Максим ШАЦКИХ: «Были и хорошие времена, и не очень»

Азійським перегонам за перепустки на ЧС-2014 приділяється в європейських ЗМІ обмаль уваги. На мій погляд – помилково. Якщо Північна Корея обігрує Японію, скажімо, в настільному тенісі, – то буденність. Та якщо у футболі?! Саме в оцій метикуватій групі «С» змагається збірна Узбекистану, котра лідирує за тур до розв’язки. Одна із зіркових постатей у ансамблі Вадима Абрамова – атакуючий хавбек київського «Арсеналу» Максим Шацьких.

– Може занадто поспішаю з вітаннями стосовно участі в наступному раунді відбору?
– Чекати до 29 лютого, коли нам грати з японцями в гостях, – не обов’язково. Ми вже там. Отож, дякую на доброму слові. Сподіваюся, тепер ніхто не наполягатиме не випадковості четвертого місця на недавньому Кубку Азії.

– За той період, що ви, Максиме, граєте за збірну, можна вважати нинішню команду кращою?
– Знаєте, бували часи хороші, бували кепські. Принаймні, побудова гри нині змінилася повністю. Своє бачення мали й Рауф Інілєєв, і Мірджалол Касимов. Однак порівнянь не робитиму. Сформулюю так: ми рухаємося в правильному напрямку.

– Отже, 76-а позиція в рейтингу ФІФА відразу за Албанією – не межа для Узбекистану?
– Звісно, ні. Гадаю, триматися в межах чільної півсотні нам до снаги. Але й спрощувати дорогу на чемпіонат світу ніхто не прагне.

– Сергій Бубка якось зізнався, що після тридцяти найважче – відновлюватися. Організм частіше нагадує після стартів і мандрівок. Згодні?
– Насправді в мене таких відчуттів небагато. Тим паче залучають лише на домашні поєдинки. Причому це не якийсь ексклюзив для Шацьких. Просто таке тренерське рішення Вадима Абрамова.

– Партнери, бува, не нарікають? В тому сенсі, що пропустив тур, а потім знову треба зіграватися…
– Ця тема була б дивною, адже із Сервером Джепаровим (футболіст року в Азії. – Прим. Є.К.), Тімуром Кападзе, Оділом Ахмедовим, Санжаром Турсуновим, Олександром Гейнріхом, Віктором Карпенком, воротарем Ігнатієм Нестеровим ми стільки років граємо разом!

– Стривайте, я згадав, що в нинішньому циклі принаймні одного разу вас залучили на виїзд – адже хто забивав єдиного м’яча таджикам?
– Таке справді відбулося. Так це ж знайома справа – поцілити у ворота. Вони й на чужому полі однакового розміру.

– Усе жартуєте. А збірну КНДР навіть у рідних стінах перемогли за мінімумом?
– Того дня забили, так би мовити, пізно. В першому таймі теж створили доволі моментів. А довелося чекати кутового, що виявився вирішальним. Ну й суперник – не слабкий. Нині майже всі збірні розуміються на тактиці.

– До речі, про неї. В оцій зустрічі вам, схоже, довелося діяти «під нападником»?
– Зовсім ні – грав праворуч у півзахисті. А траплялося, що починав матчі зліва. В атаці ставили й відтягненим, і на вістрі. Хіба мені звикати?

– Можна запитати не про збірну? В Україні мала гучний розголос перемога очолюваного Анатолієм Дем’яненком провінційного «Насафа» в Кубку Азійської футбольної конфедерації. Певно, для такого міста, як Карші, це справжній фурор. Проте хочеться зрозуміти, наскільки це сюрприз?
– Справа не в розмірі міста, а в команді, що її там створюють. Уже цього сезону, з огляду на добір виконавців, виграш трофею закономірний. Проти тих конкурентів, які перестрілися «Насафу» – вони були помірного класу – спрацювала обрана його тренерським штабом схема гри. Молодці! Але не секрет, що в клуб інвестуються дуже вагомі кошти. Їх має підтверджувати результат не лише на внутрішній арені.

– Таджикистан запросив вас на матч вересневого туру до міста Турсунзаде, розташованого в Гіссарській долині. Тим часом ваша збірна приймає гостей виключно в Ташкенті.
– Й ми вдячні нашим відданим уболівальникам. Це не Київ, де можуть прийти, а можуть, і ні. В Ташкенті завжди, як ми називаємо, «биток». Нам вистачає. За такої атмосфери, не даси собі найменшого спуску.

– А номер 16-й – їхній улюбленець, кумир?
– Судити не мені.

P.S. У тому, що заключне запитання – риторичне, пересвідчився буквально днями в офісі «Арсеналу». Чекаючи шефа прес-служби, інстинктивно підняв слухавку. Телефонував мешканець Києва, але просив допомогти отримати Максимів автограф для сина його ташкентського приятеля. Звуть хлопчину Азамат, а живе в районі на ймення махалля Домбрабад.

Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ, газета «Український футбол», Sport.ua