Взірець надійності

Нині представники далеких країн не є для нашого чемпіонату чимось екзотичним. Навіть у першій лізі бігає чимало гравців з інших континентів, і жодного подиву це не викликає. Десять років тому до кожного легіонера з далекого зарубіжжя була прикута особлива увага.

Одним із перших був герой цієї статті — захисник із Нігерії Айзек Окоронкво.

Його кар'єра в «Шахтарі» була не дуже чудовою та довгою; але він став одним з символів початку нової ери в донецькому клубі.

Нестандартне дитинство

Дитинство Айзека доволі нестандартне, порівняно з багатьма іншими футболістами. Зважаючи на місце його народження, можна уявити з великою вірогідністю, що походить він із бідної, багатодітної родини, і єдиним шансом на шлях угору для нього була кар'єра футболіста. Але це припущення неправильне. Родина Окоронкво мала в своєму розпорядженні кілька будинків, батько майбутнього футболіста був успішним бізнесменом.

Саме батько, а не мати, як зазвичай, не радів тому, що син планує пов'язати життя з футболом. Він бачив Айзека продовжувачем своєї справи, чи, принаймні, юристом. Навіть коли Айзек вже грав професійно, в чемпіонаті Нігерії, ставлення родичів до цього було несхвальним. За словами самого Окоронкво, їм здавалося, що він награється та й кине цю забавку. Сам Айзек був іншої думки. До речі, не тільки він з родини Окоронкво зміг прокласти собі футбольних шлях. Його двоюрідний брат, Соломон, — доволі відомий форвард, пограв свого часу в берлінській «Герті», а нині перебуває в раменському «Сатурні». Попри несхвалення родини, зміг стати футболістом і молодший брат Айзека Герберт. Але його кар'єра поки що не є успішною — Герберт вештається по третьосортних клубах Німеччини.

Почав свою професійну футбольну кар'єру Айзек у далекому 1994 році, коли в 17 років приєднався до клубу з півдня Нігерії. Якщо хоча б для одного читача назва першої команди Окоронкво про щось говорить — це буде для мене несподіванкою. Так от, свій перший матч Айзек зіграв у клубі «Еньїмба», який представляє місто Аба, розташоване на півдні країни.

Узагалі, під час першого, нігерійського, етапу кар'єри Окоронкво встиг змінити три клуби, при цьому двічі погравши в «Івуан'янву Нешнл». Щось більше про цей період сказати складно, й тому перенесемося в 1998 рік, коли Айзек потрапив до омріяної для всіх місцевих жителів Європи.

Замість Франції — молдовський Тирасполь

«Дивна вона якась, ця Молдова. Там усе було незвичним. Можливо, мені так здавалося, бо я думав, що іду до Франції», — саме такими словами охарактеризував своє перше враження Айзек після від'їзду з Нігерії. Замість традиційної для африканських футболістів Франції він опинився в молдовському Тирасполі, в місцевому «Шерифі». Звісно, спочатку легко йому не було — життя в Нігерії та Молдові кардинально відрізняється, й процес адаптації міг суттєво вплинути на гру Айзека. Сам Окоронкво розповідає, що його життя справді змінилося, але єдиною метою було місце в старті нової команди, професійне зростання, і на інші проблеми він особливої уваги не звертав. І така цілеспрямованість не залишилась без винагороди. Перші півроку в Молдові пішли на адаптацію, а ось сезон-1999-2000 вийшов на славу!

Окоронкво прогресував разом із своїм клубом. Це нині «Шериф» — незмінний лідер молдовського футболу вже не один і не два роки («Шериф» виграв дев'ять (!) чемпіонатів поспіль, починаючи з 2001 року), а тоді «жовто-чорні» лише розпочинали свій шлях до успіху. У першому повноцінному сезоні Айзек став основним центральним захисником команди, відігравши майже усі матчі від дзвінка до дзвінка. Дебютував у єврокубках, де «Шериф» одразу ж вилетів від чеської «Сигми», завоював Кубок Молдови. Не володіючи гренадерськими даними (зріст 183 сантиметри), Окоронкво був справжнім королем другого поверху, найкращим захисником першості.

Одного сезону в «Шерифі» Айзеку вистачило, щоб привернути увагу селекціонерів із більш солідних чемпіонатів. Узагалі «Шериф» слугував непоганим трампліном для багатьох футболістів. Найвідоміші — Чіді Одіа (московський ЦСКА), Разак Омотойоссі («Хельсинборг», нині — французький «Метц»), Разван Кочиш («Локомотив», на даний момент — англійський «Портсмут»). Одним із них став і Окоронкво.

Цікавий винахід

Айзек приєднався до донецького «Шахтаря», де опинився у такій же ситуації, як і після приходу в «Шериф», тільки в більш глобальному розумінні. «Гірники» на самому початку тисячоліття також розвивалися семимильними кроками. До того ж, сезон-2000-2001 став для них просто історичним — «Шахтар» уперше в своїй історії зіграв у груповому етапі Ліги чемпіонів. Не загубився в Донецьку й Окоронкво. Процес адаптації був не настільки складним, бо все-таки до місцевих кліматичних реалій він трішки звик у Тирасполі. Тим більше, що Окоронкво винайшов цікавий механізм, який досі захищає теплолюбних гравців «Шахтаря» під час зимових тренувань. Він полягає в тому, що на ногу, окрім стандартних гетрів, одягають спочатку шкарпетки, потім поліетиленовий пакет, а вже потім гетри. Таким чином, ноги залишаються сухими.

Але не тільки таким ноу-хау запам'ятався Окоронкво. З перших же матчів він здобув славу відмінного «персональника», який може без проблем «з'їсти» будь-якого форварда суперника. Його дует у захисті, на жаль, з нині покійним Ассаном Ндіайє багато вболівальників «Шахтаря» вважали одним із найсильніших у Європі. Звичайно, думка ця дуже суб'єктивна і навряд чи є близькою до реальності, але свідчить багато про що.

Узагалі донецький період став, напевно, найяскравішим у кар'єрі нашого героя. Він дебютував у збірній Нігерії, у 2002 році виграв чемпіонат України. Влітку 2002-го Окоронкво разом зі збірною своєї країни вирушив до Японії та Південної Кореї на чемпіонат світу. Поїхав Айзек у ранзі основного центрального оборонця команди. Але на азійських полях нігерійці виступили безславно. Звісно, треба розуміти, що вони стали «щасливими» власниками квитка до групи «смерті», де в протистоянні з Аргентиною, Англією та Швецією набрали одне очко. Окоронкво відіграв в усіх трьох матчах, але ніяк себе не проявив, як і вся команда. До речі, з таким же успіхом там відіграв тодішній одноклубник Окоронкво — Джуліус Агахова, який досі час від часу виходить, в основному на тренуваннях, у футболці «Шахтаря».

Після чемпіонату світу Айзек повернувся до Донецька на свій останній сезон. У «Шахтарі» Окоронкво провів три роки. За цей час він зміг стати справжнім лідером команди, незважаючи на мовний бар'єр та національність. 53 матчі — начебто малувато, але тут річ у травмах, які, на жаль, часто не оминали його. Коли ж Окоронкво був готовий — його місце на полі не обговорювалося. Цупкий, фізично сильний, спокійний та надійний — ці риси зробили його одним із улюбленців донецької торсиди. Але влітку 2003-го Окоронкво вирішив — настав час піти.

Підкорення Туманного Альбіону

Айзек неодноразово розповідав, що він хотів би випробувати свої сили у топ-чемпіонаті. Після завершення сезону-2002-03 така можливість з'явилася. Ним цікавилися клуби АПЛ. Ще взимку Окоронкво вирушив на Туманний Альбіон і провів кілька тижнів у «Ньюкаслі». Але вразити сера Боббі Робсона не вдалося — Окоронкво змушений був пакувати валізи і повертатися назад. Другого свого шансу перебратися в англійську прем'єр-лігу Айзек не втратив.

Окоронкво підписав контракт на рік з новачком АПЛ — клубом «Вулверхемптон». У «Вулвз» тоді підібралася цікава команда. Айзеку пощастило грати пліч-о-пліч з такими зірками британського футболу, як Пол Інс та Денніс Ірвін, які тоді завершували свою кар'єру, догравав там і Олег Лужний. Натомість у глибокому резерві розпочинав свою кар'єру нинішній захисник збірної Англії та «Манчестер Сіті» Джолєон Лесскот. «Вулвз» мають в Англії репутацію команди-ліфта, яку вони підтвердили і в сезоні-2003-2004. Не заладилося і в Окоронкво. Після кількох невдалих матчів його перевели в глибокий резерв. За рік у «Вулверхемптоні» Айзек відіграв усього сім матчів. Хоча, судячи з інтерв'ю, спогадів у нього залишилося багато. Окоронкво грав проти найкращих форвардів світу — Тьєррі Анрі, Алана Ширера, Ніколя Анелька. Але особливе враження на нього справила сама атмосфера на англійських стадіонах. Можливо, Окоронкво був би й не проти продовжити кар'єру й у чемпіоншипі, куди вилетів «Вулвз», але контракт був розрахований на один сезон, і подовжувати його керівництво не збиралося. Згодом Айзек дуже жалкував, що потрапив саме до складу «Вулверхемптона», а не в «Болтон», який також хотів його придбати.

«Спокій знайшов» у Росії

Після невдачі в Англії Окоронкво вже не перебирав харчами. Після певних вагань він прийняв пропозицію «Аланії» з Владикавказу. Команда перебуває у РПЛ приблизно в такому ж статусі, що й «Вулверхемптон», але в АПЛ. Крок назад був очевидним. Але далі вниз по кар'єрній сходинці Айзек не покотився. В «Аланії» він опинився завдяки амбітним планам керівництва, яке проголосило план відновлення минулої сили владикавказців. Заманили навіть відомого французького наставника Ролана Курбіса. Але запалу, як часто буває, вистачило ненадовго. Уже через кілька місяців після початку сезону гроші на команду виділяти припинили. Та рік у Владикавказі для Окоронкво пройшов зовсім недаремно — він відновив форму, ігрові кондиції, втрачені під час перебування в складі «Вулвз». Тим паче, що Айзек знову став цікавою персоною на трансферному ринку.

Улітку 2006-го Айзек підписує трирічний контракт із клубом ФК «Москва». Цей клуб справді міг похизуватися серйозними амбіціями та капіталовкладеннями, на відміну від його попередньої команди. Саме в Москві, за словами гравця, він «знайшов спокій». І така лаконічна характеристика є доволі влучною — в «Москві» він відразу зарекомендував себе якнайкраще. Результати були дедалі кращими, а сприяла тому особистість головного тренера команди — тепер вже наставника ЦСКА Леоніда Слуцького, з яким Окоронкво одразу ж знайшов спільну мову. Слуцькому імпонували його дисциплінованість, акуратність і впевненість у захисних діях. При цьому Айзек ніколи не поспішав у атаку, забуваючи про свої прямі обов'язки. А це нехарактерно для африканських гравців лінії захисту. Хоча одного разу емоції взяли гору над зовні завжди спокійним Окоронкво. Усе сталося в перерві під час гри з московським ЦСКА. Команди потихеньку залишали поле, але тільки пильний Окоронкво помітив, що тренер «армійців» Валерій Газзаєв підійшов до арбітра матчу і про щось з ним жваво розмовляв. Айзек підійшов і змусив наставника припинити тиснути на суддю. Преса навіть по гарячих слідах розцінила цей невеличкий інцидент як бійку, але до такого й близько не дійшло. До речі, той матч ФК «Москва» виграв з рахунком 2:1...

Тему ж збірної Нігерії після чемпіонату світу 2002 року можна вважати для Окоронкво закритою. Так, він провів ще кілька матчів за головну команду своєї країни, але це були переважно епізодичні появи. Ось і на нещодавній Кубок Африканських Націй Айзек не потрапив. Шанси поїхати на другий у кар'єрі чемпіонат світу дорівнюють якщо й не нулю, то близькому до нього числу.

Зовсім нещодавно Окоронкво отримав статус вільного агента. І річ не в тому, що своєму клубу він не потрібен, просто клуб, як відомо, знявся з розіграшу прем'єр-ліги. Поки що невідомо, де саме він планує продовжити свій шлях. Незважаючи на доволі солідний, за футбольними канонами, вік (31 рік), Айзек і не збирається догравати. Навряд чи він розчарований своєю кар'єрою футболіста. Окоронкво пограв у Лізі чемпіонів та чемпіонаті світу, вигравав чемпіонат України, нехай зовсім трішки, але доторкнувся до сильнішої ліги планети. Зважаючи на такі здобутки, думаю, батьки Айзека не шкодують, що два десятки років тому дозволили йому робити улюблену справу.

Гліб КОРНІЄНКО, газета «Український футбол»