ШИМЕЧКО: «За день зазвичай піднімаю 20 тонн заліза»

Ігор Шимечко представлятиме в Пекіні кольори синьо-жовтого прапора у змаганнях штангістів

ШИМЕЧКО: «За день зазвичай піднімаю 20 тонн заліза»

Хоча вихованець Ярослава Мартинюка вже пізнав «смак» нагород на «дорослій» арені – на чемпіонаті Європи в італійському Ліньяно-Сабб’ядоро він виборов «срібло» в ривку, на олімпійську медаль 21-річний львів’янин не розраховує. У Пекіні головне – на найкращих у світі подивитися та себе з найкращого боку показати. А там, можливо, і на п’єдестал заскочити... Олімпіада славиться несподіванками, ситуаціями, коли дебютанти – «темні конячки» – стають чемпіонами.

- Уже п’ять місяців ми безвихідно «сидимо» на олімпійській базі у Кончі-Заспі, – розповів Ігор Шимечко. – За півроку побував удома лише двічі: заїхав до Львова дорогою з Луцька, де відбувався чемпіонат України, а ще одного разу відпустили на день - скласти державний іспит з теорії та методики підготовки спортсменів у Львівському університеті фізичної культури. Іспит склав на «відмінно». Тепер готуюся вступати до магістратури. Загалом, навчання у спортивному закладі позначилося на моїх тренуваннях – до найменшої дрібниці у підготовці підхожу зі спеціальними знаннями.
За останні місяці ми підняли результати у кожній вправі – до максимально можливих на сьогодні, і тепер залишається утримати їх до Пекіна, а там – зафіксувати на помості. Але, окрім кілограмів на штанзі, у нас є ще одна турбота – підготовка до зміни часового поясу. Уже кілька тижнів прокидаємося раніше, і відповідно до цього змінюється наш графік тренувань та час прийому їжі. На зарядку вибігаємо о шостій тридцять, а о пів на дев’яту вечора – відбій. А перед самим відльотом до Піднебесної прокидатимемося о п’ятій. Важкоатлети на Олімпіаду вилітатимуть у три етапи: жінки – 6 серпня, 9 серпня – представники легкої та середньої вагових категорій, а важковаговики – 11-го.
Підготовка проходить у доволі комфортних умовах. Усього нам вистачає: чого не змогла дати держава, оплатили спонсори – додаткове харчування, фармакологічні засоби тощо. Важковаговикам на одних державних харчах важко. Якщо в інших вагових категоріях штангістам доводиться докладати багато зусиль, щоб утримати вагу, то суперважковаговикам потрібно не менше сили, щоб набрати. Моя вага коливається в межах 130-132 кг – це непогано, але на олімпійському помості будуть хлопці з більшою масою. З важкими суперниками важче й боротися.

- Але ж далеко не всі «зайві» кілограми вдається перевести у «корисну» масу – м’язову...
- Коли швидко набираєш вагу, надзвичайно складно «перекачати» калорії у м’язи. Але у роботі зі штангою не останню роль відіграє й жирова тканина. Як казав легендарний Василь Алексєєв, «велика вага штанги відштовхується від великої власної ваги». Тобто дієта в нас одна – побільше їсти: що хочеш та скільки хочеш.

- Чого від тебе вимагатимуть тренери у Пекіні?
- Спочатку завдання було одне – потрапити до олімпійської збірної. Те, що я зробив це, несподіванкою не вважаю. Якщо наш лідер, досвідчений Артем Удачин, проходив до збірної без зайвих питань, то я своє право поїхати до Пекіна довів у боротьбі. Але правду кажуть у народі: апетит приходить під час їди. Тож тепер ми з тренером замахнулися на більше – потрапити до шістки найкращих у світі.

- Ще кілька років тому казали, що боротися з іранцем Резазаде буде неможливо. Але вийшло так, що він взагалі не поїде до Пекіна через травми, яких зазнав в автокатастрофі...
- Так, але навіть за його присутності на Іграх гри «в одні ворота» все одно б не було. До рівня Резазаде підтягнулося відразу декілька штангістів – росіянин Євген Чигишев, латиш Віктор Щербатих, німець Матіас Штейнер. Між ними, гадаю, й точитиметься боротьба за нагороди.

- Завжди сильними суперниками вважалися болгари. Але через допінговий скандал болгарським лідерам вхід на світовий поміст заборонено...
- Зараз усі нарікають на неможливість досягнення високого результату в нашому виді спорту без заборонених препаратів. Але я все ж вірю у «чистий» спорт – триває серйозна боротьба з допінгом, порушників швидко знаходять і вилучають. Українську збірну контролери Всесвітньої допінгової агенції за останні півроку відвідували вісім разів. Як і належить за правилами – без попереджень. Після того, як комісари поспілкуються зі спортсменами, відлучатися останнім суворо заборонено. Та навіть якщо агенти приїхали, а спортсмена не було на місці, зазначеному в спеціальній заявці, і його не знайшли протягом двох годин, вони фіксують це як порушення і дискваліфіковують. При цьому ми не нарікаємо, адже чудово розуміємо, що без ВАДА і постійних перевірок чесної боротьби у спорті б не вийшло.

- А не буває остраху, що лікування застуди доступним для всіх аспірином чи ще якимось «народним» препаратом стане причиною дискваліфікації?
- Це болюче для нас питання, особливо взимку, коли застуди важко уникнути. З найменшого приводу ми повинні консультуватися з лікарем команди, який контролює препарати на можливу наявність у них заборонених складників.

- Тобі вже доводилося виступати в Китаї?
- Так, два роки тому саме в Піднебесній я виграв «золото» юніорської світової першості в ривку і став другим за сумою двоборства. У Китаї мені доволі комфортно, не можу сказати, що там почувався гірше, ніж на будь-яких інших змаганнях.

- Колись ти казав, що прийшов у важку атлетику, щоб підкачати м’язи та скоригувати фігуру. Тепер ти задоволений своєю фігурою?
- Аякже, вже не худенька тріска (сміється...). Коли ходив до тренажерної зали, незчувся, як втягнувся у тренування серйозно. Не помітив, як став професіоналом.

- А чи доводилося професійні навички застосовувати в неспортивному житті?
- Коли навчався у школі, певних «зустрічей» з обов’язковими подальшими сутичками неможливо було уникнути. Але тепер демонструю силу тільки на важкоатлетичному помості чи з конструктивною метою – допомогти перенести щось важке.

- Чи, бува, наприкінці тренувань не підбиваєш підсумки, скільки тонн заліза перетягав за день?
- Коли тренуємося двічі на день, в середньому піднімаю 20 тонн, а при одноразовому занятті – скромні 12. А якщо помножити ці цифри на 300 тренувальних днів у році... Та на роки спортивної кар’єри... Солідна вага вийде.

- Чи були у львівського силача кумири?
- Не тільки були, а є й донині. Раніше я захоплювався рекордами радянських атлетів – прикладом для наслідування для мене був Олександр Курлович, тепер мені імпонують сучасні атлети, наприклад, росіянин Євгеній Чигишев – подобається його манера роботи зі штангою, а також його вміння за відносно невисокої власної ваги змагатися з такими ґрандами, як Резазаде.

- Майже у кожної жінки-важкоатлетки є свої «родзинки»: одна волосся у всі барви веселки фарбує, інша несамовито кричить, підходячи до штанги...
- Про важкоатлеток можна довго розповідати. Як на мене, жінка та важка атлетика – несумісні поняття. Я нічого не маю проти того, щоб жінки піднімали штангу, але краще, щоб вони сиділи вдома і варили борщ. Чоловіки-важкоатлети не привертають до своїх персон стільки уваги, як жінки. Хоча деякі також доволі голосно налаштовуються на змагальну боротьбу. Ось росіянин Дмитро Клоков, який виступає у категорії до 105 кг, перед тим, як підняти штангу, дико ричить. Йому це, каже, допомагає. А латвієць Вишняускас, завжди гладко поголений кремезний хлопець, влаштовує вистави після кожної вдалої спроби – стрибає, копає все, що під ноги потрапляє. Я порівняно з ними – зразок спокою. До штанги підходжу чинно. А ось коли вагу взяв – можна і покричати.

Олена САДОВНИК 

Високий Замок

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Источник — Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Загрузка...
Комментарии
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности