Под микроскопом: Гран При Абу-Даби

Рекордно довгий сезон, що складався з 21 етапу, завершився епічно напруженою гонкою в Абу-Дабі та коронацією нового чемпіона. При цьому сам етап запам’ятається насамперед боротьбою між трьома найкращими командами сезону в якій і визначилися переможці.

 

 

Безумовно цілий шквал суперечок викликала тактика Льюіса Хемілтона наприкінці гонки – і справді, картина, за якої лідер гонки за кермом найкращої машини зумисно нікуди не поспішає, скинувши темп настільки, що напарник їде впритул, але і за ним так само в межах дії DRS почергово знаходилися спочатку Ферстаппен, а потім Феттель, викликала подив. Та тільки на перший погляд і тільки якщо дивитися на гонку без контексту боротьби за титул. Про те, що британець може або спробувати виграти гонку за явної переваги над Ніко, демонстративно нагадавши, хто з двох пілотів команди є швидшим, або спробує «гальмувати» напарника, підставляючи його під атаки гонщиків Ред Булл і Феррарі було зрозуміло наперед. Зрештою саме про другий варіант, як про найбільш очевидний та виправданий говорив Крістіан Хорнер, чий інтерес так само був зрозумілий, адже в такій ситуації Даніель з Максом могли б отримати шанс зачепитися за перемогу. Насправді ж їзда Хемілтона – це не стільки ризик, скільки прояв величезної майстерності, бо британець їхав водночас настільки повільно, щоб позаду Росберга знаходилися конкуренти, але водночас і настільки швидко, щоб сам Ніко не зміг провести атаку і вийти на перше місце.

 

Багато хто вважає, що така боротьба Льюіса була брудною, але відкинувши емоції та власні симпатії/антипатії варто визнати, що триразовий чемпіон мав право так робити, адже він не порушив жодного правила. Забороняти ж йому пробувати відстояти титул за допомогою інших пілотів було б неправильним. Нам давно пора зрозуміти, що в професійному спорті, коли справа доходить до таких викликів, а ставки зашкалюють в хід іде все що не заборонено, навіть якщо це на межі. Тут доречним буде приклад з ігрових видів спорту, коли на великих турнірах з груповою стадією та подальшим плей-офф і наперед відомою сіткою команди в останньому турі групи «вибирають» собі суперників, зумисно не виграючи матч, щоб у першій же грі на виліт змагатися з більш слабкою на їх думку командою. Безумовно такі «ігри» мало кому подобаються, але вони є більш ніж зрозумілими та очікуваними. Крім того, вчорашній виступ Хемілтона навіть близько не схожий на «перфоманси», свого часу влаштовані Простом, Сенною та Шумахером, які на трьох виграли 14 титулів.

Великі та успішні чемпіони найчастіше були неймовірними егоцентристами, що й дозволяло їм досягати потрібних результатів. Ну і якби Ніко не справився з таким тиском, то хіба ж можна було б звинувачувати в цьому лише британця?.. А так маємо ситуацію за якої один з напарників перевершив іншого за багатьма важливими здобутками: поули, кола лідирування, перемоги, крім найголовнішого – очок в особистому заліку. Поки ж регламент залишається незмінним з 1950-го і чемпіон визначається за кількістю набраних очок, немає сенсу сперечатися щодо того наскільки заслуженим став титул Ніко. Таким чином Хемілтон став першим пілотом, який при 10 перемогах в сезоні чемпіоном не став, але на те він і чемпіонат, що враховуються всі без винятку результати, а не тільки головні здобутки у порівнянні з напарником.

 

Ален Прост раніше неодноразово казав, що Росберга недооцінюють, та тепер Ніко певною мірою став сучасною ілюстрацією того, чому француза називали «Професором» – він своє брав працелюбством, стабільністю та тверезим розрахунком, особливо тоді, коли перемогти головного конкурента безпосередньо на трасі не виходило. Хіба ж не так цей сезон провів Ніко – по-професорськи? Протягом чотирьох заключних етапів Росбергу для здобуття титулу можна було дозволити собі приїхати тричі другим і раз третім (за умови, що Хемілтон неодмінно виграє всі 4 гонки), зі своєю задачею німець справився на відмінно, фінішувавши позаду напарника усі чотири рази. Хтось скаже, що це не чемпіонська їзда, але результат від того вже не зміниться – Ніко Росберг 33-й чемпіон Формули 1 за її 67-річну історію! Мрія маленького хлопчика повторити досягнення батька збулася, причому вже у другій чемпіонській родині!

 

Повертаючись безпосередньо до подій на Яс-Маріна варто поставити питання: а чи була б гонка настільки напруженою та цікавою, якби не Льюіс зі своєю тактикою «повільної» перемоги? Цілком очевидно, що в іншому випадку ми б побачили дуже впевнену перемогу британця з не менш спокійним фінішем Ніко на подіумі та відсутністю будь-якої інтриги у питанні про чемпіона. Все б обмежилося лише локальним протистоянням Ред Булл і Феррарі за третє місце, яке так несподівано дісталося «червоним». Чому несподівано – та тому, що в Скудерії давно не вигадували нічого нестандартного, щоб спробувати опинитися попереду. Більше того, у випадку змагання Ріккардо з Ряйкконеном Феррарі дозволила конкурентам застосувати підрізку та вийти вперед після другого піт-стопу. Тактичної гнучкості стратегам з Маранелло явно не вистачає. Більше того, подіум команда заробила саме завдячуючи Себастіану, який запропонував зробити щось нестандартне, бо інакше довелося б задовольнитися місцями позаду обох пілотів Ред Булл.

 

До речі, саме тактика «енергетиків» в Абу-Дабі викликає чималий подив – от для чого було в другій частині кваліфікації проїжджати на SuperSoft і стартувати на цьому комплекті, а потім досить швидко їхати в бокси, повторюючи дії пілотів Мерседес і Феррарі, які починали гонку на більш м’яких UltraSoft? Мова звісно виключно про Ріккардо, бо з Ферстаппеном після його розвороту на першому колі та відкатом на останнє місце команда зробила все чудово, перевівши голландця на тактику одного піт-стопу. Провальний старт обох гонщиків Ред Булл можна пояснити і тим, що вони мали більш жорстку ґуму порівняно зі своїми конкурентами. Якщо вже вони вирішили діяти інакше, ніж лідери, то Даніеля не варто було кликати на перший піт-стоп після 10 кіл – в цьому не було жодного сенсу, адже ця тактика була програшною, хоча пізніше її виправили за рахунок підрізки. Та все-одно питань залишається більше, ніж відповідей на них.

 

Форс Індія наприкінці сезону та й зокрема в Абу-Дабі довела, що є реально «кращою серед інших». «Індуси» нічого екстраординарного в тактиці не вигадували, а просто їхали наскільки могли і цього цілком вистачило аби і Ніко у своїй прощальній гонці за команду, і Чеко фінішували слідом за Феррарі Ряйкконена. Для скромного колективу з Сільверстоуна четверте місце в Кубку конструкторів – величезне досягнення. Хоча сімнадцять років тому, в одній з попередніх реінкарнацій під назвою Джордан вдалося стати третіми, та з тих пір команда змінила кілька власників та назв, тож цей успіх є найбільшим і безперечно заслуженим.

 

Досить символічно завершилася ювілейна 250-та й остання гонка у кар’єрі Феліпе Масси – бразилець після сходу в Сан-Паулу прагнув попрощатися з командою, яка подарувала йому його гоночну машину FW38, і Формулою 1 на мажорній ноті, і бразильцеві це вдалося. Оскільки темп машин Вільямс наприкінці сезону не дозволяє розраховувати на більше, ніж кінець першої десятки – за умов, що в гонці фінішували всі пілоти чотирьох кращих команд – то побачити картатий прапор дев’ятим і при цьому приїхати на 0,4 секунди раніше Алонсо, так і не давши іспанцю випередити себе, це гідне завершення п’ятнадцятирічної історії Феліпе в Формулі 1. На тлі бразильця досить сумно було спостерігати за тим як закінчилася, мабуть також остання, гонка для Дженсона Баттона – зазвичай після атаки поребриків підвіска на машинах не ламається, але цього разу на МР4-31 не витримала, перетворивши англійця на глядача потому як він не без труднощів зумів доїхати до боксів. Насправді ж цього уїк-енду в Абу-Дабі дивних та незвичних поламок вистачало, бо крім підвіски на Макларен Баттона варто згадати і проблему на Вільямс Боттаса, яка стала повною несподіванкою для команди, і шинні негаразди Торо Россо під час практик у п’ятницю, через які команда змушена була зупинити роботу до з’ясування причин проколів ґуми, ну а подвійний схід через зламані коробки передач оптимізму підопічним Франца Тоста точно не додав. Навіть попри те, що у випадку з Сайнсом поломка стала наслідком того, що в його машину в’їхав Палмер, грубо помилившись на гальмуванні. Джоліону під час міжсезоння буде над чим попрацювати.

 

P.S. Обгін, який допоміг майбутньому чемпіону уникнути значно більших неприємностей наприкінці гонки:

 

 

В'ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ