то про виліт «Карпат» навіть не думаю. Я просто собі не можу уявити, як це ми можемо не грати у Прем’єр-лізі... Так, розумом я нібито й усвідомлюю, що загроза є цілком реальною. Однак в моїй голові таким думкам немає місця. Ситуація у нас непроста, особливо коли знаєш, що в нашому футболі кожен рік в останніх турах далеко не все вирішується виключно на футбольному полі. Та в будь-якому разі, я вірю, що найгірше нас омине. Наразі все ще в наших руках. Але гравцям і тренерам необхідно зібратися і, об’єднавши зусилля, спільно вирішити питання збереження прописки у Прем’єр-лізі.

– У світлі вирішення цього питання зараз можна почути чимало голосів, які радять «Карпатам» відмовитися від боротьби за Кубок України, аби поберегти сили на матчі чемпіонату.
– Вважаю, що така думка є хибною. Навпаки, успішна гра з «Чорноморцем» у чвертьфіналі лише поверне «Карпатам» впевненість у собі, а це дуже важливо з психологічної точки зору і повинно тільки позитивно позначитися на грі команди і в іграх чемпіонату.

– У середу ваша команда (Олег Дмитрович очолює команду U-14 Академії футболу ФК «Карпати») зіграє свій перший поєдинок весняної частини юнацької першості України.
– До закінчення групового етапу залишилося сім турів. Наразі ми йдемо першими. Завтра на нас чекає домашня гра з костопільським КОЛІПС-«Штурмом», а от у суботу ми їдемо до володимир-волинського BRW-ВІК, який відстає від нас лише на одне очко. Ця гра значною мірою повинна показати, наскільки ми готові боротися за путівку у фінальний турнір Дитячо-юнацької футбольної ліги України.

– Частенько можна почути, що головне завдання дитячого футболу – пошук та підготовка талановитих гравців. Разом з тим, від тренерів дитячих команд дуже часто вимагають результат.
– Ідеальною, звичайно, є ситуація, коли присутнє і одне, і друге – тобто команда перемагає серед ровесників, а в майбутньому троє-четверо її гравців на весь голос заявляють про себе у дорослому футболі. На жаль, на практиці таке трапляється рідко. Коли ж вибирати, що важливіше – результат чи підготовка гравців – то я б сказав, що останнє. Все ж про якість роботи дитячого тренера в першу чергу судять по тому, скільки його вихованців грає на найвищому рівні. Щодо результату в дитячому футболі, особливо у нас в Україні, то тут є чимало нюансів. Але це вже тема для окремої розмови...

Інформаційний центр ФК «Карпати»