Деснянське півстоліття: віхи й імена

У цьому році чернігівська «Десна» святкує 50-річний ювілей

Деснянське півстоліття: віхи й імена

Минуло півстоліття, як дщзу Чернігові було створено футбольну команду майстрів, котра, скажімо, як й однойменна красуня-річка, стала (не на одне десятиліття) невід'ємним атрибутом Чернігівщини, її візитівкою. З такої нагоди відбувся ювілейний вечір, на якому було вшановано «Десну» та деснянців. «УФ»розповів про це зібрання минулого четверга. А сьогодні, думається, є сенс, у першу чергу, звернутися безпосередньо до історії команди, виокремити з неї найістотніші віхи й імена.

Свій шлях

Згадати справді є що. Як відомо, «Десна» виступала у класі «Б» і другій групі класу «А» чемпіонату СРСР, у другій всесоюзній лізі. її суперниками були головним чином українські колективи. Разом із тим, «Десні» випадало мірятися силами і з командами Росії, Білорусі, Молдови, республік Балтії та Закавказзя. А нині чернігівці вже двадцятий сезон беруть участь у чемпіонатах України, будучи «прописаними» то в першій, то в другій лігах. Загалом, тільки в регулярних першостях деснянці зіграли майже дві тисячі календарних матчів. Окрім того, впродовж багатьох сезонів вони виступали у розіграшах Кубків Радянського Союзу та України, низці інших турнірів. Проведено 29 міжнародних товариських матчів.

Безперечно, було б перебільшенням представляти «Десну» як якусь футбольну суперкоманду. І все ж, на її піввіковому шляху були свої вершини, які з плином часу не втрачають вагомості.

1960  р. — у Чернігові створюється футбольна команда майстрів. Перший тренер — Олександр Щанов.

1961 — 62 рр. — «Десна» радує своїх прихильників і досить змістовною грою, і результатами, посідаючи місця, які відповідають рівню нинішньої української прем'єр-ліги. Тренери — Йосип Ліфшиць, Євген Горянський.


1965 р. — чернігівська команда здобуває сенсаційні перемоги в розіграші Кубка Радянського Союзу. «Кладе на лопатки», зокрема, колективи класу «А» — ярославський «Шинник» і бакинський «Нафтовик». І тільки в одній восьмій фіналу з рахунком 3:4 поступається в Алма-Аті «Кайрату».Тренер — Валентин Тугарін.

1966 р. — у зональних змаганнях класу «Б» деснянці фінішують другими. Тренери — Валентин Тугарін, Сергій Коршунов.

1968 р. — у напруженому фінальному турнірі восьми найкращих українських команд класу «Б» на стадіонах Тернополя і Чернівців «Десна» виборює одну з чотирьох путівок до другої групи класу «А». Тренер — Валентин Тугарін.

1982 р. — футболісти з Чернігова завойовують другу турнірну сходинку в українській зоні другої всесоюзної ліги. А відтак одержують срібні медалі чемпіонату республіки. Тренер — Юхим Школьников.

1992 р. — будучи майже стовідсотково вкомплектованою місцевими футболістами, «Десна» успішно виступає у прем'єрному чемпіонаті України, який мав кваліфікаційний статус. Команда достроково забезпечує собі продовження прописки у першій лізі, а в кінцевому підсумку посідає у груповому турнірі цього дивізіону п'яте місце. Тренер — Юрій Грузнов.

1997 р. — у «Десни» — золоті медалі групового турніру другої ліги чемпіонату України. Вона виграє ці змагання з блиском, набравши на другій половині турнірної дистанції більше 90 відсотків можливих очок і пропустивши лише один гол. Тренер — Юхим Школьников.

2006 р. — команда вдруге (цього разу — за чотири тури до фінішу) виграє друголіговий груповий турнір. Тренер — Олександр Томах.

2008 р. — у черговому чемпіонаті України, виступаючи в першій лізі, «Десна» посідає четверте місце. А це — найвищий результат команди з часу здобуття Україною Незалежності. Тренер — Сергій Кучеренко.

Для всього нашого футболу

Звісно, ювілей «Десни» — це привід поглянути на команду і з такої точки зору: кого ж вона дала вітчизняному футболу? А список (прізвища — за абетковим порядком) тут вимальовується красномовний:

БАЗИЛЕВИЧ Олег — заслужений тренер СРСР і України, кандидат педагогічних наук, котрий починав тренерську діяльність у «Десні». Прийнявши її у розпалі сезону-69, зумів вивести із зони «вильоту» в клас «Б», а до наступного чемпіонату підготував цілком конкурентоспроможну для другої групи класу «А» команду. В «Десну» прийшов з кафедри футболу Київського інституту фізкультури, де пропрацював нетривалий час після завершення яскравої кар'єри гравця (чемпіон СРСР 1961 року в складі київського «Динамо». Срібний призер першостей 1960, 1965 рр. Володар Кубка СРСР-1964). У кінці сезону-70 уже підбирав футболістів під нове завдання — поборотися за путівку в створювану тоді першу всесоюзну лігу. Але громом серед ясного неба стала звістка про рішення нового керівника області розформувати «Десну».

Вершиною тренерської діяльності Олега Петровича, безумовно, виявилася спільна з Валерієм Васильовичем Лобановським робота на чолі київського «Динамо» (золоті медалі чемпіонатів СРСР 1974 і 1975 років, Кубок СРСР-1974. Кубок володарів кубків європейських країн і Суперкубок УЄФА в 1975 році). У середині 70-х років цей тандем став провідником ідей так званого системного футболу, що будувався на довгочасних науково обґрунтованих програмах моделювання виступів і тренувань команд.

БАННИКОВ Віктор — воротар чернігівської команди майстрів у червні 1960 — жовтні 1961 рр., котрий пізніше запам'ятався мільйонам і мільйонам любителів футболу в СРСР і за кордоном як фантастичний «літаючий» воротар. Своїми яскравими виступами (а тільки у вищій лізі чемпіонатів колишнього Союзу він провів 280 матчів) постійно доводив, наскільки незрівнянно красивою може бути ця справді народна гра. Стрункий і елегантний, відзначався хорошою воротарською технікою, прекрасною реакцією і справді унікальною стрибучістю.

У складі «Авангарду» (такою була назва чернігівської команди майстрів у її дебютному сезоні) він уперше зіграв 22 червня 1960 року, вийшовши на заміну в гостьовому матчі проти черкаського «Колгоспника». А приїхав з Коростишева Житомирської області за рекомендацією колишніх футболістів тамтешнього «Шахтаря», котрі виступали тоді вже за Чернігів. У місті на Десні у Банникова народилася дочка. Тут він одержав свою першу квартиру.

«Десна» (усього в її складі він провів 51 календарний матч) стала для нього своєрідним трампліном у великий футбол. Двічі — у 1964 і 1970 рр. — визнавався найкращим воротарем Союзу. Чемпіон країни 1967, 1968 років, срібний призер у сезоні-65, володар Кубка СРСР 1964, 1966, 1972 років. Учасник чемпіонату світу-1966 і чемпіонату Європи 1972 Віктор Максимович був першим головою Федерації футболу незалежної України.

ГОРЯНСЬКИЙ Євген — старший тренер «Десни» 1962 і 1983-1984 років, котрий у цьому часовому проміжку очолював збірну Радянського Союзу (1973 р.), а також виводив у вищу лігу чемпіонату СРСР луганську «Зорю» (1966 р.) та мінське «Динамо» (1975 р.). Працював із такими елітними командами, як київське і московське «Динамо», львівські «Карпати», удостоївся звань заслуженого тренера України, Росії і Білорусі.

Євген Іванович став на чолі «Десни» 1962 року на пропозицію низки гравців, які раніше під його керівництвом виступали у Кіровограді. Був антиподом свого попередника, котрий не відзначався коректністю. Міг знайти спільну мову з футболістами. У сезоні-1962 команда під його керівництвом показувала яскраву, змістовну гру.

КУЗНЕЦОВ Олег — гравець міжнародного класу, котрий досягнув серед вихованців чернігівського футболу найбільших висот. На початку 1981-го він, випускник СДЮШОР «Юність», був залучений до передсезонної підготовки «Десни» і досить швидко закріпився в основному складі, а наступному сезону завоював свою першу в дорослому футболі нагороду. Це була срібна медаль за друге місце у чемпіонаті України 1982 р. За «Десну» Олег провів 86 календарних матчів. А пізньої осені 1982-го його запросили в київське «Динамо», де він грав по жовтень 1990 р. Відтак майже чотири роки виступав у провідному футбольному клубі Шотландії «Глазго Рейнджерс». 1985-1992 років входив до складу збірної СРСР. Брав участь у двох чемпіонатах світу і стількох же чемпіонатах Європи. Три матчі провів у складі збірної незалежної України. Холоднокровний і рішучий, володів високими швидкісними і бійцівськими якостями. Особливо сильним був у персональній опіці. У багатьох матчах наглухо виключав з гри кращих тодішніх нападників, зокрема й зірок світового футболу.

Заслужений майстер спорту СРСР. У колекції його нагород — «срібло» за друге місце на чемпіонаті Європи 1988 р. А ще — три золоті медалі за перемоги у всесоюзних першостях, дві — у чемпіонаті Шотландії. Володар Кубка володарів кубків європейських країн, Кубка СРСР та Шотландії. Впродовж шести сезонів під першим номером на своїй позиції включався до списку 33-х кращих футболістів Радянського Союзу.

РОМАНЧУК Олександр — володар срібної медалі молодіжного чемпіонату Європи. Ще 2007 року «засвітився» в національній команді. Під прапори збірної України був знову покликаний 2010 року. Мобільний крайній захисник, котрий упевнено діє у відборі м'яча і, до того ж, володіє точною першою передачею. А першою його професіональною футбольною командою була «Десна». 2003 року, дебютуючи в ній 19-літнім, одразу вписався в основний склад. Зіграв 27 календарних матчів. У вищій лізі чемпіонату України виступав за київське «Динамо» і «Арсенал», за дніпропетровський «Дніпро». Нині — у харківському «Металісті».

ТЯПУШКІН Дмитро — воротар «Десни» 1988-1990 років, провів в її складі 117 календарних матчів. Захищав ворота національної збірної України (1994-1995 рр.), потім у складі московського «Спартака» був чемпіоном (1994 р.), а також бронзовим призером (1995 р.) чемпіонату Росії. Пізніше грав у інших провідних клубах Москви — ЦСКА і «Динамо». Визнавався кращим воротарем Росії.

ШКОЛЬНИКОВ Юхим — гравець і тренер, який добився в «Десні» найвагоміших сумарних результатів. Першим серед вихованців чернігівського футболу удостоївся звання «Майстер спорту СРСР». Заслужений тренер України. У вісімдесятих роках минулого століття був найуспішнішим фахівцем в українській зоні другої всесоюзної ліги.

За «Десну» грав 1960 і 1963-68 років. Був улюбленцем чернігівських уболівальників. Провів за команду рідного міста 166 календарних матчів і забив 66 м'ячів. Кращий бомбардир «Десни» 1960-х років. Був найрезультативнішим нападаючим збірної України (клас «Б») в її турне 1965 року по Індокитаю.

В 1976 році під його керівництвом чернігівський «Хімік» став чемпіоном України серед колективів фізкультури, що дозволило відродити розформовану наприкінці 1970 року «Десну». Вінцем же шестирічної роботи молодого наставника з відродженою командою стало друге місце в чемпіонаті республіки. А півтора десятиліття тому він привів «Десну» до перемоги в груповому турнірі другої ліги чемпіонату України і завоювання першолігової путівки.

Юхим Григорович дуже плідно працював також у Вінниці та Чернівцях. Усього в його колекції футбольних трофеїв — 4 золоті, стільки ж срібних і одна бронзова медаль чемпіонатів України. Він, зокрема, виводив вінницьку «Ниву» у вищу лігу чемпіонату незалежної України, а «Буковину» — в першу всесоюзну лігу, де у сезоні 1991 року, ведучи суперництво з командами, що представляли найкрупніші міста СРСР, чернівецькі футболісти посіли п'яте місце.

ЯРМОЛЕНКО Андрій — вихованець чернігівського футболу, який дебютував у «Десні» восени 2006-го, провів у її складі 8 календарних матчів, забив 4 м'ячі, а наприкінці того ж року був запрошений у київське «Динамо». Виступаючи за його другу команду, досить швидко «дозрів» до основного складу. Тренери йому довіряли. Однак спершу він не сприймався частиною уболівальників і спортивних журналістів. Але в осінньому напівсезоні-2010 чимало з них змінили на краще свою думку про цього півоборонця (нападника). 2009-го Андрія було названо серед ста найперспективніших молодих футболістів світу.

Гравець національної і молодіжної збірних України. Учасник Ліги чемпіонів. Чемпіон України. Володар Суперкубка України.

До речі, привертає увагу той факт, що ювілейного для команди 2010-го року за національну збірну України виступали одразу двоє колишніх деснянців. Слідом за Андрієм Ярмоленком у неї вписався й Олександр Романчук. Раніше в історії команди такого ще не було.

Легенди чернігівські

Ясна річ, зірки є зірки. Вони — гордість «Десни», окраса її історії. Однак у серцях і пам'яті вболівальників вистачає місця й для тих достойників, котрі, граючи за чернігівську команду впродовж тривалого часу, визначали її ігрову поставу, вели за собою інших.

І чи не в першу чергу тут треба назвати Андрія Процка. Це людина футболу, чия спортивна біографія майже ідентична історії «Десни», якій він вірою і правдою служив з 1966 року. Граючи на правому фланзі нападу, своєю настійливістю, незгасним бажанням боротьби, реактивною швидкістю і стрімкими фінтами нерідко ставив опікунів у безвихідь. Був головним «забивалою» команди на фінальному турнірі 1968 року кращих українських команд класу «Б». Особливим виявився його внесок і в перемогу чернігівського «Хіміка» у першості України 1976 року, завдяки чому було відроджено «Десну». З 1980 по 2004 роки — у тренерському штабі команди. Разом з Юхимом Школьниковим приводив її до срібних медалей чемпіонату України 1982 року і до золотих нагород за перемогу в груповому турнірі другої ліги шостого національного чемпіонату. 1983, 1987, 1994-96 років працював головним тренером «Десни». Андрію Андрійовичу не раз доводилося брати тягар відповідальності на себе, коли під загрозою виявлялося саме існування команди.

Безперечно, особливої шани заслуговує й Геннадій Горшков. Адже без Горшка, як його називали, «Десну» часів її виступів у другій всесоюзній лізі просто неможливо уявити. І вона недорахувалася б багатьох турнірних очок, якби в її складі не було б цього забивного технічного форварда. А вболівальницькі серця він підкорив із першої своєї появи на полі стадіону імені Гагаріна у серпні 1977 року. Невисокий світлочубий новачок легко приймав м'яч, невимушено з ним поводився, урізноманітнював і загострював гру. А освоївшись у команді, почав багато забивати, став головним її голеадором. У кінцевому підсумку на його рахунку 115 влучень, з яких 112 — у складі «Десни», До слова, згідно з Положенням, яке існувало у вісімдесяті, футболіст, котрий відіграв за одну і ту ж команду десять і більше сезонів поспіль, одержував право на присвоєння звання «Майстер спорту СРСР». Однак Геннадію його не дали, оскільки був епізод, коли він зовсім ненадовго опинився в іванофранківському «Спартаку». На превеликий жаль, не дуже склалося у Горшкова і післяфутбольне життя. Не закріпившись у Чернігові, повернувся на свою батьківщину — в Жовті Води, що на Дніпропетровщині...

Ще один рекордсмен «Десни» — Сергій Сапронов. Він попереду всіх у загальній кількості проведених у її складі календарних матчів — аж 438! У командах майстрів (а грав також у київському СКА, рівненському «Вересі», кіровоградській «Зірці-Нібасі», чернівецькій «Буковині») виступав з 1989 по 2000 роки. Раціональна техніка, добре бачення футбольного поля, мобільність, справжній чоловічий характер — такі головні штрихи до його ігрового портрету.

А ще під час святкового вечора, коли вручалися грамоти облдержадміністрації, обласної та міської рад і Професіональної футбольної ліги, прозвучали імена Михайла Ховріна і Валерія Полєвого, Юрія Грузнова, В'ячеслава Кисельова і Віктора Данилевського, Володимира Бєлякова і Миколи Литвина, Віктора Лазаренка і Юрія Мелашенка, Ігоря Бобовича і Олександра Кожем'яченка, Валентина Круковця. І у цьому переліку, який можна продовжити, — що не ім'я, то справді яскрава футбольна особистість.

Звідки Ярмола?

Звісно, родзинкою святкування стала участь у ньому заслуженого майстра спорту СРСР, заслуженого тренера України, нинішнього головного тренера юнацької збірної України, найтитулованішого вихованця чернігівського футболу Олега Кузнецова.

Запрошували і Андрія Ярмоленка. Але так вийшло, що він, провівши кілька перших днів швидкоплинної відпустки з батьками у Чернігові, якраз вирушив на відпочинок у Домініканську Республіку. До речі, лишається тільки дивуватися, але факт є факт: на сайті київського «Динамо» чомусь чорним по білому написано, буцімто Ярмола, як його називають, «починав займатися футболом у Києві». Та в якому ж Києві?!

Народився Андрій наприкінці жовтня 1989-го в Ленінграді. А коли йому виповнилося три роки, батьки — прості робочі люди з нашої Чернігівщини — вирішили повернутися в Україну. Облаштувалися у Чернігові. І саме тут до хлопчини прийшло захоплення футболом. Воно й привело його в очолювану Володимиром Курбаковим СДЮШОР «Юність», звідки (починаючи з Олега Кузнецова) вийшло багато футболістів, котрі потім грали не тільки у чернігівській «Десні», а й у значно іменитіших клубах, включаючи іноземні. Сюди ж, у свою «Юність», він, тринадцятилітній, повернувся після піврічного перебування у футбольній академії київського «Динамо», з якої його... відрахували як безперспективного. У рідній футбольній школі відтавав душею, по-новому здобував упевненість у своїх силах. І назавжди залишиться вдячним своєму першому тренерові Миколі Липовому, а також ще двом наставникам — Євгену Добронізькому і Віктору Лазаренку, котрий «випускав» Андрія.

У дорослому ж футболі талановитий футболіст уперше заявив про себе ще навчаючись у передостанньому класі загальноосвітньої школи. На той час СДЮШОР уже мала свою команду у вищій лізі обласного чемпіонату. Звісно, ще не змужнілим юнакам важко було суперничати з «дядьками», проте у змаганні бомбардирів, за підсумками першого кола, Ярмоленко поділив друге і третє місця. Продовжував забивати і на другій половині турнірної дистанції, але уже в складі добрянського ФК «Полісся», куди його покликав президент «Десни» Іван Чаус. У фарм-клубі чернігівської «Десни» й набирав кондицій, які уможливили його наступний ігровий стрибок. А Чаус помітив Андрія ще 2005-го, за підсумками якого вручав йому приз як кращому гравцю СДЮШОР «Юність». І реально сприяв його стрімкому входженню у професіональний футбол.

До речі, деснянський президент був серед тих, хто ініціював нововведення у Регламенті чемпіонату України, згідно з яким у першій лізі в кожному календарному матчі в команді на полі має бути, як мінімум, один гравець, не старший 18 років. Утім, влітку 2006-го, коли починало діяти таке нововведення, претендентів на цю роль у «Десні» було достатньо. Ще раніше у ній з'явився Тимур Рустамов зі Славутича — ровесник Андрія. А перед стартом команду поповнили вісімнадцятирічні — вихованець чернігівського футболу Максим Ярошенко та Вадим Антипов, котрого угледіли в Алчевську. І спершу деснянські наставники робили ставку на Рустамова. Однак у компанії дорослих Тимур розгубився, діяв невдало, і тренери «переключилися» на Максима Ярошенка. А минуло ще два тури — і чернігівські вболівальники познайомилися з Вадимом Антиповим, котрий і став у команді «основним вісімнадцятилітнім».

Що ж стосується Ярмоленка, який майже на два роки молодший за Антипова і Ярошенка, то він упродовж значної частини осіннього напівсезону залишався на третіх ролях. У першій лізі чемпіонату України в складі «Десни» дебютував лише 8 жовтня, незадовго до свого 17-ліття. Невдовзі після перерви у гостьовому поєдинку зі «Спартаком» (Суми) Андрій замінив Ярошенка і вже другу хвилину свого перебування на полі відзначив голом. Та ще й яким голом! Він виявився і вирішальним у цьому поєдинку, і дуже красивим. М'яч опинився у сітці після того, як Ярмоленко спрямував його у ціль несподіваним ударом через себе. Але, попри результативний дебют, юний нападник ще кілька тижнів продовжував виступати за фарм-клуб. Зате фініш першого кола перетворився на справді феєричне утвердження Андрія.

Третє листопада 2006 року. Деснянці приймають на стадіоні імені Ю. Гагаріна учорашніх вищолігівців — луцьку «Волинь». І після оголошення складів суперників «просунуті» уболівальники дещо здивовані: на що, мовляв, розраховують чернігівські тренери, якщо у передню лінію відряджено лише одного маловідомого юного нападника? А наполіг на включенні Ярмоленка у стартовий склад, як достеменно тепер відомо автору цих рядків, Чаус. Річ у тім, що президент футбольного клубу дивився більшість матчів дочірньої команди, і гра Андрія справляла на нього дедалі ліпше враження. Ярмоленко не підвів. Саме він значною мірою вирішив долю поєдинку з лучанами на користь господарів поля. Одержуючи в результаті позиційних помилок центральних захисників гостей оперативний простір, Андрій у першому таймі двічі спрямовував м'яч у сітку. В кінцевому ж підсумку отримав усі три встановлені на цей матч призи, як автор першого забитого м'яча, і як той, хто заволодів глядацькими симпатіями, і як взагалі кращий гравець зустрічі.

Відтак у завершальних матчах осіннього напівсезону Ярмоленко був уже гравцем «основи». І виступав так, що тренери суперників відзначали його чи не в кожному матчі. Так що запрошення до прославленого столичного клубу гравця, в якого прекрасні антропометричні дані, удар і швидкість, стало цілком логічним кроком. Практично водночас звернулися до Андрія і скаути донецького «Шахтаря». Але він не розмірковував, бо із дитинства вболівав за «Динамо».

Вони пішли...

Аж очі розбігалися — стільки добре відомих деснянців різних поколінь було у святковій залі. Разом із тим, поміж них не виявилося нікого, хто грав за чернігівську команду в її дебютному сезоні-1960. Як відомо, вже давно пішов у вічність Віктор Банников. А недавно не стало й Олександра Щанова — першого тренера «Авангарду» (так називалася команда 1960-го). Він, пригадується, востаннє приїздив у Чернігів, коли відзначалося 40-річчя «Десни». І, звісно, був у центрі уваги. Як і Валерій Кравчинський — перший місцевий гравець, що утвердився в команді майстрів уже в тому сезоні, а потім став багаторічним капітаном, улюбленцем уболівальників. Саме Валерій Кирилович у жовтні 2000-го виводив з капітанською пов'язкою ветеранів «Десни» на товариську зустріч з екс-зірками прославленого київського «Динамо», а за лічені місяці помер від раку.

Під сумну мелодію на екрані пропливали прізвища тих, кого вже немає. І аж німіло серце: Боже, скільки десятків колишніх деснянців уже забрала невблаганна смерть... Серед них і всі, за винятком Євгена Лемешка, старші тренери команди періоду класу «Б». А це, крім того ж таки Щанова, і Анатолій Жиган, і Йосип Ліфшиць, і Євген Горянський, і Віктор Жильцов, і Сергій Коршунов, і Валентин Тугарін...Торішньої ж осені не стало і Юхима Школьникова, котрий, будучи гравцем, за його ж словами, навчався тренерської науки у кожного з цих фахівців.

Як ковток свіжого повітря

А найстаршим деснянцем (за роком дебюту в ній) на ювілейному вечорі був Володимир Гікаєв. Він уперше вдягнув футболку чернігівської команди 1961-го. З наступного сезону в ній виступали Володимир Андреєв, Борис Зарудний, Валерій Полевой, 1963-го з'явився Едуард Єрофеєв ...І нинішнє зібрання, як зізналися деснянські патріархи, стало для них ковтком свіжого повітря і неначе аж додало здоров'я.

До нового старту

Тим часом нинішня «Десна» вийшла з відпустки. Починаючи з понеділка, 20 грудня, тривав короткочасний навчально-тренувальний збір. Як повідомив генеральний директор ФК «Десна» Ігор Ушарук, у команду залучено ще трьох вихованців чернігівського футболу. Це Максим Костюченко, котрий провів осінній напівсезон у кіровоградській «Зірці», Олексій Чорний і Віталій Булова. Так би мовити, на олівці й деякі іногородні футболісти. Але їх буде запрошено на оглядини вже після Нового року.

Отже, історія «Десни» має тривати.

Віктор МУХА, газета «Український сезон»

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Источник — Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Загрузка...
Комментарии
    Pheoniks
    Pheoniks, 29.12.2010 12:08
    0
    Вітаю земляків із ювілеєм!!! А за Ярмолою майбутнє українського футболу!
    Pheoniks
    Pheoniks, 29.12.2010 12:08
    0
    Вітаю земляків із ювілеєм!!! А за Ярмолою майбутнє українського футболу!
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
© 2003-2019 Sport.ua
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности