Знаковий подарунок бабусі Віри

На перше побачення з найшвидшою грою століття мене надихнули трансляції з олімпійського Інсбрука. Свого телевізора ми ще не мали, отож набивався в гості до однокласників. А тут зажадав піти на справжній матч. І виходить, що товаришую з київським хокеєм з лютого 1964-го...

Цими днями в читальному залі студентської бібліотеки НУФВСУ розшукав номер «Радянського спорту» за ту пору, і все пригадав: 5:2 — так динамівці обіграли омський «Аерофлот». Відновити дані на Олександра Кузнецова (закинув дві шайби), Юрія Бистрова та Едуарда Дьякова не було проблем — старі довідники під рукою досі. Автора же першої шайби чомусь наглядно не пригадав, але Валентин Павлович Уткін пояснив, що москвич Євген Флейшер опинився в «шайбі» після кількох років за своє елітне «Динамо» у бенді. В Києві ж на нього мав види футбольний «Арсенал» — той що грав по класу «Б».

Результатом прем'єрного культпоходу до Палацу спорту — стали квиток ще й на мультфільм «Шайбу! Шайбу!» в кінотеатр «Дружба» та дитяча ключка з магазину спорттоварів «Динамо», придбана того ж дня на протилежному боці Хрещатика за 90 радянських копійок (не жартую!). Мій аргумент бабусі Вірі був залізним: «Ти ж відводила мене до Палацу спорту, а хокей сподобався не менше за футбол». Найперший матч киян у вищій лізі З жовтня 1965-го я відвідав уже як майже дорослий. Уявіть собі радість трибун, коли на шайбу знаменитого Віктора Якушева відповіли Олег Савельєв, знов-таки Бистров і дуже кайфовий з моєї піонерської точки зору технар Сергій Серебряков. 3:1, і це в московського «Локомотива»! Домашнього матчу з ленінградським СКА чекав ще завзятіше.

...У блітчері другого сектору перед грою з ленінградським СКА я перебував з мамою та сестрою-першокласницею. Хто такий Віктор Банников вони чудово знали, а воротареві футбольного «Динамо» саме того вечора в хокейних декораціях вручали приз журналу «Огонек» за минулий рік. Ну а «Палич» Уткін та Ігор Тузік подбали про те, щоб і обов'язкова програма була на нашу користь — 2:0. Навіть з поправкою на реалії тих часів, коли спортсмени були кумирами на рівні з космонавтами, й, наказуючи собі не піддаватися ностальгії, хочу сказати ось що. Київ у хорошому смислі захворів на хокей, а кожен тур перетворювався на свято. У фойє грав естрадний оркестр, причому швидше джаз і чарльстон, ніж марші будьонівців. Респектабельні дяді-тьоті сновигали «під ручку» й не змагалися в позанормативній лексиці. Здавалося, вчора ми перетиналися на спектаклі «Синій птах» у російській драмі. Місто отримало ще один театр, приречений на аншлаг.

Цитата на всі часи

Заслужений тренер СРСР Анатолій ТАРАСОВ (після поєдинку 7 жовтня 1965 р. «Динамо» К — ЦСКА М — 2:4):

— На мою думку, це був матч рівних суперників, і тому хочу поздоровити українських любителів хокею з народженням у республіці хорошої команди. Найперше враження від неї — відмінне. Новачки першої групи класу «А» сподобалися мені своїм запалом, працелюбністю. Відомо, що від бажання до майстерності — пряма дорога. Якби ваш захист зіграв так, як напад, то рахунок міг бути іншим...

Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ, «Спортивна газета»