Під мікроскопом: Гран Прі Монако

Уїк-енд в Монако обіцяв бути цікавим і таки виправдав очікування – наголошую уїк-енд, а не лише гонка, яка на сухому асфальті є доволі передбачуваною. Що ж саме справдилося із очікувань: чудова форма і як наслідок відмінний результат Феррарі; проблеми Мерседес, що призвели до найгіршого результату команди за 6 гонок цього чемпіонату; гарний темп Ред Булл, який дозволив «енергетикам» не просто нав’язати боротьбу Боттасу, а й випередити фіна в боротьбі за єдине вакантне місце на подіумі, хоча від «биків» чекали дещо більшого. До цього ще варто додати не менш цікаву й конкуренту боротьбу всередині пелотону і шинний фактор, що по суті став ключем до розв’язання більшості проблем. Що пішло не так, як очікувалося: насамперед, це результат Мерседес і зокрема Льюіса – невихід до фіналу кваліфікації і фініш на 7-й позиції, це безумовно провал; Макларен мала найбільш реальні шанси відкрити рахунок набраних очок, але все знову бездарно злилося і через Хонду, і через помилки пілотів. І, безперечно, здивувала Форс Індія – найбільш стабільна команда початку сезону примудрилася в холосту провести етап.

 

 

Безумовно головним питанням на порядку денному багатьох ефірів, аналізів, подкастів та інших дискусій – це дії Феррарі. Тож спробуймо розібратися чи була Скудерією задіяна командна тактика. Для початку почнемо з того, чому в це вірять одні – зокрема Хемілтон – і чому відкидають інші, як от наприклад очільник Ред Булл Крістіан Хорнер. Ще перед початком Гран Прі відставання Райкконена в чемпіонаті було чималим і реальні шанси Кімі втрутитися в боротьбу за титул котувалися несильно (тепер, до речі, і поготів). Тож провести розмін позицій власних пілотів – найбільш прагматична тактика для команди, яка думає стратегічно з прицілом на те, що відбуватиметься в листопаді. Тим паче, що мова йде про команду, яка має довгу історію успішного застосування командної тактики навіть у ті часи, коли регламентом це було заборонено. Відтак ще по завершенню кваліфікації, яку несподівано виграв Кімі, почалися розмови про те, що Феррарі може зробити так, щоб фін пропустив Себастьяна, але щоб це і не виглядало надто очевидно і не провокувало Мерседес так само чинити з Боттасом ще до літньої перерви. Саме тому Льюіс і вважає, що «червоні» уже на повну включилися в боротьбу з ним і використовують кожну нагоду для збільшення відриву в особистому заліку. Зрештою хто як не він та Кімі на власному досвіді знають, як Скудерія за рахунок піт-стопу може розміняти позиції своїх пілотів у потрібному їй порядку. Бразильська історія десятирічної давнини відома, сподіваюся, усім.

 

Реальність виявляється набагато складнішою та заплутанішою, ніж може здатися на перший (і навіть другий) погляд. Так тільки після піт-стопу Феттеля стало на 100% зрозумілим, що пересиджування в Монако цього року працює краще, ніж підрізка, але про це багато хто писав ще до початку Гран Прі. Можна ще зробити поправку на Ріккардо, який зупинявся колом раніше і так само зумів випередити Ферстаппена з Боттасом. От тільки для Феррарі це вже нічого не міняло. Справа в тому, що вся справа у цьогорічних шинах. В Монако занадто гладенький асфальт на якому ґуму складно вивести у її робоче температурне вікно, а крім того цьогорічний UltraSoft за своїми характеристиками схожий на минулорічний Soft. Отже прогрів будь-якого комплекту шин потребував більшого часу, ніж на стаціонарному автодромі. Вже у четвер після другої практики Маріо Ізола відверто зізнався, що на одному комплекті найм’якішої ґуми можна проїхати всю гоночну дистанцію плюс 3-4 кола у кваліфікації. Такі дані у свою чергу ставили перед командами непросте завдання знайти оптимальний час для єдиного піт-стопу, щоб він не був занадто раннім (бо довго доведеться їхати на жорсткому SuperSoft), але водночас щоб і не був запізнілим.

 

За великим рахунком помилкою Феррарі з Райкконеном було реагування на тактичні ходи Ред Булл і Мерседес, коли свої піт-стопи провели Ферстаппен і Боттас. Скудерія в Монако не мала реальної опозиції, тож реагувати на розбірки між «срібними стрілами» та «енергетиками» не було потреби. Чого не скажеш про підопічних Хорнера: розділивши тактику для Макса з Даніелем, вони виманили таким чином Боттаса. Тактика від самого початку виглядала майже безпрограшною: якщо спрацьовує підрізка і Ферстаппен швидко проїжджає своє коло, то опиняється попереду Валлтері, якщо ні, то Ріккардо затримується на трасі, проїжджає швидко на комплекті UltraSoft, забезпечуючи собі необхідний відрив від фіна. Крім того в Феррарі не могли знати як саме будуть поводити себе шини після піт-стопу: обоє пілотів замовили лише по два комплекти SuperSoft з яких один залишався на гонку, а другий був використаний ще під час першої практики, коли стан покриття суттєво відрізнявся від того, яким він був у гонці.

 

Зрештою варто пригадати і те, що кілька останніх кіл свого першого гоночного відрізка Кімі провів блідо, на відміну від напарника. Тож слова Хорнера про те, що саме гірший темп фіна став запорукою успіху Феттеля, а не час і порядок проведення піт-стопів, виглядають найбільш логічними. Хоча осад все-одно залишається…

 

Взагалі якась дивна тенденція складається у Монако – вже третій рік поспіль володар поулу не перемагає в гонці, при тому що неодмінно фінішує на подіумі. У 2015-му Хемілтона незрозуміло для чого покликали зайвий раз в бокси і британець фінішував третім, минулого року в Ред Булл помилилися на піт-стопі вчасно не віддавши механікам наказ готуватися до зміни ґуми на машині Ріккардо. Цього року не було ані зайвого піт-стопу, ані непідготовлених шин для лідера, а результат вийшов схожим. Такого в Монако не було з часів 1980-1982 років – коли так само три роки поспіль перемога кувалася не з першої стартової позиції.

 

Не менш цікавим питанням за підсумками Гран Прі є результат Хемілтона – як один з двох головних претендентів на корону може провалити кваліфікацію на тій єдиній у календарі трасі, де будь-який провал стає катастрофою? Насправді, відповіді немає навіть в команді – або ж її озвучувати не збираються в принципі. Цьогорічне Монако багатьом нагадало Сінгапур 2015-го, коли «срібні стріли» також виступали на других ролях. Пілоти не могли швидко прогріти шини, часом машині не вистачало зчеплення з трасою. Найбільш проста відповідь полягає в тому, що в Браклі все ще вивчають можливості шасі та шукають області в яких можна суттєво додати. От тільки Феррарі виглядає конкурентоспроможною на всіх типах трас, що не може не бентежити Вольффа і компанію. Єдине, що по-справжньому насторожує, то це те, що машина в суботній кваліфікації та гонці вела себе по-різному – і це при тому, що налаштування не мінялися. В будь-якому випадку в Монреалі Мерседес буде іншою – набагато сильнішою та з великим бажанням реваншу. В такій ситуації суперника варто як мінімум остерігатися.

 

У той же час Ред Булл швидше за все зробить півкроку назад, бо все ж таки Монреаль і близько не Монако, де першочергове значення має аеродинаміка, а не потужність силової установки. «Енергетики» на відмінно скористалися проблемами Мерседес, хоча відверто кажучи здивували тим, що в гонці не мали жодних шансів у боротьбі з Феррарі. Якщо ж хтось вважає, що гонитва Ріккардо за Райкконеном в інтервалі 1,6-2,0 секунди мала бодай якусь перспективу, може звернути увагу на боротьбу Девіда Култхарда з Енріко Бернольді у 2001-му. Кімі контролював ситуацію і вже нікуди не поспішав, якби ж це було не так, то у Даніеля шанси з’явилися б під час рестарту гонки. От тільки фін швидко від’їхав на безпечну відстань і закрив усі питання. Таким чином варто прогнозувати, що поки Рено не надасть «енергетикам» оновлену версію мотору, серйозного прогресу чекати не доводиться.

 

На завершення кілька слів про пілотів Макларен, Хонда, й Андретті. Повернення Баттона в Монако, мабуть, найбільше запам’ятає Паскаль Верляйн – далеко не кожного разу ми бачимо як машина після зіткнення стає на бік впритул до стіни, блокуючи тим самим пілота у кокпіті. Дженсон за зіткнення з Верляйном отримав штраф у три позиції на старті наступної гонки – звісно якщо вона у нього ще буде. Фернандо Алонсо в Індіанаполісі зійшов через проблеми з мотором Хонда. Та іронія долі полягає в тому, що гонку виграв Такума Сато – пілот команди Андретті за яку виступав іспанець і на машині якого стояв такий самий двигун Хонда… Карма? 

 

P.S. Радіоперемовини інколи бувають набагато цікавішими, ніж події на трасі. Цього разу пілоти також змогли порадувати вболівальників у прямому ефірі:

 

 

В'ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ