Аби вуха витримали

Захоплюючись спортом із дитинства, я заздрив журналістам, які мали можливість перебувати безпосередньо у вирі подій. Майстри пера й мікрофона здавалися якоюсь вищою й недосяжною кастою. В юнацькі роки мріяв стати спортивним журналістом або коментатором. Тривалий час для мене було загадкою, як потрапляють до цього цеху.

Уже маючи багаторічний досвід, можу сказати: щоб засвітитися в пресі, достатньо мати хист і бажання проявити себе. Наявність профільної освіти зовсім не обов’язкова. А деякі колеги навіть вважають, що вона зайва. Для прикладу, в найпопулярнішій російській спортивній газеті «Спорт–експрес» щонайменше половина кадрів не вчилася на журналіста.

А от шлях на телебачення для мене так і залишився незвіданим. Хіба що можу зробити висновок — слід опинитися в потрібному місці в потрібний час або ж у потрібній компанії. Власне, так можна відповісти деяким нашим читачам, які телефонують в «УМ» і питають про можливість спробувати свої сили в журналістиці.

Інколи телевізійники пробують відчиняти двері й запрошують спробувати сили всіх охочих. Але, чесно кажучи, далеко не завжди це виглядає щирим поривом поповнити штат. Хоча Олександр Михайлюк і Сергій Панасюк, які засвітилися у 2002 році в конкурсі коментаторів на телеканалі СТБ, знайшли своє місце під журналістським сонцем і нині працюють на каналі «Футбол».

Саме цей, по суті, єдиний нині повноцінний спортивний мовник останні два місяці проводив свій конкурс коментаторів, який завершився минулої неділі. Завершився, м’яко кажучи, невтішно. В жодному разі не претендуючи на істину в останній інстанції, хотілося б проаналізувати, як це все відбувалося.

«Футбол» анонсував пошук «коментатора з харизмою», який би міг поповнити лави працівників каналу. У першому, заочному, турі журі відібрало із 285 надісланих матеріалів десять найкращих. На другому етапі претенденти демонстрували своє знання футболу і вміння коментувати вже в студії в Києві. Трійка ж фіналістів працювала в прямому ефірі на матчі «Металург» (Донецьк) — «Зоря».

Кожному з номінантів дали по 30 хвилин ігрового часу. Директор телеканалу Олександр Денисов, експерт Вадим Євтушенко й коментатор Віктор Вацко визнали найкращим 26–річного Дмитра Гавриленка з Донецька, який відзначається дещо крикливою манерою ведення репортажу. Після оголошення його переможцем Дмитро перейшов на російську мову й заявив: «Я устал говоріть по–украінскі». Думається, ця фраза стала апофеозом конкурсу й одночасно вердиктом йому. Такого «тріумфатора» обрав собі канал «Футбол»... Вибачте, але я не вірю, що в Україні немає охочих працювати коментатором, кращих за Гавриленка. Скажімо, серед тих, хто не пройшов навіть перший тур відбору, був журналіст–коментатор, який цілком задовольняв редакторів каналів «Спорт–1» і «Мегаспорт». Та й той же Панасюк заявив, що відібрані претенденти розчарували його скромними знаннями футболу.

Імовірно, річ у тім, як проводили цей відбір. Організатори кілька разів міняли ними ж самими встановлені правила. Звісно, кожен сам собі господар, та все ж це не додає авторитету телеканалові. Скажімо, анонсувалося, що до складу журі ввійдуть директор Денисов, коментатори Вацко й Малиновський, експерти Євтушенко й Морозов. Утім, як показали у сюжеті на каналі «Футбол», до роботи залучили значно більше людей. І вже 20–річний Кирило Круторогов, який потрапив на канал рік тому, розповідає в ефірі про відсіювання претендентів. Долю ж фіналістів вирішували троє членів журі, а не п’ятеро.

Впадає в око, що загальноукраїнському каналові донецького походження бракує україномовних людей. Кілька років тому Олександр Денисов починав вести передачу «Футбольний уїк–енд» українською. Можна по–різному ставитися до його футбольних уподобань, але принаймні цей крок заслуговував на повагу. Утім це було продиктовано потребою дотримуватися квоти на використання державної мови в ефірі. А коли контроль послабився, вимоги поліберальнішали — ведучий повернувся до російської. Тож і звучить на каналі частенько російська мова, а сайт написаний дивним суржиком із чималою кількістю помилок — осі і «маєшь» «вікенд». Слова ж виправдання Денисова про те, що у його підопічних «горять очі», навряд чи підходять для професіоналів.

Для експерименту автор цих рядків відгукнувся на запрошення надіслати резюме для охочих працювати в програмі новин «Футболу». У відповідь дівчина, про яку нічого не чули в спортивних колах, попросила прислати сюжети з моїх попередніх програм. А без них — припинила листування. Думається, таким чином важко набрати кадри. Мабуть, недарма оголошення про вакансії «світиться» вже кілька місяців...

Вадим АВДАСЬОВ, Україна Молода