2004-й: у коліщатах історії

№62 за 24 квітня. Чому не злетів лелека? (Олександр ЄВЕНКО)

«Здивовано сприйняв звістку про те, що Комітет ФФУ зі зв'язків із громадськістю та ЗМІ разом із підприємством «Україна Футбол Інтернешнл» оголосили конкурс на новий талісман збірної України. Мовляв, той, що було обрано раніше, не сприйнято уболівальниками і не приносить фартовості виступам збірної.

Нагадаю, що кілька років тому символом української дружини було обрано лелеку. Однак цей гордий птах так і не розправив крила і разом з усіма українцями (функціонерами, тренерами, гравцями і прихильниками гри мільйонів) пролетів повз наші мрії та сподівання. Як-то кажуть, наша мета-2002 згодом перетворилася на амбітнішу — 2004. Терпець урвався, і, щоб знайти щастя й удачу за два роки на полях Німеччини (перед тим у відбірковому циклі) дружині Блохіна спробують знайти новий талісман. А лелека, як і раніше, нехай і далі займається своєю почесною місією — збагаченням генофонду неньки-України. Можливо, вдасться до однієї із сімей принести нових Блохіних і Шевченків.

Що ж, як-то кажуть, намагання функціонерів і стурбованість братів по перу цілком зрозумілі. Як човен назвеш, так він і попливе. Однак незрозуміло одне: чому про колишній талісман знала лише небагаточисельна армія прихильників нашої збірної? Чому цей птах жодного разу не з'явився на очі глядачів хоча б у домашніх поєдинках? Чому лелека, народившись на світ, так і не став на крило?

А за таких обставин не варто звинувачувати бідолаху, адже він не мав жодного шансу допомогти «націоналці» і стати улюбленцем вболівальників. І потрібно відправити у відставку не лелеку, а тих, хто підрізав крила вільному гордовитому представнику української фауни, який і справді втілює у собі дух і гордість нації. Як на мене, найбільше серед інших кандидатів. Дуже прикро, що на сторінках нашої газети ви не зможете побачити його у повній красі, адже наші чорно-білі шпальти не зможуть повною мірою відобразити всю гаму національних кольорів на однострої.

І, можливо, не варто гарячкувати, а надати справжній шанс лелеці. Спробувати дати йому ім'я і використати на найближчій репетиції збірної у поєдинку зі Словаччиною. Знаю, що часу — обмаль, але якщо дуже захотіти — можна встигнути».

№74 за 19 травня. Мирча ЛУЧЕСКУ — новий тренер донецького «Шахтаря» (Віктор ШАРАФУДИНОВ)

«Керівництво «гірників», треба визнати, добре поводило всіх за носа, приховуючи інформацію щодо наступника Бернда Шустера. Але, врешті-решт, таємне стало явним. Той, кого найбільше згадували, часто-густо навіть суперечливо, з огляду на роботу в «Шахтарі», з'явиться на тренерському містку віце-чемпіона України. Мирча Луческу — новий наставник клубу (контракт було укладено на три роки) був єдиним кандидатом на вакантну посаду. З цього повідомлення розпочав учорашню прес-конференцію президент «Шахтаря» Ринат Ахметов. Потім слово було надано румунському фахівцеві.

—По перше, скажу, що в Донецьку дуже люблять футбол. Я не очікував такого ажіотажу. Знаю свою майбутню команду за виступами на євроарені, стежив за румунськими «гірниками». Знайомий з президентом «Шахтаря» ще з минулого року, тоді відмовив Ринату Леонідовичу через чинність контракту з турецьким «Бешикташем». Ахметов прилетів до Стамбула, в нас відбулася шестигодинна розмова. Я обіцяв за рік очолити «Шахтар», якщо трапиться така нагода. 18 травня об 11.00 я офіційно подав у відставку з посади головного тренера турецького «Бешикташа» і за півгодини по тому уклав угоду з «Шахтарем». Прагнутимемо вийти до Ліги чемпіонів. Гадаю, мій міжнародний досвід допоможе «гірникам» утвердитись у Старому Світі. У чемпіонаті України боротимемось лише за перше місце. Навіть у сезоні-2003/04 не складатимемо зброю.

-Які мали пропозиції, крім запрошення Ахметова?
-Кликали до англійського «Портсмута», грецького «Олімпіакоса», румунського «Рапіда», національної команди Кореї. Але я дотримав слова. Пан Ахметов випередив усіх.

— Чи можлива поява в «Шахтарі» відомого форварда Адріана Іліє?
—Усе можливо. (Ринат Ахметов: «Після детального ознайомлення з командою новий наставник визначиться з колом потрібних нам футболістів»).

—Ви прийняли колектив у розпал сезону...
—У мене вже була схожа ситуація, коли працював з міланським «Інтером». Нині я думаю про Лігу чемпіонів. Обміняємося враженнями з Віктором Прокопенком, з яким маю хороші стосунки, і визначимо подальші напрями роботи.

—Як оцінюєте потенціал нинішніх футболістів «Шахтаря»?
— Команда має шість-вісім гравців європейського рівня.

—Хто входитиме до вашого тренерського штабу?
—Поки що запросив Карло Ніколіні, він допомагав мені ще в італійській «Брешії».

— Долатимете мовний бар'єр?
— Моя дружина народилася на Одещині, тож маю вдома вчителя — кохана завжди зі мною. Окрім того, російську вивчав ще у школі.

— Що скажете про рівень українського чемпіонату?
—За перше місце поки що борються дві команди, проте невдовзі, вважаю, ситуація зміниться. Коли за першість сперечатимуться п'ять-шість команд, тоді можна буде говорити, що чемпіонат вийшов на високий рівень.

—Ви підтримуватиме стосунки з наставником національної команди України?
—Я завжди так робив, де не працював би. Запитайте у турка Шенола Гюнеша, вісім гравців з мого «Галатасарая» виступали на Мундіалі-2002. До речі, сьогодні у Крайові відбудеться прощальний матч Георге Попеску. Зіграють збірні Румунії та світу. За перших гратимуть Рац та Стойкан, за других — Андрій Воробей. Партнерами нападника «Шахтаря» стануть такі «зірки», як Марко ван Бастен та Клаудіо Таффарел».

№149 за З0 вересня. «Динамо» (Київ) — «Байєр» (Німеччи¬на)-4:2 (Сергій ЦИБА)

«/.../ Якщо говорити про гру в цілому, то «Динамо» здобуло заслужену перемогу, хоча й змусило вболівальників похвилюватися за підсумковий результат, а також якість гри, (особливо у перші п'ятнадцять хвилин другого тайму). Поєдинок розпочався у середньому темпі, без якогось стартового штурму з боку господарів чи навпаки — гострий дій у нападі гостей. Динамівці у перші хвилини віддали центр поля, а разом із ним і контроль над м'ячем гостям, але ті ніякого зиску з певної територіальної переваги не мали. Натомість підопічні Сабо почали потроху вдаватися до атакувальних дій і створювати небезпеку біля воріт німців. Леко, отримавши м'яч на лівому фланзі, віддав передачу в центр на Ринкона, Діого мав відкривати рахунок, але вдарив вище воріт. «Байєр» відповів на це ударом Новотного, котрий пройшов з м'ячем півполя і завдав удару метрів із 17-ти — повз ворота, та комбінацією Понте — Фрайєр, яка могла завершитися результативно, якби останній був дещо швидшим.

Утім, це були лише поодинокі небезпечні випадки біля воріт Шовковського. «Динамо» ж атакувало багато і на будь-який смак. Верпаковскис не встиг «замкнути» скидку Клебера на дальню стійку, Каддурі кинув у прорив по лівому флангу Леко, той виконав діагональ на Клебера, але бразилець замість того, щоб одразу завдати удару, стягнув на себе двох оборонців «Байєра», котрі ліквідували небезпеку. Без перебільшення гол у ворота Бутта назрівав і він відбувся на 30-ій хвилині: Леко, змістившись на лівий фланг, помітив ривок Ринкона. Отримавши м'яч поблизу штрафного, бразилець обіграв Фрайєра на пару з Рамеловим і вдарив у дальній кут — 1:0.

У час, що залишився до перерви, динамівці мали забивати принаймні ще одного разу, коли у штрафному після розиграшу «стандарту» (Родольфо показав, що битиме, а сам виконав передачу низом на Верпаковскиса) збили латвійського форварда «Динамо». Пенальті? Так, безумовно, але свисток данського рефері промовчав. Хоча одного разу пощастило і динамівцям — Понте метрів з 30-ти влучив у поперечину воріт «Динамо».

Другий тайм набагато активніше розпочали гості з Леверкузена. У першій половині другого тайму атаки «Динамо» втратили гостроту, точніше їх узагалі майже не було. Необов'язкових помилок при передачах почав припускатися Леко, не все виходило у Гіоане. Потужність леверкузенських атак збільшилася з виходом на поле нашого Вороніна. Майже всі атаки у ці хвилини будувалися через українця. Він, зрештою, і став співучасником двох м'ячів у ворота «Динамо». Спочатку Андрій, після помилки Шовковського, опинився у потрібному місці в потрібний час, а згодом віддав результативну передачу на свого капітана, якому залишалося лише переграти голкіпера «Динамо» і вразити порожні ворота.

У цей момент здалося, що другий пропущений гол може надломити «Динамо», і уже «Байєр» значно ближчий до перемоги, ніж ми до нічиєї. Але команда Сабо тим і відрізняється, що у вирішальний момент може ПРОЯВИТИ ХАРАКТЕР. Та і без допомоги її величності Фортуни не обійшлося. Яким чином вдалося з нульового кута забити Ринкону — не зрозуміло. Максималіст Сабо замінив опорного лівоборонця на атакувального — Леко на Черната, і динамівський механізм почав потроху набирати оберти. «Байєр», оголюючи тили, усією командою пішов уперед, залишаючи «Динамо» простір для контратак. Розпочалася гра на зустрічних курсах, в якій переконливіший вигляд мали господарі. Як Ринкон у центрі прокинув м'яч поміж двох «фармацевтів» і вивів сам на сам Клебера! Уболівальники зірвалися зі своїх місць, святкуючи чергове взяття воріт, але цього разу Фортуна відвернулася — стійка. Насамкінець Чернат сколихнув іншу стійку, а вже на доданих хвилинах він же завершував діагональ з флангу — 4:2. «Динамо», здобувши дев'яту перемогу поспіль і другу — в Лізі чемпіонів, стало одноосібним лідером групи. Попереду — два поєдинки з «Реалом», який не є таким уже непереможним».

№180 за 24 листопада. І ми теж — ТАК!

«Чаші терпіння загрожує остання крапля. І ось її (точніше — їх) пролито. Багатотисячне мовчання, обурення, гнів і здивування водночас вихлюпнулися через вінця. Україна, яку дехто «зверху» і деякі «за межами» вважали країною без'язиких сіромах і затурканих селюків, у єдиному пориві зіпнулася з колін. Вдихнула на повні груди. І, як виявилося, за один день і ніч зуміла зробити більше, ніж за всі попередні роки незалежності. Настав справді час вибору. Настав справді історичний момент, бо історія твориться на наших очах, на наших вулицях, у наших душах. Тому й ми, як і мільйони наших громадян, яких уже вкотре підло й нагло обдурили, не можемо стояти осторонь. Наша хата — не обабіч. Вона — на Майдані Незалежності. Ми разом із народом України, не боячись про наслідки — годі вже боятися (!) — вичавлюємо із себе по краплині рабів. Щоб потім не було соромно. Перед сумлінням. Перед собою. Перед дітьми. Нам набридли до оскомини маніпуляції запліснявілої й протухлої до самої серцевини влади, котра ніколи не була з народом. А нині пропонує нам химерний ерзац замість нашого справжнього вибору.

Нам дуже боляче й прикро, що російський народ, який у 1991 році сприйняв нашу незалежність, у 2004 році першим сприйняв нашу залежність. Але ми вже навчені роками невдач. Гарний смак у нас з'явився з гірким досвідом. Ми вже не будемо для когось витягувати каштани з вогню. Ми не дозволимо себе обдурити!

Ми солідарні з тими журналістами, котрі людську гідність ставлять вище за професії, хто не зрадив своєму вибору. Й своїй позиції. Ми солідарні з тими футбольними людьми, котрі не побоялися висловити свою — а не нав'язану керівництвом ФФУ — точку зору на події в країні. Ми віримо, що й Федерація футболу України в цей вирішальний та історичний час зуміє переступити через нав'язаний вибір. І зуміє відрізнити зерна від полови.

Ми не нав'язуємо читачам свою думку. Ми лише говоримо про свою громадянську позицію. Сподіваємося на ваше розуміння. І знаємо, що наші читачі, які завше були самодостатніми, щирими й інтелігентними — словом, справжніми українцями — зуміють відстояти свою Незалежність. Бо час мужності вже пробив на нашому годиннику».

Невеличкий коментар. Отак. «УФ» того знаменного часу став єдиним виданням спортивного спрямування й узагалі одним із небагатьох загальнодержавних, що не злякалося чітко висловити свою громадянську позицію. Висловити тоді, коли в повітрі виразно витала можливість припинення Революції за допомогою танків. Мене переповнює почуття гордості, що я працюю в газеті, котра блискуче пройшла обидва історичні випробування, котрі спіткали українців за останні 20 років. Перше мало місце на початку дев'яностих. Друге — наприкінці листопада 2004-го... — В.Б.

№196 за 22 ГРУДНЯ. Олег БЛОХІН: Не хочу, щоби цей рік закінчувався (Олександр ПАНФІЛОВ)

«Кінець року — час підбиття підсумків. Саме така мета була в головного тренера національної команди України Олега Блохіна, який учора зустрічався із представниками вітчизняних ЗМІ.

—Рік, що минає, для нашої збірної виявився вдалим,— сказав Олег Володимирович. — Хоча попервах у нас не всі вірили. Однак наприкінці нинішнього року нам вдалося стабілізувати гру й досягти потрібного результату, який, відверто кажучи, виявився вищим за всі сподівання. Принагідно вітаю з таким успіхом увесь тренерський штаб збірної України, її гравців та уболівальників. Але часу для заспокоєння в нас немає, адже пройдено лише половину шляху. Результатом ми можемо бути задоволені, а от у контексті гри є ще багато над чим працювати.

—Вам вдалося поспілкуватися з Шевченком після того, як Андрій отримав «Золотого м'яча»?
— Із Андрієм я розмовляв за день після цієї знаменної події. Звичайно, я його привітав, ми один одному побажали талану. Як тепер будуть співпрацювати двоє володарів «Золотого м'яча»? А як працювали нормально, так і будемо працювати, адже Андрій — справжній професіонал.

—Уже сплановано підготовку до матчу зі збірною Албанії?
— Третього лютого ми збираємо футболістів. Збір пройде в турецькій Анталії. Товариський матч на цей час ми ще не планували, але впевнені, що в цей період у Анталії проблем із пошуком спаринг-партнера не буде. Не виникне проблем і з технічним та медичним обслуговуванням футболістів. Проблема в іншому — на той часовий період дуже складно буде вивести гравців на високий рівень готовності.

—Чи можлива поява в таборі національної команди України нових виконавців?
—У лютому дуже складно віднайти для збірної нових гравців. Тим більше, що й вибір не надто великий. Але ми продовжуємо ретельно слідкувати за всіма ймовірними кандидатами до збірної.

—Як будуть готуватися до матчу з албанцями Воронін і Шевченко?
—У обох будуть невеликі ігрові антракти. Нині обоє перебувають у чудовій формі. Шевченка буде складно «вирвати» з «Мілану». Вороніна, вочевидь, простіше.

— Що варто покращити в функціонуванні збірної України?
—Передовсім потрібна конкуренція. Окрема розмова — проблема правого оборонця. Наші воротарі — Шовковський, Рева — їм за тридцять. А де ж наша молодь? Я не скаржуся, але такі реалії.

—Чи варто, на ваш погляд, запроваджувати в захисті гру в лінію?
—Така схема гри особисто мені подобається. Проте треба виходити з того, який «матеріал» під рукою маєш і який суперник проти тебе діє. Враховуючи вищезгадане, й обиратимемо тактичні схеми.

—  Що побажаєте собі й уболівальникам напередодні Нового року?
—Так склалося, що високосний рік для мене завше виходив невдалим — і коли був гравцем, і опісля, коли став тренером. Але цього разу сталося навпаки. Не хочу, щоби цей рік закінчувався. Що ж до 2005 року, то й собі, й усім побажаю удачі й здоров'я. Й давайте при нагоді піднімемо келиха за удачу вітчизняного футболу».

Володимир БАНЯС, газета «Український футбол»