Українці в Казахстані

Історію чемпіонату Казахстану можна розбити на два періоди. Перший період — царювання команди «Іртиш» (Павлоград). З 1992 року по 2004 команда лише двічі не потрапляла до трійки призерів. А потім почалася ера «Актобе» з однойменного міста (раніше — Актюбінськ). У період з 2005 по 2009 роки (чемпіонат у Казахстані проходить за системою «весна — осінь») «Актобе» чотири рази ставав чемпіоном і одного разу брав срібні медалі. Зрозуміло, що ці два клуби у Великій таблиці чемпіонату Казахстану посідають перше («Іртиш») та друге («Актобе») місця. Цікаво, що команди, котрі в даному реєстрі посідають місця з третього по п'яте, нині перебувають у першій лізі. 2002 року з'явилася ще одна сильна команда, яка ще жодного разу не здобувала чемпіонства, але постійно перебуває в трійці призерів — «Тобол» (лише в останньому сезоні кустанайці були четвертими). Два роки тому до елітного дивізіону вийшла команда «Локомотив» з Астани, котра намагається перехопити звання законодавця мод в «Актобе». В останньому сезоні їм це мало не вдалося за допомогою Єгора Титова, Андрія Тихонова та Максима Шацьких. Ось такий зовсім коротенький екскурс в історію казахстанського футболу років незалежності.

Українців, котрі намагалися допомогти казахстанським командам у вирішенні їхніх проблем, в минулому сезоні було десятеро.

Найвищу сходинку зі своєю командою посів Віталій Шумейко. По ходу російського чемпіонату українець перебрався до Казахстану. Цікаво, що в «Атирау» на той час грав Мамаді Сангаре, котрий нещодавно підписав контракт із симферопольською «Таврією». Так ось, у Мамаді теж український паспорт і в заявці «Атирау» його зазначено як українця. 

Шумейко зіграв у другому колі вісім матчів і забив один гол.

Сходинкою нижче Віталія опинився за результатами чемпіонату Олег Шкред (1982 р.н.). Олег — вихованець львівського футболу, але у 18 років опинився в системі донецького «Шахтаря». Довго розповідати про оренди в інших клубах я не буду, скажу лише, що, в основному, Олег перебував у складі «Іллічівця». Напередодні  чемпіонату-2007/2008 Шкред повернувся до рідних «Карпат», але ненадовго. Вже під час зимового антракту він переїхав до Казахстану, в команду «Кайсар» (там тоді грав ще один українець — Роман Пахолюк), де в 23 матчах забив два голи. Напередодні нового чемпіонату Олег перейшов до «Ордабаси» і, як бачимо, не прогадав. Його колишня команда посіла аж 13 місце. У складі нової команди Олег був стовідсотково гравцем основи.

Вихованець київського футболу Іраклій Циколія хоч і невідомий широкому загалу — пройшов майже всі сходинки збірних України. Розпочав у U-16 і закінчив у U-19. Паралельно грав за «Динамо-3». Останньою україніською командою Іраклія був київський ЦСКА. Чітко простежити розвиток кар'єри Іраклія важко, бо інформації майже немає, але є відомості, що спочатку його доля занесла до Фінляндії, в команду ТП-47, котра грала в першому дивізіоні, а потім українець вирушив в оренду до Казахстану. В «Таразі» Іраклій основним не був, а наприкінці 2009 року головний тренер команди Володимир Фомічов сказав: «Іраклій Циколія і Тіті Ессомба тут більше не гратимуть, ці хлопці були в нас в оренді, але контракт закінчився, і вони повернулися до своїх клубів».

Одесит Сергій Згура (1977) всю свою футбольну кар'єру провів в українських клубах, але в 30 років футболіст кардинально змінив свою кар'єру перебравшись до Казахстану. За два сезони він зіграв 39 матчів і забив вісім м'ячів. У сезоні-2008 команду «Восток», за яку грав Сергій, після 25 туру зняли зі змагань за участь у начебто договірному матчі з карагандинським «Шахтарем». Утім, вже після закінчення чемпіонату команду повернули до елітного дивізіону. Нинішнього сезону українець вже не був стовідсотковим гравцем основи, як два роки до того, і під час чемпіонату його відкликали.

Олександр Круцкевич (1980) серед усіх футболістів з українським паспортом найдовше грає в чемпіонаті Казахстану — шість років. До цього встиг пограти за «Шахтар-2» та 3, і в першості аматорських колективів за МФК «Ковель-Волинь», «Прилад-ЛДТУ».

У 24 роки Круцкевич перейшов до команди «Каспій» (Актау), котра в попередньому чемпіонаті посіла третє місце в своїй групі (перша ліга). Грав Сашко нечасто, але встиг забити три м'ячі і заробити одне вилучення з поля. «Каспій» знову залишився третім. Наступного сезону (2005 рік) Олександр відзначився двічі, а «Каспій» напрацював лише на п'яте місце. Та чимось українець таки привернув до себе увагу команди, яка мала наміри підвищитися в класі. Був це «Жетису» з Талдикоргана. Завдання вийти до елітного дивізіону хлопці виконали, а Круцкевич зробив свій невеличкий вклад — три голи. Відрив від головного переслідувача склав аж 16 очок. До речі, переслідувачем цим виявився «Каспій»...

У суперлізі «Жетису» дебютував вдало — п'яте місце, а Олександр взяв участь у 25 поєдинках, відзначившись тричі. У новому (2008) сезоні Круцкевич зіграв лише вісім матчів за команду. Такий результат, вочевидь, не влаштував тренера, і Круцкевич перейшов у «Атирау», команду, слабкішу за «Жетису». Утім, позитиву в цьому трансфері було більше, бо в новій команді Олександр зустрів багатьох земляків: Дмитра Козаченка, Романа Максим'юка, Андрія Сапугу, Олега Тимчишина, Мирослава Бундаша. Та навіть з таким складом «Атирау» опинилася на передостанньому місці.

Новий сезон (2009) Круцкевич розпочав уже в новій команді — «Окжетпес», яка за результатами сезону була на 11 місці і грала перехідний матч за право виступати в елітному дивізіоні. На жаль, невдало. Суперник з Уральська, команда «Акжайїк», виявилася сильнішою. Причому ще на 82-й хвилині «Окжетпес» вигравав — 2:1, але потім пропустив два м'ячі.

Вихованець київського спорт-інтернату В'ячеслав Котляр (1982) грав у багатьох клубах нижчих українських дивізіонів: «Цементник-Хорда» (Миколаїв), «Дніпро» (Черкаси), «Галичина» (Дрогобич), «Газовик-Скала» (Стрий), «Княжа» (Щасливе), «Спартак» (Суми), а в 2007 році помандрував до Казахстану в команду «Казахмис», котра виступала на той час в першій лізі чемпіонату Казахстану. Два сезони команда претендувала на вихід до елітного дивізіону і, нарешті, досягла свого. А одним із героїв став український кіпер В'ячеслав Котляр, адже в 52 матчах його команда пропустили лише 35 м'ячів.

Та у вищому дивізіоні справи не пішли. «Казахмис» опинився на 12 місці і вилетів до першого дивізіону. Але в найважчій ситуації опинився український футболіст. Річ у тому, що в Казахстані нещодавно вступив у дію закон, котрий забороняє командам першої ліги використовувати легіонерів. Подальша доля Котляра поки невідома. Але, за останніми даними, він поїхав на збори зі своєю колишньою командою до Туреччини, сподіваючись знайти новий колектив.

Роман Максим'юк — найвідоміший український футболіст в Казахстані. Кар'єра «карпатської електрички», здавалося, вже добігає свого кінця і завершиться в Луцьку, де Роман з 2005 по 2008 грав у «Волині». На той момент Роману було 34 роки. Але влітку 2008-го з'явилася новина, що Максим'юк переходить до «Атирау» в Казахстан. Про те, що там була досить велика українська діаспора, я вже писав. Півроку Роман пограв за цю команду, а після закінчення чемпіонату перебрався до «Казахмису», котрий щойно вийшов до елітного дивізіону й збирав футболістів, котрі могли б виконати завдання збереження прописки. Та, як ми вже знаємо з розповіді про В'ячеслава Котляра, зробити це їм не вдалося. Хоча Роман був одним із лідерів команди (23 матчі, один гол). Враховуючи, що Максим'юк — українець, грати в «Казахмисі» він не буде з причини, про яку я вже писав вище.

До Казахстану Андрій Бурдіян перебрався з вірменського «Бананца», з яким встиг навіть зіграти три матч в Кубку УЄФА проти грузинського клубу «Амері» та австрійського «Ред Булла». Провів Андрій його недаремно, заробивши червону картку. А розпочинав, до речі, Бурдіян в бориспільському «Борисфені», потім був донецький «Металург» і ФК «Львів» (той сезон, коли львів'яни вийшли до прем'єр-ліги). Так ось. У Казахстані Андрій багато не награв хоча завжди виходив у основі. Не знаю, що там не склалося, але вже влітку Андрій повернувся в Україну. Спочатку Бурдіян з'їздив на перегляд до «Іллічівця», а потім до бурштинського «Енергетика», де й грає нині.

Іще двоє представників України грали в передостанній команді минулого чемпіонату «Кайсар» — Денис Стоян та Валентин Горкун (1982).

Вихованець бориспільського футболу всю свою кар'єру провів в Україні, але після допінгового скандалу вона дала легеньку тріщинку. Всі ми пам'ятаємо, як у 2008 році після матчу «Динамо» — «Таврія» в Дениса взяли допінг-пробу, котра дала позитивний результат. Після цього кримський клуб розірвав контракт з футболістом. У вересні того ж року він підписав контракт з чернігівською «Десною», але вже через півроку перебрався до Миколаєва, де зіграв п'ять матчів за однойменний клуб. Не знаю, відверто кажучи, всіх підводних течій, але після тих п'яти матчів з команди відрахували відразу семеро футболістів, серед яких був і Денис Стоян.

У Казахстані чемпіонат на той час тільки почав набирати ходи, і Дениса запросили до «Кайсара», який у попередньому чемпіонаті посів високе четверте місце. Та присутність у заявці двох українських легіонерів не допомогла кизилординцям не те, щоб успіх повторити, а й навіть зберегти місце в елітному дивізіоні. Стоян зіграв лише сім поєдинків, а ось Валентин Горкун був успішнішим — 13 матчів, три м'ячі. Горкун — вихованець київського РВУФК, після закінчення якого чотири роки грав у черкаському «Дніпрі». Потім була ціла купа команд, а останньою стала кіровоградська «Зірка», з якою Валентин зумів виграти другу лігу та вийти до першої. У зв'язку з вильотом «Кайсара» до першої ліги чемпіонату Казахстану Горкуну потрібно було або ж змінювати команду, або залишати Казахстан. Українець обрав перший варіант, і наразі перебуває в складі команди «Кайрат», котра повернулася до елітного дивізіону.

Олександр ОЗІРНИЙ, газета «Український футбол»