Эрик ОЛИВЕЙРА: «Чтобы заработать, продавал газовые баллоны»

«Привіт! Як справи?» – це були перші слова бразильського півзахисника Еріка на власній презентації. Далі новачок «Карпат» здивував присутніх ще більше: «Добре!», «Ліво, право, пас», «Я тебе кохаю»... Ерік – веселий та життєрадісний. Він усміхається, багато жестикулює і володіє неповторною мімікою. Однак, до складу «зелено-білих» він потрапив, звісно, не за вміння травити анекдоти. Цей гравець був одним з лідерів румунського чемпіонату, в минулому розіграші став кращим футболістом за системою «гол+пас».

«На Карнавал не втікатиму»

– Твоє дитинство чимось відрізнялося від дитинства інших бразильських футболістів?
– Не дуже. Єдине, можна сказати, що я родом з відносно не дуже бідної сім’ї. Не те, щоб ми розкошували, але їсти-пити у нас було завжди. З трьох років я хотів стати футболістом і дуже вдячний своїй мамі, яка для мене створила всі умови, аби втілити у життя мою заповітну мрію.

– Тобто апельсинами на пляжах у футбол ти не грав?
– Ні, апельсинами не грав. Але коли був за щось покараний і мене не відпускали з дому, то я робив м’ячі зі шкарпеток чи поліетиленових пакетів. Так і бавився. Але усе моє дитинство йшло в ногу з футболом. Від 7-ої ранку і до 10-ої вечора я був з м’ячем. Що в школі, що поза нею. Окрім того, щоп’ятниці я ходив до церкви євангелістів. Справа в тому, що кожної суботи вона проводила футбольні турніри. А взяти в них участь можна було лише у випадку присутності в п’ятницю. Словом, я намагався грати всюди, де тільки можна було.

– Якщо ти так жив футболом, то чи вмієш робити щось інше?
– Я вмію куховарити! Сам собі готую – дуже люблю цю справу. Ну, в юності намагався заробити гроші різними способами. Коли трохи виріс, то проводив заняття з танців у гуртку самби. Мабуть, не секрет, що у бразильців в крові не лише футбол, а й самба! Я дуже люблю танцювати. Але заробляв гроші й іншими способами. Наприклад, їздив і продавав газові балони: у нас нема централізованої газової системи. Тобто я вмію робити багато чого, не тільки грати в футбол.

– Скажи чесно, ти можеш гарантувати, що під час Карнавалу в Ріо не чкурнеш з розташування «Карпат» на Самбадром? Немало бразильців, які грають в Європі, цим грішать...
– Ні-ні. Такого не буде. Я професіональний футболіст і вже сім років не бачив Карнавалу. Ясно, що я, як і будь-який бразилець, хочу під час цього свята бути вдома. Але я поставив собі за мету під час своєї кар’єри підтримувати маму і сестру, які мені допомогли в житті. Тому я робитиму все, щоб грати в футбол якомога довше і мати можливість до останнього допомагати своїм рідним.

«Перший сніг ловив язиком»

– Нашої зими не боїшся?
– Я вже просто її бачив. Вона ж така, як в Румунії, правда? Ясно, що мені комфортніше, коли спекотно. У нас, в Бразилії, температура піднімається і до 50-и градусів тепла – нам комфортно. Та я вже звик. Крім того, добре знаю, що під час футболу холодно тільки в перші хвилини. Потім вже, коли розбігаєшся, стає тепліше, і не звертаєш увагу на морози. В Бразилії є така традиція – коли приходить зима, то треба робити фото з голим торсом, мовляв, показати, як тобі холодно. У першу зиму в Румунії я попросив свого товариша зробити мені таке фото. От я на вулиці роздягнувся, а він почав метушитися з фотоапаратом. Я вже кричу, щоб швидше робив те фото, бо я замерзаю (сміється).

– А перший сніг пам’ятаєш?
– О, це було незабутньо. Десь о п’ятій годині ранку (я, звісно, спав) до мене дзвонить бразильський товариш, який також грав в Румунії. Я спросоння узяв телефон. Товариш був дуже збуджений, почав галасувати, щоб я у вікно подивився. Але яке вікно о п’ятій ранку?! Я вимкнув телефон і заснув. Через десять хвилин хтось дзвонить у двері. Відкриваю – стоїть той же товариш і радісно каже: «Там сніг іде!». Пам’ятаю, що я просто в трусах вибіг з ним на двір і почав ловити сніжинки язиком. Ми реготали як діти...

– Ти завжди такий веселий?
– Думаю, це мій перманентний стан. Мене важко побачити невеселим. Вся моя сім’я така.

– На презентації ти потішив журналістів підбіркою українських слів. Як тобі вдалося їх вивчити і вимовляти їх майже без акценту?
– Багато з них я почув з фан-сектора «Карпат» на матчах. Мені сподобалося, коли вони кричали «Слава Україні!». Румунську мову я вивчив без вчителя за два з половиною місяці. Сподіваюся, так само швидко мені вдасться вивчити і українську. Я вже знаю кілька футбольних термінів, можу привітатися, подякувати. Поки що це початковий рівень, але головне, щоб було бажання.

«Хочу боротися за найвищі місця»

– Ти зіграв за свій перший клуб «Метрополітано» всього п’ять матчів. Як тобі вдалося так швидко переїхати в Румунію?
– У Бразилії я грав у першій лізі. Уругвайський тренер «Метрополітано» мене помітив і запросив до основного складу. Але у нас відрізняється чемпіонат від більшості європейських. З січня по квітень відбуваються чемпіонати штатів, а потім ми граємо загальнонаціональний турнір. Влітку ми поїхали на підготовчі збори до Австрії і власне там, у товариському турнірі, я й зіграв п’ять матчів за «Метрополітано» і забив три голи. Мене помітили з румунської команди «Газ Метан» і запропонували перейти до їхнього складу. Взагалі-то вони мене просто перехопили, бо як було відомо, мене хотів забрати один австрійський клуб.

– В Румунії ти провів чотири роки, в Україні бачив лише кілька матчів. Можеш порівняти ці два чемпіонати?
– Трошки зарано мені робити якісь висновки. Справді, про румунський чемпіонат я знаю майже все, а про український майже нічого. Коли я зіграю кілька матчів, то вже матиму певну уяву і зможу повноцінно відповісти на це питання. Але мені здається, що особливої різниці нема.

– Все ж певне поняття про гру «Карпат», про фанатів ти маєш...
– Я був на трьох матчах «Карпат»: проти «Зорі», ПАОКа
та «Металіста». Слідкував за фанатами, за тим, як вони реагують на різні ігрові моменти, як вони вміють підтримувати команду. Я не можу порівняти їх з румунськими фанами, бо в «Карпат» насправді дуже сильна підтримка. Тому я вже поставив собі за мету, щоб фанати йшли зі стадіону з усмішкою, щоб вони були задоволені нашою грою, щоб у них було бажання прийти на наші матчі знову і знову. Від себе можу пообіцяти, що зроблю все можливе, аби їх не підвести. Бо за такої підтримки від гри можна отримати величезне задоволення.

– Судячи з відеонарізок, ти здорово виконуєш стандарти. Це талант чи ти набув такого вміння під час тренувань?
– Звичайно, Бог дає талант кожному. І мені щось дав, але не треба забувати, що його слід примножувати працею і ставитися серйозно, аби досягти відповідного рівня.

– До переходу в «Карпати», що ти знав про клуб?
 – Знав, що «Карпати» останні два сезони займали 5-е місце в чемпіонаті. Звичайно, знав про успіхи в Лізі Європи, про те, як «Карпати» пройшли «Галатасарай»! Та й виступ команди в групі разом з грандами європейського футболу не міг пройти непомітно. Зараз, в «Карпатах», я починаю все з нуля. Я хочу тут досягти успіхів, принести клубу користь і боротися за найвищі місця. Також я вдячний моєму попередньому клубу «Газ Метану» за все, що він для мене зробив у футбольному плані.

Інформаційний центр ФК «Карпати»