Деснянське півстоліття: віхи й імена

У цьому році чернігівська «Десна» святкує 50-річний ювілей

Деснянське півстоліття: віхи й імена

Минуло півстоліття, як дщзу Чернігові було створено футбольну команду майстрів, котра, скажімо, як й однойменна красуня-річка, стала (не на одне десятиліття) невід'ємним атрибутом Чернігівщини, її візитівкою. З такої нагоди відбувся ювілейний вечір, на якому було вшановано «Десну» та деснянців. «УФ»розповів про це зібрання минулого четверга. А сьогодні, думається, є сенс, у першу чергу, звернутися безпосередньо до історії команди, виокремити з неї найістотніші віхи й імена.

Свій шлях

Згадати справді є що. Як відомо, «Десна» виступала у класі «Б» і другій групі класу «А» чемпіонату СРСР, у другій всесоюзній лізі. її суперниками були головним чином українські колективи. Разом із тим, «Десні» випадало мірятися силами і з командами Росії, Білорусі, Молдови, республік Балтії та Закавказзя. А нині чернігівці вже двадцятий сезон беруть участь у чемпіонатах України, будучи «прописаними» то в першій, то в другій лігах. Загалом, тільки в регулярних першостях деснянці зіграли майже дві тисячі календарних матчів. Окрім того, впродовж багатьох сезонів вони виступали у розіграшах Кубків Радянського Союзу та України, низці інших турнірів. Проведено 29 міжнародних товариських матчів.

Безперечно, було б перебільшенням представляти «Десну» як якусь футбольну суперкоманду. І все ж, на її піввіковому шляху були свої вершини, які з плином часу не втрачають вагомості.

1960  р. — у Чернігові створюється футбольна команда майстрів. Перший тренер — Олександр Щанов.

1961 — 62 рр. — «Десна» радує своїх прихильників і досить змістовною грою, і результатами, посідаючи місця, які відповідають рівню нинішньої української прем'єр-ліги. Тренери — Йосип Ліфшиць, Євген Горянський.


1965 р. — чернігівська команда здобуває сенсаційні перемоги в розіграші Кубка Радянського Союзу. «Кладе на лопатки», зокрема, колективи класу «А» — ярославський «Шинник» і бакинський «Нафтовик». І тільки в одній восьмій фіналу з рахунком 3:4 поступається в Алма-Аті «Кайрату».Тренер — Валентин Тугарін.

1966 р. — у зональних змаганнях класу «Б» деснянці фінішують другими. Тренери — Валентин Тугарін, Сергій Коршунов.

1968 р. — у напруженому фінальному турнірі восьми найкращих українських команд класу «Б» на стадіонах Тернополя і Чернівців «Десна» виборює одну з чотирьох путівок до другої групи класу «А». Тренер — Валентин Тугарін.

1982 р. — футболісти з Чернігова завойовують другу турнірну сходинку в українській зоні другої всесоюзної ліги. А відтак одержують срібні медалі чемпіонату республіки. Тренер — Юхим Школьников.

1992 р. — будучи майже стовідсотково вкомплектованою місцевими футболістами, «Десна» успішно виступає у прем'єрному чемпіонаті України, який мав кваліфікаційний статус. Команда достроково забезпечує собі продовження прописки у першій лізі, а в кінцевому підсумку посідає у груповому турнірі цього дивізіону п'яте місце. Тренер — Юрій Грузнов.

1997 р. — у «Десни» — золоті медалі групового турніру другої ліги чемпіонату України. Вона виграє ці змагання з блиском, набравши на другій половині турнірної дистанції більше 90 відсотків можливих очок і пропустивши лише один гол. Тренер — Юхим Школьников.

2006 р. — команда вдруге (цього разу — за чотири тури до фінішу) виграє друголіговий груповий турнір. Тренер — Олександр Томах.

2008 р. — у черговому чемпіонаті України, виступаючи в першій лізі, «Десна» посідає четверте місце. А це — найвищий результат команди з часу здобуття Україною Незалежності. Тренер — Сергій Кучеренко.

Для всього нашого футболу

Звісно, ювілей «Десни» — це привід поглянути на команду і з такої точки зору: кого ж вона дала вітчизняному футболу? А список (прізвища — за абетковим порядком) тут вимальовується красномовний:

БАЗИЛЕВИЧ Олег — заслужений тренер СРСР і України, кандидат педагогічних наук, котрий починав тренерську діяльність у «Десні». Прийнявши її у розпалі сезону-69, зумів вивести із зони «вильоту» в клас «Б», а до наступного чемпіонату підготував цілком конкурентоспроможну для другої групи класу «А» команду. В «Десну» прийшов з кафедри футболу Київського інституту фізкультури, де пропрацював нетривалий час після завершення яскравої кар'єри гравця (чемпіон СРСР 1961 року в складі київського «Динамо». Срібний призер першостей 1960, 1965 рр. Володар Кубка СРСР-1964). У кінці сезону-70 уже підбирав футболістів під нове завдання — поборотися за путівку в створювану тоді першу всесоюзну лігу. Але громом серед ясного неба стала звістка про рішення нового керівника області розформувати «Десну».

Вершиною тренерської діяльності Олега Петровича, безумовно, виявилася спільна з Валерієм Васильовичем Лобановським робота на чолі київського «Динамо» (золоті медалі чемпіонатів СРСР 1974 і 1975 років, Кубок СРСР-1974. Кубок володарів кубків європейських країн і Суперкубок УЄФА в 1975 році). У середині 70-х років цей тандем став провідником ідей так званого системного футболу, що будувався на довгочасних науково обґрунтованих програмах моделювання виступів і тренувань команд.

БАННИКОВ Віктор — воротар чернігівської команди майстрів у червні 1960 — жовтні 1961 рр., котрий пізніше запам'ятався мільйонам і мільйонам любителів футболу в СРСР і за кордоном як фантастичний «літаючий» воротар. Своїми яскравими виступами (а тільки у вищій лізі чемпіонатів колишнього Союзу він провів 280 матчів) постійно доводив, наскільки незрівнянно красивою може бути ця справді народна гра. Стрункий і елегантний, відзначався хорошою воротарською технікою, прекрасною реакцією і справді унікальною стрибучістю.

У складі «Авангарду» (такою була назва чернігівської команди майстрів у її дебютному сезоні) він уперше зіграв 22 червня 1960 року, вийшовши на заміну в гостьовому матчі проти черкаського «Колгоспника». А приїхав з Коростишева Житомирської області за рекомендацією колишніх футболістів тамтешнього «Шахтаря», котрі виступали тоді вже за Чернігів. У місті на Десні у Банникова народилася дочка. Тут він одержав свою першу квартиру.

«Десна» (усього в її складі він провів 51 календарний матч) стала для нього своєрідним трампліном у великий футбол. Двічі — у 1964 і 1970 рр. — визнавався найкращим воротарем Союзу. Чемпіон країни 1967, 1968 років, срібний призер у сезоні-65, володар Кубка СРСР 1964, 1966, 1972 років. Учасник чемпіонату світу-1966 і чемпіонату Європи 1972 Віктор Максимович був першим головою Федерації футболу незалежної України.

ГОРЯНСЬКИЙ Євген — старший тренер «Десни» 1962 і 1983-1984 років, котрий у цьому часовому проміжку очолював збірну Радянського Союзу (1973 р.), а також виводив у вищу лігу чемпіонату СРСР луганську «Зорю» (1966 р.) та мінське «Динамо» (1975 р.). Працював із такими елітними командами, як київське і московське «Динамо», львівські «Карпати», удостоївся звань заслуженого тренера України, Росії і Білорусі.

Євген Іванович став на чолі «Десни» 1962 року на пропозицію низки гравців, які раніше під його керівництвом виступали у Кіровограді. Був антиподом свого попередника, котрий не відзначався коректністю. Міг знайти спільну мову з футболістами. У сезоні-1962 команда під його керівництвом показувала яскраву, змістовну гру.

КУЗНЕЦОВ Олег — гравець міжнародного класу, котрий досягнув серед вихованців чернігівського футболу найбільших висот. На початку 1981-го він, випускник СДЮШОР «Юність», був залучений до передсезонної підготовки «Десни» і досить швидко закріпився в основному складі, а наступному сезону завоював свою першу в дорослому футболі нагороду. Це була срібна медаль за друге місце у чемпіонаті України 1982 р. За «Десну» Олег провів 86 календарних матчів. А пізньої осені 1982-го його запросили в київське «Динамо», де він грав по жовтень 1990 р. Відтак майже чотири роки виступав у провідному футбольному клубі Шотландії «Глазго Рейнджерс». 1985-1992 років входив до складу збірної СРСР. Брав участь у двох чемпіонатах світу і стількох же чемпіонатах Європи. Три матчі провів у складі збірної незалежної України. Холоднокровний і рішучий, володів високими швидкісними і бійцівськими якостями. Особливо сильним був у персональній опіці. У багатьох матчах наглухо виключав з гри кращих тодішніх нападників, зокрема й зірок світового футболу.

Заслужений майстер спорту СРСР. У колекції його нагород — «срібло» за друге місце на чемпіонаті Європи 1988 р. А ще — три золоті медалі за перемоги у всесоюзних першостях, дві — у чемпіонаті Шотландії. Володар Кубка володарів кубків європейських країн, Кубка СРСР та Шотландії. Впродовж шести сезонів під першим номером на своїй позиції включався до списку 33-х кращих футболістів Радянського Союзу.

РОМАНЧУК Олександр — володар срібної медалі молодіжного чемпіонату Європи. Ще 2007 року «засвітився» в національній команді. Під прапори збірної України був знову покликаний 2010 року. Мобільний крайній захисник, котрий упевнено діє у відборі м'яча і, до того ж, володіє точною першою передачею. А першою його професіональною футбольною командою була «Десна». 2003 року, дебютуючи в ній 19-літнім, одразу вписався в основний склад. Зіграв 27 календарних матчів. У вищій лізі чемпіонату України виступав за київське «Динамо» і «Арсенал», за дніпропетровський «Дніпро». Нині — у харківському «Металісті».

ТЯПУШКІН Дмитро — воротар «Десни» 1988-1990 років, провів в її складі 117 календарних матчів. Захищав ворота національної збірної України (1994-1995 рр.), потім у складі московського «Спартака» був чемпіоном (1994 р.), а також бронзовим призером (1995 р.) чемпіонату Росії. Пізніше грав у інших провідних клубах Москви — ЦСКА і «Динамо». Визнавався кращим воротарем Росії.

ШКОЛЬНИКОВ Юхим — гравець і тренер, який добився в «Десні» найвагоміших сумарних результатів. Першим серед вихованців чернігівського футболу удостоївся звання «Майстер спорту СРСР». Заслужений тренер України. У вісімдесятих роках минулого століття був найуспішнішим фахівцем в українській зоні другої всесоюзної ліги.

За «Десну» грав 1960 і 1963-68 років. Був улюбленцем чернігівських уболівальників. Провів за команду рідного міста 166 календарних матчів і забив 66 м'ячів. Кращий бомбардир «Десни» 1960-х років. Був найрезультативнішим нападаючим збірної України (клас «Б») в її турне 1965 року по Індокитаю.

В 1976 році під його керівництвом чернігівський «Хімік» став чемпіоном України серед колективів фізкультури, що дозволило відродити розформовану наприкінці 1970 року «Десну». Вінцем же шестирічної роботи молодого наставника з відродженою командою стало друге місце в чемпіонаті республіки. А півтора десятиліття тому він привів «Десну» до перемоги в груповому турнірі другої ліги чемпіонату України і завоювання першолігової путівки.

Юхим Григорович дуже плідно працював також у Вінниці та Чернівцях. Усього в його колекції футбольних трофеїв — 4 золоті, стільки ж срібних і одна бронзова медаль чемпіонатів України. Він, зокрема, виводив вінницьку «Ниву» у вищу лігу чемпіонату незалежної України, а «Буковину» — в першу всесоюзну лігу, де у сезоні 1991 року, ведучи суперництво з командами, що представляли найкрупніші міста СРСР, чернівецькі футболісти посіли п'яте місце.

ЯРМОЛЕНКО Андрій — вихованець чернігівського футболу, який дебютував у «Десні» восени 2006-го, провів у її складі 8 календарних матчів, забив 4 м'ячі, а наприкінці того ж року був запрошений у київське «Динамо». Виступаючи за його другу команду, досить швидко «дозрів» до основного складу. Тренери йому довіряли. Однак спершу він не сприймався частиною уболівальників і спортивних журналістів. Але в осінньому напівсезоні-2010 чимало з них змінили на краще свою думку про цього півоборонця (нападника). 2009-го Андрія було названо серед ста найперспективніших молодих футболістів світу.

Гравець національної і молодіжної збірних України. Учасник Ліги чемпіонів. Чемпіон України. Володар Суперкубка України.

До речі, привертає увагу той факт, що ювілейного для команди 2010-го року за національну збірну України виступали одразу двоє колишніх деснянців. Слідом за Андрієм Ярмоленком у неї вписався й Олександр Романчук. Раніше в історії команди такого ще не було.

Легенди чернігівські

Ясна річ, зірки є зірки. Вони — гордість «Десни», окраса її історії. Однак у серцях і пам'яті вболівальників вистачає місця й для тих достойників, котрі, граючи за чернігівську команду впродовж тривалого часу, визначали її ігрову поставу, вели за собою інших.

І чи не в першу чергу тут треба назвати Андрія Процка. Це людина футболу, чия спортивна біографія майже ідентична історії «Десни», якій він вірою і правдою служив з 1966 року. Граючи на правому фланзі нападу, своєю настійливістю, незгасним бажанням боротьби, реактивною швидкістю і стрімкими фінтами нерідко ставив опікунів у безвихідь. Був головним «забивалою» команди на фінальному турнірі 1968 року кращих українських команд класу «Б». Особливим виявився його внесок і в перемогу чернігівського «Хіміка» у першості України 1976 року, завдяки чому було відроджено «Десну». З 1980 по 2004 роки — у тренерському штабі команди. Разом з Юхимом Школьниковим приводив її до срібних медалей чемпіонату України 1982 року і до золотих нагород за перемогу в груповому турнірі другої ліги шостого національного чемпіонату. 1983, 1987, 1994-96 років працював головним тренером «Десни». Андрію Андрійовичу не раз доводилося брати тягар відповідальності на себе, коли під загрозою виявлялося саме існування команди.

Безперечно, особливої шани заслуговує й Геннадій Горшков. Адже без Горшка, як його називали, «Десну» часів її виступів у другій всесоюзній лізі просто неможливо уявити. І вона недорахувалася б багатьох турнірних очок, якби в її складі не було б цього забивного технічного форварда. А вболівальницькі серця він підкорив із першої своєї появи на полі стадіону імені Гагаріна у серпні 1977 року. Невисокий світлочубий новачок легко приймав м'яч, невимушено з ним поводився, урізноманітнював і загострював гру. А освоївшись у команді, почав багато забивати, став головним її голеадором. У кінцевому підсумку на його рахунку 115 влучень, з яких 112 — у складі «Десни», До слова, згідно з Положенням, яке існувало у вісімдесяті, футболіст, котрий відіграв за одну і ту ж команду десять і більше сезонів поспіль, одержував право на присвоєння звання «Майстер спорту СРСР». Однак Геннадію його не дали, оскільки був епізод, коли він зовсім ненадовго опинився в іванофранківському «Спартаку». На превеликий жаль, не дуже склалося у Горшкова і післяфутбольне життя. Не закріпившись у Чернігові, повернувся на свою батьківщину — в Жовті Води, що на Дніпропетровщині...

Ще один рекордсмен «Десни» — Сергій Сапронов. Він попереду всіх у загальній кількості проведених у її складі календарних матчів — аж 438! У командах майстрів (а грав також у київському СКА, рівненському «Вересі», кіровоградській «Зірці-Нібасі», чернівецькій «Буковині») виступав з 1989 по 2000 роки. Раціональна техніка, добре бачення футбольного поля, мобільність, справжній чоловічий характер — такі головні штрихи до його ігрового портрету.

А ще під час святкового вечора, коли вручалися грамоти облдержадміністрації, обласної та міської рад і Професіональної футбольної ліги, прозвучали імена Михайла Ховріна і Валерія Полєвого, Юрія Грузнова, В'ячеслава Кисельова і Віктора Данилевського, Володимира Бєлякова і Миколи Литвина, Віктора Лазаренка і Юрія Мелашенка, Ігоря Бобовича і Олександра Кожем'яченка, Валентина Круковця. І у цьому переліку, який можна продовжити, — що не ім'я, то справді яскрава футбольна особистість.

Звідки Ярмола?

Звісно, родзинкою святкування стала участь у ньому заслуженого майстра спорту СРСР, заслуженого тренера України, нинішнього головного тренера юнацької збірної України, найтитулованішого вихованця чернігівського футболу Олега Кузнецова.

Запрошували і Андрія Ярмоленка. Але так вийшло, що він, провівши кілька перших днів швидкоплинної відпустки з батьками у Чернігові, якраз вирушив на відпочинок у Домініканську Республіку. До речі, лишається тільки дивуватися, але факт є факт: на сайті київського «Динамо» чомусь чорним по білому написано, буцімто Ярмола, як його називають, «починав займатися футболом у Києві». Та в якому ж Києві?!

Народився Андрій наприкінці жовтня 1989-го в Ленінграді. А коли йому виповнилося три роки, батьки — прості робочі люди з нашої Чернігівщини — вирішили повернутися в Україну. Облаштувалися у Чернігові. І саме тут до хлопчини прийшло захоплення футболом. Воно й привело його в очолювану Володимиром Курбаковим СДЮШОР «Юність», звідки (починаючи з Олега Кузнецова) вийшло багато футболістів, котрі потім грали не тільки у чернігівській «Десні», а й у значно іменитіших клубах, включаючи іноземні. Сюди ж, у свою «Юність», він, тринадцятилітній, повернувся після піврічного перебування у футбольній академії київського «Динамо», з якої його... відрахували як безперспективного. У рідній футбольній школі відтавав душею, по-новому здобував упевненість у своїх силах. І назавжди залишиться вдячним своєму першому тренерові Миколі Липовому, а також ще двом наставникам — Євгену Добронізькому і Віктору Лазаренку, котрий «випускав» Андрія.

У дорослому ж футболі талановитий футболіст уперше заявив про себе ще навчаючись у передостанньому класі загальноосвітньої школи. На той час СДЮШОР уже мала свою команду у вищій лізі обласного чемпіонату. Звісно, ще не змужнілим юнакам важко було суперничати з «дядьками», проте у змаганні бомбардирів, за підсумками першого кола, Ярмоленко поділив друге і третє місця. Продовжував забивати і на другій половині турнірної дистанції, але уже в складі добрянського ФК «Полісся», куди його покликав президент «Десни» Іван Чаус. У фарм-клубі чернігівської «Десни» й набирав кондицій, які уможливили його наступний ігровий стрибок. А Чаус помітив Андрія ще 2005-го, за підсумками якого вручав йому приз як кращому гравцю СДЮШОР «Юність». І реально сприяв його стрімкому входженню у професіональний футбол.

До речі, деснянський президент був серед тих, хто ініціював нововведення у Регламенті чемпіонату України, згідно з яким у першій лізі в кожному календарному матчі в команді на полі має бути, як мінімум, один гравець, не старший 18 років. Утім, влітку 2006-го, коли починало діяти таке нововведення, претендентів на цю роль у «Десні» було достатньо. Ще раніше у ній з'явився Тимур Рустамов зі Славутича — ровесник Андрія. А перед стартом команду поповнили вісімнадцятирічні — вихованець чернігівського футболу Максим Ярошенко та Вадим Антипов, котрого угледіли в Алчевську. І спершу деснянські наставники робили ставку на Рустамова. Однак у компанії дорослих Тимур розгубився, діяв невдало, і тренери «переключилися» на Максима Ярошенка. А минуло ще два тури — і чернігівські вболівальники познайомилися з Вадимом Антиповим, котрий і став у команді «основним вісімнадцятилітнім».

Що ж стосується Ярмоленка, який майже на два роки молодший за Антипова і Ярошенка, то він упродовж значної частини осіннього напівсезону залишався на третіх ролях. У першій лізі чемпіонату України в складі «Десни» дебютував лише 8 жовтня, незадовго до свого 17-ліття. Невдовзі після перерви у гостьовому поєдинку зі «Спартаком» (Суми) Андрій замінив Ярошенка і вже другу хвилину свого перебування на полі відзначив голом. Та ще й яким голом! Він виявився і вирішальним у цьому поєдинку, і дуже красивим. М'яч опинився у сітці після того, як Ярмоленко спрямував його у ціль несподіваним ударом через себе. Але, попри результативний дебют, юний нападник ще кілька тижнів продовжував виступати за фарм-клуб. Зате фініш першого кола перетворився на справді феєричне утвердження Андрія.

Третє листопада 2006 року. Деснянці приймають на стадіоні імені Ю. Гагаріна учорашніх вищолігівців — луцьку «Волинь». І після оголошення складів суперників «просунуті» уболівальники дещо здивовані: на що, мовляв, розраховують чернігівські тренери, якщо у передню лінію відряджено лише одного маловідомого юного нападника? А наполіг на включенні Ярмоленка у стартовий склад, як достеменно тепер відомо автору цих рядків, Чаус. Річ у тім, що президент футбольного клубу дивився більшість матчів дочірньої команди, і гра Андрія справляла на нього дедалі ліпше враження. Ярмоленко не підвів. Саме він значною мірою вирішив долю поєдинку з лучанами на користь господарів поля. Одержуючи в результаті позиційних помилок центральних захисників гостей оперативний простір, Андрій у першому таймі двічі спрямовував м'яч у сітку. В кінцевому ж підсумку отримав усі три встановлені на цей матч призи, як автор першого забитого м'яча, і як той, хто заволодів глядацькими симпатіями, і як взагалі кращий гравець зустрічі.

Відтак у завершальних матчах осіннього напівсезону Ярмоленко був уже гравцем «основи». І виступав так, що тренери суперників відзначали його чи не в кожному матчі. Так що запрошення до прославленого столичного клубу гравця, в якого прекрасні антропометричні дані, удар і швидкість, стало цілком логічним кроком. Практично водночас звернулися до Андрія і скаути донецького «Шахтаря». Але він не розмірковував, бо із дитинства вболівав за «Динамо».

Вони пішли...

Аж очі розбігалися — стільки добре відомих деснянців різних поколінь було у святковій залі. Разом із тим, поміж них не виявилося нікого, хто грав за чернігівську команду в її дебютному сезоні-1960. Як відомо, вже давно пішов у вічність Віктор Банников. А недавно не стало й Олександра Щанова — першого тренера «Авангарду» (так називалася команда 1960-го). Він, пригадується, востаннє приїздив у Чернігів, коли відзначалося 40-річчя «Десни». І, звісно, був у центрі уваги. Як і Валерій Кравчинський — перший місцевий гравець, що утвердився в команді майстрів уже в тому сезоні, а потім став багаторічним капітаном, улюбленцем уболівальників. Саме Валерій Кирилович у жовтні 2000-го виводив з капітанською пов'язкою ветеранів «Десни» на товариську зустріч з екс-зірками прославленого київського «Динамо», а за лічені місяці помер від раку.

Під сумну мелодію на екрані пропливали прізвища тих, кого вже немає. І аж німіло серце: Боже, скільки десятків колишніх деснянців уже забрала невблаганна смерть... Серед них і всі, за винятком Євгена Лемешка, старші тренери команди періоду класу «Б». А це, крім того ж таки Щанова, і Анатолій Жиган, і Йосип Ліфшиць, і Євген Горянський, і Віктор Жильцов, і Сергій Коршунов, і Валентин Тугарін...Торішньої ж осені не стало і Юхима Школьникова, котрий, будучи гравцем, за його ж словами, навчався тренерської науки у кожного з цих фахівців.

Як ковток свіжого повітря

А найстаршим деснянцем (за роком дебюту в ній) на ювілейному вечорі був Володимир Гікаєв. Він уперше вдягнув футболку чернігівської команди 1961-го. З наступного сезону в ній виступали Володимир Андреєв, Борис Зарудний, Валерій Полевой, 1963-го з'явився Едуард Єрофеєв ...І нинішнє зібрання, як зізналися деснянські патріархи, стало для них ковтком свіжого повітря і неначе аж додало здоров'я.

До нового старту

Тим часом нинішня «Десна» вийшла з відпустки. Починаючи з понеділка, 20 грудня, тривав короткочасний навчально-тренувальний збір. Як повідомив генеральний директор ФК «Десна» Ігор Ушарук, у команду залучено ще трьох вихованців чернігівського футболу. Це Максим Костюченко, котрий провів осінній напівсезон у кіровоградській «Зірці», Олексій Чорний і Віталій Булова. Так би мовити, на олівці й деякі іногородні футболісти. Але їх буде запрошено на оглядини вже після Нового року.

Отже, історія «Десни» має тривати.

Віктор МУХА, газета «Український сезон»

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Источник — Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Загрузка...
Комментарии
    Pheoniks
    Pheoniks, 29.12.2010 12:08
    0
    Вітаю земляків із ювілеєм!!! А за Ярмолою майбутнє українського футболу!
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности