Сергій КОВАЛЕЦЬ:«Завдання, поставлене перед нами у Литві, ми виконали»

Відомий український тренер — про роботу у Литві та Словаччині, стимулювання третьою стороною та інше

Сергій КОВАЛЕЦЬ:«Завдання, поставлене перед нами у Литві, ми виконали»
© Sport.ua. Сергій Ковалець
У середу, 18 січня, на запитання журналістів і користувачів Sport.ua відповів відомий український футбольний тренер Сергій КОВАЛЕЦЬ. До Вашої уваги пропонуємо продовження інтерв'ю, першу частину бесіди можна прочитати тут.
 
— Чому Ви підписали контракт на п'ять місяців? Це було побажання керівництва клубу?
— Було побажання і керівництва, і нашого тренерського штабу. Як керівництву потрібно було подивитися на нас, тренерів, так і нам потрібно було зрозуміти, як будемо розвиватися.
 
— Чи відчували мовний бар'єр там при спілкуванні з гравцями? Чи вони здебільшого розуміють російську мову?
— Розуміють російську, англійську та литовську мови. Розмовляли трьома мовами, тож у цьому плані не було дискомфорту. Більшість гравців знають російську, англійську мови. У нашій команді грали два досвідчених литовських футболісти Дейвидас Чеснаускис і Арунас Клімавічус, які є авторитетами для Литви. Грали, по-моєму, ще у чемпіонаті СРСР, в чемпіонатах Росії, Шотландії, Англії. Тож у нас була хороша комунікація.
 
— Підписати контракт з литовським клубом допоміг український агент? Чи литовці вийшли на Вас безпосередньо?
— Український агент Сергій Ємельянчик. З ним Міша Шишка підписував контракт із литовським клубом. Після програшу естонському клубу в Лізі Європи пішов литовський тренер, не було головного тренера — і зайшла мова про українського тренера. Два тижні я був у Литві, дивився матчі. Прийшли до того, що десять турів ми можемо попрацювати. Завдання, яке було поставлено перед нами, ми виконали.
 
— На Вашу думку, чому керівництво клубу не пропонує Вам пролонгувати угоду? У Вас угода закінчується 25 січня, так?
— Угода закінчилася 25 грудня. Є розуміння в розвитку клубу. Хочеться подякувати керівництву клубу «Тракай», тому що це був хороший досвід — по ходу чемпіонату прийняти команду, де потрібно було створювати атмосферу, досягати результату. До речі, був такий словацький досвід, коли ми працювали в «Татрані» (Прешов). Там ми також по ходу сезону прийняли команду і вирішили завдання.
Важливо, що клуб розвивається, є свої вболівальники. Хочу побажати удачі футболістам і керівникам у майбутньому.
 
— Якщо підвести підсумки, що Вам дав досвід роботи в «Тракаї»? Назвіть плюси і мінуси...
— Більше плюсів. Це європейський клуб, хоч і невеликої країни, але це здорово. Ми розуміємо, що українські тренери можуть працювати у будь-якій країні. Те, що у якійсь мірі ми самі себе не поважаємо — в плані того, що принижуємо своїх гравців, тренерів. Віктор Скрипник працював у «Вердері», Мирон Маркевич вивів «Дніпро» у фінал Ліги Європи, Сергій Ребров, Юрій Вернидуб, Роман Григорчук, який зараз працює в Азербайджані. Так що є українські тренери, які можуть показувати хороші результати. Бажаю їм удачі у тренерських результатах. Результат стоїть на першому місці, проте хочеться, щоб команда показувала й хорошу гру.
 
 
— Зі Скрипником зараз підтримуєте зв'язок, так? Він у Бремені мешкає?
— Так. До речі, я приїжджав і спілкувався з ним. Перед матчем із «Боруссією» (Дортмунд) він показував інфраструктуру свого клубу: 14 полів, база, стадіон — все на дуже високому рівні. Це умови Бремена — невеличкого містечка, де майже всі грають у футбол. Це інфраструктура, яка потрібна Україні. Футбол має бути масовим, через масовість буде результат. У районному чи обласному центрі немає елементарного штучного поля. 21 століття, ми кажемо про те, щоб було багато гравців хорошого рівня, але елементарних речей за 25 років незалежності ми, на жаль, не зробили. Але зараз маємо надію, що помаленьку інфраструктура як у великих містах, так і в обласних, районних центрах буде розвиватися — і малеча матиме шанс тренуватися не в болоті, не в снігу, а на хороших майданчиках.
 
— Начебто Скрипник вже як головний тренер «Вердера» все ще мріяв очолити рідний «Дніпро». Не розмовляли з ним щодо цього?
— Розмовляли. Але Віктор вже 20 років живе у Бремені, він грав там і тренував команду. У нього зараз етап спокою, тому що він грав, працював без паузи. Може прийняти і німецький клуб, і український, і австрійський. Бажаю йому прийняти якийсь клуб. Краще, щоб це було у Німеччині чи в Австрії, тому що це український тренер, який представляє нашу державу на європейському рівні.
 
— Ви сказали, що спорт №1 у Литві — баскетбол. Який там топ-5 найпопулярніших видів спорту? Чи посідає футбол другу сходинку в цьому рейтингу?
— Спілкуючись із тренерами футбольних академій в Литві, можу сказати, що зараз там більше дітей приходять у футбол, ніж у баскетбол. В Тракаї є озера, тож веслування на байдарках і каное, мабуть, на третьому місці. Хоча можу помилятися. Але є манежі, будуються поля зі штучним покриттям, це дуже добре. Більше дітей приходять у футбол, ніж у баскетбол. Це хороша динаміка для популяризації футболу в Литві.
 
— Там Тракайський замок біля озер, так? Там, мабуть, чудові краєвиди?
— Звичайно. Тракайський замок — історична архітектура. З усього світу приїжджають, щоб подивитися. Вам пропоную поїхати туди, якщо є можливість. До речі, до Вільнюса летіти усього 50 хвилин, і там їхати хвилин 30. Сама атмосфера дуже хороша в Тракаї, спокійна. До речі, гравці «Тракая» називаються «Лицарі». За лицарськими традиціями гравців і тренерів, які приходять, посвячують і дають лицарський орден, який вони мають нести з честю. Це фішка «Тракая». Клуб тільки три роки грає у Прем'єр-лізі. Першого року він четверте місце посів, а потім два рази друге. Клуб розвивається, потрібно віддати належне президенту, який зробив клуб стабільним. Хочеться побажати, щоб так було й надалі.
 
— Ви пройшли цей обряд?
— Ні, не пройшли. Його проводять на початку чемпіонату.
 
— Чи вдалося поспілкуватися у Литві з Ігорем Панкрат'євим, разом з яким Ви грали за київське «Динамо» на початку 90-х? Ігор, якщо я не помиляюсь, керував національною збірною Литви, пішов. Де він зараз?
— Він живе в Литві. Ми з ним спілкувалися, бачились як на матчах чемпіонату Литви, там і на матчах збірних, пили каву. Він мені підказав по чемпіонату Литви, тому що ми йшли всліпу в плані рівня чемпіонату. Багато було порад щодо того чи іншого розуміння чемпіонатів Литви. Було приємно його побачити, спілкування було хорошим.
 
— Що з литовського досвіду управління футболом варто було б нам запозичити? Що Вам сподобалось? Звісно, рівень футболу там нижчий, але, можливо, організаційне там є щось цікаве?
— Чим менша країна — тим краща організація. Хоча, знову ж, є проблеми. Що сподобалось? Те, що матчі в грудні, у лютому проходять в манежі чи на штучному полі. Для вболівальника це добре. Хоча в наших умовах... Перенесли матчі кубкові. Потрібно підводити календар під те, щоб вмикати підігрів, чи не вмикати. Хоча, якщо ми вкладаємо гроші у футбол, то повинні розуміти, що ми можемо підтримувати інфраструктуру на належному рівні. У Литві свій рівень розвитку. В Україні він, звичайно, вищий: як футбол, так і інфраструктура. У Литві потрібно підтримувати бренд «Жальгіріса» для того, щоб популяризація футболу в Литві стала ще вищою. І все є для того, щоб футбол підтягувався до баскетболу.
 
— Під час тренерської та ігрової кар'єри зустрічалися з історіями стимулювання третьою стороною?
— Зустрічався, звичайно. Це практика не тільки українського футболу, а і європейського. Прочитав, що в якомусь клубі Іспанії подарували айфони, і це в принципі нормально. Важливо не програти гру, а стимулювання — це нормально.
 
— Були випадки, коли виконували завдання і стимулювання було?
— Звичайно. Коли ми грали із командами «Оболонь», «Металіст», «Львів»... Звичайно, не завжди було стимулювання. Ми зараз читали інтерв'ю президента «Динамо» Ігоря Михайловича Суркіса, що він стимулює клуби, які грають проти «Шахтаря», і це нормально. Це хороша практика принаймні в тому, що вона стимулює команди показати свої найкращі якості на тлі команд, які борються за Лігу чемпіонів.
 
— Звертаються до головного тренера чи до керівництва клубу?
— Звичайно, до керівництва клубу.
 
— Президент каже Вам — і Ви вже кажете гравцям, так? Останнє тренування перед грою — і Ви кажете: «Якщо ми переможемо — отримаємо стільки-то», так це проходить чи як?
— Як це проходить? Спокійно. Знову ж таки, це нормально. Як проходить — це вже технічний момент. Важливо, що у футболістів є стимул грати. Якщо ми говоримо про «Оболонь» того ґатунку, коли ми грали і перемагали, були всі шанси грати у Лізі Європи. На жаль, так сталося, що ми тоді програли три матчі. Багато було різних розмов, але важливо, що гравці перед собою залишилися чесними. Ми грали чесно, це дуже важливо. Приємно, що всі гравці тієї команди пішли у клуби хорошого рівня. Вадим Сапай грає зараз у Полтаві, представляє країну у Лізі Європи. Так що це був хороший період. Грали українці, це був досвід, до якого ми зараз прийшли.
 
— Яку найекзотичнішу пропозицію Ви отримували під час тренерської чи ігрової кар'єри?
— Не було таких пропозицій. Може, в перспективі Китай чи Катар буде.
 
— Чи були прецеденти, коли у Вашу молодіжну збірну України гравці під надуманими причинами відмовлялися приїжджати?
— Нам приємно, що із задоволенням приїжджали гравці в стан української молодіжної збірної, що у нас були хороші комунікації з тренерами. Хочеться подякувати їм за те, що у нас були хороші стосунки, завжди ми знаходили спільну мову щодо якогось гравця. Навіть приклад Руслана Малиновського. Юрій Вернидуб хотів його брати взимку на збори луганської «Зорі» у 2014 році, а ми якраз грали на Кубку Співдружності у Санкт-Петербургу, який ми виграли. Юра сказав: «Я хочу взяти його на збори». Я запропонував: «Юро, давай він зіграє у нас шість хороших матчів на Кубку Співдружності. Він приїде до тебе підготовленим». Тим паче, що ми його викликали із дублюючого складу «Севастополя», він взагалі не грав у стартовому складі. Це говорить про те, що ми викликАли багато гравців дублюючих складів. Той же Болбат із «Шахтаря-3», це Друга ліга. Хоча Юра міг сказати «Я його беру, і все». Ми перемогли на Кубку Співдружності, Руслан здорово зіграв, потім поїхав у Туреччину на другий збір. І ми бачили Руслана в національній команді, у Лізі Європи за «Зорю» (Луганськ), зараз він грає у бельгійському чемпіонаті.
Усі гравці приїжджали із задоволенням, тренери чемпіонату України із задоволенням відпускали гравців, завжди ми знаходили компроміс. Найголовніший компроміс — гравець, для нього має бути краще.
 
— Ви грали за «Динамо», коли президентом клубу був Віктор Безверхий. Якої Ви думки про нього? Він відповідав займаній посаді?
— Віктор Безверхий, світла йому пам'ять, став президентом, коли клуб очолював Валерій Васильович Лобановський, ще у союзні часи. Оцінювати його роботу мені важко. Він був хорошою людиною. Клуб розвивався, потім відбувся розпад Радянського Союзу, тож оцінювати складно.
 
— Перехід у «Дніпро» був трохи неочікуваним. Чому перейшли? Все-таки «Динамо» — більш легендарний клуб. Що спонукало? Вам запропонували кращі фінансові умови, чи у чому причина?
— Потрібно було змінити обстановку. Відбувалася зміна тренерів, зміна президентів у футбольному клубі «Динамо». Принаймні я не думав, що мене продадуть. На той час то була велика сума, за яку «Дніпро» викупив мене у «Динамо». Але все, що робиться — на краще. Та ж робота із німецьким спеціалістом Берндом Штанге дала наснагу. Він показав, що можна не тільки слідкувати за футболістами, закривати їх на базі, а й за рахунок довіри досягати результату. Це був європейський футбол. Зараз ми прийшли до того, що немає заїздів на базу, в деяких клубів на один день. Раніше ми по три дні заїжджали на базу для того, щоб добре підготуватися. Мені завжди було незрозуміло, навіщо, якщо ми граємо проти голландського клубу чи німецького? Грав я у Голландії, там взагалі немає заїздів, але вони переграють нас, хоча немає у них зборів по три місяці, як у нас було.
Взагалі я живу за принципом: все, що робиться — на краще. Те, що я перейшов із «Динамо» до «Дніпра» — значить, нагорі є людина, яка так вирішила.
 
— У Вікіпедії вказано, що жодного матчу за «Твенте» Ви не провели. Це помилка, чи в чому там була справа?
— Правильно вказано у Вікіпедії. У мене був контракт до кінця чемпіонату, а оскільки команда посіла третє місце вперше у своїй історії — звичайно, що тренер не змінював склад. До речі, тренером був Ханс Майєр, товариш Бернда Штанге. Я виступав за другу команду, яка грала у Першій чи Другій лізі, і, до речі, забив там п'ять чи шість м'ячів. Я був у запасі, але шансу вийти на поле не було, тому що команда набрала хід. Я розумію тренера, який не хотів у якійсь мірі ризикувати результатом.
 
— У 1996 році «Республіка» закінчила фінансувати «Дніпро». Не знаєте, що було тому причиною?
— Ні, не знаю.
 
— Збиралися в Києві зробити суперклуб, і Ви повинні були у ньому грати...
— Ми зібралися у Києві, мав тут бути клуб, але чомусь не вийшло, всі футболісти роз'їхалися. У цьому нічого поганого немає. Скрипник поїхав у «Вердер», Полунін — у «Нюрнберг», я — в Голландію. Це був європейський досвід. Знову ж таки, все, що робиться — на краще.
 
 
— Як оцінюєте роботу в Словаччині? Чому там не затрималися?
— Там 12 команд, три кола. Ми прийшли на 15 матчів після зимової перерви. Команда знаходилася на останньому місці, було завдання залишити її у Прем'єр-лізі. Нам це вдалося. Це якесь дежавю: Словаччина, Литва. Це європейський досвід, але завдання виконано — продовження немає. У Словаччині по закінченню чемпіонату було два президенти, які фінансували клуб. У одного з них, який давав 70%, закінчувався контракт, він не хотів продовжувати фінансову підтримку клуба. Вже була заборгованість. Всі хотіли, щоб залишився український тренерський штаб, але ми розуміли, що для того, щоб підтримувати атмосферу в команді, потрібне фінансування. Ми говорили з гравцями. Петер Петраш, капітан словацького «Татрана», який грав у збірній, досвідчений гравець. Я кажу: «Петер, добре, ми можемо працювати місяць, але після того ви скажете: «Тренер, де гроші?». Зрозуміло, що той президент, який залишився, не міг платити гроші футболістам на тому рівні, який був до того. Гравці були дуже хорошої кваліфікації, після цього вони розійшлися — і команда «вилетіла» в Першу лігу. Тому мені потрібно було, щоб розрахувалися з гравцями, щоб було стабільне фінансування — тоді можна було би прийти в «Татран». Це було справедливо з нашого боку. Буває так, що тренер розповідає, що гроші будуть, гравці сидять рік, не отримують заробітну плату. Це неправильно, тому що ти як тренер відповідаєш не тільки за те, щоб команда грала, а й за те, щоб вона отримувала заробітну плату.
 
— Ви народилися в Криму. Скільки років там мешкали? Чи залишилися там родичі?
— Батьки переїхали туди на заробітки. Батько електрик, мама вихователька. Вони переїхали в село Чехове Роздольненського району на роботу. Батько був хорошим електриком. Я народився в Криму, два роки батьки там прожили, але для мами це був не дуже хороший клімат, лікарі порадили повернутися на Хмельниччину, Західну Україну. У мене є два брати — старший і молодший. Я смаглявий, а вони світлі. Я ж народився у Криму, на півдні. Але завжди цікаво було приїхати на збори в Крим, в село Чехове, де я народився. Батько завжди розповідав, як там, що там.
 
— Рік-два там прожили?
— Два роки. Коли мені було два роки, ми повернулися назад.
 
— Родичів там не залишилося, звісно?
— Ні.
 
— Ви якось виступали за ветеранську збірну України. У Грузію Вас не запрошували? Вони непогано зараз виступили...
— Хочеться віддати належне Олегу Собуцькому, який взяв якраз ветеранську збірну України і проводить багато матчів, мені також пощастило грати. Але у збірну Грузії я зараз не зміг поїхати, тому що варіант із Литвою, працював за кордоном. Якщо є можливість, то я із задоволенням буду грати за збірну України. Хоч вона і ветеранська, але там досить багато класних гравців.
 
— Чи були підозри до своїх гравців, що вони беруть участь у поєдинках, які носять неспортивний характер?
— Ніколи не було і сподіваюся, що не буде.
 
— Бачив Вас у Музеї досягнень братів Кличків. Стежите за кар'єрою Володимира Кличка?
— Це гордість нашої нації, їх потрібно шанувати. Ми пишаємося братами Кличко, Оксаною Баюл, Андрієм Шевченком. Ще багато можна назвати спортсменів, які представляють нашу країну на світовому рівні та досягають високих результатів. Гімн і прапор України на першому місці, це чудово.
 
Спілкувався Максим РОЗЕНКО, текстова версія — Дарія ОДАРЧЕНКО
Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Источник — Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Загрузка...
Комментарии
    west0222
    west0222, 21.01.2017 14:14
    -5
    Комментарий свернут. Показать
    Den163, 21.01.2017 11:00
    На Букина - продавца обуви из сериала похож
    а мне на алкаша
    Ossa8860
      Ossa8860, 21.01.2017 11:38
    -3
    А мне больше на Краско похож...
    Ossa8860
      Ossa8860, 21.01.2017 11:38
    -4
    А мне больше на Краско похож...
    Den163
      Den163, 21.01.2017 11:00
    -1
    На Букина - продавца обуви из сериала похож
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
© 2003-2019 Sport.ua
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности