БК Говерла может отказаться от легионеров

«Говерла» — баскетбольний клуб з Івано-Франківська, заснований у серпні 2002 року на базі «Динамо» і «Калуш-Вінісін». Стартувала команда у першій лізі і відразу перед нею було поставлено завдання — потрапити у вищу лігу. Через один сезон це сталося. Найсильнішим сезоном тут був 2006/2007 — бронзові медалі. Після об’єднання двох ліг — української баскетбольної та суперліги — «Говерла» виступає в об’єднаній суперлізі. У дебютному сезоні 2009/2010 вона потрапляє у плей-оф, де в матчі за шосте місце долає БК «Дніпро». А в сезоні 2010/2011 чергова славна історія команди — бронзові нагороди. У сезоні 2011/2012 — черговий вихід до серії плей-оф, а минулого сезону — провал. Чому? Про це і про перспективи команди — наша розмова з директором БК «Говерла» і заступником голови обласної федерації баскетболу Андрієм Дроздовим.

— Пане Андрію, в одному з інтерв’ю ви розповідали, як до нового сезону в суперлізі готувалась наша баскетбольна «Говерла», як формувався склад команди. Тоді, звичайно, будувалися й відповідні турнірні плани, а це насамперед потрапити до змагань в серії плей–оф. Повідайте читачам, як проходила перша частина чемпіонату і чи було задоволене керівництво клубу виступами гравців у цей період.
— Команда розпочала сезон чотирма перемогами у п’яти матчах, опинившись серед лідерів першості. Згодом дещо збавили оберти, зазнавши кілька необов’язкових поразок, зокрема від визнаних фаворитів «Донецька» та «Азовмаша». Проте були й яскраві перемоги, зокрема над «Галичиною», з якою традиційно й змагалися за одне з місць у майбутньому плей-оф. Паралельно наша команда вела боротьбу і в розіграші Кубка України, який проходив за зміненим форматом. На груповому етапі «Говерла» посіла перше місце у своїй групі, залишивши позаду «Дніпро-Азот», «Миколаїв» та згадану «Галичину». Більше того, в кубковому чвертьфіналі нам вдалося, за підсумками двох матчів, переграти майбутнього переможця регулярного чемпіонату суперліги — «Хіміка» з Южного. Таким чином «Говерла» здобула путівку до «Фіналу чотирьох» кубка, який проходив у Києві, де нашим суперником став титулований БК «Донецьк». Наш колектив дав бій фавориту, проте до фіналу потрапили донеччани. Далі були завершальні матчі регулярного чемпіонату суперліги.

— Безумовно, всі плани зруйнували нестабільна політична ситуація в Україні і від’їзд американських легіонерів. Зрештою, а чому вони покинули клуб?
— Не секрет, що після добре відомих читачам січневих подій в Україні співпрацю з іноземними баскетболістами продовжили тільки три колективи суперліги: лідери першості — «Хімік» та «Будівельник», які, до того ж, змагалися на європейський арені, а також наш головний конкурент за місце в плей-оф — «Миколаїв». Решта клубів залишилися без легіонерів, які з власної ініціативи вирішили покинути Україну. Зі свого боку наш клуб також пішов назустріч іноземцям, тож співпрацю з капітаном команди Пітерсоном, а також з Янгом, Мавунгою, Лоуренсом та Бокслі було припинено за обопільною згодою. До речі, форвард Шеймус Бокслі до останнього вагався, чи залишати йому «Говерлу» і, цілком можливо, що якби нам вдалося його зберегти у складі, то місце у плей-оф нам було би гарантовано. Проте в переддень важливого, з турнірної точки зору, поєдинку проти «Одеси» він вирушив до Голландії.    

— Після того, як команду покинули іноземні гравці, «Говерлі» довелося завершувати сезон виключно українським складом. Чому, на вашу думку, команді не вдалося зачепитися за підсумкову вісімку найкращих?
— Якщо розібратися детально у підсумковому виступі, то нам не вистачило однієї-двох перемог протягом регулярного чемпіонату для того, щоб потрапити до плей-оф. В останніх турах нам випало грати з лідерами першості — «Будівельником» і «Хіміком», які мали в своїх складах легіонерів. Зрозуміло, що розраховувати на позитивний підсумок у тих матчах було складно, адже «Говерла» завершувала першість виключно українським складом. В інших поєдинках десь далася взнаки  незіграність нових гравців, які приєдналися до команди на фінішній прямій. Мова йде про колишніх гравців севастопольського «Мусона» — Панченка, Козлова, Коров’якова. Втім, треба віддати належне  нашому українському колективу, кожному із баскетболістів, а також, безумовно, нашим тренерам Євгенові Мурзіну та Олександрові Лохманчуку.

— Чи з цього зроблено якісь висновки і якими бачите перспективи вашої команди?
— Висновки, зрозуміло, ми зробили. Для кожного, хто так чи інакше був задіяний в нашому клубі, сезон 2013/2014 став добрим уроком, зрештою, ми стали згуртованішими, дружнішими, особливо своєю вірою в команду та країну. Для нас надзвичайно важливими були підтримка вболівальників у цей непростий час, їх віра в українських гравців, на плечі яких випала величезна відповідальність після від’їзду легіонерів. В такій ситуації, як ніколи, доречними були вірші та слова Романа Вірастюка, які наш іменитий олімпієць зачитував перед кожним домашнім матчем, після чого виконував Державний Гимн України. Зрештою, сезон завершився, а робота в клубі не припиняється. Незабаром тренерський штаб розпочне селекційну роботу. У серпні в нас заплановано перший навчально-тренувальний збір, а далі — підготовка до нового чемпіонату, який, маю надію, таки розпочнеться у вересні-жовтні. Принаймні президент нашого клубу Богдан Жук і генеральний партнер команди ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» з оптимізмом дивляться у майбутнє, намагаючись усіляко сприяти та допомагати як основній команді, так і нашій молодій зміні. 

— Пане Андрію, крім посади директора БК «Говерла», ви ще є заступником голови обласної федерації баскетболу. Якщо надалі не буде легіонерів, то «Говерлу» доведеться комплектувати українськими баскетболістами. Зокрема — місцевими. А як нині в області із резервом? Де його готують, в яких змаганнях задіюють? Чи є вже талановита молодь, яка через рік-два буде спроможна нарівні боротися з досвідченими спортсменами?
— Ймовірно, що майбутній чемпіонат України може пройти в українському форматі. Втім, сподіваємось, що новий Президент України наведе порядок і ситуація буде змінюватися тільки на краще. У будь-якому разі під час комплектації нового ігрового складу потрібно більше уваги приділити запрошенню саме високоякісних українських гравців, яким, сподіваюся, будуть гідно допомагати місцеві вихованці. Мова йде насамперед про 20-річного форварда Віталія Вінтоняка — уродженця Коломиї, який наприкінці сезону був одним з основних гравців «Говерли», отримавши неоціненний досвід виступів на найвищому рівні. Якщо говорити про інших місцевих баскетболістів, то частина з них виступає в обласному аматорському чемпіонаті, а також у першій лізі України. Водночас у нас підростає власний резерв, на який ми покладаємо великі надії в майбутньому. Мова йде про юнаків ДЮСШ «Говерла», які, змагаючись під керівництвом молодого тренера Павла Піскарьова, цього сезону гідно дебютували у чемпіонаті Всеукраїнської юнацької баскетбольної ліги (спортсмени 1999 р. н.), посівши у своїй підгрупі п’яте місце. А зовсім недавно наші хлопці стали переможцями міжнародного турніру «Нові імена» (м. Львів). Наша майбутня зміна обіграла віце-чемпіона Польщі, а також обидві львівські команди. В цьому сенсі хотів би відзначити роботу обласної федерації баскетболу  під керівництвом Ріяфета Гасимова та федерації баскетболу міста івано-Франківська (керівник ірина Долішня), які усіляко сприяють розвиткові насамперед дитячого баскетболу: проводять турніри та змагання у різних вікових групах, популяризують шкільний баскетбол. Водночас вкотре хотілося б подякувати і Коледжу фізичного виховання (директор Любомир Пасічняк), де в легкоатлетичному манежі тренується та змагається не лише основний склад «Говерли», а й наші дитячі команди і групи, зокрема, у період міжсезоння.    

— Пане Андрію, якщо не секрет, які ваші спортивні мрії?
— Вони прямо пов’язані з успіхами нашого баскетбольного клубу «Говерла». Мова не тільки про основну команду, яка, сподіваюсь, незабаром знову боротиметься за найвищі місця суперліги, а й про дитячо-юнацькі команди, які досить добре себе зарекомендували на всеукраїнській арені. Здобувати перемоги ніколи не втомлюєшся. Адже кожна наша перемога на майданчику — це радість для наших вболівальників, друзів, родин, міста та краю. Звісно ж, дуже хотілося, щоб такі перемоги ми здобували у сучасному палаці спорту, який, сподіваюся, нарешті буде побудовано в івано-Франківську вже у найближчому майбутньому.

Галичина