Прописку збережено...

Надія на краще майбутнє, яка було промайнула в українських уболівальників після домашньої перемоги над збірною Нідерландів, розтанула у Феодосії. Поразка від національної команди Бельгії фактично затвердила нашу збірну на четвертій сходинці турнірної таблиці Дивізіону 2А Кубка європейських націй. Відтак заключні весняні тури 2008 року перетворюються для українських регбістів на формальність...

Україна — Бельгія — 15:18

Оптимізм, який відчувався напередодні відповідального поєдинку в Криму, мав певне підґрунтя: два тижні тому наша команда досить вдало за несприятливих погодних умов здолала гостей із Нідерландів — головних претендентів на пониження в класі. Як і перед грою зі збірною Нідерландів, збірна провела навчально-тренувальний збір безпосередньо у Феодосії. Отож, ні про яку адаптацію йтися не може — бельгійцям, на відміну від регбістів України, довелося провести майже дві доби перед грою у повітрі та на колесах: спочатку — переліт до Києва, потім — до Сімферополя, а далі ще й автобусом до Феодосії. Чи не так загартовувався спортивний характер збірної гостей? Про це відомо лише самим бельгійцям та їхнім наставникам...

Щодо нашої збірної — то й тут слушно насамперед вислухати керівництво збірної, а вже потім робити висновки. І, справді, головний тренер збірної Сергій Міна лише другу зустріч проводить на цій посаді. Відтак, ні про який серйозний міжнародний досвід і мови бути не може. Не може бути особливих претензій й до гравців, бо занадто важким виявився перший етап внутрішньої першості, чимало сил було віддано й у попередній грі збірної. До того ж навіть за умови перемоги у «Кримській війні» збірна України навряд чи претендувала на вихід до шістки найкращих команд континенту.

Втім існує принаймні два запитання, з відповідями на які доведеться зачекати до середини квітня наступного року. По-перше, які висновки з осінніх результатів зробить штаб головної команди країни і яку мету ставитиме перед колективом надалі? По-друге, чи спроможні наші регбісти зіпсувати переможний настрій своїм «кривдникам» — збірним Німеччини та Молдови у весняних гостьових поєдинках? З одного боку, позитивні результати у Гейдельберзі та Кишиневі дають, начебто, тільки моральну втіху, а з іншого — остаточна позиція у Дивізіоні та місце в світовому рейтингу, безумовно, вплинуть на подальший шлях у кваліфікації до Кубка світу 2011 року. Хтось, можливо, спитає, а чи не зарано розмірковувати про те, що станеться через чотири роки? Категорично — ні! Проаналізуйте віковий склад нашої збірної, погляньте уважно на наші молодіжні, юнацькі та юніорські збірні й одразу стане зрозумілим, що рішення — на поверхні. За всієї поваги до покоління гравців, які народилися 1979-1981 років, необхідно активніше залучати до матчів збірної й талановиту молодь, якій, утім, як досвідченим гравцям бракує досвіду міжнародних виступів.

Звичайно, щоб збудувати потужну національну збірну, розпочинати треба із сьогоднішніх новачків — хлопчаків 10-11 років, які щойно прийшли до регбійних клубів. Саме цьому завданню й приділяє чи не найбільшу увагу нинішнє керівництво ФРУ на чолі з Георгієм Джангиряном. Та, щоб гідно підготувати майбутніх гравців національної збірної, юними талантами потрібно дбайливо опікуватися ще років із 12-13. А це неможливо навіть із фінансуванням регбі на футбольному ріні. Тут необхідна повноцінна державна програма, будівництво спортивних баз, спорудження нових стадіонів. Яких успіхів можна вимагати від головної команди країни, якщо в Україні лише одне єдине поле столичного «Спартака» фактично відповідає європейським та світовим вимогам? Утім і Мекка українського регбі дедалі частіше відчиняє свої двері прихожанам численних церков та адептам круглого м'яча. Якщо так продовжуватиметься й надалі, то незабаром ми побачимо Україну не в четвертій десятці світового табелю про ранги (у рейтингу Міжнародної ради регбі Україна посідає 37-му сходинку), а десь наприкінці першої сотні, а успіхи 2007 року (переможний виступ «сімки», європейське золото «молодіжки») ми згадуватимемо, як найбільші історичні здобутки українського регбі...

Тепер до конкретики. По-перше, конче необхідно забезпечити національну збірну ігровою практикою відповідного рівня. По-друге, варто задуматися над створенням на базі цьогорічної молодіжної збірної країни так званої збірної-А (другої збірної), якій теж не завадить ігрова практика з клубами сусідніх держав. Крім того, слушно об'єднати тренерські штаби головної команди та вікових збірних у єдиний організм, який би опікувався контролем кандидатів до національної репрезентації.

«Спортивна газета»