Мадярський ренессанс

На загальну думку, нинішня збірна Угорщини є найсильнішою за чверть століття: з часів виступу мадярів на мексиканському мундіалі-1986, наші західні сусіди вперше мають повне право не соромитися за свою національну команду.

Кризове минуле

Найперші ознаки занепаду в угорському футбольному господарстві, котре до певного моменту вважалося одним із найбагатших на таланти у світі, стали помітними вже на середину сімдесятих, а буквально за десятиліття вони досягли відверто неприємних ознак. Свого часу я побіжно торкнувся причин цього, наразі ж спробую трохи поглибити їхнє коло...

Отже, на переконання тамтешніх фахівців, крива падіння мадярського варіанту гри мільйонів паралельна політичній кривій розвитку їхньої держави. Якщо простіше — футбол в Угорщині став занепадати одночасно зі стартом стагнації соціалізму й переходу (не завжди плавному) економіки та суспільства на капіталістичні рейки.

Чому? Справа ось у чім: місцеву соціалістичну модель було побудовано таким чином, що спортивні товариства перебували наче на вершині господарської піраміди, маючи потужну фінансово-матеріальну підтримку з боку держави. Працювати в будь-якому ДСТ вважалося справою надзвичайно вигідною: люди тут отримували великі зарплати, нагороджувалися пільгами при закупівлі дефіцитних товарів (так, і в них таке було!), плюс різноманітними «бонусами» у вигляді проплачених санаторіїв і хороших відпускних.

Можна сказати, що інституції, які практикували спорт, перебували, до певної міри, в елітарному статусі. Причина такого стану речей — банальна: якось я вже цитував знаменитий афоризм президента США Джона Ф. Кеннеді про те, що «сила держави вимірюється кількістю ядерних боєголовок і золотих олімпійських медалей». Із першим аспектом у мадярів спостерігалися серйозні проблеми, а от із другим...

Коли наприкінці вісімдесятих в Угорщині відбулася Демократична Революція, вся, вище змальована, система розвалилася, тому тамтешній «тіловиховний рух» пережив масовий відтік кадрів — йдеться і про власне спортсменів, і про осіб, які займалися організаторським аспектом функціонування ДСТ.

Цей колапс несподіваним чином породив іще один фактор, який «сприяв» вихолощенню потенціалу гри в шкіряний м'яч на теренах цієї центральноєвропейської республіки. Наш земляк Василь (Ласло) Рац, потрудившись помічником тренера будапештського «Ференцвароша», сказав, що місцеві футболісти надзвичайно ледачі й не здатні до самопожертви в ім'я спортивної слави. Мовляв, до певного часу їх «спонукали» жорсткі соціальні вимоги, характерні для тоталітарної держави, а з настанням «вільного суспільства» для молодих атлетів уже не було вихователів...

Так розпочалася ера занепаду, в результаті котрої мадярська збірна стала котуватися не набагато вище, ніж, припустімо, люксембурзька.

Оптимістичне сьогодення

Криза тривала дуже довго, більше того — однозначно стверджувати, що вона припинилася, не можна: в Угорщині й надалі відверто слабкий футбольний чемпіонат (бідні клуби, яких «душать» непомірні податки), місцеві ДЮСШ лише віддалено наблизилися до рівня, властивого їм за комуністів. Але!

Доволі несподівано національна команда у мадярів немовби переродилася: попервах змусила з повагою ставитися до себе, а відтак завоювала реноме сильного колективу.

У відбірковому циклі до африканського мундіалю нашим сусідам трохи не вистачило класу й фарту, аби вперше за довгий час спробувати на смак головний турнір планети. Нині ж вони серйозно претендують на те, щоби влітку 2012-го не відпочивати, а працювати на повну.

Скажу відверто: всі мої спроби розшукати якісь «чарівні» підмурки актуального ренесансу футболу в Мадярщині ні до чого не призвели. Підозрюю, що вони відсутні. Просто на основі частково відбудованої системи дитячих спортшкіл виросло талановите покоління, адаптоване до жорстких норм сучасності, де кожен відповідає за себе.

Спробую коротко змалювати найбільш харизматичних персонажів нинішньої мадярської збірної.

Габор Кіралі. Дуже хороший воротар, який зробив собі ім'я виступами в першій німецькій Бундеслізі та другому дивізіоні Англії. Його не можна назвати уособленням надійності, проте цей високий, трохи вайлуватий голкіпер вирізняється винятково врівноваженою психікою, що дає йому змогу стійко реагувати на пропущені м'ячі — благо, захищаючи кольори берлінської «Герти» та лондонського клубу «Крістал Пелес», подібне з ним траплялося частенько.

Роланд Юхас. Провідний наразі центрбек чемпіонату Бельгії. Височенний, тактично грамотний захисник, який уміє почати атаку. Йому бажано найближчим часом перейти в сильнішу першість, де форварди суперників створюватимуть для нього більше проблем.

Золтан Гера. Футболіст №1 Угорщини останнього десятиріччя. Фактурний хав (діє в центрі поля) або ж нападник. Не наділений екстраординарною технікою та швидкістю, бере своє за рахунок точного удару, голевого чуття й гри головою (в усіх аспектах). Рік тому, після дивного скандалу, вирішив не виступати за збірну. На жаль.

Саболч Хусті. Талановитий фланговий оборонець/півоборонець, який допоки не може знайти себе в російській прем'єр-лізі. Невисокий, стрімкий і коренастий, має ще час для саморозкриття.

Балаж Джуджак. Головна «зірка» сучасного угорського футболу, один із найкращих флангових форвардів світу. Розумний, швидкий, технічний, неймовірно (унікально, я б сказав) працьовитий гравець із добре поставленим ударом, чудовим пасом і баченням гри. Ми ще не раз почуємо про нього.

Володимир Коман. Уродженець Закарпаття вважається перспективним фланговим півзахисником. Наразі майже завоював позицію в старті генуезької «Сампдорії» — одного з лідерів Серії «А».

Про перспективи

Станом на кінець поточного року мадярська збірна окупувала другу сходинку відбіркової групи «Є» до українсько-польського Євро-2012. Її головними суперниками в боротьбі за дві путівки у фінальну частину є голландці й шведи. На мою думку, перспективи у «зелено-біло-червоних» дуже навіть непогані.

Звісно, очолити групу вони не зможуть — Нідерланди, зваживши на їхню силу, обійти нереально. А ось закріпитися на підсумковому другому місці «уграм» цілком до снаги. По-перше, як уже було зазначено вище, сьогодні в них підібралася насправді хороша національна команда. По-друге, наразі футбольна Швеція переживає процес зміни поколінь (знаю, що це звучить заяложено й банально, проте інакше й не скажеш), гравців по-справжньому високого рівня там кіт наплакав (одразу згадуються лише форвард Златан Ібрагимович і кіпер Андреас Ісакссон), та й фаховий рівень наставника бажає бути кращим.

Отож, зі сподіванням побачити на вітчизняних стадіонах зелено-біло-червоні прапори та людей, які балакають зовсім незрозумілою мені мовою, зичу мадярам успіху й талану.

Володимир БАНЯС, газета «Український футбол»