Дмитро ПІДРУЧНИЙ: Я вже задоволений сезоном, але хочеться й медалі ЧС

Журналіст Sport.ua поспілкувався у Хохфільцені з українським біатлоністом Дмитром ПІДРУЧНИМ про гонку, завдяки якій піднявся на 14 позицій, про взаємодію із Сергієм Семеновим на трасі, про складність обрання лиж та багато іншого.

 

— Почнемо зі скачка, який вдалося зробити в гонці переслідуванні після результатів у спринті. Вийшло в принципі вражаюче — піднявся на 14 позицій, з 28-го місця на 14-е. Розкажи, як це вдалося. Був один промах. Чи можна було досягти більшого?

— Було два промахи. Гонка складалася так, що можна було за десятку боротися. Якщо порівняти зі спринтом, бігти було по відчуттям набагато краще. Здається, що і лижі працювали краще, і взагалі почувався на трасі більш впевнено. Можливо, тому що спринт — це була перша особиста гонка в чемпіонаті світу. Можливо, психологічно перегорів. Напруга є, все-таки це чемпіонат світу. А в гонці переслідуванні особливо нічого не втрачаєш, розумієш, що потрібно працювати, спробувати виправити помилки, які припускалися в спринті. Я вважаю, що гонка склалася досить непогано, в принципі я нею задоволений. Звичайно, можна було обійтися без цих двох промахів. Але ходом, відчуттям гонки, тим, як проходила боротьба, як я працював на кожному колі, я задоволений. Добре, що я дотерпів. Гонка була дуже важка: з першого кола напруга на трасі, всі рвуться вперед. Терпіти було важко, але я задоволений тим, що вдалося дотягнути до фінішу на тому місці, на якому я лишився.

 

— Здалося, що там трошки підтануло — і, коли чоловіки вийшли на гонку, траса стала крижаною, майже лід. Справді так було?

— Коли сонце виходить, траса стає вологою, виступає вода — і створюється скоринка.

 

— Чи можеш сказати, що вона була складнішою?

— Ні. Мені здається, що навпаки — було навіть краще, ніж на спринті.

 

— І, відповідно, менше зусиль?

— Зусилля, думаю, ті самі, просто в тебе швидкість зростає.

 

— Взагалі ви фінішували із Сергієм фактично один за одним. Ви майже весь час по трасі йшли разом. Ми ж усього не бачимо. Можливо, ви змінювалися, таким чином економлячи сили, допомагаючи одне одному?

— Це було не спеціально, що ми ось з однієї команди і треба одне одному допомагати. Але так виходить, що я знаю його кращі місця, де він рухається по трасі, він знає мої. Ми у цих місцях старалися одне одного підтягувати, вести. Якщо йому більше на рівнині вдається, то я за ним тримався. По-різному бувало. Ми старалися одне одного підтримувати. Навіть зі спуску деколи, якщо один за одним йшли, він починав накатувати, він мене трохи підштовхував, паровозиком швидкість трохи більша. Переважно, якщо ти з кимось чужим йдеш на трасі, ти його будеш обганяти. А тут ми одне одного підштовхували, це допомагало збільшити швидкість. Плюс, коли суперник з твоєї команди, як я буду від нього відставати чи він від мене? Хочеться разом працювати. Це мотивує.

 

— Тоді вже на фініші...

— Там вже йшла боротьба до останнього метру, вже не дивилися ні на кого.

 

— В один момент підтримуєш, а потім хтось може відірватися за 100-200 метрів до фінішу...

— Сергій пробував на одному з підйомів трохи відірватися, йому ніби як це вдалось. Між нами був Бауер. Сергій на метрів п'ять-сім від'їхав вперед, а ми в парі з Бауером знову наздогнали його на рівнині. Мені пощастило на спуску, що я їхав в спині. Я їхав не відразу за Сергієм, а ще за Бауером на останньому спуску. Я зі спини вискочив — і на більшій швидкості мені вдалося зрівнятися з Сергієм. А там вже два-три кроки — і півметра буквально виграв у нього. Мені пощастило, що я зі спини вискочив.

 

— Є біатлоністи, які спеціалізуються на фініші, фінішери. Що ти можеш сказати про себе як фінішера? Ти сильніший за Сергія на фініші?

— Ні.

 

— Просто так вийшло, пощастило?

— Думаю, що так. Я вважаю, що ми з ним на фінішній прямій не дуже сильні. Нам краще пробувати відірватися по трасі, тому що у нас може бути стабільно висока швидкість, але до максимальної ми не можемо розвинути на фініші. Зараз ми показали, що один за одним фінішували — це, можна сказати, пощастило, що ми закрили два перших коридори, суперникам не вистачило часу вискочити. Була змішана естафета. Мені кричали, що за мною три чоловіка в семи-восьми секундах. Я думав: головне, щоб вони мене не наздогнали. Бо, якщо доженуть, я не був упевнений в тому, що на фінішній прямій зможу з ними поборотися.

 

Наприклад, двадцятку мені важко бігти. Важко на таку довгу дистанцію розподілити сили, щоб швидкість була висока. На спринті мені найбільше вдається розвинути максимальну швидкість. Але на фінішному коридорі не зовсім добре себе почуваю.

 

— Але мені здається, що тобі контактні гонки подобаються. Той же мас-старт — контактний. Він трохи коротший за індивідуальну гонку. Чи можна сказати, що тобі мас-старт до вподоби? Чи він як індивідуалка?

— Ні, це моя улюблена гонка, я себе в ній завжди комфортно почуваю. Люблю, коли суперник біля тебе, коли можна із ним погратися, в боротьбі потриматися за нього. Чому мені вдалася гонка переслідування, чотирнадцяте місце — це тому що я люблю контактну боротьбу. Ти бачиш суперника, хто перший перетне фінішну лінію — той і переміг. А спринт, індивідуальна гонка — це на відчуттях. Тобі кричать, яким ти йдеш, скільки програєш, але ти не бачиш, як суперник пройшов той відрізок дистанції. Можливо, він слабше пройшов, чи навпаки — додав. Це мені... Не те, що не подобається, але контактну гонку я люблю набагато більше. Ті ж естафети, коли ти з суперником один на один — мені це подобається.

 

— Ти кажеш, що можеш погратися з суперником. Ти маєш на увазі, що можеш його вимотати? В чому полягає твоя тактика? Якісь ривки?

— Навіть і в такому, що десь зменшив швидкість, його трохи пригальмував. Або навпаки — додав на якомусь відрізку траси, де ти себе комфортніше почуваєш. Можливо, він звик до рубежу приходити, зменшуючи темп. Я наганяю темп. Або навпаки. Є такі тактичні прийомчики. Звичайно, не так часто вдається їх застосовувати. Навіть подивитися на того ж Фуркада, він навіть в інтерв'ю каже... Коли він із Шипуліним тут боровся за друге-третє місце, він сказав: «Я зрозумів, що Сімона Шемппа нам не наздогнати, і тут я почав грати у свою улюблену гру — боротися на трасі, застосовувати хитрощі». Навіть на тому ж фінішному коридорі як він Шипуліна... Він все зробив за правилами, але дуже хитро. Він знав, що Шипулін піде по дальньому, тож він йому просто закрив. Доки Шипулін перелаштовувався, вже боротися не потрібно було. Є такі тактичні ходи. Звичайно, він лідер, він може це дозволити собі більше. Він, напевно, комфортніше почуває себе на трасі, аніж ми. Все-таки і досвіду у нього набагато більше.

 

— Досвід у цій справі все-таки визначальний?

— Так. Досвід, як кажуть, за гроші не купиш.

 

— Останні роки ти дедалі більше змагаєшся і вже відчуваєш, що став досвідченішим за ці буквально два сезони...

— Звичайно. Навіть якщо порівняти з попереднім сезоном, в мене естафети не вдавалися. Почали практикувати останній етап в минулому сезоні, більшість естафет були провальними, буквально одна-дві більш-менш вдалися. В цьому сезоні я себе вже набагато комфортніше почуваю на останньому етапі, я психологічно по-іншому почав ставитися до цього етапу. Звичайно, цей досвід позитивно впливає — коли ти все більше стартуєш на високому рівні, коли контактна боротьба. Чому багато спортсменів у контактній боротьбі себе краще почувають, а дехто навпаки? От Сергій каже, що на індивідуальну гонку йому краще налаштуватися. У кожного це індивідуально, кому як комфортніше.

 

— Напевно, основне відчуття, коли є досвід — спокій, тому що більше знаєш гонки, траси. В основному ти вже не так хвилюєшся, тому що перед тобою вже немає невідомого, ти знаєш гонки, суперників і їх можливості...

— Звичайно. Досвід — коли знаєш і суперників, і на що ти сам спроможний. Але часто буває, що мандраж так пробиває, що той досвід відходить на задній план, починаєш чудити там бозна-що.

 

— Паніка з'являється?

— Так. Часто буває, що починаєш сам себе накручувати. Думаю, це буває у кожної людини, коли перед нею важливий момент для її життя. В тебе з'являється непотрібне хвилювання. Стійка на фінішному етапі — дуже важко. Дуже складно з нею впоратися психологічно, особливо — коли ти можеш боротися за п'ятірку. У голову лізуть зайві думки, що було б дуже добре, якби я відстріляв на нуль і боровся за призові місця. З досвідом ти вчишся робити так, щоб ці думки не лізли в голову. Стараєшся не думати про це і просто йдеш на свій етап, працюєш. Відстріляв, а там вже борешся, як вдасться.

 

— Ти казав про те, що не дуже любиш фініш. Швидкісні дані можна покращити, якщо працювати саме над цим? Щоб уміти відірватися на фініші...

— Думаю, можна. Звичайно, важко. Таку функцію важко розвинути, якщо в тебе немає цього в крові, якщо ти не чистий спринтер. Але, думаю, якщо наполегливо працювати над цим — можна розвинути здатність до хорошого фінішу. Можливо, за рахунок не сили, а техніки — обрати правильне положення, тактику.

 

— Наскільки тут грає роль фірма лиж? В тебе Madchus, чому саме вони? Чим вони тобі підходять? Що ти скажеш про них та про інші лижі?

— Я вважаю, що кожна фірма лиж випускає щось своє, оригінальне. Зараз технологи на такому рівні, що, я думаю, поганої фірми лиж немає. Всі фірми випускають хороші лижі, просто кожному спортсмену підходять лижі конкретних фірм. Ще є контракт, якомусь спортсмену певна фірма запропонувала контракт.

 

— У тебе контракт?

— Ні, в мене поки що особистого контракту немає. Але фірма мене забезпечує, мені дають певну кількість пар лиж на сезон. Ми з ними тісно співпрацюємо, мені подобається, як вони ставляться до роботи. Чому я обрав саме їх лижі? Навіть не знаю. Якось так склалося з початку моєї кар'єри, що вони мені більше сподобалися, як вони працюють. Зважаючи на мою техніку, я вважаю, що вони мені більше підходять, ніж інші. Я задоволений своїми лижами. Звичайно, буває, що не їдуть, але це часто не саме через лижі, а через те, як я їх обирав. Це дуже складна справа — обрати лижі. Особливо тут, зараз, у цю погоду, коли в одних місцях траса освічується сонцем, стає вологішою, а в інших — повністю тінь. Одні лижі їдуть там, другі — там. Дуже важко вибрати пару, яка їде і там, і там. Деякі на підйомі добре працюють, деякі — на спуску. Важко визначитися. Тут на спринті була головоломка, як вибрати кращу пару.

 

— У цьому плані хтось допомагає?

— В нас є сервісмени. У кожного свій сервісмен, який відповідає саме за його лижі. Перед тим, як ми приїжджаємо на стадіон, вони з десяти пар обирають дві-три, залишають нам. Ми приходимо за 15-20 хвилин до пристрілки — і пробуємо саме ті дві-три пари, обираємо з них кращі.

 

— Де робите пристрілку?

— Приходимо на трасу, пробуємо. По всьому колу проїхав, визначив, які лижі краще їдуть. Це нелегко. Деколи допомагає навіть представник фірми лиж, сервісмен від Madchus приходить, радить, каже, які лижі де краще працюють. Відбувається діалог. Це дуже добре — що вони про тебе не забувають, розраховують на те, що ти покажеш хороший результат, і допомагають тобі.

 

— В цьому сезоні ви працюєте з новим тренером — зі словаком Юраєм Санітрою. Які відчуття? Що нового, що цікавого? Ви задоволені тренером? Я брав інтерв'ю у Бринзака, вік сказав, що це було колективне рішення...

— На даний момент я задоволений роботою, особливо — психологічно. Мені подобається з ним працювати як з людиною, немає важкості. Ось зараз чемпіонат світу, психологічної напруги немає, що ось потрібно зробити результат кров з носу, бо інакше — катастрофа. Такого немає, все спокійно. Ми багато працювали саме в командному дусі. Три четвертих місця в естафеті — це дуже хороший результат. Раніше про таке ніхто не міг подумати і такого робити. Ми багато працювали над командним духом, боротьбою саме в команді, щоб підняти конкурентноздатність всередині команди, щоб, хто б не випав з четвірки, можна було його кимось замінити. Саме командний дух ми, я думаю, підняли. І само собою психологічно стало легше, немає напруги. Ми вже знаємо, на що ми спроможні. На даний час мені подобається з ними працювати. Думаю, в найближчі роки це не зміниться. Юрай Санітра — хороший тренер. Він привніс багато нового, чого раніше ми не робили. Але, якщо скажу, що попередні тренери були погані, то збрешу. Попередні тренери теж були дуже хороші. Просто є час, коли ти з тренером дійшов до певного рівня, і далі важко з цим тренером розвиватися, мало нового вже він привносить. Тому потрібно змінювати. І психологічно інші будуть відчуття, інша людина, нове спілкування, нова інформація. Часто буває, що тренерів змінюють не тому, що вони погано тренують, а для того, щоб влити нову кров у команду.

 

— Це чемпіонат світу, і у Хохфільцені відбувається етап Кубка світу. Ніби ті самі місця, ті гори, але інші відчуття...

— Відчуття інші тому, що це — головний старт сезону. Як би ти себе не налаштовував, що це звичайний старт і на ньому потрібно працювати як завжди, все одно є трохи психологічний тиск, що ти готувався цілий рік конкретно до цього старту — і ось покажи, на що ти здатен. Звичайно, це трохи тисне психологічно, починаєш хвилюватися, чи все правильно ти зробив, чи правильно лижі обрав, сумніви з'являються. На етапах Кубка світу все трохи простіше, тому що ти знаєш, що в тебе не остання гонка, через тиждень знову етап почнеться, ти просто працюєш. А тут все-таки знаєш, що це старт року.

 

— Який результат у цьому сезоні тебе задовольнив би?

— Мене радує, що в цьому році у нас є прогрес в командному дусі, що ми в естафетах почали боротися. Це плюс в цьому сезоні, крок вперед. Я став більш стабільним у стрільбі, в мене збільшився відсоток потраплянь, я вже комфортніше себе почуваю на стрільбі. Збільшив швидкість стрільби, в плані ходу також додав. Хоча, можливо, порівняно з тим сезоном, не так багато, як у попередні роки, додав, але прогрес є. Я вже задоволений сезоном. І, звичайно, хотілося би медалі чемпіонату світу. Це б я був вже дуже задоволений. Але це чемпіонат світу, медалей хочуть усі, але не всім це вдається. Працюємо, будемо намагатися це виконати, ще є декілька гонок. А як буде з медалями — вдасться-не вдасться... Хотілося би, звичайно, залишитися в топ-20 загального заліку. Це у мене особиста амбіція, щоб рости, з кожним роком прогресувати в топі, бути нагорі.

 

Олександр ГЛИВИНСЬКИЙ, текстова версія — Дарія ОДАРЧЕНКО