Иван ЧАУС: «Предложение по Ярмоленко было и от Шахтера»

«КВАРЦЯНИЙ НАПОЛЯГАВ: «ВІДДАЙТЕ НАМ ЦЬОГО ХЛОПЦЯ!»

— Іване Петровичу, сьогодні Андрій Ярмоленко — один із стрижневих гравців «Динамо» та національної збірної України. А як свого часу познайомився з Андрієм президент першого для нього професіонального клубу — «Десна» — Іван Чаус?
— Спостерігав за ним ще тоді, коли Андрій виступав у юнацьких змаганнях, а саме — в чемпіонаті ДЮФЛ за чернігівську ДЮСШ «Юність». Тоді, пам’ятаю, ми нагороджували за підсумками сезону найкращих гравців школи, тож я мав за честь особисто вручати йому призи та подарунки. Був він ще тоді хлопчиною років 14–15.

Уже після того, як він закінчив школу (це був 2006 рік), я, як президент клубу «Десна», запросив його до ФК «Полісся» (Добрянка, Чернігівської області), що був тоді фарм-клубом чернігівської команди і де я теж був власником. Там він провів сезон у чемпіонаті області і забив понад десять м’ячів. А вже на сезон-2006/2007 ми заявили його за «Десну».

— Як починалося його професіональне життя?
— Не всі вірили в те, що Анд­рій може заграти на серйозному рівні. Але вже за кілька турів хлопець забезпечив першу перемогу «Десні», забивши вирішальний м’яч. Було це у Сумах, на стадіоні «Ювілейний» проти місцевого «Спартака». Зробив це красиво, в падінні через себе.

Справжній же дебют Ярмоленка стався в матчі проти луцької «Волині». Зауважу, що я ніколи зазвичай не втручався в тренерську роботу, але якраз тоді ми програли кілька ігор поспіль, і потрібно було внести якісь зміни. Саме тоді діяв за регламентом ліміт на молодих гравців. Такі у нас були в лінії захисту — Тимур Рустамов і Максим Ярошенко. Стояла дилема: або зміцнити захист і випустити на поле ще одного футболіста з цієї лінії, або нападника. Не треба забувати, що лучани тоді якраз понизилися в класі, тож були ще потужним колективом. Тодішні наставники «Десни» Олександр Томах і Юхим Школьников спочатку не хотіли ризикувати і надати шанс молодому нападнику Ярмоленку. Я ж уранці, в день поєдинку, ще раз наполіг на тому, щоби форвард вийшов на поле. Що було в підсумку — всі знають: Андрій, який тоді вперше відіграв повний матч, забив два м’ячі, а наша команда виграла 4:0. Після того поєдинку до мене підійшов Віталій Володимирович Кварцяний і сказав: «Віддайте нам цього гравця!». Тобто найперша пропозиція щодо Ярмоленка була від «Волині». Далі були непогані матчі проти «Оболоні», «Нафтовика-Укрнафти», після яких, власне, на матчі чернігівчан зачастили скаути «Динамо» та «Шахтаря». Коли ж була остання гра осінньої частини сезону-2006/2007 у Кончі-Заспі проти «Динамо-2», тоді фактично вирішилася доля Андрія: він переходив до табору «біло-синіх». Сам хлопець дуже хотів грати у столичному клубі, навіть попри те, що вже надходила на той час пропозиція із «Шахтаря».

— Щодо «Волині»: це був лише прояв бажання Віталія Кварцяного чи справа доходила до конкретних переговорів?
— Була пропозиція. Дещо пізніше за гравця втрутилася в боротьбу й «Оболонь».

— Чому ж ці варіанти були відхилені?
— Питання не у фінансовій стороні. Ми просто для себе вирішили, що футболіст має дограти до закінчення сезону в «Десні», щоб і самому вирости, й команді допомогти. Та коли надійшла пропозиція з «Динамо», ми взяли до уваги думку Андрія, який хотів прогресувати, відтак погодилися на його переїзд до столиці. Хто знає, можливо, якби ми його тоді притримали, ми би нині не мали того Ярмоленка, який є зараз — лідером і «Динамо», і збірної.

«ТЕХНІКУ АНДРІЮ ВІДШЛІФУВАВ ВІКТОР ЛАЗОРЕНКО»

— Які у вас були перші враження від знайомства з ним? Чим тоді, ще в п’ятнадцятирічному віці, привертав до себе увагу гравець Ярмоленко?
— Як для його віку, в нього була фантастична техніка. Андрій, без перебільшення, міг своєю однією лівою накрутити півкоманди та забити м’яч. Уже пізніше, коли вступили в переговори з «Динамо», Ігор Михайлович Суркіс висловив певні сумніви, що хлопець може сходу заграти в його команді. Я ж тоді попросив його: «Дайте йому час, і він розкриється». Власне, так і сталося: минуло майже два роки, коли йому почали довіряти місце в основі.

— А хто з тренерів, на вашу думку, розкрив у ньому талант футболіста?
— Можна називати чимало фахівців, які так чи інакше зіграли свою роль у становленні Андрія як гравця, але, на мою думку, зробив із нього майстра своєї справи Тренер ДЮСШ «Юність» Віктор Лазоренко. Шліфував його техніку саме цей фахівець. А вже далі він грав під керівництвом Олександра Томаха та Юхима Школьникова.

— А чим запам’ятався Анд­рій поза футбольним полем?
— Надзвичайною скромністю! Фінансові умови в «Десні» на той час у нього були скромненькі, але він ніколи не скаржився, не нахабнів, а добросовісно виконував свою роботу. Навіть коли Ігор Суркіс запропонував йому першу зарплатню приблизно тисячу-дві доларів, Андрій скромно погодився, зазначивши, що цього достатньо, хоча його партнери тоді мали на порядок вищу оплату праці. Це вже сьогодні в Ярмоленка оклад у десятки разів більший (сміється). Саме скромність і талант зробили його гравцем теперішнього рівня.

«ГІРНИКИ» ХОТІЛИ ЙОГО ПЕРЕГЛЯНУТИ, А «ДИНАМО» — ВЗЯТИ ВІДРАЗУ»

— Чи могли б ви зараз заглибитися в деталі переходу Андрія до «Динамо»? І що завадило потрапити до «Шахтаря»?
— Уже на матчі проти «Динамо-2» представники «гірників» були. Більше того, донеччани були готові розпочати переговори щодо нападника, але, як ми зрозуміли, форварда спочатку хотіли взяти на перегляд, тоді як Ігор Суркіс сказав, що готовий узяти хлопця без будь-яких переглядів, відтак одразу ж зробив конкретну пропозицію. До того ж, Ігоря Михайловича я знав уже давно, адже перед цим наші клуби здійснили кілька переходів — Олександр Романчук та Денис Скепський свого часу поповнювали лави «Динамо» саме з «Десни».

— Відомо, що зі своїми вихованцями ви підтримуєте зв’язки. Чи спілкуєтеся зараз із Андрієм? Чи змінився він як людина? Не захворів зірковою хворобою?
— Ми кілька разів спілкувалися з ним, і, на мій погляд, він залишився такою ж скромною людиною. Більше того, він пам’ятає, звідки він родом і хто дав йому путівку в спортивне життя. А саме: фінансує дитячі турніри за участю команд ДЮСШ «Юність» та забезпечує школу екіпіруванням. Що говорить про його людські якості.

Олексій КОМАРОВСЬКИЙ, «Український футбол»