Володимир ДАНИЛЮК: «Лобановський мене запрошував у Дніпро»
Один із найгрізнiших форвардів радянського футболу минулого тижня відсвяткував 64-й день народження
Проте він і далі у футболі, працює тренером в училищі фізичної культури. Та іменини Володимир Данилюк не зміг спокійно відзначити з друзями. Разом із 16-річними гравцями «Карпат» він перебуває в Нікополі, де його підопічні беруть участь у першості дитячо-юнацької футбольної ліги України.
— Святкувати довелось далеко від рідного дому, але я отримав чудовий подарунок до своїх уродин, — каже Володимир Олександрович. — У цей день ми грали матч проти київського «Динамо». І хлопці сказали, що подарують мені перемогу. У підсумку зіграли унічию 0:0, але я був дуже задоволений якістю їхньої гри. Тож це був чудовий презент.
Цілий день я був у клопотах. Лише ввечері трошки посиділи з тренерами. Найприємніше те, що мене привітали по місцевому радіо. Колись, на початку кар'єри, я три місяці грав за нікопольську команду, і вони не забули про мене!
— Ви увійшли в історію футболу як один із найбільш травматичних футболістів...
— Що було, те було. Мав переломи, мене зашивали в чотирьох місцях... Пригадую, я лише прийшов у «Карпати» і поїхав із ними на перший тренувальний збір до Ялти. Грали на Кубок «Підсніжника», був колись такий. Приймаю м'яча на груди, а суперник прямою ногою б'є мене в обличчя і ламає носа. Крові тоді було — ріка...
Знаєте, у ті часи футболісти діяли дуже грубо. Чого вартував лише донецький грубіян Зв'ягінцев. Тоді центральні захисники нещадно били форвардів по ногах. Сьогодні за таку грубість жорстко карає арбітр картками, тож побачиш її нечасто. А тоді...
Ми виходили на поле із залізними шипами на бутсах, а не з пластмасовими. Пригадую, у матчі проти московського ЦСКА суперник стрибнув мені шипами в ноги. Відчуваю — так тепленько стало у ступні. Глянув униз і вжахнувся — повна бутса крові. Виїхала на поле «швидка», мене з мигалками повезли до лікарні.
А ще мені ноги ламали, пальці, гомілковостоп. А коли надірвав зв'язки в коліні — наклали гіпс від ступні до пахвини! Жахливі були часи. Навіть згадувати не хочеться.
— За кар'єру ви забили 88 м'ячів. Найпам'ятніші є?
— Звичайно. Я забивав київському «Динамо», «Шахтарю», московському «Торпедо»... Та кого лише не засмучував! Пригадую один матч. Ми розіграли з центра поля, я рвонув до воріт, пішов навіс — перехопив м'яча і забив гол. Це було на першій хвилині гри. А решта 89 хвилин ми відбивалися. (Усміхається).
Згадую і промахи. Та, мабуть, усі пам'ятають, як не забив у фіналі Кубка СРСР 1969 року. Я тоді вийшов віч-на-віч із голкіпером ростовців і влучив у стійку. Нині думаю: можливо, і на краще, що я тоді не забив. Ми ж все одно перемогли. Хто знає, як могли скластися обставини, якби того моменту поцілив у ворота.
— Коли ви були на піку кар'єри, вас кликали в інші команди?
— Так. Лобановський мене запрошував у «Дніпро», Сальков — у «Шахтар». Останній навіть сам до Львова приїжджав — вмовляти мене. Та я їм відмовив. Чого я із Західної України пертимусь на схід? Там спілкувались російською, і мені, західнякові, це було дико. Саме тому відмовився туди їхати. Я комфортно почувався у «Карпатах», поруч жили батьки. Не шкодую, що тоді так вчинив.
— У «Карпатах» за Союзу платили багато?
— Та ви що, ми тоді мало заробляли. Ставка була 160 карбованців. Плюс ще преміальні. Одного разу нам не заплатили премій за три перемоги. Обіцяли-обіцяли, а до справи не доходило. Тоді всі гравці команди зібрали речі та за день до матчу полишили тренувальну базу. Керівництво зарухалося, миттю знайшло гроші та розрахувалось з нами. Ми повернулись і перемогли російську команду з рахунком 3:0.
— Якими були преміальні за перемогу в Кубку СРСР 1969 року?
— Нам тоді дали можливість придбати за півціни ламповий телевізор. Він коштував 740 карбованців, а нам його продали за 370. Це була така важка махина, що її несли четверо чоловік. А ще нам дали, здається, по 250 карбованців. Найцікавіше: коли вірмени або грузини вигравали Кубок СРСР, футболістам давали «Волги». А нам — телевізори, та ще й за свої гроші. (Усміхається).
— Невже керівники команди не сприяли вам у позачерговому отриманні автомобілів?
— Ні-ні, допомагали. Можна було взяти без черги «Москвич». А ще нам давали талони на купівлю меблів, холодильників та іншої побутової техніки. Теж без черги. Нині смішно звучить, а тоді це було круто.
Максим КАЧУРІВСЬКИЙ, Галичина спортивна
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите
ВАС ЗАИНТЕРЕСУЕТ
Египтянин обогнал в списке Фрэнка Лэмпарда
Легендарный голкипер наконец поделился своей историей
— Так. Лобановський мене запрошував у «Дніпро», Сальков — у «Шахтар». Останній навіть сам до Львова приїжджав — вмовляти мене. Та я їм відмовив. Чого я із Західної України пертимусь на схід? Там спілкувались російською, і мені, західнякові, це було дико.
_____________________________________________________________
Для него было "дико", что люди разговаривают на том языке, который им роднее и понятнее! Странный чувак!
Сашок, это тебе.
Существует мнение, что «Карпаты» ваших лет были сильны еще и националистическими чувствами…
- В основном команда была составлена из представителей Западной Украины. Потому, конечно, чувства любви к Родине у многих были особенные. Правда, проявлять в эти годы их никто не решался. Было опасно. Я, к примеру, себя большим националистом не считаю. Хотя когда от меня потребовали снять с шеи крестик, я наотрез отказался. Сказал, что этот крестик мне подарила мама и он будет со мной всегда. Играл с ним всюду – что дома, что на выезде. А вот в партию вступать не хотел. Зачем мне это? У нас в команде коммунистами было пять человек – врач и четыре футболиста.
А общались мы между собой на том языке, на котором было удобнее. К примеру, тренер Юст говорил исключительно по-русски, с мадьярским акцентом. То же самое касается и коренных россиян Валерия Сырова, Геннадия Лихачева и Александра Ракитского. Правда, нас они понимали хорошо и переходить с ними на русский не приходилось. Повторюсь, атмосфера у нас была отличная. Во время разминки наш вратарь Миша Лупул по кличке «генерал» даже мог подшутить над тренером и крикнуть в его манере на русском: «По последнему!»
Мы, галичане, почувствовали себя в «Карпатах» чужими, когда в 1972 году команду возглавил москвич Валентин Бубукин. Вот он местных ребят действительно недолюбливал. Можно сказать, после его прихода «Карпаты» стали русифицировать. Этот тренер убрал из «Карпат» многих галичан, в частности, капитана команды Игоря Кульчицкого, Богдана Грещака. На их место пришли российские футболисты. Меня Бубукин не трогал.
-Когда «Карпаты» играли в Москве, часто слышали в свой адрес прозвище «бандеровцы»?
- Почему только в Москве? Порой даже в Тбилиси, Ереване или Баку местные жители так обзывали. Странно было.
МНОГАЯ ЛІТА!!!