АЛДАТОВ: «Від мене чекають лише перемог»

Лідери збірної зупинилися за крок від золотих медалей. Та якщо від олімпійської чемпіонки Ірини Мерлені-Микульчиної, яка лише цього року повернулася в спорт після народження дитини, й не чекали обов’язкової перемоги, то від чемпіона світу-2006 Ібрагіма Алдатова тепер сподіваються лише борцівського «золота». На початку цього року Українська академія спорту, до складу якої увійшли 22 олімпійські чемпіони, нагородила найкращих спортсменів 2006 року. У номінації «Сенсація року» переможцем визнали 23-річного харків’янина, чемпіона світу з вільної боротьби Ібрагіма Алдатова. У Росії, де не бракує сильних борців, Ібрагім чомусь залишався в тіні, але талановитого борця запримітили його київські земляки – головний тренер збірної України Руслан Савлохов і олімпійський чемпіон Ельбрус Тедеєв. Саме вони й запропонували осетину за походженням Алдатову захищати честь синьо-жовтого прапора. У Баку Ібрагім підтвердив свій статус. Щоправда, у фінальній сутичці у вазі до 74 кг харків’янин поступився чемпіону світу, триразовому чемпіону Європи Махачу Муртазалієву (Росія). Наш телефонний дзвінок застав Ібрагіма в аеропорту «Бориспіль», звідки борець, накупивши гостинців для своєї родини, відлітав на короткий перепочинок додому.

-Вдома – у Північній Осетії – не був уже три місяці, – розповів Ібрагім Алдатов. – Везу гостинці своїм рідним. Крім батьків, у мене дві сестри. Старша, Ліна, вже заміжня, маю двох племінників – чотирирічну Жанну та дворічного Каміка. Накупив їм іграшок. А молодша сестра Каріна ще вчиться в школі.

- Як оцінюєш свій виступ на чемпіонаті світу в Баку?
- Незважаючи на те, що не вдалося здобути «золота», я задоволений. Повторити торішній успіх мені завадила травма коліна. Отримав її на тренувальних зборах.

- У фіналі ти програв росіянину Махачу Муртазалієву, якого зараз вважають чи не зіркою №1 російської боротьби. Але чи був шанс виграти в нього?
- Шанс був – це точно, я повинен був перемогти. Але через травму не підійшов до турніру в максимальній бойовій готовності...

- На чемпіонаті світу-2006 у Гунчжоу (Китай) Муртазалієва переміг львів’янин Андрій Стадник. Часом не цікавився у нього якимись секретами боротьби росіянина?
- Я не вперше боровся на килимі з Муртазалієвим. Щось нове про цього суперника мені було б складно розповісти. Але в день фіналу у нашій ваговій категорії у Баку сильнішим був Махач...

- Ірина Мерлені після чемпіонату світу зізналася, що головний тренер нашої команди Руслан Савлохов навіть не картав її за «срібло». На відміну від тебе, адже після програної сутички тобі дісталося від Савлохова «на горіхи»...
- Іра – молодець, не кожному після тривалої перерви вдається таке блискуче повернення в спорт. А з гніву Руслана Сослановича немає чого дивуватися: після минулорічного «золота» від мене тепер чекають лише перемог. Але Руслана Савлохова та президента Асоціації спортивної боротьби України Ельбруса Тедеєва можу назвати своїми «хрещеними батьками» у спорті. Саме вони запросили мене в Україну та надали шанс виступати і перемагати на найбільших турнірах.

- Чому ти не зміг пробитися до збірної Росії?
- Я виступав за молодіжну команду. Але в дорослій якось не виходило вийти на провідні ролі: то травми, то інші причини. До того ж у Росії, ніде правди діти, існує жорстка конкуренція за місце в головній команді. В Україні у цьому плані мені легше. Савлохов і Тедеєв познайомили мене з моїми харківськими друзями. У них я спершу й жив, бо після приїзду не мав навіть де свої речі кинути. Зате після перемоги в Гуанчжоу мер Харкова Михайло Добкін виділив мені трикімнатну квартиру. Зараз лише починаю наводити в ній порядок. Хотілося б переїхати в Київ, де живуть мої тренери, є кращі умови для тренувань, сильні спаринг-партнери. Сподіваюся успішно виступити на Олімпіаді-2008 і змінити прописку на столичну.

- Але сьогодні вже є куди майбутню дружину запросити?
- Запросити є куди, лише нема кого (сміється). Подруг вистачає, але коханої дівчини не маю.

- Ельбрус Тедеєв якось розповідав, що майбутню дружину йому на Північному Кавказі знайшли родичі?..
- У нас такі традиції. Але до Олімпіади-2008 у Пекіні я навіть й не думаю про одруження – увесь час забирає спорт.

- Чи ти вже повністю адаптувався до життя в Україні?
- За два роки я призвичаївся до життя в Україні, полюбив українців, їхнє тепле ставлення до мене, гостинність та їхні звичаї. Пишаюся, коли на честь моїх перемог піднімається синьо-жовтий прапор. Моя нова батьківщина дала мені шанс піднятися до таких висот у спорті, про які я й не мріяв. Торік у Києві мене визнали найкращим спортсменом України в номінації «Сенсація року». Це було так несподівано, що коли олімпійський чемпіон Олександр Волков вручав мені цей приз, то від хвилювання на сцені навіть не зміг сказати кількох слів подяки...

- Кавказька школа боротьби вважається найсильнішою у світі. Тож можна припустити, що у тебе в дитинстві не було іншого вибору, крім того, щоб стати борцем?..
- Справді, я пішов по стопах свого двоюрідного брата-борця. Саме він потягнув мене за собою до борцівського спортзалу в містечку Брут, що за тридцять кілометрів від столиці Республіки Північна Осетія-Аланія Владикавказа. Першими тренерами були Валентин Гозуєв та Артур Базаєв. Останній виховав олімпійського чемпіона Ельбруса Тедеєва. А після перемог на кількох міжнародних змаганнях, зокрема й на Київському турнірі на призи олімпійських чемпіонів, мене запросили виступати за Україну. Моя мета у спорті традиційна – стати олімпійським чемпіоном.

- Який улюблений прийом Ібрагіма Алдатова?
- Мій улюблений прийом – «перехресний захват» - на жаль, вже всі у світі знають (сміється). Захоплюю ззаду руками суперника і схрещую їх так, щоб суперник впав на килим.

- Чи не головний і незмінний атрибут зовнішності борця – порвані вуха...
- Так, без цього в боротьбі не обійтися (сміється). Але борці навіть пишаються такою «відзнакою» і таким своєрідним показником своєї належності до борцівського товариства. Більше того, за порваними вухами ми відразу впізнаємо один одного на вулиці і завжди прийдемо один одному на допомогу.

Із досьє
Ібрагім Алдатов народився 4 листопада 1983 року у селі Брут (Автономна Республіка Північна Осетія-Аланія). Заслужений майстер спорту. Зріст – 174 см, вага – 74-80 кг. Представляє товариство «Динамо». Боротьбою займається з 1996 року. Тренери – Юрій Телєжкін та Ельбрус Тедеєв. Чемпіон світу 2006 року, віце-чемпіон світу 2007 року. Неодружений.

Михайло РОМАНЯК

Високий замок