Немає злетів без падінь!

Існує чимало прикладів, коли гравець, який став непотрібним комусь із грандів, дуже швидко зникав із футбольної орбіти. Хтось не зміг проявити себе в оренді, хтось просто не потрапив до «своєї» команди. Георгій Пеєв свого часу втратив місце в основі київського «Динамо», навіть певний період виступав за дубль, але, як виявилося згодом, це була лише епізодична невдача. Вже три сезони Пеєв успішно та стабільно захищає кольори пермського «Амкару». Так; ця команда у російській прем'єр Лізі за чемпіонство не веде боротьби, але вже встигла пробитися до Ліги Європи, посівши четверте місце у РПЛ.

Стрімкий початок

Починав свою кар'єру Пеєв 13 років тому, коли підписав перший професіональний контракт із софійським клубом «Локомотив», де робив свої перші кроки у футболі. Щоправда, почав займатися грою мільйонів Георгій доволі пізно — лише у 12 років. Привертає себе увагу, що, Георгій, народившись у Софії, потрапив у школу не флагмана болгарського футболу — клубу «Левськи», а до секції саме «залізничників».

Потроху Пеєв підбирався до основи «Локомотива». Він мав славу універсального гравця — у молодіжних та юнацьких командах тренери використовували його й на позиції плеймейкера, і на флангах півзахисту, і в центрі поля. Дебютував у червоно-чорній футболці «Локомотива» Пеєв у віці 18 років. І якщо під час першого матчу Георгій чимось особливим не запам'ятався, а його команда поступилася — 0:1, то коли вийшов за основу вдруге, оформив дубль, а «Локо» переміг — 4:2.

Кар'єра молодого півзахисника розвивалася дуже стрімко. Не встиг дебютувати у дорослому футболі, як уже отримав виклик до молодіжної збірної Болгарії й доволі швидко став одним із провідних виконавців «Локомотива». Втім, Пеєв і не думав зупинятися — 1999-го його запрошують до національної збірної країни. Перші три матчі Георгій просидів на лаві запасних. За іронією долі, тренери надали йому можливість дебютувати у товариському матчі проти збірної України. Поєдинок завершився нічиєю — 1:1, а Пеєв доволі непогано протистояв на своєму правому фланзі Віталію Косовському.

В останньому повноцінному сезоні в «Локомотиві» Пеєв став беззаперечним лідером команди, про що дуже красномовно свідчить статистика — 25 матчів, 8 забитих м'ячів. Дуже непоганий результат як для крайнього півзахисника. «Залізничники» тоді переживали далеко не найкращі часи, тому не мали шансів затримати у своєму складі такого перспективного молодого гравця. До того ж, на ньому можна була дуже непогано заробити. Так усе й сталося — з багатьох пропозицій клуб і футболіст зупинилися на київському варіанті. «Динамо» заплатило за трансфер Пеєва солідну суму — два з половиною мільйона доларів.

Київські будні

Георгій опинився в «Динамо» не в найкращі часи команди. Вона розпадалася, хоча ще за два роки до того грала у півфіналі Ліги чемпіонів. На місце проданих лідерів приходили гравці значно нижчі за класом, з'являлися перші легіонери. Багато з яких аж ніяк не відповідали рівню прославленої команди. Великий плюс для Пеєва у плані адаптації був у тому, що для нього, на відміну від бразильців чи африканців, не існувало мовного бар'єру. Він уже за місяць міг спокійно розмовляти з партнерами і, що особливо важливо, з головним тренером.

Адже з багатьма іноземцями Валерій Лобановський не знайшов спільної мови саме через те, що вони не могли повною мірою зрозуміти його настанови без перекладача.

У першому сезоні Георгій грав мало. В основі він був нечастим гостем, переважно з'являвся на заміну, виходив на правий фланг півзахисту або захисту. Перший рік у Києві пішов на адаптацію до нових вимог та до принципово нового рівня. А ось уже в сезоні-2001/02 Пеєв показав себе в усій красі. У чемпіонаті він награв більше за всіх інших півзахисників — 25 матчів, дебютував у Лізі чемпіонів, стабільно викликався до національної збірної своєї країни. На жаль, саме у головному турнірі Європи динамівці виступили невдало. Четверте місце у групі з «Ліверпулем», «Боруссією» та «Боавіштою» на тлі шалених успіхів дворічної давнини було розцінене як гучний провал.

На початку наступного сезону з Пеєвим стався прикрий інцидент. Під час матчу проти донецького «Металурга» Георгій був спровокований гравцем суперників Володимиром Пономаренком і втрутився у бійку. Підсумок: п'ять матчів дискваліфікації і ще п'ять умовно. Пеєв згодом дуже жалкував, що тоді не стримався. Втім, це був непоганий досвід для молодого гравця. Попри відсутність через дискваліфікацію ігрової практики восени, місце в основі на матчі групового турніру Ліги чемпіонів було для Георгія заброньоване.

Враження від тієї Ліги чемпіонів залишилися неоднозначними: з одного боку, яскраві домашні перемоги над «Ньюкаслом» і «Фейєноордом», з іншого — 0:5 від «Ювентуса» в Турині й програш йому ж вирішального матчу за вихід у плей-офф у Києві. Особисто для Пеєва сезон-2002/03 склався не надто вдало. Річ у тім, що в основу «Динамо» просто вдерся тоді ще зовсім молодий Олег Гусєв, який також виступав на правому фланзі півзахисту. Для Пеєва це означало суттєву втрату в ігровій практиці. У деяких матчах Георгій виходив на фланг захисту, в інших підміняв Гусєва чи виходив на заміну.

Історичний провал

Не змінилася ситуація і наступного сезону. Попри відсутність твердого місця в основі свого клубу, Пеєв був ключовим виконавцем у збірній Болгарії. «Зелено-білі» тріумфально подолали кваліфікацію до Євро-2004, зайнявши у групі перше місце. І футболісти, і вболівальники очікували, що ця збірна у змозі повторити подвиг Христо Стоїчкова і компанії на чемпіонаті світу-1994 у Сполучених Штатах (тоді болгари дійшли до півфіналу). Як часто буває, великі сподівання закінчилися грандіозним розчаруванням. Збірна Болгарії стала найгіршою командою чемпіонату, програвши усі три зустрічі з загальним рахунком 1-9. У таборі збірної виникало чимало конфліктів, а в епіцентрі одного з них опинився і наш герой. Головний тренер болгар у перших двох матчах ставив Пеєва на незручну для нього позицію на фланзі захисту. Обидва матчі Георгій провалив. Перед останньою грою проти італійців керманич збірної вирішив, що Пеєв знову гратиме на фланзі захисту, але той відповів, що не хоче ганьбити свою країну, бо з нього захисник ніякий. Зрозуміло, що після цього Пеєв не зіграв проти італійців. Але навряд чи він багато втратив, бо його команда знову програла і з нулем у графі «очки» вирушила додому.

Про корисність бойових навичок

І в київському «Динамо» Пеєв дедалі частіше просиджував на лаві запасних, ніж грав. Олексія Михайличенка було звільнено після сумнозвісного матчу проти «Трабзонспору». Чергове повернення до керма Йожефа Сабо спричинило чимало змін — як позитивних, так і негативних. Сабо зміг за короткий період часу поставити команді непогану гру, але атмосфера в колективі залишала бажати кращого.

Зовсім недавно, навесні цього року, Пеєв приїздив у Київ, аби зустрітися зі давніми знайомими. Під час візиту він дав дуже резонансне інтерв'ю, в якому вельми красномовно розповів про внутрішні проблеми «Динамо» тих часів, зокрема про конфлікт зі скандальним форвардом Клебером. Все тоді розпочалося на тренуванні, коли Клебер, зі слів Георгія, поліз у бійку з його товаришем Йерко Лєко. Пеєв заступився за хорвата, за що отримав штраф. Але цим конфлікт себе не вичерпав. Наступного дня сталося таке: «...Клебер напав на мене на базі. Почекав у машині, коли я приїду, і накинувся ззаду. Це трапилося на очах Шовковського. Можете спитати в нього, якщо мені не вірите». Одразу ж після сутички Пеєв піднявся до Сабо, але той був повністю на боці бразильця. Ігор Суркіс не став розбиратися, хто хороший, а хто поганий, а просто попросив Георгія не піддаватися на провокації Клебера. Після цього інциденту Пеєв перестав потрапляти навіть до заявок на матчі. Сабо, відомий своїм поблажливим ставленням до вихідців із Бразилії, продовжував принципово довіряти лише їм, ігноруючи подекуди не гірших європейських футболістів.

Усмішка Фортуни

Незабаром дніпропетровський «Дніпро», який тоді з радістю підбирав усіх не дуже потрібних «Динамо» гравців, орендував і Георгія Пеєва. У складі іншої «біло-синьої» команди болгарин чимось особливим не запам'ятався. Провів десяток матчів — і до столиці. У Києві Пеєв уже більше не грав. Він не бачив сенсу в орендах і, звісно, не хотів просиджувати черговий сезон без ігрової практики. І в такий нелегкий для Георгія час Фортуна йому всміхнулася. Він отримав пропозицію від пермського «Амкару», який тоді був середняком російської першості. Пеєва не злякала перспектива грати у команді без суттєвих здобутків, амбіції якої не йшли у ніяке порівняння з амбіціями «Динамо».

Як неодноразово з ізнавався потім Георгій, у Пермі йому дуже пощастило з тренером і колективом. Біля керма «Амкару» стояв серб Міодраг Божович, якому вдалося за невеликих ресурсів вивести скромну команду до Ліги Європи. Божович зумів побудувати міцний колектив, який здивував усю Росію, посівши четверте місце в чемпіонаті. На жаль, у Лізі Європи далеко пройти «Амкару» не вдалось, але цьому є пояснення — поступився він не комусь, а майбутньому фіналісту «Фулхему». У домашньому матчі проти англійців Пеєв записав у свій актив голеву передачу на свого співвітчизника Кушева. Але, на жаль, «Амкару» не вистачило ще одного влучного удару.

У Росії Пеєв адаптувався одразу. У команді й до нього, й опісля виступало кілька болгар, сам Георгій вільно розмовляв російською. До речі, нині «Амкар» — найбільш «українська» команда у РПЛ: вихованці «Динамо» Віталій Федорів та Денис Дедечко захищають кольори клубу з Пермі.

Пеєв останні роки стабільно виступає на правому фланзі півзахисту, грає, як завжди, гостро й технічно в атаці, при цьому не забуваючи про оборону. У Пермі за три повних сезони Георгій зіграв більше матчів, ніж за шість років у Києві. На відміну від «Динамо», в «Амкарі» Пеєв входить до когорти незамінних — у РПЛ за три сезони він пропустив усього чотири поєдинки. До того ж, на мою думку, Пеєв — серед числа найкращих легіонерів «Динамо» за всю його історію. Варто порадіти, що він зумів знайти себе після невдач у Києві та продовжує виступати на найвищому рівні. Так тримати!


Гліб КОРНІЄНКО, газета «Український футбол»