Естафета Капабланка - Карякін?

Уже не перший рік і фахівці «мудрої гри», і її численні аматори звертають дедалі більшу увагу на якусь начебто містично-телепатичну традицію, пов'язану з успіхами гросмейстерів, чиї прізвища починаються на літеру «К»...

Парадоксальна версія

Почнемо з того, що перед чемпіонатом світу-2004 стосовно того, хто стане переможцем, найдивовижнішим вважався прогноз, що його висловив сьомий чемпіон світу Василь Смислов. Уявіть собі, його фаворитом опинився мало відомий досі гравець, чий рейтинг 2640 був нижчим, ніж у тридцяти (!) інших учасників, а в тодішньому «топ-100» ФІДЕ на 01.07.2004 р. взагалі він містився на дуже скромній 54-й позиції.

Дивний аргумент

То як же 82-річний екс-чемпіон світу пояснив свій вибір? Виявляється, уважно передивившись весь список 128 учасників ЧС-2004, відшукував у ньому тих, чиє прізвище починалося на літеру «К»... На його подив, серед трьох десятків тих, у кого були найвищі в турнірі рейтинги, отаких не знайшлося. Лише на 32-му місці був 25-річний представник Узбекистану, котрий досі перебував дуже далеко від світової еліти, не маючи жодного визначного турнірного успіху. Його прізвище було таке — Касимджанов.
Ось на кого «зробив ставку» славнозвісний сьомий чемпіон світу!

Наслідки прогнозу

Усі вважали тоді, що Смислов просто пожартував. Та й сам він щиро знизував плечима: сміх, та й годі! Але, як виявилося, екс-чемпіон світу помилився лише тоді, коли оцінив свій прогноз як лише жарт. Володар прізвища на літеру «К» в нокаут-матчах брав гору над усіма грізними суперниками, серед яких були Василь Іванчук, Олександр Грищук, Веселін Топалов (!), а в фінальному двобої — тодішній рейтинг-лідер чемпіонату Майкл Адамс.

Закономірність чи випадковість?

Здавалося б, чи відтак на поверхню не сплив справді новий шаховий гігант? Адже його не було навіть у попередньому складі учасників ЧС-2004. А потрапив до нього він тільки зі списку 12 запасних, будучи в ньому лише четвертим, коли відмовилися вийти на старт деякі фаворити. Отож, мабуть, Касимджанов тоді й зробив якраз закономірний спортивний стрибок у реалізації свого величезного природного обдарування?

Таке не раз траплялося в шаховому світі. Навіть порівняно нещодавно. Скажімо, перед розіграшем Кубка світу-2005 не вважався одним з фаворитів Левон Аронян, у якого не було доти якихось визначних успіхів. Але саме він став переможцем. І головне — підтвердив надалі цей раптовий злет новими наступними високими здобутками, увійшовши до світової супереліти.

А в кар'єрі Касимджанова золота медаль ЧС-2004 так і залишилася поки що єдиним яскравим трофеєм. У «табелях про ранги» ФІДЕ він піднявся не дуже високо, залишаючись десь у третьому-четвертому ешелонах. Нині в «топ-100» на 01.01.2008 р. - його рейтинг 2681 посідає скромну 34-ту позицію...

Мимоволі виникає підозра: чи не вплинув якимось телепатично-містичним чином жартівливий прогноз Василя Смислова на отой сенсаційний блискучий злет чемпіона світу ФІДЕ-2004?

І ще: перед ЧС-2004 були й інші прогнози, набагато серйозніші, ніж смисловський. То чому ж здійснився саме жартівливий? Вважається несолідним вірити в містику, але ж мають бути якісь закономірності в отаких випадковостях?

Крізь призму років

Питання ці залишаються відкритими, а поки що повернімося до головного аргументу, що підказав Смислову і віддати перевагу саме володареві прізвища на літеру «К». Чи можна двох перших чемпіонів світу назвати улюбленцями не лише шахового загалу? Навряд. Вільгельм Стейніц (1836-1900) був офіційним королем «мудрої гри» лише шість років (1886-1894), уже в солідному віці, продовжуючи боротьбу за шматок хліба аж до тяжкого захворювання в злиднях і трагічної смерті. До речі, цю тему блискуче висвітлила славнозвісна українська поетеса Ліна Костенко в своєму геніальному вірші 1959 року «Гамбіт Стейніца».

Кращою була життєва доля наступного чемпіона світу з 1894 по 1921 рр. Емануїла Ласкера (1868-1941). Він користувався неабиякою популярністю до кінця свого життя, але в певних рамках лише видатного інтелектуала, не більше.

Інша річ — третій чемпіон світу Капабланка (1888-1942). Його популярність була феноменальною з усіх точок зору!

Феномен номер один

Кубинець Хосе-Рауль Капабланка-і-Граупера (таке було його повне ім'я та прізвище) ще змалку проявив себе за шахівницею гравцем надзвичайно обдарованим, а з часом — геніальним. До того ж мав різнобічну освіту, ще й відзначався поведінкою виняткового джентльмена, зовні ж — атлет і красень типу «мачо латінос».

Ясна річ, представниці прекрасної статі ставилися до нього з трепетом сердечним. У гросмейстера від них відбою не було впродовж усього його не дуже довгого життя.
Коли кубинський шаховий геній виграв 1921 року в матчі з Ласкером світову корону, його популярність сягнула максимуму. 1925 року він грав у Москві в міжнародному турнірі екстра-класу, де йому не поталанило здобути перший приз — усіх там випередив український шаховий геній Юхим Боголюбов. Але улюблений «Капа» залишався в центрі уваги москвичів, які (особливо жінки) юрбою ходили за ним вулицями міста, витріщаючи очі. Це залишилося на кіноплівках — тоді навіть було ще й знято фільм про його перебування в Москві, котрий тоді з успіхом ішов на екранах усіх кінотеатрів країни.

Навіть після того, як 1927 року «шаховий мачо» програв корону в матчі з росіянином Олександром Альохіним, популярність його залишалася ще довгенько на найвищому рівні. Куди б не приїхав, скрізь — палка увага симпатиків. Так, до речі, було й у Києві, де він 1936 року за присутності майже тисячі захоплених глядачів дав сеанс одночасної гри тридцяти нашим юним талантам, серед яких був, до речі, Девік Бронштейн, котрий 1951 року звів унічию матч з чемпіоном світу Ботвинником.

До речі, в своїх мемуарах Капабланка згадував: «Це було одне з найсильніших вражень на моєму тривалому шаховому шляху»...

Між іншим, у Києві тоді з ним активно спілкувалися дві народні артистки — знані актриси московського театру МХАТ, який гастролював тоді в столиці України. Та й досі пам'ять про нього не гасне: видаються і перевидаються його книги, досі з успіхом проводяться в Гавані Меморіали Капабланки (серед тріумфаторів був, до речі, й наш Василь Іванчук)...

70 років тому...

Славнозвісний АВРО-турнір, який проходив 1938 року в кількох містах Голландії, зібрав у своєму складі вісьмох явно щонайсильніших на той час гросмейстерів. Серед них був тодішній чемпіон світу Альохін, котрий 1935 року програв це звання в матчі з голландцем Ейве, але через два роки повернув його собі, вигравши матч-реванш. Грали в цьому турнірі і Ейве, і Капабланка, а також інші зірки на чолі з лідером радянських шахістів Ботвинником.

Вважали, що саме між чемпіонами йтиме боротьба за перший приз. Аж ніяк! Найбільшу кількість очок набрали представники талановитої молоді — естонець Керес і американець Файн. Але організатори переможцем турніру оголосили естонця, бо в першому з двох двобоїв із американцем він здобув перемогу в чудовому стилі, а другий звів унічию.

Третім був Ботвинник, 4-6 призи розділили Альохін, Ейве і ще один американець Решевський, лише сьомим опинився Капабланка, а восьмим — Флор, який представляв тоді Чехословаччину, а незабаром переїхав назавжди в СРСР.

Блискучий другий

Отак естафету шахових зірок з прізвищем на літеру «К» перехопив і надовго Пауль Керес (1916-1975).

Ще після «АВРО-1938» знаний шаховий гросмейстер і літератор Савелій Тартаковер написав отаке: «Керес, безумовно, шаховий геній, але й раніше бували справжні генії (Мак-Доннелл, Цукерторт, Чигорін, Тарраш, Шльсбері), яким доводилося задовольнятися скромною роллю блискучого другого»...

Автор як у воду дивився! Кересу не пощастило здобути шахову корону. У матч-турнірі на першість світу-1948, де переміг Ботвинник, а другим був Смислов, Керес розділив 3-4 місця з Решевським, залишивши Ейве п'ятим. Потім естонець брав участь у п'яти поспіль матч-турнірах претендентів на шахову корону, в чотирьох з яких був другим...

Отакі, крім безлічі інших чудових турнірних успіхів (між іншим, тричі був чемпіоном СРСР), були його найбільші здобутки на міжнародній арені, завдяки яким його вважали одним з найсильніших шахістів світу. Пауль Петрович славився й людськими якостями — високий, атлетичний, вродливий, розумний, благородний... А в його рідній Естонії він був і залишається національним героєм.

Пригадується такий не дуже відомий факт. Похоронну церемонію прощання з Кересом вирішив очолити тодішній перший секретар ЦК Компартії Естонії. Кремль з цього приводу висловив незгоду: як так, адже подібна присутність найвищих осіб дозволялася тоді на похоронах тільки високих партійних і державних працівників, видатних діячів культури тощо. А тут — лише шахіст. Але лідер Естонії наполіг на своєму, наголосивши: Керес — поки що єдиний естонець, якого знає весь цивілізований світ!

Шанують Кереса в Естонії й досі. Його ім'ям названо шаховий клуб і вулицю, на якій цей клуб розміщено, щороку проводиться Меморіал.. Навіть банкноту в п'ять крон прикрашає обличчя шахіста!

Уже — традиція!

Ще одним «блискучим другим» був багато років Віктор Корчной. Чотириразовий чемпіон СРСР у період 1960-1970 років, він отоді став досягати успіхів і в змаганнях претендентів на корону. Найвищим у них його здобутком був вихід у фінал, де в матчі зі Спасським 1968 року (за право кинути виклик тодішньому шаховому королю Петросяну), що проходив у Києві, поступився.

Надалі спалахнула зірка Анатолія Карпова. 1974 року в фінальному матчі турніру претендентів він зустрівся з Корчним. Отоді вперше почалася традиція «К+К», яка відтак тривала багато років!

Виграв цей матч 23-річний Карпов, здобувши право виборювати наступного року світову корону з тодішнім її володарем — американцем Робертом Фішером. Але, як відомо, чемпіон відмовився захищати цей титул, і його було присвоєно Карпову.

Отож, чемпіонську естафету після Капабланки вперше перехопив шахіст з прізвищем на «К». Відтак ця традиція тривала понад чверть століття!

Далі буде


Юхим ЛАЗАРЄВ, «Спортивна газета»