Ольга ТЛУМАК: «Андрій і газон косить, і дрова рубає...»

Як би не зіграв у матчі Андрій Тлумак, уболівальники завжди скандують його ім'я. Помилки швидко пробачають, а за ефектні сейви готові носити на руках. Він уже став легендою свого клубу.

Про те, яким є у побуті капітан «зелено-білих», розповіла його дружина Ольга. У них двоє синочків — 8 і 3 років.

— Ми з Андрієм познайомились на озері, — каже Ольга. — Я поїхала туди зі своїм сусідом, а він був там із товаришем. Я знала, що Андрій — футболіст, та не сприймала це за серйозну професію. Тоді навчалася на першому курсі університету. Ми трошки позустрічалися і через певні непорозуміння розійшлися. А коли я була на другому курсі, випадково зіткнулися і відтоді разом.

— Коли ви не зустрічалися, ти стежила за його кар'єрою?
— Ні. Тоді ще й кар'єри як такої у нього не було. Він виступав за «Карпати-2». А от коли ми знову з ним зійшлися, справи в Андрія пішли вгору. Він нарешті пробився до першої команди, сидів на заміні в Богдана Стронціцького.

— Тобто в «основу» він потрапив завдяки тобі?
— (Сміється). Можливо...

— Весілля було гучним?
— На нашому весіллі забавлялося багато відомих людей - Мирон Маркевич, Юрій Дячук-Ставицький, Ігор Куль-чицький, Степан Юрчишин... Також прийшла команда в повному складі, технічні працівники клубу.

— Чому кілька років тому він несподівано полишив «Карпати» і перейшов у харківський «Металіст»?
— У нього закінчувався контракт, а про нову угоду ніяк не міг домовитися. Аж тут Мирон Маркевич, який давно знає Андрія, запропонував йому переїхати до Харкова. І він погодився.

— Ти хотіла переїжджати у Харків?
— Переїзд - важка річ. Я тоді ще працювала, та й дитина маленька на руках. Однак нічого не вдієш, спакували валізи й рушили. Та наше відрядження з рідного міста не було тривалим. Рік пожили в Харкові, рік у Луганську і повернулися. А ще перед Харковом Андрій на півроку їздив в оренду до Запоріжжя. Але тоді «Карпати» продали в «Шахтар» Богдана Шуста, тож Андрія повернули.

— Чоловік удома тобі допомагає?
— Лампочку може замінити. Та не скажу, що він багато уваги приділяє домашньому господарству. Гени справжнього господаря у нього прокидаються на дачі, що перейшла йому у спадок від дідуся. От там Андрій і газон косить, і дрова рубає, і щось майструє. Він цю дачу перебудував, зробив міні-футбольне поле, змурував мангал, де готує з друзями м'ясо. Одне слово, окультурив. Там він відпочиває і тілом, і душею.

— Він любить відпочивати в компанії чи сам?
— У нас є компанія, з якою ми намагаємось зустрічати всі великі свята, їздимо на відпочинок. Це Микола Іщенко, Сергій Пшеничних, Тарас Кабанов, Юрій Паньків. Із ними ми вже вп'яте зустрічаємо Новий рік.

— Чи часто Андрія впізнають на вулиці?
— Постійно. Озираються, підходять сфотографуватися, а інколи просто пальцями тицяють. У нього добрі стосунки з уболівальниками.
Пригадую, в Луганську він травмував спину і потрапив до лікарні. Так до нього прийшли школярі, подарували йому велику м'яку іграшку, книгу, листівки, власні малюнки, де зобразили фрагменти футбольного матчу з Андрієм у головній ролі, віршики, побажання... Це було дуже зворушливо.

— Коли ти найбільше гордилася своїм чоловіком?
— Я завжди ним пишаюсь, бо він найкращий. А найбільше, напевне, коли команда, де він капітан, здобула право грати в Лізі Європи. Мені приємно, коли трибуни заводять: «Анд-рій-ко Тлу-мак!» Він домігся цього своєю працею.

Максим КАЧУРІВСЬКИЙ, Галичина спортивна