«Прикро, що не зіграв матч із Каспаровим»

23-річіий екс-чемпіон світу Руспан ГЇономарьов останнім часом не радував своїх прихильників, Програш ряду турнірів і змагань претендентів на корону спричинив суттєве погіршення рейтингу і дав привід для розмов, що, мовляв, клас гри киянина вже не той. Але чудова недавня перемога; в компанії еліти на турнірі в Іспанії з блискучим результатом — шістьма перемогами і трьома нічиїми без поразок, повернула надію уболівальникам, що Руспан ще покаже свій клас! До уваги читачів «Спортивної газети» — ексклюзивне інтерв'ю з Русланом Пономарьовим.

«Не слід було ризикувати...»

— Днями ти виграв престижний турнір зі швидких шахів у Іспанії, випередивши 168 шахістів на чолі з Веселином Топаловим і Василем Іванчуком. То що, твоя серія невдач залишилася позаду?
— За великим рахунком ніякої кризи в мене не було. Це спорт і перемагати вдається далеко не завжди. Прикро, звичайно, що я не пробився до фінальної вісімки змагань за шахову корону — матч-турніру на звання чемпіона світу. Треба було не ризикувати в тій критичній партії матчу претендентів з Рублевським, а погоджуватися на нічию і йти на додаткові двобої, як це потім зробив з ним успішно Грищук. Я був гарно підготовлений і, гадаю, не поступався іншим. Але що вже вдієш...

— Те, що тепер у чемпіонаті світу в Мексиці гратиме половина учасників із Росії, дає привід для певних версій. Може, їм було б краще зіграти в першому колі «міжсобойчик»?
— Згоден, що певним чином можуть бути різні розмови у такому випадку, коли четверо з восьми учасників із однієї країни.

— А взагалі, які в тебе рахунки з елітою світового рейтингу?
— Практично з усіма в мене гарні результати. Істотних мінусів не пригадую ні з ким, крім Віші Ананда. Чомусь мені не вдається підібрати стратегію на поєдинки з ним. Сподіваюся, що з часом і з ним покращу свої результати.

— Торік ти грав із перемінним успіхом. Гарні виступи чергувалися з невдалими. Може, треба було не так часто грати?
— Так, я мотався з турніру на турнір, іноді не повертаючись додому. Не хотілося відмовлятися від цікавих пропозицій. До того ж звернув увагу, що деякі колеги, навіть ті, хто набагато старші за мене, виступають у змаганнях частіше. А я ж далеко ще не «пенсіонер»! У той же час, граючи у багатьох змаганнях, тяжко показувати стабільно високі результати. Спади неминучі хоча б внаслідок втоми.

— Цього року ти не грав у Форосі — найсильнішому за добором учасників міжнародному турнірі в Україні. Дивне змагання — зібрали світових грандів у селищі, де немає вболівальників. Для кого вони там грали? А в столиці — жодного пристойного змагання. Дивно, чи не так?
— Звичайно, хотілося б зіграти в уже рідному для мене Києві у престижному турнірі. Може, колись подібне буде.

«Правила потрібно вдосконалити»

— А що ти думаєш про так званий туалетний скандал, який був у матчі за світову корону між  Володимиром Крамником і Веселіном Топаловим?
— На жаль, справді в тому матчі був неприємний душок від «туалетного скандалу». Напевно, суть інциденту набагато складніша, ніж хто уявляв, проглядаючи сюжети по телебаченню і читаючи газети. Сумніваюся, що Крамник міг скористатися комп'ютерними підказками — дуже ризикований такий «хід конем». Думаю,  все набагато простіше: команда Топалова, можливо, розраховувала завдати лише психологічного удару, щоб вивести Крамника з рівноваги, а все обернулося вселенським скандалом. Водночас можна сказати, що випад болгар був відповіддю на те, що перед отим матчем самого Топалова звинувачували у використанні комп'ютерних підказок. Якщо на кону стоїть світова корона, то про такі «дрібниці», як мораль і етика, часто забувають, діючи за принципом: що не заборонено, то дозволено. Для декого корона дорожча за честь. А буває й того гірше: спрацьовує «військовий підхід», коли для досягнення перемоги всі засоби гарні. Такі методи суперництва я, на жаль, відчув на собі під час підготовки до матчу з Гаррі Каспаровим. І ще один важливий момент. ФІДЕ, судді та апеляційний комітет виявилися не готовими до вирішення проблеми. Передусім, бо в них на руках не було «керівництва до дії» — чітко розписаного регламенту. Що робити в такій ситуації? Які права й обов'язки сторін? Адже це не перший скандал у матчах на першість світу і, боюся, далеко не останній. Тому правила потрібно вдосконалити.

— У жовтні відбудеться командний чемпіонат Європи в Греції. Чи гратимеш у складі національної збірної?
— На жаль, саме в цей період мені доведеться брати участь у Меморіалі Михайла Таля в Москві та в представницькому турнірі в Іспанії. Там змагатимуться чемпіони світу різних років. Я попередив про це українську федерацію заздалегідь. У нас вистачає молодих сильних гросмейстерів, і я вважаю, що збірна й без мене виступить добре.

«У мене стиль інший, ніж у Таля»

— Торік ти переміг у Москві на турнірі пам'яті Таля. Ти, здається, взагалі в Біло-кам'яній завжди виграєш!
— Справді, якось так склалося, що там я завжди гарно граю. У російській столиці поганий клімат, але чудова шахова аура. Дивно, але там я весь час застуджуюсь і змушений грати в такому стані. Навіть чемпіоном світу став подібним чином!

— Таль — усього чотири літери і ціла епоха в історії шахів. Він вів богемне життя. Певно, коли Таль був ще чемпіоном світу, вже порушував спортивний режим.  Його постійно оточували красиві жінки, він надзвичайно багато палив і випивав, міг усю ніч грати в карти. І його обожнювали, він був кумиром мільйонів...
— Певно, любителі шахів його обожнювали, перш за все, за гостроатакуючий стиль гри. Тут він був неперевершеним, хоча потім, аналізуючи зіграну ним партію, частенько знаходили в його суперника шляхи захисту. Але ж гра йде за шахівницею і часу для аналізу позиції під час гри — обмаль. У мене стиль гри і життя дещо інші: я не палю і не п'ю, а вночі сплю. Можу лише баночку пива випити після сауни.

«Не розчарувався в революції...»

— Машину ще так і не надумав купляти?
— Ні, хоча давно міг її придбати. Але навіщо? Їздити я все одно не вмію і прав не маю. А ще в нас такі дороги та затори... Мені до вподоби метро — швидко, надійно і п'ять хвилин від станції до дому.

— Ти вже маєш одну вищу освіту, а згодом буде й друга. Це не заважає грати?
— Мені здається, що професії шахіста і юриста в чомусь схожі. Обидві вимагають підкресленої вдумливості, схильності до аналізу, кінцева мета якого в обох випадках є істина — шахова або юридична.

— Скоро у нас нові вибори до Верховної Ради. Чи підтримуватимеш когось публічно, як ти зробив під час так званої помаранчевої революції?
— Тоді ситуація була така, що мовчати я не міг. І відтак, на відміну від багатьох,  не розчарувався ні в самій революції, ні в її лідерах. Бо в мене не було завищених очікувань. Але нині, напевно, я не буду вже нікого підтримувати. Хай люди самі розбираються. Краще міркуватиму, як повернути шахову корону в Україну!

— Жалкуєш, що чотири роки тому так і не зіграв матч із Гаррі Каспаровим?
— Жалкую. Я хотів грати той матч, але обставини дивним чином перешкодили. Прикро...

Між іншим

Дивно, але відтоді ніде так і не було сказано людьми, які знали істинну причину зриву матчу між Русланом Пономарьовим та Гаррі Каспаровим, усю правду про його скасування. Тож давайте пригадаємо і розсекретимо деякі документи тодішньої ялтинської конференції.

У вересні 2003 року в Ялті мав відбутися матч за шахову корону між тодішнім чемпіоном світу Русланом Пономарьовим і претендентом Гаррі Каспаровим. Подію приурочили до саміту глав країн СНД, а перші ходи історичного поєдинку в Лівадійському палаці мали зробити президенти України і Росії. Вже було підготовлено сценарій урочистого відкриття з яскравими промовами, акредитовано журналістів, зроблено красивий логотип змагання з девізом ФІДЕ «Cens una sumus» і запрошено почесних гостей.

Але гросмейстери за шахівницю так і не сіли — матч було зірвано. Президент Міжнародної шахової федерації Кирсан Ілюмжинов, провівши прес-конференцію, всю провину за це поклав на українську делегацію. Начебто, Руслан не хотів погоджуватися з регламентом матчу. Найприкріше те, що тоді на бік керманича ФІДЕ стала ФШУ, яка після переїзду Руслана з Донбасу до Києва підтримала свого тодішнього спонсора — донецький концерн «Данко», з керівництвом якого в Руслана виник конфлікт.

А найсмішніше те, що наша команда прийняла практично всі вимоги, іноді навіть невигідні для нас. Руслан був чудово підготовлений і дуже хотів зіграти з легендарним титулованим суперником, який незаконно, в обхід правил, отримав право на цей поєдинок із «чорного ходу», не граючи у відборі. По суті, єдине прохання нашої делегації на своїй батьківщині було те, щоб у матчі українця з росіянином був серед англомовних суддів хоча б один російськомовний... Чомусь усі призначені арбітри були лише англомовні, а Руслан і наша команда цю мову знали не дуже досконало.

Тоді в Росії було оголошено «Рік шахів». Гру мудрих там прирівняли до олімпійських видів спорту. І було поставлено завдання: повернути корону в Москву! Кандидатів на посаду шахового короля від Росії було двоє — Крамник і Каспаров. З великим небажанням Володимир Путін погодився на Каспарова. Крамник, хоча вже тоді показував видатні досягнення, встиг програти матчі Камському, Гельфанду, Широву, Адамсу. Напередодні саміту терпець російського президента урвався остаточно. Адже й раніше Каспаров його критикував, а тоді вже Гаррі «дістав» Путіна за повною програмою — війна у Чечні, олігархи в його оточенні, утиски в країні свободи слова. Путін викликав до Москви Ілюмжинова і дав вказівку: зірвати матч. Він із жахом уявляв, що буде, якщо Каспаров на нього «наїжджатиме» в ранзі короля наймудрішої гри... Тут не до патріотизму, тим більше, що російський керманич ніколи не вважав Каспарова, який народився і довго жив у Баку до вірменських погромів, щирим росіянином. А якщо додати, що прізвище батька Гаррі — Вайнштейн, а Каспарян — справжнє прізвище матері... Виконати чорнову роботу взявся Артем Тарасов — керівник компанії «ФІДЕ-комерція», друг «бідного калмика», а свого часу — перший легальний мільйонер Радянського Союзу. Мрія Каспарова піти з великого спорту чемпіоном світу не здійснилася, і нещодавно він підтвердив своє бажання балотуватися на посаду президента Росії.

Дмитро НАГОРНИЙ, «Спортивна газета»