Прихід Ліппі - не панацея

Ситуація довкола національної команди до останнього часу розвивалася таким чином, що нинішній її наставник мав провести з нею майбутній єврочемпіонат. Та впродовж вихідних відповідний контекст різко змінився: в італійських ЗМІ з'явилася інформація, що з січня наступного року біля керма нашої головної футбольної дружини стане легендарний Марчелло Ліппі — тренер, під орудою котрого туринський «Ювентус» здобув Кубок чемпіонів 1996-го, а італійська збірна — золоті медалі мундіалю 2006-го! Кажуть, що «Граф» уже буде присутнім на наступному поєдинку України зі Швейцарією... Добре це чи погано — з таким питанням звернувся «УФ» до авторитетних фахівців.

Вадим ЄВТУШЕНКО: «Хай буде Ліппі — тоді всі побачать, що не в тренерах біда!»

—Я цілком проти такого кроку Федерації футболу! Переконаний: національну команду повинен очолювати українець, і не вважаю таку думку якимось закостенілим патріотизмом. Треба залишати Юрія Калитвинцева, навіть більше того: не слід було звільняти Олексія Михайличенка! Те, що ми за 20 років Незалежності лише раз грали на чемпіонаті світу й жодного — на європейській першості й Олімпіадах, зумовив не невисокий рівень наших фахівців-наставників. Причини тут — у тяжкому економічному стані країни, розвалі системи ДЮСШ і, як наслідок, у невеликій кількості хороших футболістів. Ну якщо немає з кого вибирати, а є багато легіонерів у внутрішньому чемпіонаті й купа проблемних позицій, яких ніким закрити (йдеться, передусім, про крайніх оборонців), — то про що можна говорити? І Росія — зовсім не показник: що з того, що Гус Хіддінк вивів їх до півфіналу європейської першості — а де б вони були, якби хорвати не виграли в англійців іще в груповому турнірі? Вважаю, що ми в штабі Михайличенка працювали дуже сумлінно, з надзусиллями почали процес оновлення збірної, та нам не дали допрацювати. А те, що комусь не подобалася гра «синьо-жовтих» — так це ж не Михайличенко з Євтушенком виходили на поле! Ми працювали з тим матеріалом, який був під рукою — ось і все... А взагалі, я хочу, аби новим коучем «націоналки» став іноземець — тоді всі побачать, що біда — не в тренері!

Анатолій ЗАЯЄВ: «Марчелло Ліппі в Україні? А чому не Барак Обама?»

—Панове, це ж смішно! Зрозумійте, італієць не знає наш футбол, йому потрібен час, аби придивитися. А поки він придивлятиметься, то вже й Євро настане. Не можна порівнювати це з запрошенням тренерів-легіонерів у клуб — ось «Дніпро» підписав Хуанде Рамоса, то взимку в Дніпропетровську з'являться сильні іноземні футболісти. Проте в збірній такого не можна зробити, чи не так? Я не здатен осягнути, чому наша громадськість ніяк не збагне, що всі біди вітчизняного футболу — від страшного розвалу ДЮСШ. Ось, наприклад, у моїй рідній симферопольській «Таврії» немає власної школи — там діти займаються, де випаде, самі купують м'ячі, і за власний кошт їздять на турніри! І це — клуб прем'єр-ліги! Причому подібна ситуація в більшості інших українських ФК! Я об'їздив усю нашу прекрасну Україну й можу сказати: мене шокує все те, що відбувається з дитячо-юнацьким футболом! Допоки ми це не змінимо, ухваливши на найвищому державному рівні спеціалізовану програму, в нас нічого хорошого не буде... Тому прихід Марчелло Ліппі — зовсім не панацея. З таким же успіхом можна запрошувати Барака Обаму.

Ігор ЛЕОНОВ: «Краще б залишили Мирона Маркевича»

—Чесно кажучи, мені важко сформувати однозначну думку з цього приводу. Розумієте, в мене неоднозначне ставлення до іноземних наставників: з одного боку, вони часто є насправді дуже кваліфікованими фахівцями, а, з іншого, — їм же потрібен час для адаптації до наших умов. Інколи — дуже багато часу... Взагалі, схиляюся до думки, що національну збірну має очолювати українець, а ідеальним варіантом, як на мене, був Мирон Маркевич: він гарно розпочав свою роботу, підібрав чудовий штаб, гра збірної зазнала суттєвих змін, але... Щось там трапилося, і, на жаль, Мирон Богданович пішов. Хоча і кандидатура Юрія Калитвинцева мені до вподоби... Тут обов'язково треба зрозуміти, що спеціалістів-легіонерів, які досягли успіху на пострадянських теренах, не так багато. Либонь, їх троє — Мирча Луческу, Гус Хіддінк і Дік Адвокаат. У нас є достатньо своїх тренерів, а те, що ми лише раз брали участь у великому футбольному форумі, нічого не означає: ми чотири рази доходили до стадії плей-офф, але часто нам не щастило, не вистачало якоїсь дещиці.


Володимир БАНЯС, газета «Український футбол»