ПАНЦУЛАЯ: «Бельгия – соперник другого уровня. Но нет ничего невозможного»

Зірка українського жіночого футболу Натія Панцулая, українська професійна футболістка та одна з ключових гравців жіночої збірної України та Металіста 1925 (Харків) розповіла про особливості підготовки та проведення матчів серед жіночих команд України, різні виклики, з якими стикаються українські футболістки в умовах воєнного стану та гендерну рівність у футболі.

– Нещодавно ти перетнула цифру 150 зіграних матчів у Вищій лізі чемпіонату України і 50 матчей за ЖФК Металіст 1925. Твої емоції?

– Спокійно це сприймаю. Я би їх не рахувала, якби клуб не повідомив. Мене більше цікавлять командні досягнення. Вони закарбовується в пам’яті на все життя.

– Розкажи про свій шлях у великий футбол. Який момент став ключовим у твоїй кар’єрі? Які досягнення ставиш перед собою у майбутньому?

– Моя історія була банальною. Я жила в селі, на вулиці, де більшість жили хлопці і вони грали у футбол. І це стало моїм видом спорту. І так, крок за кроком. Ключовим моментом, мабуть, був той період мого дитинства, коли мій батько брав мене на свої матчі. Він грав правого захисника. Це не було на професійному рівні, але у нас в селі любили зібратися і побігати у футбол. Він був шаленим гравцем і якось мені це сподобалось. Про майбутнє сильно не думаю, ми йдемо від гри до гри. Зараз будуть два матчі збірної проти Бельгії, тому хочеться їх виграти, отримати позитивний результат. На рахунок клубу, звичайно, тренер ставить нам завдання виграти Кубок України та здобути чемпіонство. Я розділяю його бажання.

– З якими проблемами зараз стикаються молоді футболістки України, щоб пробитися у великий футбол, в умовах повномасштабного вторгнення?

– Гадаю і до війни були такі проблеми: розвиток, академії, дитячі школи для дівчат. Для хлопців вони існують, не знаю в якому стані, але вони є. Гравець має бути вже сформована в 15 років під збірні, як U15, а потім в U17 і так далі, а не приходити у футбол лише в 15 років.

– Чи будуть колись зарплати в жіночому футболі на рівні чоловіків?

– Це дуже глибоке питання. Можливо, якась країна візьме на себе таку відповідальність. Футбол – це бізнес, все рівно. І він має приносити кошти. Він буде приносити кошти лише тоді, коли сам жіночий футбол вийде на такий рівень, коли багато людей будуть за ним спостерігати, як по телевізору, так і наживо, а це відбудеться не лише при правильній роботі клубів, а і при кваліфікованих тренерах. Але це таке замкнуте коло: спочатку треба туди вкласти, щоб щось отримати.

– Чи задоволена ти інвестиціями в жіночий український футбол в умовах війни?

– Якщо взяти наш клуб, де я зараз граю – так. До нас там відносяться, і я це відчуваю, не просто це кажу, з величезною повагою. Видно їх роботу, як вони до нас ставляться. Це насамперед фінансування та умови. За свій клуб Металіст 1925 я можу сказати, що стовідсотково задоволена.

– В червні національна жіноча збірна України зіграла свої матчі у кваліфікаційному турнірі Євро-2025 проти Уельсу. На стадіон Лланеллі багато українських вболівальників прийшли підтримати нашу збірну. Незважаючи на рейтинги та прогнози, матч завершився нічиєю 1:1. А матч-відповідь 2:2. Поділися своїми враженнями та емоціями від цих матчей.

– Звичайно кожен матч, особливо в збірній, при всій повазі до клубів, збірна це є збірна, він завжди на першому місці, дуже важливий. Це моя чисто суб’єктивна думка. Емоції в збірній завжди переповнюють. Мені здається, коли ми зіграли 1:1, ми зрозуміли, що ми можемо. Доказом цього була наша друга гра, тому що 2 голи, які вони забили – це чисто помилки наші, командні. Але ми зуміли все виправити та отримати позитивний результат. Це були неймовірні матчі, коли граєш проти суперника, який, рахується вище в класі, але виходячи на поле ти розумієш, що все виходить, що все можливо. Коли пролунав свисток, почалась гра, то немає рівних класів, а є тільки впевненість, досвід і, мабуть, характер. Бажання теж виходить на перше місце.

– Розкажи про зустріч національної жіночої збірної України з українською діаспорою та вимушеними переселенцями в Уельсі, які об’єднуються разом по всьому світу задля допомоги Україні.

Колись в нас такі зустрічі були в Польщі. Зараз в такий час, зустрічі відрізняються від тих, що були до повномасштабного вторгнення росії. Зараз все відбувається по-особливому тепло і дуже відчувається цей зв’язок, що ми немов рідні. Хоча ми зустрічаємося в іншій країні, але ми немов одне ціле, як одна родина.

– Про стадію плей-оф Євро-2025. Як оцінюєш останній збір в Стамбулі та Кишиневі? Чи задоволена результатами матчів проти збірної Туреччини? Як оцінюєш збірну Бельгії?

– Завжди задоволена, тому що ми отримали позитивний результат. Ставлю плюс. Якщо є результат – значить підхід був правильним, тренувальний процес був побудований правильно. Не бачу ніяких недоліків чи мінусів. Ми розуміємо, що Бельгія – зовсім іншого рівня суперник. Немає нічого неможливого. Це залежить лише від нас та нашого бажання.

– Як впливають на твою ігрову форму логістичні проблеми? Через війну дорога займає багато часу і збори збірної проходять за кордоном. Чи впливає це на результати команди, на твою думку?

– Є багато нюансів. Дорога зазвичай важка в нас, і це зрозуміло. Плюс, якщо ми грали матч в чемпіонаті і на другий день ми виїжджаємо – це дуже важко. Ти мала би відновитися, але ти проводиш час в автобусі, де відновлення взагалі не відбувається. Це незручно і ми витрачаємо день або два в збірній для повноцінного відновлення. У нас в збірній це чудово розуміють, тому перші тренування поставлені на тактику, згадати все і увійти у ритм.

– Якщо говорити про ментальне здоров’я в жіночому футболі, особливо в умовах війни, то це активно обговорюють футбольні спеціалісти за кордоном. Наприклад, шотландський спеціаліст Брайан Грем зазначив, що ми не можемо дозволити не звертати увагу на вплив ментального здоров’я на футбол. Яка, на твою думку, ситуація з цим у нашому футболі і як її покращити? Як ти слідкуєш за своїм ментальним здоров’ям?

– Чесно для мене це важке питання. Гадаю на кожну і кожного вплинула ця війна по-своєму. Не знаю, як інші з цим справляються, але я чітко усвідомила, що життя – це найцінніше, що у нас є. Тому його потрібно прожити у задоволення. Кожен день, прокидаючись, я налаштовую себе на позитив. Навкруги стільки хорошого і цікавого. І це не про речі. Я радію дрібницям, особливо, якщо прокинулась і за вікном сонечко – я буду цілий день ходити посміхаючись. Звичайно погані новини впливають на мене, інколи буває накриває. Я не знаю, як на сьогоднішній день покращити ментальне здоров’я наших гравців. Це все індивідуальне поняття. Гадаю найдієвішим способом було б, якби ми почули новину, що наш сусід-терорист зник з мапи світу.

– Які зараз є проблеми в українському жіночому футболі? І що треба зробити, щоб він ставав сильнішим, незважаючи на всі виклики?

– Основна проблема – це війна. Потрібно будувати, створювати дитячі школи, академії, бо діти починають свій спортивний шлях з 6 років. Може з 5, хто захоче. Тоді буде не набір, а відбір кращих. І тоді буде рівень, бо ми будемо набирати найкращих. Але все залежить від фінансування. Щоб щось отримати – треба вкласти.

– Футбольне життя в Україні триває. Чи вважаєш ти, що в такий важкий час, футбол є важливим інструментом демократії, який об’єднує українців та сприяє підняттю бойового духу? Чи є футбол доречним зараз на третій рік війни? Чи є в українському жіночому футболі шанси піднятися до світового рівня в умовах повномасштабного вторгнення?

– Багато професій є доречними, тому що людям потрібно жити далі. Жити в депресії дуже важко. Можна здуріти. Ми як футболістки займаємося своїми справами, відволікаємося. В світі негативу в нас є можливість знайти шматочок позитиву. Добре, що в умовах війни є футбол, люди мають роботу. Зрозуміло, в нас немає так багато вболівальників. Але вони є, і отримують якусь дозу емоцій. Вийти на високий рівень – це плідна праця і не одного року, в структурі. Про рівень футбольного росту під час війни не хочу міркувати, тому що так не повинно бути. Не повинно бути цієї війни.

– Якою своєю успішною історією можеш поділитися, коли український жіночий футбол відіграв позитивну роль у твоєму житті та житті нашої країни?

– Футбол – це все моє життя, тому що я все життя в ньому. Тут все про хороше. Зараз мені важко сказати чи допоміг він Україні. Думаю, так, якщо взяти окремо клуби. Ми займаємося тою справою, яка нас робить щасливішими. Хоча б на декілька годин в день. І дарує позитивні емоції людям.

– Про Лігу націй. У дивізіоні B наша збірна буде грати проти Хорватії, Албанії та Чехії. Як оцінюєш суперників та шанси підвищитися у класі?

– Зараз всі команди сильні і на хорошому рівні. Світовий футбол розвивається і доказом цього є наші минулі матчі. Доказом цього є і чоловічі збірні. Деякі були аутсайдерами, зараз з топ збірними грають на одному рівні. Або навіть можуть виграти. Це стосується і жіночого футболу. В нашій групі хороші команди. Матчі будуть непростими, але ми не збираємося здаватися. В нашій групі можна проявити себе і перевірити на що ми здатні.

– УЄФА обіцяє інвестувати 1 мільярд євро на розвиток жіночого футболу. Твої очікування від такої стратегії?

Треба порівняти минулі інвестиції з майбутніми. Якщо ці кошти направити в правильне русло, і вони будуть доходити, куди потрібно, до людей, які є фанатами футболу, які правильно використають ці гроші, тоді ми побачимо розвиток. Я би спрямувала ці гроші на початкову фазу. Не бачу чогось сформованого без фундаменту. Треба вкладати в молодь, в дітей, щоб з часом отримувати результат. Під час цього, корегувати, де є похибки і швидко виправляти їх.