Записки с пляжа

Не подумайте, що я раптово зійшов з глузду, і вирішив публічно поділитися своїми враженнями про відпустку:) Зовсім ні, відпустка лише чекає на мене попереду, а поки хотів би розповісти про те, як мені довелося упродовж трьох днів поєднувати приємне з користним, коментуючи матчі Ліги Співдружності з пляжного футболу, що відбувалися в рамках Гран-Прі Києва на Венеціанському пляжі столичного Гідропарку.

 

Зізнаюся чесно, моє безпосереднє знайомство з пляжним футболом відбулося зовсім нещодавно – трохи менше року тому я випадково опинився на матчі чемпіонату Києва, який проходив у тому ж Гідропарку. Спека, привабливий Дніпро з прохолодною водою, не надто багато людей на невиразних трибунах... Не скажу, що в мене відразу ж з'явився гарячий інтерес до цього виду спорту, але деяка зацікавленість виникла. 

 

Якось так співпало, що практично за пару тижнів в ефірі нашого телеканалу розпочався показ кваліфікаційного турніру до Кубку світу з пляжного футболу. В ньому брали участь кращі європейські збірні і така собі «темна конячка» - збірна України. Напевно, мало хто вірив, що «жовто-блакитні» досягнуть в італійському Бібіоні бодай якогось успіху, але після перегляду кількох матчів, багато українців вже із затамуванням подиху спостерігали за блискавичною грою наших хлопців під орудою Сергія Кучеренка. Не впевнений, що це був інтерес до самого пляжного футболу, скоріше – відчуття патріотизму, яка прокинулося при, здавалося б, успішній грі, наче апетит під час їжі.

 

А от після тріумфальної перемоги нашої національної команди у фіналі турніру – ставлення українців до пляжного футболу змінилося. Наші спорстмени-співвітчизники довели, що можуть вважатися найкращими на континенті і, як на мене, це допомогло здійснити прорив у популяризації цього, скажімо так, трішки екзотичного виду спорту в Україні.

 

Пізніше Україна у особі глядачів телеканалу «Футбол+» стала свідками Клубного чемпіонату світу, який відбувався у бразильскому Сан-Паулу. І, хочу Вам сказати, цей турнір вже не став якоюсь дивиною, до того ж, обізнані експерти, які приходили до нас на ефіри, зуміли в короткий строк просвітити стосовно нюансів цієї гри не лише коментаторів, але й глядачів.

 

Особисто для мене, пляжний футбол відкрився із зовсім іншого боку і став по-справжньому цікавим.

 

Приємною новиною стала для мене інформація стосовно фестивалю пляжного футболу, який мав проводитися у київському Гідропарку з 26 по 29 травня, а також те, що він транслюватиметься в ефірі нашого каналу, а коментування поєдинків здійснюватиметься без посередньо з місця подій.

 

Можливо, забігши задалеко уперед, відразу хочу сказати, що ця подія залишила для мене виключно позитивні враження, які й спонукали мене до написання цієї замітки.

 

«Укртелеком-Арена» - сучасний мобільний стадіон для пляжного футболу – все, як у звичайному футболі – чотири трибуни, зручні місця для сидіння, достатньо простору, гарний огляд з будь-якої точки стадіону, наближеність до безпосереднього місця подій – майданчика з піску. Останнє надавало класну можливість не лише чудово бачити футболістів, але й чути усі їх перемовини.

 

Сам турнір складається з трьох етапів Гран-Прі, перший з яких і відбувався наприкінці травня. Шість команд-учасниць було розподілено на дві підгрупи – російські гості в одній, українські команди – в іншій (між собою представники однієї країни не грають, що додає принциповості кожному з поєдинків).

 

Найкраще враження своєю грою, абсолютно логічно, залишили московський «Локомотив» та ПКФ «Київ» - команди, які є базовими для національних збірних Росії та України відповідно. Власне, між цими командами в суботу та неділю було проведено по одному поєдинку, але з різними афішами: в суботу – збірні цих країн проводили товариський поєдинок, в якому перемогу святкували наші хлопці, у неділю – ці ж футболісти, але у клубних футболках «Локо» та «Києва» протистояли у рамках третього туру першого етапу Гран-Прі, і росіяни взяли реванш.

 

Розповідати окремо і детально про кожний з матчів не хотілося б (тим паче всі ці події детально описувалися на сторінках Sport.ua), а от кілька слів щодо організації заходу хотів би сказати...

 

Напевно, прочитавши останнє речення, дехто зі «споконвічних слостивців» почав потирати руки, передчуваючи порцію критики, але мої враження є абсолютно протилежними:)

 

Подібний фестиваль – це фантастичне шоу, яке відхиляється від стереотипної думки стосовно того, що усі шоу мають чіткий сценарій. Тут, звісно, був організаційний сценарій задля того, аби глядачі та учасники могли почувати себе якнайкраще, а от те, що відбувалося безпосередньо на піску – справжнє свято безкомпромісності і жаги до перемоги.

 

Мова йдеться не лише про Гран-Прі, але й про змагання з футволею, Кубок Києва з пляжного футболу, змагання жіночих та дитячих команд, тощо.

 

Подібні заходи спонукають до розвитку особистостей, а гасло пляжного футболу: «Спорт проти наркотиків, тютюну та зловживання алкоголем» не просто заслуговує на повагу, воно заслуговує аплодисментів – стоячі. Насправді, чути або оголошувати ці слова по ТБ, особисто для мене, дуже почесно. Особливо, бачучи, як молоді хлопці, або навіть діти, самовіддано «ганяють м'яч» на піску, що викликає ліричне відчуття та розчулює.  

 

З кумедних моментів із самого коментаторства хотілося б відзначити неможливість швидко переадаптуватися з великого футболу до пляжного. Таким чином, майданчик з піску час від часу був в мене «футбольним полем», пенальті – «одинадцятиметровим», ділянка для голкіпера, відокремлена прапорцями – «штрафним майданчиком», футболісти «лежали на газоні», а м'яч розігрувався з «центрального кола»:)

 

До речі, девіз «Запалися грою – живи метою», як виявилося, не порожня красива фраза – вона, як це не дивно, діє! Побачте хоча б одного разу змагання з пляжного футболу на власні очі, або подивіться їх по ТБ – і Ви, насправді, запалитеся цією грою, чого я Вам щиро бажаю! Прихильники динамічного, результативного та видовищного футболу, любителі драйву та емоцій – мене зрозуміють і швидко полюблять, можливо, новий для себе вид спорту.