ЛЮБЕНОВИЧ: «Краще раз програти 0:6, ніж шість раз - по 0:1»

Поєдинок 20 туру між «Тавріею» та «Іллічівцем» став для сербського легіонера симферопольського клубу Желько Любеновича сотим у рамках чемпіонатів України. Так, до рекордсмена чемпіонатів України Олександра Чижевського, котрий у нинішньому чемпіонаті відіграв 400-й матч, Желько далеченько. Однак слід визнати, що Чижевський свою унікальну професійну футбольну стежину починав далекого 1992 року, а Желько в Україну переїхав 2006-го. Тобто свій ювілей у 100 матчів Любенович відзначив в четвертому повному сезоні в українському футболі. Для порівняння: одноклубник Любеновича Лакі Ідахор на сьогоднішній день відіграв 135 матчів. А в Україні нігерійський футболіст з'явився 2000 року, на шість років  раніше, коли підписав контракт із київським «Динамо».

Без Любеновича важко уявити «Таврію». Після переїзду Едмара в «Металіст» Любенович зумів сповна замінити бразильського диригента. Причому молодий серб одразу став головною фігурою в схемах кримського наставника Михайла Фоменка. Третій рік поспіль Желько стабільно проводить усі поєдинки в чемпіонаті, пропускаючи за сезон один-два матчі через перебір жовтих карток. Взимку кримські вболівальники визнали Любеновича найкращим гравцем першої частини сезону. А минулої першості Желько допоміг Ковпаку стати найкращим снайпером, адресуючи «кримському Руні» голеві передачі. Цього сезону Любенович допоміг вийти «Таврїї» до фіналу Кубка України. І може подарувати кримчанам заповітний трофей, а з ним — і повернути '«Таврію».до еврокубків після 18-річної паузи.
 
У «Таврії» підписують короткострокові контракти

—Якби не було футболу, ким би став Желько Любенович?
—Першим запитанням поставили мене в глухий кут (усміхається). Ким же я міг бути (довга пауза)? Можливо, водієм. Мій батько — за професією водій і, напевне, я б пішов його стежиною.

— Ви задоволені тим, як складається кар'єра?
— Фіфті-фіфті. Я гадав, що гратиму в сильнішій команді, ніж «Таврія». Можливо, в чемпіонаті Голландії чи Бельгії. Але так я раніше думав, коли був молодшим, а зараз я задоволений. Мене все влаштовує в Симферополі.

— До України ви переїхали взимку 2006 року. Могли уявити, що Україна стане майже рідною країною?
— Ні. Не думав, що настільки затримаюся.

— Майже кожен сербський футболіст, переїжджаючи в Україну, казав, що нічого не знав про нашу країну. Ви теж?
—Брехати не буду. Мав уявлення лише, що Україна розташована поблизу Росії, і що Київ — столиця.

—Як на горизонті з'явився «Кривбас»? Чим зацікавив?
—Мій агент працював в Україні. Сказав, що «Кривбас» не проти, щоб я приїхав на оглядини в Кривий Ріг. Я погодився, адже впродовж довгого часу виступав у Сербії, і було бажання змінити прописку. Після семи днів перегляду «Кривбас» виявив бажання придбати мене.

—З Тришовичем познайомилися в Кривому Розі, чи застали його ще в белградському ОФК?
—Рік ми грали разом в ОФК. Потім я перейшов у «Младост», а він залишився ще на пару років в ОФК. і ось за п'ять років наші шляхи знову перетнулися. Коли я дізнався про зацікавленість «Кривбасу», відразу зателефонував Олександру, щоб він дав мені розгорнуту інформацію про клуб і чемпіонат.
 
—І що ж він розповів?
—Говорив, щоб я, не роздумуючи, їхав сюди. Фінансовы умови в Україні на порядок кращі за сербські, та й рівень чемпіонату — сильніший.

—За чотири місяці після вашого переїзду, в «Кривбасу» виникли серйозні фінансові проблеми. Напевне, подумали: «О, це я вляпався»?
—Не встиг ще (всміхається). Коли «Кривбас» потрапив у скрутне становище, його керівництво не стало мені на заваді й легко відпустило в «Таврію». До «Кривбасу» я переходив на правах вільного агента. Аналогічно я опинився й у Симферополі. Трирічний контракт із криворізькою командою було розірвано, і «Таврії» я дістався безкоштовно.

—Із «Таврією» не боялися підписувати довгостроковий контракт?
—А я й не підписував довгострокову угоду. Спочатку — на один рік. А потім пролонгував на два роки, далі — ще на два. Політика симферопольського клубу полягає в тому, що жоден футболіст не підписує контрактів більш ніж на два роки.

—У «Таврії» тоді грали чотири серби — Саша Тодич, Марко Мілованович, Саша Цилиншек і Желько Любенович. До сьогодення «дотягли» лише ви. Про долю інших знаєте?
—Був ще молодий Перич, але він не зіграв жодної гри. А вам цікава доля інших?

—Так. Тодич, здається, в першоліговій «Кримтеплиці» зараз виступає?
—Ні. Він залишив «Кримтеплицю». Посварився з керівництвом: його не влаштовували фінансові умови. Наразі він грає в першій лізі чемпіонату Сербії в команді з однойменного міста «Нові-Сад». Марко Мілованович і Саша Цилиншек виступають за середняків вищої ліги. Мілованович — у «Яворі», а Цилиншек
— у «Ягодині». Цилиншек після «Таврії» два роки грав у латвійському «Вентспілсі».
 
Пучков не штрафує

—Майже три роки в «Таврії» ви попрацювали під керівництвом Михайла Форменка й вже більше року слухаєте настанови Сергія Пучкова. Вони абсолютно дві різні людини?
—Ви не уявляєте наскільки! У них і розуміння футболу, і характер, і підхід до роботи кардинально відрізняються.

—Ковпак розповідав, що за Фоменка футболісти були як солдати, все розписано по хвилинах. Така армійська дисципліна не втомлювала?
—Ні. Тому що в Сербії переважна більшість тренерів працюють саме за таким принципом. На дисципліні будується колектив, і це нормальне явище. Жодних проблем.

—Той же Ковпак розповідав, що йому частенько перепадало від Михайла Івановича. Одного разу «кримський  Руні» двічі не забив пенальті, так потім дізнався від Фоменка, хто він такий і де він народився. За що вам діставалося від імпульсивного тренера?
—Ні за що. Він був задоволений моїми діями на полі. Я виконував усі його вказівки. Фоменко, справді, занадто багато кричав, причому — на всіх. Однак на мене Михайло Іванович жодного разу не підвищував голос. Спасибі йому за це. Напевне, він розумів, що криками мені не допоможеш.

—Що є в Пучкова, чого ви не зустрічали в інших тренерів?
—У Пучкова ніколи не буває двох тренувань на день. Де б я і з ким не працював — завжди було, як мінімум, по два тренування кілька разів на тиждень. А в Пучкова — ніколи.

—Чим він це пояснює?
—У Пучкова своя методика. У нього тренування проходять тільки з м'ячем. Навантаження невеликі, відповідно. Він хоче навчити нас грати у розумний і атакувальний футбол. Пучков націлює нас застосовувати пресинг на половині поля суперника і прагнути якомога більше забивати. Хоче, щоб ми постійно тримали м'яч і в кожному матчі забивали.

—Коли в «Таврїї» була серія невдалих матчів, керівництво ввело штрафи. Наразі вони теж існують?
—Ні. Штрафи відмінили, коли прийшов Пучков. Навіть коли погано граємо, нас не штрафують. Президент «Таврії» сильно кричить і дуже незадоволений, коли ми програємо, однак грішми не карає.

—За Фоменка штрафи були великі?
—Дуже. Кілька разів мені довелося витрясти гаманець. Першого разу, коли я після травми грав у дублі в поєдинку проти київського «Динамо» і ми програли 1:7 чи 1:8 (взагалі-то 1:9, а за тиждень до цього фіаско дублери «Таврії» разом із Любеновичем влетіли «Шахтарю» — 2:9. — Прим. авт.). Тоді я отримав найбільший штраф у своєму житті. Вдруге довелося викласти гроші за поразку в чемпіонаті від якоїсь слабкої команди. Сума теж була чимала.

—Індивідуальні штрафи Фоменко практикує?
—Тільки за запізнення на тренування.

—Добре, що 0:6 програли «Динамо» вже не при Фоменкові...
—Справді (всміхається), бо врізали б добряче по грошах. Після ганебного фіаско з нас взяли слово, що ми виправимося в наступному ж поєдинку. І ми виконали обіцянку. У наступній грі обіграли «Чорноморець», а потім упродовж восьми турів не знали гіркоти поразок.

—Чого ж у Києві кримчани так провалилися?
—Поганий день. Усе пішло шкереберть. Краще раз програти — 0:6, ніж шість разів — по 0:1.

—Чим поясните серію з трьох поспіль матчів з рахунком 0:0 у першому колі проти донецького «Металурга», «Металіста» та «Зорі»?
—У нас не йшла гра в атаці. «Таврія» грала проти хороших команд, і пригнічення після цих результатів ми не відчували. Тим паче, що нам вдавалося не пропускати у власні ворота.

—Парадокс в тому, що минулого сезону в цих же турах «Таврія» тричі поспіль зіграла внічию, але 1:1 — з «Кривбасом», ФК «Харковом» та «Зорею». Випадковість?
—Ви перший, хто повідомив мені цю інформацію. Справді, цікаво. Думаю, це — випадковість.
 
—А, можливо, все-таки хтось в букмекерських конторах на ставочках наживається?
—Про інших не можу нічого сказати. Особисто я не ставлю.

—Якось ви сказали: «Якби не «Таврія», я хотів би пограти в «Металісті». Чому саме в Харкові, а не, скажімо, в «Динамо» чи «Шахтарі»?
— Тому що мені влітку виповниться 29 років. А «Динамо» й «Шахтар» купують молодих футболістів, до того ж, віддаючи перевагу бразильцям. Плюс у «Металісті» грають багато моїх товаришів - Девич, Обрадович, Едмар.

—Проти кого з цих команд складніше грати?
—Проти «Шахтаря».

—Найпам'ятніший матч у футболці «Таврії» провели проти «Динамо» три роки тому, коли відзначилися дублем у ворота Шовковського?
—Він пам'ятний, але не найкращий. Я тоді забив перші два голи в поєдинку, однак їх не вистачило навіть для нічиєї. «Динамо» розігралося і в підсумку святкувало перемогу — 4:2.

—Найприкрішої поразки зазнали від «Ренна» в Кубку Інтертото?
—Я досі не можу забути цього матчу. Через мене «Таврія» програла. Я бив п'ятий пенальті в серії і схибив. Якби забив, ми пройшли б далі. Довелося бити додаткові удари. Щасливий квиток витягли французи в лотереї — 9:10.
 
Ковпак — найшвидший

—Фінал Кубка України для вас буде першою можливістю завоювати перший у житті трофей?
—Так.

—У півфіналі ви хотіли отримати в суперники «Волинь». Отримали й обіграли її. Тиждень тому мені сказали, що в фіналі мрієте зустрітися з донецьким «Металургом», і саме так воно сталося...
—Але ж ми їх ще не обіграли. Відверто кажучи, я не очікував, що «Металург» зможе пройти «Шахтаря». Нас це потішило, адже «гірників» було б важко здолати в фіналі.

—Сили «Таврії» й «Металурга» рівні?
—Абсолютно.

—У «Металурга» є Мгуні та Мхитарян. «Таврія» має виконавців такого рівня?
—У нас є Лакі Ідахор. Попри те, що Лакі зараз грає не постійно, він все одно залишається одним із лідерів команди. А також ми можемо розраховувати на найкращого снайпера минулої першості, капітана команди Сашу Ковпака.

—Як ви думаєте, яка ваша трансферна вартість за оцінками авторитетного футбольного ресурсу transfmarket.de?
—Півтора мільйона євро. Я знав. І я задоволений, що стільки за мене дають (всміхається).

—А знаєте, хто входить до трійки найдорожчих футболістів «Таврії»?
—Можу спрогнозувати. Найдорожчий — Ковпак (1,8 — Прим. авт.), другий — Голайдо (1,75 — Прим, авт.), а третій — сподіваюся, я!?

—Браво! Так воно є насправді. Хто найшвидший гравець симферопольського клубу?
—Ковпак.

—Хто відповідає за гумор?
—Слободан Маркович. Пелетон далеко позаду.

—Чи збирається команда разом поза футболом?
—У нас є така традиція. Майже після кожної вдалої гри усі (!) футболісти йдуть до ресторану святкувати перемогу.
 
—Яке у вас прізвисько в команді?
—«Люба». Маркович і Джуричич мене називають Любеном. Всі інші - Любою. Для українців так простіше.

—Кого ще як називають?
—Джуричича - Джурою, Марковича - Марі.

Нінкович не гратиме в основі

—Кого вважаєте найкращим сербським/югославським футболістом всіх часів?
—Драгана Стойковича.

—На що здатна нинішня збірна Сербії?
—Я ніколи не чекав початку чемпіонату світу, так як цього року. Сьогоднішня збірна Сербії здатна на фурор. Це довели матчі відбіркового турніру до ЧС-2010. Серби посіли перше місце в складній групі. Ми програли лише французам на виїзді і литовцям, коли вже достроково завоювали путівку. Сербія двічі обіграла румун, причому вдома аж — 5:0. Сподіваюся, що в ПАР Сербія покаже все, на що здатна.

—Із групи серби, на вашу думку, вийдуть?
—Повинні. Ми потрапили в непросту групу з німцями, ганцями та австралійцями, але принаймні з другого місця маємо кваліфікуватися до 1/8 фіналу. Я вірю в те, що Сербія добереться до півфіналу.

—Хто зіграє у фіналі ЧС?
—Бразилія та Іспанія. Бразилія — моя улюблена збірна, а Іспанія наразі демонструє красивий футбол. Думаю, що титул ушосте здобуде Бразилія.

—Чимало сербських футболістів грає в українському чемпіонаті. Чому в Сербії не транслюють український чемпіонат?
— Мене це теж дивує. Але є передумови, що в найближчому майбутньому почнуть транслювати український чемпіонат. З минулого року почали транслювати російську прем'єр-лігу.

—Як часто вам телефонують сербські журналісти?
—Раз у два місяці. Дзвонять, зазвичай, після того, як я забиваю.

—Ви спостерігаєте за чемпіонатом Сербії?
—Аякже. Після кожного туру дізнаюся результати. Зараз лідирує «Црвена Звєзда», яка випереджає одвічного конкурента «Партизана» на два очки. Моя колишня команда ОФК йде п'ятою.

—На кого б радили звернути увагу селекціонерам «Таврії»?
—У сербському чемпіонаті, як ніде, грає багато молоді. Така політика багатьох клубів, адже в більшості з них скромний бюджет. Доводиться виживати за рахунок продажу провідних футболістів. Найдорожчі футболісти в «Партизана». До речі, це моя улюблена команда. А порадив би я придбати лідера ОФК Ніколу Симича. Він грає на позиції лівого атакувального півоборонця. Йому 28 років, і ціна на нього невисока.

—Вас здивувало, що воротар донецького «Металурга» Владимир Дишленкович напередодні Кубка світу прийняв українське громадянство?
—Для мене це стало несподіванкою. Він був другим воротарем у збірній і цілком міг взяти участь у ЧС. У випадку травми основного кіпера Владимира Стойковича Дишленкович був би першим номером на мундіалі.

—Ви з Дишленковичем говорили на цю тему?
—Так. Після того, як він змінив громадянство.

—І чим він мотивував своє рішення?
—Він сказав, що втомився викликатися до збірної в якості другого воротаря. Владимир хоче сконцентруватися на клубній кар'єрі.

—Ви теж, здається, збиралися колись змінити громадянство, але потім передумали?
—Бо я спочатку думав, що в Україні дозволено мати два громадянства. А коли дізнався що ні, відмовився від такої ідеї.

—Як думаєте, хто з сербських футболістів нашого чемпіонату міг би бути викликаний до збірної, окрім Нінковича, звісно?
—Якби Девич не прийняв українське громадянство, думаю, він би грав на ЧС-2010 за Сербію. Антич стовідсотково покликав би його до збірної. Колишній тренер сербської збірної Хав'єр Клементе не викликав Девича, от Марко й вирішив стати українцем.

—А Мілан Обрадович?
—Я поважаю Обрадовича, і для мене він найкращий захисник в українському чемпіонаті. Але він занадто старий для збірної, розумієте. Тому його не запрошують.

—Думаєте, Мілош Нінкович гратиме в основі на ЧС?
—Ні. У нього сильні конкуренти - Станкович та Красич.

—Хто, на вашу думку, лідер збірної Сербії на сьогодні?
—За думкою багатьох, - Деян Станкович. Але, як на мене - армієць Мілош Красич і нападник «Стандарду»  Мілан Йованович, який уклав контракт із «Ліверпулем» на наступний сезон.

Вікторія Бекхем — найкрасивіша!

—Як ви познайомилися з майбутньою дружиною Бояною?
—Знайомство відбулося в новорічну ніч. Я зустрічав 2004 рік у товариша. Зібралася велика компанія — майже 20 людей. Після святкування Нового року з Бояною зустрічатися почали відразу, а одружилися за два роки.

—Чи правда, що пропозицію стати дружиною ви зробили Бояні прямо під час футбольного матчу?
—Так (сміється). Ви це на моєму сайті прочитали?

—Так. Там було написано наступне. «Рад» играл против «Пролетер». Гости в 84 минуту решили метч, стрелок был Желько, который в великой радости для победы снял дрес под которьім носил майку, на которой было написано сватовство. Так Желько оригинально сватал свою девушку. Весь сценарий с перстеньом, которьій стоял на скамейки, майки под дресом и попаданием сам вьідумал, режиссировал, и так показал абсолютную уверенность в себе и свои способности и в свою игру, он умел предвидеть результат матча и планировать конец. Тогда судья ему показал вторую желтую и красную карточку, и Желько с ульїбкой покинул с футбольного поля...»
—Я грав за «Пролетер». У тому матчі я забив єдиний і переможний гол. Я сказав собі: «Якщо заб'ю гол, дістану обручку і прямо під час матчу зроблю пропозицію Бояні, яка перебуватиме на стадіоні». Все сталося за планом.

—Тобто і червону картку ви навмисно отримали, щоб достроково піти з поля?
—А як би я тоді зробив пропозицію?! Суддя показав мені другу жовту картку за те, що я зняв футболку під якою красувалася майка з написом: «Бояна, станеш моєю дружиною?».

—Дітей маєте?
—У нас одна донька — Аня. їй два роки і три місяці. Ім'я обирав я. Якби народився хлопчик, ім'я б дала Бояна.
 
— І як назвала б?
—Марко.

—На честь Девича?
—Ага (всміхається).

—В Україні дівчата симпатичніші, ніж в Серби?
—Раніше думав, що ні. Але коли розгледів, то, справді, в Україні дівчата красивіші.

— Еталон краси?
—Мені дуже подобається Сандра Баллок. Але найкрасивіша жінка в світі — Вікторія Бекхем.

—Кого з відомих українських осіб ви знаєте?
—Януковича (всміхається). Він усіх влаштовує в Симферополі. Знаю багатьох ваших співачок — Ані Лорак, Руслану і Світлану Лободу. Лобода мені сподобалася на Євробаченні.

— Українську мову хоча б трішки розумієте?
—Погано. У Сербії кажуть, що українська мова більше схожа на сербську, ніж російська. Однак я не погоджуюся з думкою більшості. Тому що російську легше зрозуміти, ніж українську.

—Скажіть щось українською?
— Дякую, до побачення, будь ласка...

—Як виникла ідея створити власний сайт?
—Це був сюрприз від моєї дружини. Я поїхав на збори, а коли повернувся до Симферополя, вона мені дала картку й попросила поглянути. Так несподівано в мене з'явився власний сайт.

— Знаю, що ви полюбляєте подорожувати. По Україні багато їздили?
— Майже всюди був. Крим, Карпати, інші міста.-Львів мені не дуже сподобався, оскільки він нагадує міста Австрії та Німеччини. А до вподоби мені — Одеса, Київ і Донецьк.

— А в Криму яке найулюбленіше місце?
—Симферополь. Відпочивати їжджу до Ялти, а купатися люблю в Євпаторії. Там пісок і найкращі умови для моєї доньки.

—Крим весь вивчили?
—Майже. У Керчі не був.

—Яка головна відмінність між Сербією та Україною?
—Я навіть не знаю. Ми майже однакові.

—Чому серби нервують більше, ніж українці?
—Я це помітив, коли тільки-но переїхав до України. Наш народ якийсь імпульсивний у порівнянні з вами. Варто чомусь трапитися, серби відразу панікують, а українці в аналогічній ситуації зберігають спокій.

—У Симферополі ви вже чотири роки. Місто стало рідним?
—Так.

—Часто впізнають на вулицях?
—Постійно. Одного разу мене сплутали з іншим гравцем «Таври», от тільки не пам'ятаю, з ким. Підійшов хлопчина з проханням залишити автограф. Я розписався, а він вилупив очі й здивовано каже: «А ти що не ... хтось там?»
 
—Учора стало відомо, що фінал Кубка України пройде в Белграді. Мотивують це тим, що і в «Таврії», і в «Металурга» по два серби в команді. І цей матч повинен викликати неабиякий ажіотаж в Сербії. Чули про таке?
—Це жарт, так (сміється)? Ви думали мене спіймати на перше квітня?

—Не вдалося.
—У мене дружина полюбляє різні жарти. Ви б знали, скільки разів я потрапляв на гачок! У мене не так добре виходить розігрувати людей, як у неї.

—З прийдешнім святом!
—І вас, щоб добряче розіграли. (Всміхається).

Валерій ПРИГОРНИЦЬКИЙ, газета «Український футбол»