ШИМЕЧКО: «За день зазвичай піднімаю 20 тонн заліза»

Хоча вихованець Ярослава Мартинюка вже пізнав «смак» нагород на «дорослій» арені – на чемпіонаті Європи в італійському Ліньяно-Сабб’ядоро він виборов «срібло» в ривку, на олімпійську медаль 21-річний львів’янин не розраховує. У Пекіні головне – на найкращих у світі подивитися та себе з найкращого боку показати. А там, можливо, і на п’єдестал заскочити... Олімпіада славиться несподіванками, ситуаціями, коли дебютанти – «темні конячки» – стають чемпіонами.

- Уже п’ять місяців ми безвихідно «сидимо» на олімпійській базі у Кончі-Заспі, – розповів Ігор Шимечко. – За півроку побував удома лише двічі: заїхав до Львова дорогою з Луцька, де відбувався чемпіонат України, а ще одного разу відпустили на день - скласти державний іспит з теорії та методики підготовки спортсменів у Львівському університеті фізичної культури. Іспит склав на «відмінно». Тепер готуюся вступати до магістратури. Загалом, навчання у спортивному закладі позначилося на моїх тренуваннях – до найменшої дрібниці у підготовці підхожу зі спеціальними знаннями.
За останні місяці ми підняли результати у кожній вправі – до максимально можливих на сьогодні, і тепер залишається утримати їх до Пекіна, а там – зафіксувати на помості. Але, окрім кілограмів на штанзі, у нас є ще одна турбота – підготовка до зміни часового поясу. Уже кілька тижнів прокидаємося раніше, і відповідно до цього змінюється наш графік тренувань та час прийому їжі. На зарядку вибігаємо о шостій тридцять, а о пів на дев’яту вечора – відбій. А перед самим відльотом до Піднебесної прокидатимемося о п’ятій. Важкоатлети на Олімпіаду вилітатимуть у три етапи: жінки – 6 серпня, 9 серпня – представники легкої та середньої вагових категорій, а важковаговики – 11-го.
Підготовка проходить у доволі комфортних умовах. Усього нам вистачає: чого не змогла дати держава, оплатили спонсори – додаткове харчування, фармакологічні засоби тощо. Важковаговикам на одних державних харчах важко. Якщо в інших вагових категоріях штангістам доводиться докладати багато зусиль, щоб утримати вагу, то суперважковаговикам потрібно не менше сили, щоб набрати. Моя вага коливається в межах 130-132 кг – це непогано, але на олімпійському помості будуть хлопці з більшою масою. З важкими суперниками важче й боротися.

- Але ж далеко не всі «зайві» кілограми вдається перевести у «корисну» масу – м’язову...
- Коли швидко набираєш вагу, надзвичайно складно «перекачати» калорії у м’язи. Але у роботі зі штангою не останню роль відіграє й жирова тканина. Як казав легендарний Василь Алексєєв, «велика вага штанги відштовхується від великої власної ваги». Тобто дієта в нас одна – побільше їсти: що хочеш та скільки хочеш.

- Чого від тебе вимагатимуть тренери у Пекіні?
- Спочатку завдання було одне – потрапити до олімпійської збірної. Те, що я зробив це, несподіванкою не вважаю. Якщо наш лідер, досвідчений Артем Удачин, проходив до збірної без зайвих питань, то я своє право поїхати до Пекіна довів у боротьбі. Але правду кажуть у народі: апетит приходить під час їди. Тож тепер ми з тренером замахнулися на більше – потрапити до шістки найкращих у світі.

- Ще кілька років тому казали, що боротися з іранцем Резазаде буде неможливо. Але вийшло так, що він взагалі не поїде до Пекіна через травми, яких зазнав в автокатастрофі...
- Так, але навіть за його присутності на Іграх гри «в одні ворота» все одно б не було. До рівня Резазаде підтягнулося відразу декілька штангістів – росіянин Євген Чигишев, латиш Віктор Щербатих, німець Матіас Штейнер. Між ними, гадаю, й точитиметься боротьба за нагороди.

- Завжди сильними суперниками вважалися болгари. Але через допінговий скандал болгарським лідерам вхід на світовий поміст заборонено...
- Зараз усі нарікають на неможливість досягнення високого результату в нашому виді спорту без заборонених препаратів. Але я все ж вірю у «чистий» спорт – триває серйозна боротьба з допінгом, порушників швидко знаходять і вилучають. Українську збірну контролери Всесвітньої допінгової агенції за останні півроку відвідували вісім разів. Як і належить за правилами – без попереджень. Після того, як комісари поспілкуються зі спортсменами, відлучатися останнім суворо заборонено. Та навіть якщо агенти приїхали, а спортсмена не було на місці, зазначеному в спеціальній заявці, і його не знайшли протягом двох годин, вони фіксують це як порушення і дискваліфіковують. При цьому ми не нарікаємо, адже чудово розуміємо, що без ВАДА і постійних перевірок чесної боротьби у спорті б не вийшло.

- А не буває остраху, що лікування застуди доступним для всіх аспірином чи ще якимось «народним» препаратом стане причиною дискваліфікації?
- Це болюче для нас питання, особливо взимку, коли застуди важко уникнути. З найменшого приводу ми повинні консультуватися з лікарем команди, який контролює препарати на можливу наявність у них заборонених складників.

- Тобі вже доводилося виступати в Китаї?
- Так, два роки тому саме в Піднебесній я виграв «золото» юніорської світової першості в ривку і став другим за сумою двоборства. У Китаї мені доволі комфортно, не можу сказати, що там почувався гірше, ніж на будь-яких інших змаганнях.

- Колись ти казав, що прийшов у важку атлетику, щоб підкачати м’язи та скоригувати фігуру. Тепер ти задоволений своєю фігурою?
- Аякже, вже не худенька тріска (сміється...). Коли ходив до тренажерної зали, незчувся, як втягнувся у тренування серйозно. Не помітив, як став професіоналом.

- А чи доводилося професійні навички застосовувати в неспортивному житті?
- Коли навчався у школі, певних «зустрічей» з обов’язковими подальшими сутичками неможливо було уникнути. Але тепер демонструю силу тільки на важкоатлетичному помості чи з конструктивною метою – допомогти перенести щось важке.

- Чи, бува, наприкінці тренувань не підбиваєш підсумки, скільки тонн заліза перетягав за день?
- Коли тренуємося двічі на день, в середньому піднімаю 20 тонн, а при одноразовому занятті – скромні 12. А якщо помножити ці цифри на 300 тренувальних днів у році... Та на роки спортивної кар’єри... Солідна вага вийде.

- Чи були у львівського силача кумири?
- Не тільки були, а є й донині. Раніше я захоплювався рекордами радянських атлетів – прикладом для наслідування для мене був Олександр Курлович, тепер мені імпонують сучасні атлети, наприклад, росіянин Євгеній Чигишев – подобається його манера роботи зі штангою, а також його вміння за відносно невисокої власної ваги змагатися з такими ґрандами, як Резазаде.

- Майже у кожної жінки-важкоатлетки є свої «родзинки»: одна волосся у всі барви веселки фарбує, інша несамовито кричить, підходячи до штанги...
- Про важкоатлеток можна довго розповідати. Як на мене, жінка та важка атлетика – несумісні поняття. Я нічого не маю проти того, щоб жінки піднімали штангу, але краще, щоб вони сиділи вдома і варили борщ. Чоловіки-важкоатлети не привертають до своїх персон стільки уваги, як жінки. Хоча деякі також доволі голосно налаштовуються на змагальну боротьбу. Ось росіянин Дмитро Клоков, який виступає у категорії до 105 кг, перед тим, як підняти штангу, дико ричить. Йому це, каже, допомагає. А латвієць Вишняускас, завжди гладко поголений кремезний хлопець, влаштовує вистави після кожної вдалої спроби – стрибає, копає все, що під ноги потрапляє. Я порівняно з ними – зразок спокою. До штанги підходжу чинно. А ось коли вагу взяв – можна і покричати.

Олена САДОВНИК 

Високий Замок