Под микроскопом: Три золотых балла Феттеля! + ВИДЕО + ФОТО

Гонка в Сан-Пауло, безсумнівно, одразу увійшла до золотого фонду Формули 1, адже такого калейдоскопу подій, які впливали не тільки на результат гонки, а й на результат чемпіонату в цілому, не було давно. Насправді цьогорічна гонка має чимало спільного з гонками як у 2007-му, так і у 2008-му. Інцидент з лідером сезону на початку гонки і прорив нагору, на позицію, яка б задовольняла Феттеля так схожа з боротьбою Хемілтона п’ять років тому, а кількаразові віртуальні зміни на чолі чемпіонату нагадують уже боротьбу Льюіса з Феліпе чотирирічної давнини.

Завершальна гонка стала втіленням усього сезону – такого несподіваного, стрімкого, з частими змінами лідерів (як в гонках, так і в чемпіонаті) та й зрештою завершилося все тим, з чого й починалося, а саме перемогою Дженсона Баттона.

Головним героєм усього уїк-енду однозначно стала погода, така прогнозовано-несподівана, адже якщо у п’ятницю жодних несподіванок не сталося, то на суботній дощ, який змочив трасу перед початком кваліфікації ніхто не чекав. Та й в неділю всі попередні прогнози казали, що дощ буде постійним, але ж як примхливо мінялася погода в гонці. Зрештою саме уміння оцінювати стан асфальту і боротися зі слизьким покриттям стали одним з головних факторів перемоги Дженсона, та в цьому компоненті за останні кілька років він на голову сильніший від інших, хоча в Сан-Паулу мав достойного конкурента в особі Хюлькенберга.

Якщо дивитися на тактичні ходи команд під час гонки, то можна з легкістю побачити як і чому Баттон нижче третього місця не падав: перша хвиля дощу призвела до масового заїзду в бокси за проміжними шинами, причому цікавим є саме вікно. Ряйконен поїхав у бокси вже на 5-му колі, а останніми стали Масса, Вернь і Ковалайнен на 15-му. От тільки це тріо більше програло ніж виграло, адже на той час траса вже підсихала і вже з 17-го витка гонки відкрилося вікно масового переходу на сліки (тоді першим перейшов на суху гуму Шумахер), яке закрилося на 20-му, коли покришки змінили все той же Вернь, а також Пік і Картікеян. Але поки гонщики в пелотоні каталися туди-сюди до механіків Баттон і Хюлькенберг отримали величезну перевагу, яка доходила до 45 сек. і тільки після їх одночасного піт-стопу та за допомогою машини безпеки вона була знівельована. Саме це й дозволило Хемілтону спочатку обігнати напарника, а потім, скориставшись помилкою Хюлькенберга очолити пелотон.

Після першої машини безпеки тактика серед лідерів була більш-менш однаковою, проте тут в такий відповідальний момент «відзначилися» в Red Bull, коли дощ вдруге накрив трасу. Звісно головною причиною того, що на 52-му колі Себастіна взули в сліки стала поломка радіо, як і те, що дощ тільки почав серйозно посилюватися. Як наслідок вже за два витка трасою Феттель несподівано для власних механіків повернувся за проміжними шинами – довгий, а головне зайвий піт-стоп вкрав у нього зайвих 29 секунд – цього було б цілком достатньо для збереження комфортної четвертої позиції в гонці за спиною дуету Ferrari. Хоча якби не ці пригоди німця, то і чергової інтриги в питанні чемпіонського титулу ми б не мали. А так вийшло, що проблеми лідера сезону знову могли зіграти на користь Алонсо. Не зіграли, але все вийшло на тоненького. Якби Бруно Сенна ще пізніше почав би гальмувати, або якби розвернений RB8 хтось би не встиг об’їхати – ми б мали зовсім іншого чемпіона.

Але німцю пощастило видряпатися з усіх своїх пригод і фінішувати на достатньому для нього місці. Хтось обов’язково скаже, що переміг не Феттель, а машина, збудована Едріаном Ньюї. Будь-ласка, але Формула 1 спорт технічний і без відповідної техніки чемпіонат виграти неможливо – Фанхіо взяв свої п’ять титулів у чотирьох різних командах, постійно правильно обираючи фаворита, а Шумахер титули 2002-го і 2004-го брав практично без серйозної боротьби, але нікому на думку не спадає принижати заслуги Великих чемпіонів тільки за те, що їх боліди були найкращими. А ще не слід забувати, що машина Себа вже на першому колі була пошкоджена, хоч і несильно, але в Формулі 1 такі контакти зовсім без наслідків для боліду не залишаються. Зрештою, Ferrari Алонсо хоч і виглядала повільнішою в сезоні в цілому, але все-одно залишалася машиною в топ-3, а головна проблема – темп у кваліфікації так і не була вирішена, без цього боротися за перемоги Фернандо було надзвичайно непросто. Чи заслуговував іспанець на цей титул – безумовно, чи заслуговував Феттель – так, але з переможець може бути тільки один.

Якщо повертатися до самої гонки то хочу виділити Баттона, Хемілтона, Хюлькенберга і… Петрова – кожен із них зробив все можливе (звісно в рамках сили своїх машин), але результати не все відобразили. Про виключно правильну тактику Дженсона і Ніко, яка допомогла їм дуже далеко відірватися від пелотону в першій третині гонки вже написано, але ж пізніше вони разом із Льюісом і надалі демонстрували темп, який не дозволяв нікому наблизитися до них. Дуже шкода, що німець не впорався з тиском і припустився двох помилок – перша коштувала йому лідерства, друга подіуму та позбавила Хемілтона вірогідної перемоги.

Що стосується британця, то його остання гонка в команді, в якій він загалом провів 15 років вийшла яскравою, як вся кар’єра Льюіса в McLaren, але не менш яскраво і завершилася… Безперечно поява срібного Mercedes SLS повернула Хемілтона в боротьбу за перемогу, якої він так прагнув, але він своїми власними зусиллями зумів здолати напарника на такій самій машині, а потім майже наздогнати Force India. Єдина річ, яка викликає сумніви у боротьбі Льюіса з Ніко – це позиції їх болідів на вході в поворот та коловий Caterham.

Звісно вина в інциденті повністю лежить на німцеві, бо саме він, зайшовши на вологу траекторію, не справився з заносом, але якби цього заносу не було, Хемілтону діватися просто не було куди, адже він уже уперся в хвіст Ковалайнена – було б цікаво дізнатися як події відбулися б у такому випадку.

Зовсім інша справа Баттон – він на початку гонки дуже акуратно з повагою до свого напарника боровся за позицію, не ризикуючи надміру (пам’ятаємо, що для McLaren на кону стояли близько $10 млн. різниці у призових за 2-ге або 3-тє місце). Потім, перечекавши перший дощ, не став стрімголов кидатися за Хюлькенбергом, а акуратно вів болід по трасі, де багато хто помилявся, розвертався, катався по технічних доріжках, причому інколи неодноразово. Саме філігранне керування машиною і допомогло Дженсону на мажорній ноті завершити сезон і з оптимізмом дивитися в майбутнє без такого швидкого напарника як Льюіс.

Що ж до Віталія, то саме в таких погодних умовах команди-аутсайдери мають шанси зірвати свій локальний джек-пот, але ж шансом ще треба вміло скористатися, що росіянин і зробив на відмінно. Іронія долі полягає в тому, що дуель він виграв у Піка, який прийде найімовірніше саме на його місце, в той час як для самого Петрова гонка в Сан-Паулу, можливо, стала останньою в його формульній кар’єрі.

Обгонів цього разу була велика кількість і навіть найвибагливішим уболівальникам було з чого обирати. Це – боротьба напарників по McLaren за лідерство в гонці. Це і маневр Алонсо на початку другого кола, в якому він одним махом обігнав Массу і Веббера:

Але на перше місце я ставлю те, що сміливо можна назвати мистецтвом атаки і оборони водночас. Боротьба на швидкості 110 – 160 км/год. в лічених сантиметрах від машин опонентів. Епізод, участь в якому можуть брати тільки Майстри з великої літери, які не просто відмінно контролюють власну машину, а й знають що робитиме і довіряють своєму опоненту. Ось за такі моменти ми й любимо Формулу 1, куди там DRS-обгонам до таких маневрів!

Після такої божевільної гонки і Такого драматичного завершення сезону абсолютно не хочу виділяти пілотів-невдах Гран Прі, хоча питання до декого стосовно маневрів на старті все-одно залишаються.

А на завершення цікаве питання: чи завжди Кімі знає що він робить і чи треба його в таких випадках залишати самого:

В’ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ, Sport.ua