«Смугаста» доля Атлетика з Більбао

Цей клуб не може виграти нічого істотного майже три десятиліття. Він, можливо, вже назавжди перетворився на безнадійного середняка іспанської першості, а проте заслуговує на пильну увагу. Адже «Атлетик» із міста Більбао (північ Іспанії, історична столиця Еускаді - Країни Басків, Біскайї) 8 разів ставав переможцем одного з найсильніших у світі національних чемпіонатів і 24 рази завойовував Кубок країни. Цей матеріал стане першим у, сподіваюся, довготривалому циклі про великі футбольні команди Європи, котрі нині, через певні обставини, опинилися в тіні.

Ландшафт

Із формального боку Більбао є адміністративною столицею провінції Біскайа — однієї з трьох складових історичного регіону, який має дві назви: іспанці величають його «Країною Басків», тоді як самі баски ще приблизно сто років тому придумали термін «Еускаді». Насправді ж, це велике індустріальне місто є серцем усієї общини невеликого гірського народу, який багато століть прагне незалежності. Я сказав «індустріальне», що може ввести в оману читача з пострадянського простору. У Західній Європі це поняття істотно відрізняється від нашого: воно зовсім не асоціюється із забрудненим повітрям, сумним сірим пейзажем будинків, пробками на дорогах і величезною кількістю заводів, фабрик, мануфактур. У реальності Більбао — красивий, чистий, акуратний населений пункт, із старовинною архітектурою різних культурних періодів. Тут переважає чисте повітря (адже неподалік Піренеї), й немає відчуття присутності у великому мегаполісі.

І саме тут «мешкає» національна гордість Країни Басків, предмет обожнювання більшої частини любителів футболу цієї народності (звичайно, окрім тих, хто вболіває за сусідній і теж баскський «Реал Сосьєдад») — Аthletіс Сlub Віlbao, Атлетичний клуб із Більбао, або ж просто — «Атлетик».

Зародження

Як повідомляє офіційна історія клубу, «Футбол у Більбао з'явився завдяки двом групам людей, пов'язаних із Великобританією, — це були англійські сталевари, моряки і баскські студенти, які поверталися з британських шкіл і університетів. У кінці XIX століття Більбао був головним портом у самому серці найважливішої індустріальної області з великою кількістю шахт і верфей. Тут розміщувалася рушійна сила іспанської економіки, і тому це місто приваблювало робітників-емігрантів. Серед них були і шахтарі з північного заходу Англії, а також працівники верфей із Саутгемптона й Портсмута. Британські робітники привезли сюди, як і в інші куточки планети, футбол».

У цей період баскська молодь активно «візитувала» Велику Британію: хто вчився, хто набирався досвіду в різних сферах капіталістичного суспільства, що швидко розвивається. І, звичайно ж, ці поїздки стали причиною того, що баски переймали в англійців не лише навики практичного досвіду, але й невідомі їм спортивні ігри. Після повернення в Більбао освічені й меткі сини гордого народу починали організовувати матчі з британцями, а 1898 року саме студенти з «Гімназії Самакоїс» заснували місцевий Атлетичний клуб (звичайно, тут за приклад слугувала англійська система іменування спортивних організацій). Втім, статут новоутворення було затверджено аж за роки (чим «студіози» займалися весь цей проміжний час — невідомо).

1902-го пара міських команд («Атлетик» і «Більбао») вирішили створити загальну (назвали її «Біскайа»), аби позмагатися за Кубок Іспанії, який тоді проводився вперше. І треба ж — об'єднаний колектив завоював почесний приз, перемігши у фіналі саму «Барселону»! Це й спричинило злиття футбольних організацій у одну під назвою «Клуб Атлетик із Більбао» (сталося це 1903-го).

Взагалі, дата заснування стала предметом багаторічних суперечок. Є чотири точки зору з цього питання: 1898, 1901,1902 і 1903 роки. Заради об'єктивності потрібно визнати, що найприйнятнішими датами є третя й четверта: саме злиття двох сильних команд міста відіграло роль першопричини народження нинішньої. Повторимося, що ця подія дала швидкий і чудовий результат — 1902 року «червоно-білі» назавжди увійшли в історію іспанського шкіряного м'яча, вигравши перший Кубок країни (сьогодні він зберігається в клубному музеї). Але, як і більшість спортивних асоціацій світу, баскський клуб пристрасно бажає «подовжити» власний «родовід». Ось чому початковою вибрано дату, згідно з якою «Атлетик» виник ще в дев'ятнадцятому столітті, будучи, можливо, найстарішим футбольним клубом Іспанії з нині існуючих.

Цікаво, що вплив англійців проявився і в традиційних кольорах команди з Більбао: «смугасте» червоно-біле розфарбування футболок і чорний колір трусів був «позичений» у ФК «Сандерленд». Також перші тренери «Атлетика» були британцями. Втім, уже з сорокових років вплив родоначальників поступово зійшов нанівець, і «Атлетик» став практикувати не властивий їм технічний, комбінаційний футбол.

Вершина

Дивно, але факт: до початку II Світової війни саме «Атлетик» був найсильнішим і найтитулованішим клубом країни. Навіть мадридський «Реал» виграв менше трофеїв, як й інший гранд — каталонська «Барселона». У цей період баски чотири рази перемагали в іспанській першості (не забуваймо, що вона стартувала лише в сезоні-1928/29) і 14 разів — у національному Кубку. (Це не згадуючи абсолютного домінування на регіональному рівні). Корінні баски складали основу збірної Іспанії, яка й тоді була далеко не останньою в Європі (наприклад, 1920-го вона виграла «срібло» на Олімпіаді в бельгійському Антверпені).

Саме в Більбао у середині 1930-х уперше на всьому європейському континенті було опановано прогресивну тактичну систему «W-М». Причому клуб «Атлетик» відіграв вагому роль і в її прищепленні на вітчизняних полях. 1937 року збірна Країни Басків, основу якої складали гравці «червоно-біло-чорних», а головною зіркою був видатний центрфорвард Ісидро Лангара, відвідала Радянський Союз, унаслідок чого в «імперії зла» вперше усвідомили своє футбольне відставання від провідних світових зразків. Баски зіграли в Москві, Ленінграді, Києві, Мінську й Тбілісі десяток зустрічей, вигравши всі, окрім двох: зіграли внічию зі збірною Ленінграда та програли т.зв. «збірній «Спартака» — 2:6. Насправді ж, це була фактично національна команда СРСР, якій нахабно допомагали «найчесніші в світі» радянські судді. (У матчі був момент, коли баски залишили поле, не витримавши свавілля арбітра).

Але вже тоді над найкращою футбольною дружиною Іспанії почали збиратися грозові хмари. Як відомо, з 1936 по 1939 роки в країні тривала Громадянська війна, переможцем якої вийшов генералісимус Франсиско Пауліно Франко, після чого тут запанувала диктатура його право-радикальної партії під назвою «Іспанська фаланга». І все це згубним чином позначилося на функціонуванні клубу — гордості футболу басків.

Річ у тім, що генералісимус почав рішуче пригнічувати будь-які ознаки націоналізму і регіоналізму в Іспанії — країні, де купа різних народів і етносів, у яких немає бажання асоціювати себе з «титульною», тобто кастильською етнічною групою. Внаслідок чого відбулися дві події, що помітно підірвали існування «Атлетика». По-перше, багато його гравців, не бажаючи миритися з владою Хунти, іммігрували за океан, у США й Мексику (серед них, до речі, був і Лангара). По-друге, з 1941 по 1977 роки клуб, під тиском режиму Франко, мав назву «Атлетико» (ну не подобалася панові Пауліно англійська вимова іспанської команди!).

Спад

Починаючи з сорокових років, Атлетичний клуб із Більбао поступово втрачав лідируючі позиції в іспанському футболі. Відтоді команда зуміла чотири рази «коронуватися», за підсумками національної першості, і ще десять разів здобути Кубок. Також у цей період червоно-білі кольори «Атлетика» захищав найвизначніший футболіст в його історії: центрфорвард Тельмо Зарра (Зарраонандія), який шість разів ставав найкращим бомбардиром іспанської Ла Ліги, забивши там у сумі 252 м'ячі — обидва ці рекорди не скорено по сьогодні.

Але успіхи ці приходили дедалі рідше, а з вісімдесятих років «струмочок» досягнень просто-таки «висох». Головною перешкодою для баскської команди стала фінансова потужність «Реала» і «Барселони»: вже з початку 1950-х ці клуби регулярно витрачають величезні гроші на придбання гравців, у той же час «Атлетик» такої можливості позбавлений. Тим більше, формується він виключно з місцевих вихованців. А в останні десятиліття і в цьому напрямі виникли чималі проблеми: місцева «кантера» (тобто дитяча спортивна школа) вже давно не може похвалитися великою кількістю бодай пристойних футболістів.

Можливо (хоча ймовірність цього не дуже велика), «смугаста» зигзагоподібна історія «Атлетика» з Більбао «вирулить» на світлий промінь. Можливо, для цього потрібно все ж відмовитися від одного, майже столітньої давності, принципу...

Володимир БАНЯС, газета «Український футбол»