З чого починається успіх

Розвиток дитячо-юнацького футболу – одна з невід’ємних частин гри мільйонів

З чого починається успіх

Спортивні школи мають на меті відшукувати талановитих дітей, розкривати їх. Щоб більше дізнатися про стан дитячо-юнацького футболу в нашій столиці, я відвідала кілька ДЮСШ. Це КСДЮШОР «Атлет», ДЮСШ-15 і дитяча футбольна школа «Динамо» ім. В. Лобановського. Там мені розповіли про свої проблеми та здобутки.

Першою на черзі була ДЮСШ-15, за адресою: вул. Якубовсько-го, 7-А. ДЮСШ-15 має власну будівлю: спорткомплекс «Теремки-2», де розташовані два майданчики зі штучним покриттям та, один майданчик з гаревим покриттям. Наприкінці 2009 р. введено в експлуатацію футбольне поле зі штучним покриттям та замінено гареве покриття на майданчику на штучне. Двоповерхова адміністративна будівля містить п'ять роздягалень, дві з них — з душовими кімнатами й туалетами, дві сауни, тренажерний зал та адміністративні приміщення.

ДЮСШ-15 повністю відповідає дитячому контингенту навчального закладу. Збереження та експлуатація спортивної бази здійснюється за допомогою фінансування школи з бюджету району, надходжень з оренди нежитлових приміщень та благодійних внесків спонсорів. Спортивні зали СШ № 220, № 227 та № 260 використовуються для тренувань наших спортсменів узимку (відділення футболу), а в СШ № 122 та № 236 розташовані бази відділення лижних гонок, у СШ № 116 — база гірськолижників. Школа має у своєму розпорядженні гуртожиток, де мешкають діти з інших регіонів України. Станіслав Олександрович Кочубинський, директор школи, розповів про вже відомих на українських теренах футболістів, які є випускниками саме ДЮСШ-15. Це і гравець донецького «Шахтаря» Микола Іщенко, і Єгор Лугачов, який нині захищає кольори київського «Арсеналу», і Василь Прийма («Металург» Д) та ін. У змаганнях на першість міста виступає 76 команд. За словами пана Кочубинського, щороку школа підводить до професіонального рівня одного-двох футболістів.

Наступною була СДЮШОР «Атлет»: вул. Зрошувальна, 4-А. Біля цього комплексу розташовані футбольне поле з трав'яним покриттям, футбольне поле з гумовим покриттям, футбольне поле малих розмірів з штучним покриттям. Безпосередньо в комплексі СДЮШОР «Атлет» розташовані футбольний зал з дерев'яним покриттям, тренажерний зал.

У комплексі СДЮШОР «Атлет» також містяться роздягальні, душові, кімната для суддів, зал засідань, стоянка транспорту, адміністративні та робочі приміщення.

У Парку Партизанської Слави (вул. Тростянецька, 60) розташовані: футбольне поле з трав'яним покриттям, трибунами та освітленням;

— футбольне поле з гаревим покриттям;
— футбольне поле малих розмірів з гаревим покриттям.

Історія цієї школи сягає ще минулого століття, коли 1949 року на Київському м'ясокомбінаті було створено футбольну команду під керівництвом Б.Шмигельського. Так з року в рік команда розвивається, і згодом утворюється клуб, завдяки голові профкому В.Г.Дорошенку, дитячо-юнацький футбольний клуб «Дружба». 2003 року в СДЮШОР «Атлет» відкривається футбольне відділення, і всі тренери ФК «Дружба» переходять у цю школу. Директором став Володимир Іванович Васькевич, а старшим тренером — Едуард Володимирович Філенко. Випускниками цієї школи були і Олександр Кучер, який виступає за «Шахтар» (Донецьк) і збірну України, Андрій Пилявський — «Маккабі» (Ізраїль), також школа готує гравців футзалу та пляжного футболу. У цій школі починав свою трудову діяльність і нинішній заступник директора ДЮФШ «Динамо» Володимир Жаріков.

Едуард Володимирович Філенко — очі й вуха цієї школи — показав, як проходить відбір, як і де займаються діти взимку тощо.

Сучасний футбольний клуб — це величезна організація, що складається не тільки з гравців, тренера і керівників. У професіональних клубах працюють лікарі, кухарі, веб-дизайнери та багато іншого персоналу. В елітному футболі важлива кожна дрібниця, і одна з цих складових — футбольна школа клубу. Тому ДЮФШ «Динамо» ім. В.Лобановського — яскравий приклад для будь-якого клубу України.

Збудована наприкінці 50-х рр. XX століття, тренувальна база київського «Динамо» на Нивках має славетну історію і не менш славетні традиції. Саме тут відточували майстерність динамівці, які 1961 року першими з немосковських команд стали чемпіонами СРСР. З тієї пори під керівництвом досвідчених тренерів у дитячій спортивній школі на Нивках отримували футбольну освіту цілі покоління гравців уславленого клубу. Міцно й на десятиліття закріпили у вітчизняному футболі «епоху київського «Динамо» Володимир Мунтян, Олег Блохін, Олексій Михайличенко... А коли український футбол розпочав нову історію, естафету підхопили Олександр Шовковський, Сергій Федоров, Андрій Шевченко...

На території повністю оновленої бази споруджено 4-поверховий головний корпус загальною площею 3,5 тис. кв. м. На першому поверсі розташувалися чотири просторих роздягальні з санвузлами, душовими та масажними кімнатами, а також сауна з басейнами, кімната відпочинку, медпункт. Поверхом нижче містяться харчоблок з великою обідньою залою, навчальний клас, оснащений сучасними відео- та аудіосистемами, тренажерний зал. Третій та четвертий поверхи — це 20 комфортабельних кімнат, де водночас можуть мешкати 54 юних футболісти. Улюбленій грі вони тепер навчаються на одному трав'яному й одному штучному футбольних полях стандартних розмірів із електропідігрівом. Для глядачів збудовано криту трибуну на 300 місць та інформаційне табло. Розминочно-тренувальні заняття юні динамівці можуть проводити також на майданчику хокейних розмірів із гаревим покриттям. Усі поля, устатковані сучасною системою освітлення, повністю відповідають міжнародним стандартам.

Це все виглядає гарно, й здається, що ніяких проблем бути не може. Та вони, на жаль, є. Найбільша й найболючіша з них — це фінансування. Зрозуміло, що коли школа приватна, то проблем з цим менше. Ось, наприклад, динамівською школою опікується Ігор Суркіс. І це добре, коли люди не байдужі до цього питання й розуміють, наскільки важливо це для нашої країни — виховувати здорову націю. Проблеми виникають у шкіл, що перебувають на державному обліку. Як говорив Станіслав Олександрович (ДЮСШ-15), їхній школі не вистачає кваліфікованих тренерів, тому що за 1000-1500 грн. щомісячної заробітної платні небагато знайдеться охочих на цю роботу. Адже тренери — теж люди, і їм також потрібно годувати свої сім'ї, а на такі щомісячні суми прожити в Києві нереально.

Інша проблема, не менш значима і болюча, — це нестача полів для занять. У містах зникають природні футбольні майданчики. У нас немає вуличного футболу. А як знаходити природні таланти? В Аргентині, Мексиці пустища розчищають, де тільки можна, й влаштовують майданчики. У футбол там грають усі, навіть парламентарії та президенти, ще й офіційний щотижневий Футбольний день є! Це — четвер, здається, коли вся країна грає у футбол. А що у нас? У нас ці території здебільшого йдуть під будівництво якихось офісних приміщень, банків тощо. Звісно, трапляються й випадки, коли все завершується на користь футболу, але, на жаль, це буває рідко. Ось, наприклад, у тому ж самому «Атлеті» займаються, за офіційними даними, майже 500 дітей, а поля зі штучним покриттям немає. Де ж тоді дітям займатися взимку, коли на трав'яному килимі займатися нереально?

Реально загрожують розвитку масового і дитячо-юнацького футболу в столиці спроби так званих «бізнесменів» прихопити спортивні майданчики і футбольні поля. А перепрофілювання футбольних стадіонів? Наприклад, один із старих футбольних стадіонів нашого міста «Локомотив», що належить не київській громаді, а Південно-Західній залізниці, перебудовується під тенісні корти. До речі, в Києві немає майже жодного футбольного майданчика з накриттям.

Мешканцям столичних мікрорайонів сьогодні ніде займатися спортом. Я вже не говорю про футбольні поля. Ті, що існують, перебувають у власності людей, котрі спорт розвивати не збираються. Поля й стадіони, що збереглися в комунальній власності, у поганому стані. Грунт не витримує ніякої критики, а це, перш за все, загрожує гравцям травматизмом. До того ж, на таких полях неможливо навчати дітей грати у футбол. Сьогодні в Києві не запишається майже жодного клаптика землі, де можна побудувати стадіон. Ділянки відводяться винятково під житлові будинки, магазини, офісні центри. Навіть на місці старих стадіонів (як, наприклад, стадіон підприємства «Київприлад») зводяться висотки.

Добре, коли є люди, які вбачають у футболі не якусь матеріальну користь чи піар, а просто допомагають виховати здорову націю. Як зазначав Станіслав Олександрович, не перевелися ще добрі люди в нашій країні. Він висловлює окрему подяку Ігорю Володимировичу Лисову, який постійно матеріально допомагає школі, Віталію Петровичу Борту, що допоміг з освітленням. Але все рівно цього замало, щоб утримувати школу на високому рівні. Але взагалі державне фінансування, зокрема, об'єми коштів на утримання й реконструкцію спортивних споруд, футбольних центрів, придбання спорудження й інвентаря, потреб дитячо-юнацького футболу поки не задовольняють. Бракує м'ячів, тому дітям доводиться приходити на тренування зі своїми. У школах створюються спеціальні батьківські комітети. Футбольним екіпіруванням займаються частково школа, частково батьки.

У футболі незалежної України залишається одна така дуже болюча проблема, яка потребує якомога швидшого вирішення. Юному гравцю складно потрапити в основний склад своєї команди, він губиться, не набуваючи належного досвіду. Цю проблему намагаються вирішити шляхом створення ліміту на легіонерів. Логіка проста: збільшення кількості українців на полі призведе до того, що тренери будуть змушені розраховувати переважно на вітчизняних вихованців. Зважаючи, що футболістів, які спроможні показати результат, небагато, так чи інакше доведеться «кидати» в бій молодь. Але постає інше питання — чи рівень тієї підготовки, яку пройшов наш юний футболіст, відповідає сучасним критеріям?

Я ніколи не повірю, що легіонери кращі за наших хлопців! Керівникам багатьох клубів необхідно якнайшвидше взятись за розум й робити ставку на місцевих гравців, а не на другосортних чужинців. Приємний виняток — ФК «Оболонь», де грають вихованці власної СДЮШОР «Зміна».

І на закінчення. Як бачите, ситуація з дитячо-юнацьким футболом у нашій країні не найкраща, але й не критична, що вже радує. Доцільно було б владі створити якусь концепцію чи програму й хоча б трохи збільшити фінансування і дати змогу будувати спортивні майданчики, а не хмарочоси чи офіси. Досить лише надавати змогу цим школам, а сили і можливості вони самі знайдуть, і за якийсь час ми, можливо, станемо такою ж футбольною нацією, як ті ж Аргентина чи Бразилія.


Ольга МУСІЄНКО, газета «Український футбол»

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Автор — Александр Тишура, Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Загрузка...
Комментарии
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности