Володимир КОСТЕВИЧ: «Підтримка вболівальників в Польщі неймовірна»

Вихованець клубної Академії «Карпат» Володимир Костевич був незамінним гравцем основи «зелено-білих». Володимир Костевич встиг приміряти капітанську пов’язку «левів» та отримував визнання від фанатів у вигляді «Зірки «Карпат». За час, що минув, відбулося багато змін – тепер звання кращого Володимир отримує виступаючи за познанський «Лех». В інтерв’ю Інформаційному центру ФК «Карпати» Костевич розповів, як звикав до польського чемпіонату та зізнався, хто йому найбільше сподобався із заокеанських новачків «зелено-білих».

– За кілька днів буде річниця твого переїзду до «Леха». Яку найбільшу відмінність можеш назвати, порівнюючи польський та український чемпіонати?
– Найбільшою відмінністю є відвідуваність. У середньому на матчі польських команд приходить 20 тисяч глядачів, а деколи ця цифра сягає 40 тисяч вболівальників.

– Наскільки складно було пристосуватись після футбольних реалій України до нової команди та чемпіонату?
– Спочатку я не вірив, що все це відбувається насправді, що це не сон. Здавалось, зовсім скоро потрібно назад повертатись в «Карпати», адже «левам» я віддав все своє життя. До того ж, все сталося дуже швидко. Хоч переговори між клубами тривали досить довгий період часу, але як такої, конкретної пропозиції не було. Приблизно за тиждень вдалось вирішити всі нюанси, перехід відбувся настільки швидко, що я сам не повністю це усвідомив. Та з початком чемпіонату досить легко звик до нової команди. Велику роль мабуть зіграло те, що я є футболістом основного складу. Якби не отримував ігрової практики, то зараз говорив би зовсім по-іншому. Футболіст задоволений тільки тоді, коли отримує вдосталь ігрового часу. З перших днів перебування в команді, відчув, що там дуже хороший колектив. Партнери мені багато допомагали з побутовими питаннями, давали поради де краще винаймати квартиру, підказували на тренуваннях. Не можна сказати, що після матчів ми часто збираємось на командні вечері, але на тренуваннях і в роздягальні у нас панує справді дружня атмосфера.

– Звикати довелось не тільки до нового чемпіонату, а й до чужої мови...
– Польська є дуже подібною до української мови. На початку я не знав, які українські слова можна використовувати, тож деколи вживав рідні слова, але з польським акцентом (сміється). Зараз я вже більше орієнтуюсь, де можна вживати українські слова, а де виключно польські. Клуб надав мені викладача, з яким займався по кілька разів на тиждень. Це звичайна практика у клубі для закордонних футболістів. Хоч на початку мені навіть не хотіли надавати викладача польської, мене навіть не внесли до розкладу занять. На запитання, чому я відсутній у списку, здивовано відповідали, мовляв, навіщо мені займатись, якщо я й так все знаю. 

– Ти говорив, що Україні потрібно повчитись роботі з вболівальниками у країни-сусіда. Як думаєш, що потрібно змінити аби заповнювались вітчизняні стадіони?
– Дуже тяжко сказати, адже вже чимало людей намагалось знайти правильну відповідь на це питання. Мені здається, українцям зараз відверто не до футболу. У кожного є власні проблеми, від цього і зменшується відвідуваність. До прикладу, у Познані люди дуже люблять футбол, ретельно слідкують за виступами «Леха» і знають всіх футболістів не тільки по прізвищах, але й в обличчя. На вулиці доволі часто зустрічаю фанатів, говоримо, вони нас завжди підтримують. Не порівняти скільки часу я виступав за «Карпати» і за «Лех», але у Познані мене набагато частіше впізнають на вулиці, аніж це було у Львові.

– Фан-рух «Леха» вважається одним із найкращих і водночас найнебезпечніших в Європі. Суперечки з фанатами мабуть там є постійною практикою?
– Підтримка познанських вболівальників просто неймовірна. Їх завжди найкраще чути на стадіоні, а на деяких виїзних поєдинках вони перекрикують фанів команди-суперника. У період, коли ми вилетіли з Кубка Польщі та Ліги Європи, після гри на полі перекинулись кількома словами з фанатами. Ми один одного зрозуміли, тому на цьому все закінчилося. Принаймні, до бійок точно не доходило. Потрібно старатись показувати хорошу гру, щоби такого ніколи й не було.

– Ти один з небагатьох українських легіонерів, який отримує постійну ігрову практику. Можна сказати, що знайшов свого тренера?
– Я відчуваю, що під керівництвом Нанада Беліци я можу прогресувати. Насправді, відчуваю це з перших днів перебування в «Леху», і знаю, що є куди рости й надалі. Впевнений, з цим тренером у мене все вийде.

– Нещодавно із колективом попрощався Томаш Кенджора, що викликало у Познані справжній ажіотаж...
– Не можу сказати, що ми були дуже близькими друзями, але часто обговорювали якісь ігрові епізоди. У нас були хороші робочі відносини. Перед трансфером в «Динамо» він запитував у мене про Україну, місто, команду. Також, вже у статусі гравця киян, цікавився деякими нюансами. 

– Які настанови отримав від тебе Кенджора перед переїздом до українського чемпіонату?
– В основному, Томаш цікавився моєю думкою про київське «Динамо». Я розповів, що «Динамо» та «Шахтар» – українські гранди, топ-команди. Запевнив його, що немає причини для сумнівів та переживань, він отримав від мене хороші рекомендації (усміхається). Головне, щоб Томаш мав у «Динамо» вдосталь ігрової практики.

– Ходять чутки, що познанський «Лех» найближчим часом може поповнитись ще одним українцем Олексієм Хобленком, який наразі є гравцем одеського «Чорноморця»...
– Думаю, до підписання контракту зарано про щось говорити. Якщо трансфер все таки відбудеться, буду тільки радий, адже як йому, так і мені стане набагато легше. У перші дні в «Леху» мені не вистачало людини, яка б могла пояснити деякі нюанси, які я зрозумів тільки після кількох місяців перебування в команді. Виробництво документів в мене зайняло багато часу, тож із задоволенням допоможу йому в цьому. Тоді в клубі зробили кілька помилок, але на мені вони вже навчились, тож коли прийде Хобленко, йому буде значно легше (сміється).

– У Польщі виступає чимало українських футболістів та колишніх карпатівців. До прикладу, у «Краковії» грають Олексій Дитятьєв та Сергій Зеньов...
– У першому колі з «Краковією» грали на виїзді, тоді я залишився у Познані, адже у нас був напружений графік і тренер дав мені час відпочити. На домашній для «Леха» поєдинок Зеньов взагалі не приїхав, а Дитятьєв лишився в запасі, тому не вдалося поговорити. Якщо у команді суперника є українські футболісти, то завжди намагаюсь перекинутись кількома словами. Вдалось поспілкуватись з Баланюком, Путівцевим, Романчуком, Хомченовським.

– «Лех» пішов на зимову відпустку, перебуваючи на другому місці в турнірній таблиці Екстракляси. При цьому, вас відділяє всього лиш два пункти до першої сходинки...
– У нас є лише одна ціль. Як тренер, так і команда думає тільки про чемпіонство в Екстраклясі. На перших стадіях «Лех» вилетів з розіграшу Кубка Польщі, не вдалось пробитись у груповий етап Ліги Європи, тому лишився єдиний турнір, де ми не маємо права схибити. Хочемо віддати всі сили, щоби перемогти в чемпіонаті. Хлопці розповідали як святкує місто чемпіонство «Леха», я б з радістю подивився на це неймовірне дійство.

– У Львові справи йдуть не настільки добре як у «Леха»...
– Намагаюсь переглядати кожен матч «Карпат», якщо він в день моєї гри, то обов’язково дивлюсь огляд гри. Сумно, що львівська команда бореться за виживання. Хотілось, щоби вони змагались за найвищі місця в чемпіонаті та Лігу Європи. Тим паче, що у Львові є все необхідне для цього. Мабуть не вистачає стабільності.

– Після зимового міжсезоння на посаді головного тренера залишається Олег Бойчишин, тренер, прізвище якого тобі має бути добре знайомим...
– Пам’ятаю період, коли в «Карпатах-2» я перетинався з Олегом Бойчишином. Можу сказати тільки хороші слова про нього як тренера, так і людину. Радий за Олега Івановича та впевнений, що в «Карпатах» у нього все складеться найкращим чином.

– У львів’ян зараз доволі непрості відносини з вболівальниками. Як, на твою думку, можна вирішити цю ситуацію?
– Чесно кажучи, не знаю багато подробиць. Скажу, що вболівальники завжди мають бути разом з командою, те саме стосується і футболістів. Я розумію, що неприємний період для «Карпат» триває вже досить довго. Можливо фанатам увірвався терпець, але вони мають розуміти, що футболістам теж не так легко, як всі вважають. Пам’ятаю по собі, що після поразок до мене ніхто не дзвонив із рідних; вони знали, мене краще не чіпати в такі моменти. Я не виходив у місто, сидів вдома і перекручував у голові різні ігрові епізоди. Футболістам так само тяжко переживати поразки, як і вболівальникам. Бійки, переклички, банери – все це зайве, адже необхідно разом знаходити вихід із ситуації, що склалась. У незадовільних результатах «Карпат» винні не тільки футболісти. Вболівальникам необхідно розділяти цей неприємний період, а не робити винною тільки команду.

– З часу, коли ти виступав за «Карпати», склад змінився чи не повністю, прийшло багато нових футболістів, у тому числі й легіонерів. Хто найбільше тобі запам’ятався з «латиносів»?
– У першому матчі Фернандо Тіссоне за львів’ян мені вистачило кількох його дотиків до м’яча, аби зрозуміти, що це футболіст високого рівня. Він реально виділяється.

– З ким продовжуєш підтримувати дружні стосунки із «левів»?
– Постійно зідзвонюємось з Мірошніченком, Чачуа, Худоб’яком. Під час минулої відпустки, влітку бачились з Олегом Голодюком. Цього разу вдалось зустрітись тільки з Амбросієм, адже Денис зараз у Кривому Розі, а Ігор в Івано-Франківську. Худоб’як просив мене привезти свою футболку, тож тепер вона є в колекції закладу Funclub.

– Відпустка близька до завершення, розкажи як минають новорічні свята для тебе?
– За півроку назбиралось чимало справ, тому за цей короткий період їх потрібно було вирішити. Відчуваю себе далекобійником, адже майже не виходжу з авто, щоби вирішити всі справи і спокійно їхати у Познань; там буду відпочивати (сміється). Вже 9-го січня проходимо медогляд, потім у нас заплановано спаринг в Познані, а після вирушимо на збори в Туреччину. Знаю, що у тому ж місті готуватимуться і «Карпати», сподіваюсь вдасться зустрітись.