Олена ПІДГРУШНА: «Хочу продовжувати змагатись в наступному сезоні»

Олімпійський сезон для капітана жіночої збірної України Олени Підгрушної виявився найгіршим в кар’єрі. Вона не тільки не демонструвала звичних для себе результатів, але й навіть не змогла виступити в Пхенчхані через те, що не встигла набрати форму після хвороби. Серед вболівальників навіть пішли розмови про завершення кар’єри олімпійської чемпіонки. Що стало причиною таких результатів та які плани на найближче майбутнє - в інтерв’ю Олени Підгрушної.

 

— Лєна, ти стала першою спортсменкою зі складу збірної, для кого олімпійський сезон вже завершився. Причому, фактично це сталось ще на початку січня. Які в тебе враження від нього?

— Звичайно, я не задоволена. Тому що і стрільба була жахлива, і хід – результат був абсолютно не такий, на який я розраховувала. Та й не тільки я. Важко було боротись з цим розчаруванням. Потім намагались робити ставку на Олімпійські Ігри, але зрештою і там не вдалось навіть стартувати. Якщо підсумувати, то цей рік можна вважати втраченим в кар’єрі.

 

— Перший рік під керівництвом Уроша Вєлєпєца виявився для тебе напрочуд вдалим. Що змінилось потім?

— З Урошем ми працювали три роки, і протягом цього часу було використано три різних методики. І так вийшло, що перша з них підійшла мені повністю, а останніх два роки щось пішло не так. 

 

— Чи можна сказати, що на цій підставі не вдалось знайти з новим тренером повного взаєморозуміння?

— Ні, так не можна сказати. З цим тренером в мене був як найкращий сезон в кар’єрі, так і найгірший. Можливо, якщо б ми далі попрацювали три роки, було б ще три сезони вдалих. Зрозуміло, що Урош також пробує різні варіанти: три роки для тренера – не так вже й багато. Одна справа, коли він веде спортсмена з дитинства і знає його реакцію на будь які навантаження та нюанси тренувального процесу. І зовсім інше – коли починає працювати зі зрілим, сформованим спортсменом. Тим більше, я почала роботу з Урошем після року відпочинку, потім свої корективи внесли операції. А коли згодом пішли більші навантаження, я, можливо, не змогла їх відразу «перетравити». Навесні, як я розумію, буде вирішуватись, чи продовжить Урош працювати в нашій команді, і якщо так – будемо знов думати і зважувати, який варіант підготовки буде найкращим. Я не можу сказати, що я категорично проти нього, чи будь-якого іншого тренера – з кожним можна спілкуватись і знаходити оптимальні шляхи, як це було в мій перший сезон після повернення.

 

— Останній місяць новини стосовно можливості продовження твоє кар’єри протирічили одна одній. Давай скажемо з перших вуст – чи побачимо ми Олену Підгрушну на змаганнях наступного сезону, як діючу спортсменку?

— Це буде залежати від того, чи буде в мене тренер. Але я хочу продовжувати змагатись.

 

— Але ж ти розумієш, що потрібно бути впевненою в собі на чотири роки наперед?

— Так.

 

— А не було думки, що та кільікість хвороб, що переслідує тебе два останні роки – то сигнал від організму?

— Я не хворію більше, ніж всі інші спортсмени. Абсолютно. Чому в суспільній думці з мене зробили тотально хвору і травмовану спортсменку – я не знаю. Так, в мене влітку був певний збій з диханням, але, пройшовши повне медичне обстеження, за результатами аналізів лікарі сказали, що такого здорового спортсмена з 17-річним стажем вони ще не бачили. Тому якихось глобальних проблем зі здоров’ям в мене немає. Так, внаслідок перенавантажень є свої нюанси зі м’язами, з’язками, сухожилками, але то все відновлюється і є нормальним для дорослого спортсмена. Це саме те, через що протягом літа я час від часу їздила в клініку для реабілітації. І зараз навесні я також хочу зайнятись своїм організмом, аби новий сезон вже починати без старих травм. 

 

Єдина «фішка», від якої поки не вдається позбавитись – «обов’язкова» хвороба в грудні або січні. Кожного року вона відбувається по-різному, і тому цього року ми активно підсилювали імунітет, але в кінцевому результаті це зіграло зі мною злий жарт. Тому що інших дівчат той вірус схватив одразу і потримав 3-4 дні, а мій організм ще тиждень часу боровся з цим вірусом. І в якийсь момент ми з лікарем вирішили використати досить екстремальний в такій ситуації метод – сауну, щоб остаточно зрозуміти: чи вже хворіти, чи одужувати. На жаль, вірус все ж переміг. Але тиждень я «втратила» під час боротьби організма з вірусом. 

 

— Володимир Бринзак запропонував тобі наступний сезон провести на самопідготовці. Як ти ставишся до цього? І як ти собі уявляєш цей процес?

— Так, ми цю тему обговорювали, і зовсім не з тієї точки зору, яка зараз гуляє Інтернетом – про те, що, ніби то, конфлікти в команді настільки сильні, що спортсменки не можуть навіть знаходитись разом. Це абсолютно не правда. Я навіть сама просилася на самопідготовку в першу чергу через те, що моя акліматизація відрізняється від інших дівчат. Якщо в них це проходить швидше і легше, я маю певні нюанси з цим чинником. І якщо влітку в нас є сталий графік 20-денного перебування в горах, то протягом сезону, в умовах більш мобільного графіку етапів Кубку світу, я не встигаю проходити акліматизацію на різних висотах. І дуже багато втрачаю за рахунок цього – і функції, і здоров’я в першу чергу. І тому я попросила Володимира Михайловича, аби він знайшов можливість дати мені попрацювати з якимось тренером, щоб конкретно зайнятись цим питанням і дещо змінити мені висотну підготовку. Максимально підготувати організм до того, аби акліматизація проходила швидше і простіше. 

 

— А як ти бачиш процес відбору в команду в такому випадку?

— Я не бачу в цьому великої проблеми, адже можна під час літніх зборів синхронізувати місця їх проведення з першою командою, аби брати участь в контрольних стартах. Але, в будь-якому випадку, основний відбір є на першому снігу, який також можна провести одночасно з основою. Зрештою, є Кубок IBU, де також можна себе проявити. Якщо спортсмен – сильний, його видно, і йому не потрібно чимось, крім результату, доводити, щоб його взяли до команди. Результат є – він в основі. За одне лиш прізвище мене ніхто в команду брати не стане, і цього ніколи не було. 

 

— Але чи немає в такому випадку небезпеки, що спортсмени будуть виходити на більш високий рівень форми заради відбору, а потім протягом сезону – втрачати вже в офіційних змаганнях?

— Спортсмен завжди готується до змагань, і в цьому процесі завжди є певний «зріз знань» - контрольні старти. На щастя, в нас немає таких «кадрів», хто б готувався лише на відбір, заради потрапляння в команду. 

 

— Взагалі, як ти ставишся до можливого омолоджування команди, про яке багато говорять вболівальники, і президент федерації?

— Ну ми зараз багато чуємо – дайте дорогу молодим. Та будь ласка! Але де та молодь і чому вона нас не обігрує? Коли Настя або Іра почали себе проявляти, в них ніяких проблем немає – вони в команді. Але якщо молода спортсменка програє мені, навіть коли я стартую після хвороби, тоді як можна її поставити замість мене? Я вважаю, що до цього часу наші тренери вчиняли абсолютно правильно, коли давали можливості і молоді, і дорослим спортсменкам проявити себе, порівняти на спільних тренуваннях. Але на той час молодь не дотягувала до рівня дорослих. Можливо, вже наступного року все поміняється, молоді спортсменки будуть нас обігрувати і тоді, звісно, виступати мають вони. Чому ми будемо дуже раді – бо зможемо «йти на пенсію», не хвилюючись за команду. (Сміється)

 

— Ти вже говорила про пошук нового тренера для індивідуальної роботи. До когось вже зверталась? І в твоєму розумінні – це має бути скоріше іноземний, чи український фахівець?

— В мене немає якоїсь переваги до іноземця чи українця. Головне – щоб він бачив, що зі мною можна зробити, перш за все, в системі координат «гори-акліматизація».