Сергей ГРИНЬ: «Какой фарм, какие сливы? Не понимаю этого»

Лідер атаки «Іллічівця» розповів про життя у Маріуполі, шанси повернутися у «Шахтар» і перевагу Роналду над Мессі.

Труднощі, які айсбергом пробили борт українського чемпіонату, спонукаючи багатьох легіонерів оминати Прем’єр-лігу десятою дорогою, відкривають хороші перспективи перед молодим поколінням наших футболістів. Наприклад, Сергій Гринь, 20-річний вінгер «Шахтаря», якого в «Іллічівці» випробовують на позиції центрфорварда, вже досить впевнено почувається в іграх з елітними колективами. І хоча його теперішня команда – аутсайдер, він наполегливо працює і забиває. А гол у ворота «Шахтаря» став чи не найкращим з усіх 24-х, забитих у 18 турі.

«Повернутися у «Шахтар» шансів мало»

- Сергію, матч із «Шахтарем» ти провів на пристойному рівні. Чого після того поєдинку було більше - радості за себе чи розпачу через розгромну поразку?
- Більше, звичайно, було негативних емоцій, бо програли з великим рахунком. Але з іншого боку ми розуміли, проти якої команди грали. Будемо намагатися брати очки у тих матчах, що залишилися: з «Карпатами», донецьким «Металургом»... З ними буде легше.

- Гол «Шахтарю» ти забив у фірмовому стилі Ар'єна Роббена, Андрія Ярмоленка. Які відомі майстри тебе надихають?
- Як би це банально не звучало, але Кріштіану Роналду. Я вважаю, що він - футболіст надзвичайно високого класу. Для мене Рон - це топ над усіма топами.

- Як гадаєш, чи зумів ти своїм шедевром привернути увагу «гірників»?
- Я ж не знаю. Потрібно працювати, старатися й надалі, а там побачимо. Це ж не від мене залежить. Як у «Шахтарі» вирішать, так і буде. Я ж роблю все, що можу. 

- У минулорічному інтерв'ю ти сказав, що можеш повернутися у «Шахтар» хіба що на позицію правого захисника. Невже замахнувся на канонічне місце Даріо Срни?
- Пам'ятаю ці слова, хоча вони звучали трохи не так. Я сказав: «Повернуся хіба що на позицію правого захисника, проте там грає Даріо Срна». Мав на увазі, що шансів у мене зовсім мало. 

- Навколо матчу між «Іллічівцем» і «Шахтарем» завжди багато скепсису. Мовляв, «гірникам» у цих зустрічах гарантовані три бали. Тебе не дратують такі репліки?
- Звичайно, що неприємно чути такі коментарі від уболівальників. Ми завжди граємо в повну силу. (Після паузи). Ну от дивіться: грають друга команда чемпіонату і друга команда з кінця турнірної таблиці. Тут одразу зрозуміло, в кого які шанси, хто на що претендує. «Шахтар» - команда, рівня Ліги чемпіонів, яка бореться за національний титул. А ми боремося за виживання. Які тут взагалі можуть бути розмови про якийсь фарм, про якісь «зливи»? Я цього не розумію. Чесно!

- У цьому матчі за «Іллічівець» дебютував Микола Шапаренко, хлопчина 1998-го року народження. Що можеш розповісти про нього?
- Хороший хлопець, мені він дуже імпонує. Хоча він ще молодий, але в його грі вже відчувається певний рівень. Шапаренко добре бачить поле, з технікою в нього все гаразд. Якщо продовжуватиме в тому ж стилі - у нього все вдасться.

«Було страшно, дехто вже сидів на валізах»

- Команда змушена грати лише на виїзді. Чи звиклося до таких суворих умов?
- Та важко - нема слів. Кожного тижня повертаємося додому в другій або третій годині ночі. Автобуси, літаки - літаки, автобуси... Але ми вже звикли. Змирилися, можна сказати, бо що тут вдієш. 

- Яка там зараз атмосфера в Маріуполі?
- Якщо по фактах, то тут поки що усе спокійно. Нічого не вибухає. Ми навіть двосторонні матчі проводили тут на стадіоні. Дякувати Богу, все нормально. А от минулого року команда тренувалася під звуки канонад. У той період було реально страшно. Усі були готові в будь-який момент виїхати з міста, багато хто заздалегідь спакував речі і сидів на валізах. Моторошно... Ми проїжджали і бачили, як евакуйовують людей, виводять студентів. Багато техніки було. От тоді було зовсім не до жартів. Зараз набагато спокійніше.

- Чи пригадуєте той день, коли під «градами» загинули три десятки маріупольців? Як ви пережили цю трагедію?
- Нас тоді не було в Маріуполі. Якщо не помиляюся, ми вже працювали на зборах у Туреччині. Коли дізналися, вся команда була шокована тим, що відбувається у місті. Наче самі там тренувалися недавно, у всіх квартири - хтось має власну, хтось винаймає. До того ж дуже багато наших знайомих живуть на лівому березі, де все це сталося. Родичі, близькі... Хвилювалися за них страшенно, одразу почали телефонувати їм. Дякувати Богу, вони не постраждали, зате загинули інші люди. Це так страшно, що не передати словами.

«Я – наполовину грек»

- У весняній частині чемпіонату ти забив вже два голи. Це результат хорошої роботи на зимових зборах?
- Можна й так сказати. Ми дійсно добре попрацювали, провели ряд спарингів. Я ж освоївся на позиції центрального нападника. І ось результат - два м'ячі. Проте все ж комфортніше почуваюся на фланзі. Але куди поставить тренер - там і гратиму. Найголовніше для мене - це його довіра.

- В команді тобі немає рівних на дистанції у 400 метрів. Звідки у тебе такі швидкісні дані?
- Це батьки зі мною поділилися. Я спеціально не відпрацьовував швидкість, не займався зі спринтером, ні з ким. Як умію, так і біжу. (Усміхається). Чи були легкоатлети в родині? Та ні. Щоправда, батьки раніше займалися спортом, в основному - боротьбою. У мене ж сім'я - наполовину грецька. По мамі я грек, по батькові - українець. Дядько і дідусь були борцями - не професіоналами, але сумлінними любителями. 

- Про фізичні навантаження на тренуваннях Миколи Павлова ходять легенди, а «царська стежка» увійшла в історію. Як ти і твої партнери почуваєтеся на фініші?
- Нас такі збори загартовують, роблять лише сильнішими і міцнішими. Як правило, після цих навантажень у чемпіонаті стає легше - і в матчах, і на тренуваннях. Будь-яке навантаження дається набагато простіше. З витривалістю - повний порядок.

- А бували випадки, коли хтось не добігав до фінішу?
- Такі історії траплялися. Але потім ці хлопці перебігАли дистанцію, коли були вже більш фізично готовими. Адже якщо хтось після травми, хтось - після хвороби, то здолати «царську стежку» надзвичайно важко.

- За Миколою Петровичем закріпилося реноме спеціаліста, який вміє працювати з молоддю. Яким є твій особистий досвід спілкування з цим тренером?
- Це дійсно правда: Микола Петрович хороший спеціаліст, він чудово знаходить підхід до молодих футболістів. Я пам'ятаю свою першу розмову із ним. Павлов мені сказав: «Працюй. Якщо працюватимеш - у тебе буде шанс себе проявити. Я бачив, як ти граєш за дубль «Шахтаря». Обов'язково матимеш змогу розкритися». Так і було: довірив мені Микола Петрович місце в старті на матч чемпіонату, я, начебто, непогано відпрацював. З того часу граю і відчуваю довіру від тренера.

«Колись подобався Мессі, зараз – Роналду»

- Наразі середньостатистичний український вболівальник про Сергія Гриня знає небагато. Де ти народився і як прийшов у футбол?
- Я народився у Волновасі, це містечко між Маріуполем і Донецьком. Починав грати на вулиці разом із Сергієм Болбатом, який від мене на рік старший і був моїм сусідом. Він тоді вже займався у донецькому «Шахтарі». Коли мені виповнилося десять років, мій дядько повіз мене на перегляд. Оглядини тривали два тижні, після чого мене прийняли у «Шахтар». З того часу я перебуваю у структурі «гірників» - завдяки дядькові, напевно. (Усміхається).

- Чи змінилися дитячі кумири з того часу?
- Якщо чесно, то увесь цей час подобався Мессі. Але зараз мені більше імпонує Роналду. Лео - фантастичний футболіст, але його талантом нагородила сама природа. Він наче не з нашої планети. А Кріштіану досягнув усього своєю наполегливою працею - годинами тренувань і набитих гуль. 

- Яка твоя головна футбольна мрія? Чи можеш зараз сформулювати, якої найбільшої вершини прагнеш досягнути?
- Ще з дитинства мрію стояти на полі під гімн Ліги чемпіонів - щоб на трибунах було тисяч 80 уболівальників. Але це, звичайно, проміжна мета. Якщо її досягну, ставитиму перед собою нові завдання. 

- Запитання заради шанувальниць таланту Гриня. Які у тебе критерії відбору для дами серця?
- (Після паузи). Та поки що, напевно, мені не потрібні ніякі дами. (Сміється). Мені й так нормально живеться. Еталон краси? Зараз, треба подумати... Дуже подобається актриса Рейчел МакАдамс. Вона для мене - ну просто взагалі поза конкуренцією! Ну й Іріна Шейк дуже красива. Але це так - візуально. Я ж не знаю, які вони люди у житті. А це для мене також має велике значення.