ГОЦУЛ: «Не готовий комусь із спортсменів дорікати виступом у Лондоні»

Водночас президент ФЛА має питання до тренерського штабу щодо виступу легкоатлетів на першості світу

22 августа 2017, 18:42 |

1263

ГОЦУЛ: «Не готовий комусь із спортсменів дорікати виступом у Лондоні» — uaf.org.ua. Игорь Гоцул

Президент Федерації легкої атлетики України Ігор Гоцул прокоментував виступ українських легкоатлетів на чемпіонаті світу-2017 у Лондоні.

— Якщо прочитати відгуки про виступ наших легкоатлетів у Лондоні, то складається враження, що всі чекали кошика медалей, а зараз панує тотальна зневіра до вітчизняної легкої атлетики… Як ви оціните виступ нашої команди на ЧС-2017?

— Якщо говорити виключно про Лондон, то я б казав, що цього результату не заслуговує українська легка атлетика. Його важко назвати успіхом, тому у вересні нас очікує доволі непроста розмова на засіданні виконкому ФЛАУ та Ради федерації. На них офіційно підсумовуватимуться результати сезону та зокрема чемпіонату світу в Лондоні. Як наслідок стане відома позиція федерації стосовно продовження чи непродовження контракту з людьми, які наразі очолюють тренерський штаб.

Але якщо йдеться про підсумки сезону, то не можемо говорити про нього виключно з негативною оцінкою. Бо разом з Лондоном було декілька змагань юнацьких, юніорських та молодіжних, які стали безпрецедентно успішними для української легкої атлетики. Були й вдалі старти на Кубку Європи із багатоборства та спортивної ходьби, на командному Кубку Європи в Ліллі. Вважаю, що все це є в тому числі результатом реформ в легкій атлетиці, які ми започаткували декілька років тому. Вони ще не відчуваються на рівні дорослої команди, але очевидні на рівні юнацькому та юніорському.

— Тобто якихось конкретних висновків слід чекати у вересні?

— Так, спочатку виконком дасть рекомендації Раді ФЛАУ, а остання своєю чергою оцінить виступ на чемпіонаті світу.

— Якими були ваші особисті очікування від чемпіонату світу, і чи він вас особисто розчарував?

— Не думаю, що варто деталізувати мої особисті очікування. Ситуація трохи інша. Погляньте: ми щиро раділи та тішилися, як і вся країна, виступу Юлі Левченко. Але казати, що її медаль була очікуваною, на мій погляд, нещиро. Ми знаємо Юлю як талановиту спортсменку, яка спроможна сконцентруватися і показати результат. Водночас вона ще дуже молода спортсменка.

Наш тренерський штаб орієнтував на чемпіонаті світу атлетів цієї вікової категорії на отримання досвіду. До Лондона ми свідомо везли багато молоді власне за досвідом. Адже, наприклад, не був успішним на своїх перших Олімпійських Іграх Усейн Болт, не був успішним на першому ЧС Богдан Бондаренко, і т.д.

— Сумнозвісний норовірус частково міг стати причиною поганих результатів?

— Міг, але тільки частково. Справді, дехто з наших також був уражений ним. Я не можу називати з етичних причин прізвища, але та ж Юлія Левченко є у цьому переліку. Її можу вказувати, адже Юлія сама розповіла про цей випадок. Тому вдвічі честь і шана Левченко за її срібло.

— Ви згідні з твердженням, що потрапляння на чемпіонаті світу у фінал чи першу десятку спортсменів – це вже дуже гідний результат, і що варто припинити жити радянським максималізмом, коли спортсмени кров з носа мусили повертатися зі змагань з медалями?

— Чемпіонат у Лондоні показав високий рівень легкоатлетичної культури: в сенсі організації, волонтерства, якості телетрансляцій та презентації змагань. А ще був надзвичайно високий рівень вболівання і підтримки атлетів. Стадіон був вщент заповнений у всі дні, за виключенням одного, коли на ранкову програму не зібрався аншлаг. Глядачі підтримували всіх, але окремо неймовірно вболівали за своїх, британців. Причому підтримка не корелювалася із рівнем виступу. Люди демонстрували, що кожен спортсмен, який виборов право виступати за національну збірну, для них – герой, і він вже заслуговує на увагу та повагу.

Я щиро заздрив таким емоціям, бо іноді у нас дозволяються штампи на кшталт «лише третє місце завоював…», «у фіналі він/вона був аж восьмим»… Люди добрі, а чи ми всі у своїй професії шості чи хоча б соті у світі? Зрозуміло, що ми прагнемо бути кращими, але водночас мусимо започатковувати нову культуру вболівання і максимально цінувати зусилля атлетів.

— Крім Левченко у нас було декілька справді дуже близьких до п’єдесталу фінішів…

— Чи можна, наприклад, дорікнути Ігорю Главану, який втретє на чемпіонатах світу прийшов на фініш надважкої 50-кілометрової дистанції четвертим? Або Богдану Бондаренку чим дорікнути, який другий рік поспіль бореться і з суперниками, і з травмами? Попри біль, він вийшов і боровся. Я не готовий комусь із спортсменів дорікати виступом, але водночас .