Анна БЕЗСОНОВА: Роль у кіно змогла би зіграти добре

Найграціозніша гімнастка світу є щирою та доступною у спілкуванні. Сьогодні читачам "Поступу" вона відхилить завісу свого життя на помості та за його межами.

- Образ лебедя вже кілька років є Вашою візитівкою. Кого ще прагнете зіграти на помості?
- Я вже втілила так багато образів, що здається, наче зіграла усе, що можна. Ірина Дерюгіна дає мені можливість щоразу відчувати себе актрисою. Щороку у мене з'являються нові програма, музика, образи. Я сама наче оновлююсь. З одного боку, це надзвичайно важко, але водночас і страшенно цікаво. Найкращий підбір музики, костюмів, найдрібніших деталей стимулює до досконалості.

А лебідь, мабуть, є найближчим образом. Цього сезону ми знову використали музику з балету Петра Чайковського "Лебедине озеро" - на величезне прохання усіх моїх уболівальників, які найбільше полюбили цей образ. Ми були приємно здивовані такою увагою і не могли їм відмовити. Звичайно, музику повністю не дублювали: ми використали інші частини балету, обруч у композиції змінили на стрічку, іншим став і костюм - тепер я перевтілююсь у чорного лебедя.

- Уболівальники, мабуть, завалюють Вас палкими листами...
- Це так. І навіть не можу сказати, який з них найпалкіший. Усі листи неординарні, різні. Люди пишуть з любов'ю і у своїх листах прагнуть поділитися своїми почуттями. По змозі намагаюся відповідати на них, однак, на жаль, не завжди це виходить. Але обов'язково перечитую кожен. Така увага надзвичайно приємна.

- У Вас украй напружений графік. Протягом місяця можете об'їздити півсвіту. А де найбільше подобається виступати?
- Звичайно, вдома, у Києві. Тут найвдячніша публіка, тому і не хочеться нікуди їхати. Якби можна було, завжди виступала б тільки у Києві. Це не реально, але хочеться, щоб якомога більше в Україні було міжнародних турнірів: наші люди надзвичайно люблять художню гімнастику і добре на ній знаються. Це не означає, що в інших країнах світу мало наших прихильників. Ні, нас підтримують усюди. Але навіть після найкращих прийомів настає момент, коли страшенно хочеться додому.

- Перед виступом, а часто і під час вправ вболівальники просто шаленіють. Чи такий гамір не заважає налаштовуватися на виступ та зберігати концентрацію протягом усієї композиції?
- Досвідченій гімнастці ніщо не повинно заважати. Галас дітей - це не завада, а підтримка, яка є дуже потрібною. У такий спосіб вони проявляють свою прихильність. Мене це навпаки заводить: хочеться догодити їм, не підвести, подарувати хороший настрій.

- Часто гімнасткам на знак прихильності кидають іграшки. У Вас їх, напевне, легіон. Що Ви з ними робите?
- Спочатку роздаровувала, а тепер я їх збираю. Справді, їх дуже багато, вже не вистачає кімнати - ні однієї, ні іншої. Але я зрозуміла одну річ і тепер не можу їх віддавати: кожна дитина, яка кидає мені іграшку, дарує частинку себе. Вона у такий спосіб дякує мені за ту красу, яку я змогла до неї донести. Кожна іграшка дивиться на мене очима тієї дівчинки, яка вболівала за мене на трибунах. Ну як я можу віддати комусь цей подарунок?

- А чи є у цій колекції якась особлива іграшка, найулюбленіша, яка має для Вас особливе значення?
- Важко так зразу відповісти. Їх так багато. Вірю, що у кожної іграшки є своя душа. Тому ставлюсь до кожної, наче до єдиної улюбленої.

- Якась із них, напевне, є оберегом... Ви взагалі возите іграшки зі собою на змагання?
- Так, у мене є талісман, який усюди їздить зі мною. Однак я тримаю його у таємниці. Який же тоді він талісман?

- Часто спортсмени із закордонних поїздок привозять сувеніри. На що Ви найбільше звертаєте увагу у крамницях?
- Колекціонувати щось іще немає можливості: уся квартира переповнена іграшками. Тому переваг чомусь конкретному у крамницях не надаю. За кордоном ми з дівчатами можемо піти купити якийсь модний одягу тощо.

- Поряд з іграшками у Вас є велика колекція нагород. Яка з них найпам'ятніша?
- Медаль з Олімпійських ігор, звичайно ж, найдорожча. Хоча й інші нагороди для мене безцінні. Кожна з них є свідченням титанічної праці, яку я вклала, готуючись до виступів. Але серед усіх пам'ятних та дорогих не можна не виділити олімпійську, про яку мріє кожен спортсмен.

- Незадовго до ігор Олімпіади у Вас загострилися травми. Як Ви почуваєтеся тепер? Чи вдалося залікувати травми?
- На жаль, не вдалося. Але це спорт: я практично не знаю спортсменів, які тренуються та виступають без травм. Професіонали повинні вміти переступити через це.

- Не можу забути одну фразу, яку Ви сказали після київського чемпіонату Європи: "У мене таке відчуття, ніби з мене живцем здирають шкіру" (у той період Анну особливо сильно турбував біль у спині - Авт.) Чи направду перемоги варті здоров'я та майже постійного фізичного дискомфорту? Чи не шкодували про те, що залишили балет заради гімнастики?
- Я, власне кажучи, балет і не залишала. Тобто я лише починала ним займатися, коли мене всерйоз та надовго захопила гімнастика. І я ніколи не шкодувала й, переконана, не шкодуватиму, що з головою віддалася своєму захопленню. Це моє. Я народилась гімнасткою. Щодо травм, то це прикрість, однак не внутрішня хвороба, яка скорочує людині життя.

- У рекламному ролику Ви виглядали так природно, наче за плечима у Вас великий досвід зйомок...
- Ні, не великий. Це був лише єдиний рекламний ролик компанії "Київстар". Але мені надзвичайно сподобалось. Я була би страшенно рада, якби мені знову запропонували десь знятися. Зйомки навіть у такій невеличкій рекламці дали мені непоганий досвід. Передусім дозволили відчути впевненість. Я хотіла би ще більше навчитися поводитись на знімальній сцені.

Одна з моїх найбільших мрій - знятись у фільмі. Я прекрасно розумію, що так "зі старту" добре зробити це неможливо, потрібно пройти певні курси. Але навчалась би цього з величезним задоволенням.

- А в якій ролі Ви хотіли би побачити себе у кіно?
- Навіть не знаю. Спочатку треба би було пройти початкову підготовку, а тоді вже говорити про якісь улюблені ролі. Хоча на собі я випробувала вже стільки образів... Гадаю, я змогла би поборотися і якусь роль зіграти добре.

- Більшість гімнасток по завершенні спортивної кар'єри мріє про модельний бізнес чи у крайньому разі бути хореографом-постановником. Ким у майбутньому бачите себе Ви?
- У жодному разі я не хочу відходити від гімнастики: я дуже багато зробила для цього виду спорту і для мене у гімнастиці зробили надзвичайно багато. Я не хочу одного дня залишити все це. Навпаки, прагну весь свій досвід віддати дітям, майбутнім гімнасткам. Можливо, я оберу тренерську діяльність чи візьмуся за постановницьку роботу.

- Подруги по команді та тренери називають Вас ідеальною спортсменкою - бійцем, який ніколи не складе зброї, а за помостом - чуйною та простою людиною. А чи є у цієї ідеальної людини недоліки, з якими постійно доводиться боротися?
- Я дуже вперта. Й іноді ця впертість спрямовується не в той бік, що потрібно. Але у гімнастиці Альбіна та Ірина Дерюгіни допомагають спрямувати особливості мого характеру у правильне русло. Тоді це дає неперевершений результат. Людей без недоліків не буває. Але кожен недолік можна, навіть потрібно, приховувати. Для чого? Щоб життя вдалося!

- Ви кумир для багатьох дівчат (під час нашої розмови нас оточило багато юних гімнасток із записниками, плакатами, фотографіями Ані, які по-дитячому нетерпляче чекали на свою чергу за автографом - Авт.). Чи легко бути кумиром?
- Дуже важко. Щоразу потрібно виходити і відпрацьовувати на всі сто, щоб людина, яка милується моїми виступами, дитина, яка вчиться на моєму прикладі, не розчаровувались. Водночас, переконана, ці люди - найпалкіші вболівальники - розуміють, що і ми маємо право на помилку. Кумиром бути так важко, але приємно. Ця увага не може не тішити, ніколи не вірю, коли кажуть інакше. Це ж добре, коли є стільки фанатів, які прагнуть бути схожими на тебе. Я готова зробити все, аби допомогти їм.

- А хто є Вашим кумиром?
- Моя мама (ані на мить не задумуючись, з ніжністю та неприхованим захопленням - Авт). Мама була і досі залишається моїм кумиром у гімнастиці та житті. А також Ірина Дерюгіна.

- Чи робили Ви у житті такі помилки, за які досі доводиться червоніти, насамперед перед собою?
- На щастя, так серйозно не помилялася. Мені поталанило, що у мене не було таких помилок, які здатні були би кардинально перевернути все життя.

- Чи є у Вас табу, яке Ви не порушите за будь-яких умов?
- Є. Їх достатньо багато. Не перелічуватиму. Не люблю говорити про принципи. Здебільшого остерігаюся темних куточків людського життя, які заманюють людей, з яких важко знайти вихід. Спорт допомагає людині тримати себе в руках, триматися подалі від таких негараздів.

- Чого Ви хотіли би побажати багатьом львівським гімнасткам, яких Ваш приклад спонукає до роботи над собою?
- Насамперед терпіння, а також величезного бажання досягти чогось у житті. Тому що лише з постійним бажанням вони зможуть перемогти всіх, перебороти себе і досягти високих результатів.

Олена САДОВНИК, Поступ