Естафета Капабланка - Карякін?

Уже не перший рік і фахівці «мудрої гри», і її численні аматори звертають дедалі більшу увагу на якусь начебто містично-телепатичну традицію, пов'язану з успіхами гросмейстерів, чиї прізвища починаються на «К»... (Продовження. Початок — у «СГ» №18 - http://sport.ua/news/38467)

Ще одне питання?

Капабланка і Керес, про яких велася мова в попередній публікації цієї статті, ясна річ, були далеко не єдиними колоритними фігурами на світовій шахівниці в періоди «дебюту» та «мітельшпілю» XX століття. Варто назвати хоча б отаких спадкоємців Капабланки на шаховому троні, як Альохін, Ейве, Ботвинник, Смислов, Таль, Петросян, Спасський, Фішер. їхні прізвища починаються інакше, ніж з отого «К», та все ж усі ці чемпіони світу — яскраві постаті, кожен по-своєму, з дуже самобутньою особистою долею. Чому ж тоді ми особливу увагу звернули передусім на Капабланку і Кереса? Бо вони в той період шахової історії залишили по собі пам'ять не лише списком видатних успіхів у турнірах.

Перші в історії

Калабланка, здається, — поки що єдиний з усіх видатних шахістів, на честь якого ще під час розквіту його років було створено кінофільм. Нагадаємо, в художньо-документальній кінокомедії під назвою «Шахова гарячка», знятій 1925 року популярною тоді радянською кіностудією «Межрабпомрусь», відображено події під час першого в СРСР турніру екстракласу, що проходив у Москві того ж року, де фаворитами були тодішній чемпіон світу Капабланка, його попередник на шаховому троні Ласкер, інші гіганти «мудрої гри», як-от українець Боголюбов, котрий блискуче здобув перший приз та інші.

Капабланка не просто був одним з персонажів у документальних кадрах отого ексцентричного фільму, а фактично й актором у його художній частині, де артистично грав головну роль... самого себе!

Можна ще додати, що то був режисерський дебют Всеволода Пудовкіна (1893-1953), видатного режисера і актора, народного артиста СРСР, який потім брав участь у створенні таких знаних тоді фільмів, як «Броненосець Потьомкін», «Мати», «Живий труп», «Спадкоємець Чингіс-хана» та інші...

А Керес? Адже він, починаючи з тріумфу в АВРО-турнірі 1938 року, ще принаймні років тридцять входив до світової еліти, проте не здобув шахової корони, в боротьбі за неї вважаючись лише «блискучим другим» . У чому його особлива колоритність у порівнянні з іншими геніями такого ж рівня?

Хоча б у тому, що естонець був серед них першим, чиє обличчя гідно прикрасило одну з банкнот його рідної держави. Погодьтеся: висока честь!

Карпов чи Корчной?

Інша річ — змагання за шахову корону в «ендшпілі» XX сторіччя, починаючи з фінального матчу претендентів 1974 року, в якому Карпов узяв гору над Корчним, а відтак наступного року був урочисто проголошений чемпіоном світу, бо Фішер, який володів цим титулом, відмовився його захищати.

Відтоді почалася справді дивовижне домінування володарів прізвищ на «К».
Перший двобій між Карповим і Корчним 1974 року проходив у Москві, коли обидва суперники репрезентували СРСР. Тоді вони, ясна річ, іще й гадки не мали, що переможцеві того матчу поталанить одразу, без боротьби з одинадцятим чемпіоном світу Фішером, стати дванадцятим володарем корони. До речі, Корчной уже не один рік носив квиток члена КПРС, а Карпов був ще безпартійним, але симпатії радянської влади вже тоді явно схилялися на бік молодого чистокровного росіянина, а не метиса з польсько-українсько-єврейськими коріннями. Ще перед початком оцього матчу Корчной скаржився, що деяким гросмейстерам, яких він запрошував бути його помічниками, можновладці забороняли це робити. Подробиці є в його мемуарах, а поки що нагадаємо: Корчной 1976 року емігрував у Швейцарію і відтак став «ворогом народу».
Але саме відтоді досягнув найвищих успіхів у своїй кар'єрі!

У наступному турнірі претендентів Корчной став уперше переможцем, здолавши в фінальному матчі 1977-1978 років десятого чемпіона світу Спасського. А його матч з Карповим за світову корону-1978 у Філіппінах заслужив репутацію ледь не найскандальнішого — ще б пак: улюблений лідер радянських шахістів схрестив зброю зі «зрадником».

Спочатку лідерство захопив Карпов, але згодом Корчной зрівняв рахунок і боротьба пішла до першої перемоги. Зрештою на самому фініші Карпов узяв гору. До речі, ветерани шахів подеколи досі з усмішкою згадують, як тоді обговорювали питання — що сталося б, якби отой вирішальний двобій виграв Корчной? Була така анекдотична версія: тоді вони буцімто могли помінятися громадянством — Корчной повернувся б в СРСР, а Карпов — навпаки... Не так давно Корчной оприлюднив набагато прозаїчніший варіант: якби йому вдалося стати чемпіоном світу, то незабаром начебто довелося б і розпрощатися з життям... Хоч вірте, хоч перевірте!

Емігрант виграв і наступний турнір претендентів, отож 1981 року в італійському Мерано знову схрестив зброю в матчі з Карповим. Але тепер уже чемпіон світу без особливих хвилювань узяв гору.

Корчной залишився в шаховій історії як найуспішніший серед «блискучих других», а також — як рекордсмен серед ветеранів. Йому нині вже минає 77-й рік, а він ще грає, грає і грає в турнірах, причому на досить високому рівні, чого ще не щастило жодному шахістові світу! Щасти вам і надалі, Віктору Львовичу!

Далі буде 

Юхим ЛАЗАРЄВ, «Спортивна газета»