Олег СОБУЦЬКИЙ: «Хотів би зіграти проти мадридського Реалу»

— Ви досить рідко з'являєтеся в Києві. Сьогодні у столиці відкрите тренування збірної України, яка на вихідних гратиме у Каховці та в Бериславі. Приїхали підготувати команду морально до цих ігор? Чи яка ціль вашого візиту до Києва?

— Так, сьогодні буде відкрите тренування. Ми починаємо новий сезон. У п'ятницю буде гра в Каховці, а в суботу — в Бериславі. Починається наше турне. Після цього буде декілька закордонних турне, буде гра в Ужгороді з угорською командою, оскільки буде 25-та річниця з першої гри нашої національної збірної. Сьогодні ми потренуємося, поспілкуємося, тому що є багато питань. Може, у когось виникли певні проблеми. Хочемо зібрати сьогодні увесь наш склад і підготуватися до нового сезону.

 

— Знаю, що ветеранська збірна України під керівництвом Анатолія Дем'яненка кожної середи тренується на стадіоні «Локомотив». Вам із вашим графіком, зайнятістю часто вдається підтримувати спортивну форму?

— Позаминулої середи я був на тренуванні. Але, оскільки мене зараз трохи турбує травма — лікуюся. Я тренуюся з командою «Агробізнес» у себе вдома, тож форму підтримую.

 

— У Каховці готові допомогти команді?

— Сподіваюся. Якщо тренер у заявку включить — буду грати.

 

— Який ваш перший спогад про футбол з дитинства? Є якийсь яскравий момент?

— Як усі юнаки, звичайно, мріяв бути футболістом. Усі ганяли м'яча. Тоді не було комп'ютерів, Інтернету, всі грали в футбол. Коли вчився у Львові, не пропускав практично жодного матчу, дуже вболівав тоді за «»Карпати«».

 

— Які у вас були спортивні досягнення в юнацькі роки?

— У футболі в мене не було великих досягнень. Першість школи ми вигравали. Був час, коли я займався автогонками — там я мав досягнення.

 

— Чому все-таки зараз вирішити пов'язати своє життя з футболом? Чому не ті ж автогонки чи якийсь інший вид спорту?

— Футбол — це гра мільйонів. Хлопчиками ми всі грали у футбол. Якось так склалося в житті, що все одно футбол став ближчим. Хоч автогонки, автомобілі я теж люблю, їжджу, але футбол мені рідніший.

 

— Пам'ятаєте переломний момент, коли ви вирішили повністю піти у футбол?

— Раніше ми їздили з командою «Зірки українського футболу». Ми поїхали у Францію на Олімпійські ігри. Оскільки в нас не було статусу національної збірної, ми не могли заявитися на чемпіонат світу, який мав проходити у Катарі. Ми тоді прийняли рішення набути статусу національної команди. Ми переговорили з Андрієм Васильовичем Павелком, який нам у цьому дуже допоміг, з Анатолієм Васильовичем Дем'яненком. Уся команда зібралася — і ми вирішили перейменуватись у національну збірну України з футболу, щоб мати офіційний статус.

 

— Як виникла ідея зібрати всіх легендарних українських футболістів, щоб вони їздили, прославляли Україну, допомагали нашим бійцям АТО? Це була особисто ваша ініціатива?

— Ми часто їздили з командою зірок, де всі — легендарні особистості. Ми поговорили з Анатолієм Васильовичем Дем'яненком, із хлопцями — і прийняли рішення створити національну збірну ветеранів. Зібралися хлопці, які є не тільки легендарними особистостями, а й справжніми патріотами. Великі футболісти, люди, які знають, що таке дисципліна. Людей, які вживають алкоголь, у нашій команді немає. Ми їздимо по всій Україні, по всьому світу і показуємо приклад, на нас дивляться діти. У нашій команді немає алкоголю та відсутності дисципліни.

 

— Перш ніж узятися за цю команду, можливо, у вас були якісь сумніви? Чи радилися ви з родиною, дружиною щодо цього?

— Ні, жодних сумнівів і бути не могло, тому що до цього ми два роки їздили з командою зірок. Я побачив, що хлопці дійсно хочуть грати. Футбольне життя коротке, а люди, для яких футбол — це все, відразу дали клич, що хочуть грати, бути однією командою. Всі одноголосно проголосували за створення такої команди.

 

— 23 лютого 2016 року Андрій Павелко на презентації команди сказав: «У легенд українського футболу відповідальна роль. Мова йде, звичайно, про підтримку бійців АТО, які захищають нашу країну». Чи було це для вас додатковим стимулом створити цю команду і допомагати нашим хлопцям на передовій?

— Так, це великий стимул. Звичайно, до цього ми з командою зірок їздили один раз у Слов'янськ, грали там матч. Зараз, коли ми зробили статус національної збірної, відкрилося друге дихання. Ми постійно їздимо до хлопців у зону АТО, їздимо по Україні. 2 серпня, на День повітряно-десантних військ, грали у Хмельницькому. Ми підтримуємо тісні зв'язки з нашими бійцями, з Миколаївом, з Червоним Чабаном, де ми першого разу були, коли тільки почалася анексія Криму. Нам приємно, що ми можемо якусь частку внести в цю війну — допомогти нашим хлопцям, героям, патріотам, які сьогодні захищають наші кордони та дозволяють нам грати в цей футбол.

 

 

— Пам'ятаєте вашу першу поїздку в зону АТО з легендарними футболістами, які, можливо, не звикли до такої атмосфери? Які у них були емоції?

— Перший раз ми з командою зірок поїхали в зону АТО у серпні 2014 року. На четвертий день було звільнення Слав'янська. Ми почули, як у Сєвєродонецьку співають «Червону руту» солдати, місцеві жителі. Враження були неперевершені, сльози на очі наверталися від цього. Хоч там не було трави, довелося грати на землі, але ми старалися хлопцям не забивати багато голів, аби підняти бойовий дух наших патріотів. Вони теж старалися, бачили перед собою легенд, у яких вони й не думали взяти автограф, а тут зустрілися всі на одному полі.

 

— Не було такого, щоб якийсь футболіст, якого запрошували до збірної, відмовився їхати в зону АТО під приводом того, що страшно?

— Як я вже сказав, у нас в команді всі — патріоти. Коли формували команду, ми відразу сказали, що будемо грати в зоні АТО, їздити та підтримувати наших хлопців по всій Україні, проводити матчі. У 2014 році ми проводили турне в пам'ять Героїв Небесної Сотні. Після анексії Криму турне стало називатися «В пам'ять Героїв Небесної Сотні та підтримку української армії в зоні АТО». Жоден з хлопців не сказав, що не поїде, бо йому страшно.

 

— Коли закінчиться війна в Україні?

— Це питання не до мене. Я хотів би, щоб вона зараз закінчилася і всі хлопці повернулися додому та займалися улюбленою справою. Багато є мобілізованих хлопців. Військові хай краще проводять тренування, а не бойові виходи. Я хочу, щоб війна вже сьогодні закінчилася, а ми будемо приїжджати до них і грати у футбол.

 

— Є у найближчих планах збірної України відвідати одну із зон?

— Так, є. Ми тісні відносини підтримуємо із восьмим полком спеціального призначення. У нас є запрошення в 79-у повітряно-десантну бригаду — ми обов'язково туди поїдемо. Десь у червні в нас буде матч з 80-ю аеромобільною львівською бригадою. Ми ще не визначилися, будемо грати у Слов'янську чи у Львові. Постійне місце дислокації — Львів. Але зараз вони знаходяться у зоні АТО — Слов'янську.

 

— Війна в Україні відобразилася на українському футболі. Що ви думаєте щодо нинішньої ситуації в нашому футболі?

— Війна забирає життя наших героїв. Але завдяки їй ми побачили, хто є хто. Багато людей, які кричали, що вони герої, патріоти — коли почалася війна, ми їх вже не побачили. Особливо багато політиків. Хто був справжнім патріотом — ним і залишився. Як відобразилося на футболі? Думаю, частково і футбол очистився. Економіка в нашій країні впала, багато клубів не можуть купувати легіонерів. Але тепер молоді гравці мають можливість показати себе на футбольній арені.

 

— Ветеранська збірна України провела чимало міжнародних матчів: проти збірних Іспанії, Німеччини, Грузії та інших. Якби ветеранська збірна Росії запропонувала вам зіграти на нейтральній території товариський матч, ви погодилися б?

— Ні, за жодних обставин.

 

— Через рік після створення офіційної збірної України цілі ваші особисті або команди були втілені? Якщо так, то які?

— Наша ціль — популяризувати футбол в Україні. Ми повинні піднімувати ветеранський футбол і, звичайно, показувати діткам, як грати у футбол. Легенди їздять, проводять майстер-класи. Їздити у зону АТО, доки йде війна, підтримувати наших хлопців, піднімати їм бойовий дух. Ось такі наші цілі. Головне — щоб нація була здоровою, любила футбол.

 

— Як вважаєте, ви зможете посприяяти тому, щоб в Україні звернули увагу на ветеранський футбол, аматорський та жіночий?

— Потрібно розвивати дитячий футбол, це основне. Але потрібно підтримувати і ветеранський футбол, і жіночий. Весь футбол потрібно розвивати. Сталися події на Майдані. Хто почав об'єднувати Україну? Наші хлопці ультрас, яких до цього часу вважали хуліганами. Вони сказали: «Схід і Захід разом». Ми маємо прекрасний приклад того, що футбол об'єднує Україну.

Після кожного матчу ми не йдемо відразу до роздягальні. Ви б побачили, скільки діток приходять, беруть автографи, фотографуються з видатними футболістами — це дуже класно. Мирон Богданович — родзинка нашої команди. Він каже, що на вищу лігу стільки не приходять, автографи не беруть.

 

— Є у планах створити фан-рух ветеранської збірної?

— Було б непогано. Я тільки очолив Асоціацію ветеранів футболу України. Зараз ми розробляємо сайт. Починаємо цим питанням займатися. Подумаємо над тим, як розвиватися, як збільшити команди.

 

— Які труднощі виникали особисто у вас і складу менеджерів збірної за цей рік роботи? Було таке, що вставляли палиці в колеса, не давали грати?

— Так, щоб вставляли палки в колеса, не скажу. Але моменти бувають, тому що наша система вже, можна сказати, згнила — її потрібно ламати. Ми будемо робити все по-новому.

 

— Ви були на всіх матчах збірної України за останній рік?

— Тільки в Туреччині не був. Так склалося, що наша національна збірна ветеранів не поїхала. Крім цієї, був на всіх іграх. А на ветеранських матчах практично на всіх.

 

— Які три матчі вам найбільше запам'яталися і чому?

— Прекрасні в нас були матчі в Америці, де ми виграли Кубок легенд. В Іспанії прекрасні були матчі, у Грузії, де ми виграли з рахунком 3:2 у збірної Іспанії, у складі якої було шість чемпіонів світу.

 

— Розкажіть про структуру команди. Скільки людей займаються організаційним процесом, скільки людей входять до тренерського штабу?

— Головним тренером команди на сьогодні є Анатолій Васильович Дем'яненко. Це легендарна особистість, людина, яку поважають усі. Його знають за кордоном. Ми були в Іспанії нещодавно, Дем'яненка знають. Допомагає йому Володимир Федорович Лозинський — людина з великим досвідом та авторитетом. У нас є лікар, фотографи, менеджери. Весь склад є.

 

— Анатолій Васильович багато чого виграв, був капітаном «Динамо», тренував «Динамо» та «Волинь». Наскільки складно було запросити його до збірної, аби він узявся за цю роботу?

— Його не було складно запросити. Анатолій Васильович із радістю погодився очолити команду зірок, національну збірну.

 

— Ви як голова команди задоволені його роботою?

— Задоволений, прекрасно працює. У минулому році з 38-ми матчів практично все ми виграли.

 

— А якщо Анатолію Васильовичу надійде пропозиція від якогось професійного клубу очолити команду, відпустите його?

— Він сам вирішить. Як вирішить — так і буде.

 

— Ви також займаєтесь командою «Агробізнес», яка успішно виступає в Аматорському чемпіонаті України, бореться зараз за чемпіонство. Ви уявляєте себе у ролі третього кита українського футболу? У вас є амбіції створити клуб, який міг би протистояти наших грандам — «Динамо» та «Шахтарю»?

— Ми плануємо в цьому році у Другу лігу йти. Перед початком чемпіонату я хлопцям сказав: «Все у ваших руках. Із фінансуванням у вас питань не буде, залежить від того, як ви будете грати». Залежить від того, як Андрій Донець — головний тренер нашої команди — вчинить, як команда буде грати. Я буду тільки «за», з радістю їх підтримуватиму.

 

— А самі хлопці чого хочуть?

— Я був із хлопцями декілька днів у Туреччині на зборах. Я і так бачу постійно, що хлопці дійсно працюють, в їхніх очах вогники, вони справді загорілися, бо буде Друга ліга. У нас є багато футболістів, які були і в Першій лізі, але все одно я бачу, що вони хочуть. Головне — що вони одне за одного, це сім'я. Мало де є так, щоб люди були однією командою не тільки на футбольному полі, а й поза ним.

 

— Мирон Богданович вас не підштовхує? Він активно займається командою «Рух» (Винники)...

— Мирон Богданович каже: «Олег, потрібно команду в Першу лігу. Ви повинні грати, у вас є все, давай. Ми будемо підказувати». Вони з Андрієм Донцем спілкуються. Мирон Богданович нам у цьому плані допомагає.

 

— Як виникла ідея створити клуб «Агробізнес»? Які цілі, завдання перед собою ставили?

— Був клуб «Збруч». Завжди в районі збиралися 2-5 фірм спонсорувати, і завжди були якісь непорозуміння. Хтось фінансував, хтось ні, до кінця це питання не вирішувалося. Андрій Анатолійович Донець закінчив якраз футбольну кар'єру, ми з ним переговорили — і він очолив команду «Агробізнес». Вже не «Збруч», ми зробили команду «Агробізнес», яка зараз успішно виступає. В минулому сезоні ми стали фіналістами. У цьому році поки що йдемо на першому місці, ділимо сходинку з «Оскаром» з Івано-Франківської області. Але у наших хлопців амбіції є, вони за це взялися — думаю, вони повинні виграти.

 

— Наскільки пильно слідкуєте за чемпіонатом України?

— Футбол дивлюся, але наш чемпіонат зараз не на висоті, скажімо так. Останні 15 років я вболівав за «Динамо» (Київ). Але сьогодні, на жаль, ми бачимо не те «Динамо», яке було, коли грали Косовський, команда Анатолія Васильовича Дем'яненка, команда, яка успішно виступала в Лізі чемпіонів.

У нашій національній збірній є п'ять футбольних поколінь, починаючи від Мирона Маркевича, якому 66 років, і закінчуючи хлопцями, які тільки закінчили футбольну кар'єру: Слава Шевчук, Сергій Назаренко. «Динамо», яке виграло Кубок кубків — це була команда, якій не було рівних у Європі. Зараз ми бачимо іншу команду.

 

— Зараз часто відвідуєте матчі?

— Був практично на всіх основних матчах «Динамо». Але не був на останній грі «Динамо» — «Шахтар», тому що тільки прилетів. На матчах збірної України був усіх, крім одного.

 

— Як ви оцінюєте роботу Андрія Шевченка?

— Андрій — молодий тренер. Я вважаю, що він повинен підняти рівень національної збірної.

 

— Не телефонували Андрію Миколайовичу, не запрошували в команду пограти, потренуватися?

— Ми спілкуємося постійно. У нього є трохи проблеми з коліном. Він казав, що приїде в Іспанію, але через певні причини не зміг приїхати.

 

— На ваш погляд, який шлях українського футболу правильний? Чотири-п'ять клубів із товстими гаманцями, які організовують гегемонію в українському футболі та досягають певних успіхів у Європі? Чи шлях омолодження, виховування своєї молоді, яка може вистрілити чи ні?

— Я вважаю, що потрібно розвивати весь український футбол, а не тільки деякі клуби. Ми бачимо чемпіонати Англії, Іспанії, Німеччини. Буде п'ять клубів — і що? Ми не будемо мати розвитку масового футболу.

 

— Одним із каменів спотикання в цьому питання є корупція в українському футболі. Ми знаємо факти того, що футболісти у букмекерських конторах роблять ставки на свої ж матчі. Ви бачите шляхи позбавлення корупції в українському футболі?

— Я — нова людина у федерації. Поки що не можу сказати точні дані. Але корупцію, звичайно, потрібно ламати. Особливо — якщо ми бачимо, що це роблять футболісти. За таке їх потрібно дискваліфіковувати.

 

— Який бюджет ветеранської збірної України на рік, минулий?

— Зараз точно не можу сказати, але немаленький.

 

— Його можна порівняти з бюджетом клуба Прем'єр-ліги чи Першої ліги України?

— Можна.

 

— Команда «Агробізнес» може існувати на рівні Прем'єр-ліги і розвиватися?

— Це залежить від футболістів, як вони будуть виступати. Я не вважаю, що ми зможемо потягнути Прем'єр-лігу. Тренер буде давати свої пропозиції по футболістах. Я маю надію, що з наших футболістів багато хто залишиться. Є багато молодих, амбітних хлопців. Ми бачимо не просто вогники, а великі вогні в їхніх очах.

 

— У ветеранській збірній існує якась система штрафів? Чи все відбувається на довірі, дружніх відносинах?

— У нашій збірній минулого року більше шестидесяти чоловік їздили грати. Якщо в нас щось було не так — наступного разу ми футболіста не запрошували. Це як штраф.

 

— Декілька матчів у складі збірної України провів Анатолій Тимощук, який нещодавно завершив кар'єру. Зараз Анатолій переїхав до Росії допомагати Мірчі Луческу. Як ви до цього ставитеся? У вас була розмова з цього приводу?

— З цього приводу я з ним не розмовляв. Але це його позиція, він так вирішив. Ми не маємо права забороняти комусь їхати.

 

— Хто з відомих колишніх футболістів найближчим часом допоможе збірній? Можливо, ви когось запрошували чи хтось телефонував вам?

— Футбольне життя, як я вже казав — коротке. Всіх, кому більше 35-ти років і хто хоче, ми будемо запрошувати. Кожен може себе проявити. Ми приймаємо всіх.

 

— Ви як уболівальник київського «Динамо» Олега Гусєва не запрошували?

— Запрошували, наш менеджер мав із ним розмову. Олег сказав, що обов'язково братиме участь у наших матчах.

 

— Зараз він зайнятий пошуком професійної команди. Можна сказати, якщо в нього з цим не складеться — ви його із задоволенням приймете?

— Візьмемо, звичайно, з радістю.

 

— Чи були футболісти, які говорили, що не хочуть грати за збірну, у них свої інтереси?

— Поки що не можу такого сказати.

 

— Зовсім нещодавно вас обрали президентом Асоціації ветеранів футболу України. Що для вас означає ця посада?

— Сьогодні ми вже на офіційному рівні можемо не просити когось у федерації запросити міжнародну команду. Це ми вже можемо робити самі. Тобто у нас є офіційний статус, у мене є офіційний статус. Ми вже самі готуємо листи, запрошення в Іспанію. Буквально вчора ми мали розмову з президентом Асоціації ветеранського футболу Іспанії. Всередині травня у нас буде там гра, вони запросили нас. Можемо спілкуватися вже напряму.

 

— Багато у світі існує ветеранських асоціацій та збірних ветеранів?

— У 2009 році в Іспанії було 11 команд, у 2012 році — 41. На сьогодні у них 59 команд. Там дуже сильна ветеранська асоціація, клуби. У них постійно проводять чемпіонати, турніри. Зараз, коли поїдемо в Іспанію, хочемо подивитися, як вони працюють, взяти з них приклад. Вони випускають газети, журнали, у них є раз на тиждень дві години прямого ефіру на телебаченні. Там все на широку ногу.

 

— Скільки зараз ветеранських команд у чемпіонаті України?

— Є шість вікових груп, через кожні п'ять років. На превеликий жаль, чотири зони, де грають лише по три-чотири команди. Наступного тижня ми хочемо зібрати голів обласних федерацій, хочемо спілкуватися та розширювати кількість команд.

 

— Які особисто ваші цілі та амбіції на посаді президента Асоціації ветеранів?

— Однозначно — розширити кількість команд, популяризувати футбол. Якщо я посів цю посаду, потрібно працювати, показувати, що ми можемо.

 

— Які плани ветеранської збірної України на 2017 рік?

— Точного календаря немає, але можу сказати, що у нас будуть міжнародні матчі. У травні ми будемо грати в Іспанії два матчі — з «Вільярреалом» та «Валенсією». Наступна гра — на «Камп Ноу», це нам вже підтвердили. Там одні зірки, футбольні легенди. 21-го числа до нас приїде національна збірна Грузії, Каха Каладзе гратиме у складі цієї команди. Там буде дійсно зіркова команда, з якою ми грали 16 січня у Грузії. В Україні гра буде у Львові на «Арені Львів». 27-го в Ужгороді наша національна збірна буде грати з Угорщиною, оскільки 25 років тому наша збірна перший матч провела в Ужгороді. Щоправда, тоді ми програли 1:3. У нас вісім чоловік якраз із цього складу — сподіваюся, вони відіграються. 5 червня в нас буде гра в Умані зі збірною Ізраїлю. Потім ми ще раз поїдемо до Іспанії. У червні буде поїздка в Нью-Йорк, і в серпні — в Канаду. Крім цього, у нас ще буде багато матчів додаткових, зокрема по Україні.

 

— Цього тижня ви проведете дві товариські гри — у Каховці та Бериславі. Які цілі та задачі ставить тренерський штаб і особисто ви на ці матчі?

— Щоб люди розуміли, що національна збірна їздить не тільки по великих містах, а й у менші містечка. Зараз ми поїдемо в Берислав, де базується сімферопольська «Таврія» та кримська федерація. Ми повинні підтримати їх, доводити, що Крим — це Україна.

 

— Яка ваша головна футбольна мрія?

— Щоб в Україні був дійсно великий футбол. Щоб ми дивилися не чемпіонати Іспанії, Англії, а український футбол — не тільки Прем'єр-лігу, а весь наш футбол. Щоб Україна була здоровою нацією, футбольною країною. І найголовніше — щоб був мир. Буде мир — буде розвивати футбол і країна в цілому.

 

 

— Користувач Sport.ua пише: «Чому ніде немає календаря зустрічей ветеранів? У всьому світі ці ігри — свято для любителів футболу. Прохання — опублікувати план матчів»...

— Ми плануємо, наприклад, матчі в зону АТО. Часто буває так, що хлопці кажуть: «Давайте не сьогодні, а через тиждень». У зв'язку з подіями, які відбувають там, ми не можемо точно запланувати. Тоді ми їдемо не на Схід, а в інші частини України. Так само на сьогодні немає точного розкладу чемпіонату Іспанії. Ми точно не знаємо, коли будемо там грати. Якщо по Україні ми знаємо графік міжнародних ігор, то за кордоном — ні. Влітку буде простіше. Команда нова, ми тільки формуємося. Думаю, дійдемо і до цього — буде календар. Можливо, неточний, але він буде.

 

— Який головний критерій відбору гравців? Колишні заслуги, нинішній фізичний стан, комунікабельність, можливо?

— Обирає гравців наш головний тренер Анатолій Васильович. Думаю, там присутнє все. І заслуги, тому що людина має бути легендою. Люди, які приходять дивитися на гру футболіста, згадують його минуле. Фізична підготовка теж важлива. А комунікабельність є у всіх наших футболістів.

 

— Наш користувач пише: «У мене не питання, а ідея. Нещодавно побував у Флоренції, на базі збірних Італії в Коверчіано є Музей історії італійського футболу. Було б чудово, якби щось подібне було і у нас»...

— У нас вже є свої певні трофеї. Ми зробимо ветеранський музей у Києві, він буде 100%.

 

— «Не плануєте організацію зустрічей ветеранів із молодими тренерами? У старших людей є багато чого навчитися, стільки запитань хотілося б поставити»...

— Прекрасне запитання, дякую. Наші хлопці їздять і проводять майстер-класи. Нещодавно були на Сході. В «Агробізнес» приїжджали Сергій Нагорняк, Сергій Коновалов, Святослав Сирота, Едуард Цихмейструк. Вони проводили майстер-класи, давали хлопцям підказки. Ми це робимо.

 

— Можливо, ви знаєте, чому ФІФА та УЄФА не проводять чемпіонати світу та Європи серед ветеранів? Невже тільки за медичними показниками?

— Ні, практично всі ветерани здорові. У цьому році мав бути чемпіонат світу в Катарі. Ми отримали туди запрошення, оскільки виграли у Франції Олімпійські ігри. Але в Катарі на сьогодні не готові стадіони, наскільки нам відомо. Там стадіони повністю криті, немає кондиціювання повітря. Цей чемпіонат перенесли на наступний рік.

 

— Найкращий футболіст, з яким вам доводилося грати в одній команді?

— Анатолій Васильович Дем'яненко.

 

— Команда, проти якої хотіли б зіграти?

— «Реал» (Мадрид).

 

— Чому не грає Коноплянка?

— Це від нього залежить. А може, команда не його.

 

— Роналду чи Мессі?

— Мессі.

 

— Мессі чи Шевченко?

— Шевченко.

 

— Якби у вас була можливість змінити щось чи виправити у своєму житті, ви б скористалися нею?

— Нехай буде так, як є.

 

— Що б ви сказали президенту ФІФА Джанні Інфантіно, якби опинилися з ним один на один?

— У мене було б до нього багато пропозицій. Організувати ветеранські чемпіонати світу, Європи.

 

— Коли до збірної покличуть Віктора Леоненка?

— (Сміється). Це питання до головного тренера.

 

Спілкувався Антон СВІТЛИЧНИЙ, текстова версія — Дарія ОДАРЧЕНКО