Від клубу подарунка не дочекалися...

Дружина спортсмена приречена до постійних розставань зі своїм судженим. Як відомо, спортсмени ведуть кочівний спосіб життя. Особливо багато часу в поїздках проводять футболісти.

Упродовж сезону вони змушені об’їздити всю Україну, а в період міжсезоння, коли розпочинається підготовка до нового чемпіонату, часу на особисте життя в них іще менше. 

– Андріано, не таємниця, що графік роботи у футболіста є доволі насиченим – тренування, збори, виїзди тощо... Тож одразу напрошується запитання: скільки часу ти проводиш зі своїм чоловіком?
– Загалом часу для спілкування впродовж сезону вистачає. А от коли команда виїжджає на тренувальні збори, тоді, безперечно, складно. Наприклад, минулої зими ми бачилися доволі рідко, адже збори в команди відбувалися в три етапи – у Трускавці, Туреччині й Іспанії. Спершу ми з Максимом зідзвонювалися кілька разів на день, а от коли команда переїхала тренуватися за кордон, то спілкування довелося обмежити – це задоволення не з дешевих. Переважно в такий період послуговуємося «есемесками».

– Коли чоловік на зборах, чим займаєшся?
– Сумую… А так більшість часу проводжу у Стрию. Там живуть мої батьки, рідні, та й друзів багато.

– Як реагують твої батьки на «зіркового» зятя?
– О, його всі дуже люблять, просто обожнюють – особливо мама.

– Як провели останню відпустку?
– Команді дали тільки три тижні на відпочинок. Ми їздили на десять днів у Туреччину. Час провели прекрасно, жили в хорошому п’ятизірковому готелі, де були всі відповідні умови. Як на мене, в нас була чудова сімейна відпустка – із сонцем, морем і пляжем. Після Туреччини відвідали батьків і друзів. А з 9 червня – знову збори. Хоча Максим зізнається, що з нетерпінням чекає повернення до тренувань. Каже: хоче забивати нові голи, приносити радість мені та вболівальникам. Він узагалі в мене трудоголік.

– Коли почалися ваші з Максимом стосунки?
– До весілля ми зустрічалися близько трьох років. Згодом Максим мені освідчився. Вирішили одружитися.

– На весілля запросили багато гостей?
– Гулянку великою не робили – тривав сезон. Тому вирішили обмежитися найближчими родичами та друзями. Усього гостей було не більш ніж 50. Я дуже хвилювалася, не стільки за себе, скільки за гостей. Боялася, що комусь щось не сподобається.

– Подарунків отримали багато? Загалом, що дарували?
– Переважно великі букети квітів і гроші. А от від клубу подарунка не дочекались, як і, зрештою, привітань. Максима, щоправда, вітали на словах президент і головний тренер. Мені ж ніхто навіть не зателефонував. Було образливо… Не кажу, що нам повинні були презентувати автомобіль, як Ігореві Худоб’яку, чи техніку, гроші. Просто вважаю, що не потрібно когось виділяти чи обділяти, адже всі футболісти рівні, однаково на всі 100% віддаються «Карпатам» і заслуговують на справедливе ставлення до себе. Те, що в Максима тоді «не йшла» гра, не давало нікому права проігнорувати наше свято. Узагалі, як на мене, якщо клуб і робить презенти, то повинен дарувати всім однакові подарунки.

– Хто з відомих особистостей був присутній на весіллі?
– Звичайно, гравці «Карпат»: Юра Мартищук, Василь Кобін, Ігор Худоб’як (усі зі своїми «половинками»), Тарас Петрівський та інші. Запрошували також Богдана Шуста, Георгія Ярмаша, Євгена Шмакова та, на жаль, через заклопотаність, адже весілля відбувалося в розпал сезону, вони не змогли приїхати. Вітали телефоном.

– Тепер стало модно запрошувати на весілля зірок естради. У вас хтось був?
– На жаль, ні. Ми мали намір запросити Павла Табакова, але звернулись із пропозицією трохи запізно, у нього на цей день уже було заплановано концерт.

– До знайомства з майбутнім чоловіком українським футболом цікавилася?
– Так, щоправда, не так серйозно, як тепер. Тоді хіба що знала три команди: збірну України, «Динамо» та «Шахтар». На стадіоні у Львові була на матчі збірних України та Вірменії, а гру «Карпат» «на живо» вперше побачила після знайомства з Максимом.

– Зате тепер, мабуть, домашні ігри «Карпат» відвідуєш часто?
– Ходжу на кожен поєдинок, уболіваю, переживаю за результат.

– На гостьові матчі їздиш?
– Ні, це дуже складно, поїздки мене виснажують. Якби можна було їздити разом із футболістами, тоді відвідувала б усі матчі сезону. А так збираємося з дівчатами та дивимося трансляції.

– Чи впливає невдала гра Максима на «погоду» в домі?
– Ніколи. Усі негативні емоції він залишає на полі. Коли в нього був складний період у кар’єрі, Максим не грав майже рік, тоді було нелегко. Футбол для нього, не як хобі, це – його життя, і він дуже хвилювався. Але це ніяк не вплинуло на наші стосунки. Навпаки, Максим підтримував мене, говорив, що все буде добре й потрібно лише перечекати.

– Виникали тоді думки залишити Львів і, можливо, переїхати в іншу команду?
– Розумієш, для Максима футбол – це все, він просто живе ним, хоче грати та виходити на поле. А оскільки тоді ігрової практики не було, то цілком логічно, що такі думки виникали. Та, як бачиш, усе обійшлося, налагодилося – Максим грає та забиває голи.

– Узимку в Максима завершується контракт із «Карпатами». Якщо будуть пропозиції переїхати в інше місто, то як до цього поставиться дружина?
– Усі рішення футбольного характеру чоловік ухвалює сам, адже він розуміється на цьому краще. А якщо відверто, то я тільки «за», мені подобається зміна обстановки, місця, де проживаю – це завжди нові враження й емоції. Але в таких питаннях останнє слово завжди за Максимом.

– Поповнення в сім’ї не плануєте?
– Такі речі планувати не потрібно, адже на все воля Божа. Ми, звичайно, хочемо дітей: Максим – сина, я, відповідно, – доньку. Та час усе покаже.

– Яке твоє ставлення до професії футболіста, і чи хотіла б бачити своїх дітей професійними спортсменами?
– Раніше думала: о, як добре бути футболістом – займаєшся улюбленою справою та ще й гроші за це отримуєш. Насправді професійним футболістам дуже складно: постійні тренування, обмеження, психологічний тиск. Та, незважаючи на це, я тільки «за», щоб наші діти займалися спортом, адже спорт – це здоров’я.

– Багато хто вважає, що дружина футболіста може все життя прожити, не працюючи. Це правда?
– Правду кажучи, можна й не працювати. Та я не з таких – хочу на роботу. Я – фінансист із червоним дипломом і роботи не боюся. Працювала в банку. Наразі не працюю, проте планую влаштуватися на роботу: якщо чоловік залишиться у Львові, обов’язково це зроблю. Працюватиму за спеціальністю, щоб здобути досвід, а через кілька років хочу почати власну справу: відкрити магазинчик, салон краси чи ресторан.

Андріан Снігур

Львівська газета