Микола НЕСЕНЮК: «Не писав, що Ребров – великий тренер»

У понеділок, 14 листопада, гостем редакції Sport.ua став футбольний експерт та співробітник футбольного клубу «Динамо» (Київ) Микола НЕСЕНЮК. До Вашої уваги продовження інтерв'ю, першу частину бесіди можна прочитати тут.

 

— УЄФА повинно безкоштовно віддавати державним каналам трансляцію на Євро, з Вашої точки зору?

— Олімпійський комітет віддає «Першому національному». Ми є учасниками видовища. На збірній України завжди можна буде заробити, її завжди будуть дивитися. Коли буде грати збірна, будь-який канал окупить цю трансляцію і заробить на ній.

 

— В даному випадку це питання до УЄФА?

— Ні, це питання до нашої федерації футболу...

 

— Зараз УЄФА напряму з телеканалами справи веде...

— Наша федерація повинна цим займатися. Федерація віддала це на відкуп приватному телеканалу. Чемпіонат України в нинішньому вигляді я можу сам проводити. Що там проводити? «Прем'єр-ліга» повинна маркетингом займатися, продавати. Якщо вона це не продає, а просто складає безглуздий календар... Як це так, 10 грудня гра «Динамо» — «Шахтар»? Серед зими, коли вже все закінчилося. Це ж такий матч, можна стільки грошей заробити! Я знаю, колись читав велику статтю про те, як складається календар чемпіонату Німеччини, там спеціальні люди розраховують, коли в якому регіоні якесь місцеве свято. Найкращий футбольний матч потрібно прив'язати до цього, щоб люди прийшли саме на цю гру. Тобто не просто так. А тут — жереб випав, крутіться, як хочете. Так не може бути. Для мене загадка, як так може бути. «Динамо» та «Шахтар» мають грати в хорошу погоду, коли багато людей. Значить, «Прем'єр-ліга» нічим не займається, просто кинули кульки — і грайте. Тому я вважаю, що «Прем'єр-лігу» і Професіональну футбольну лігу можна просто закрити, і доручити це одному відділу у федерації, вони спокійно проведуть чемпіонат, і з тим самим результатом.

 

— Перейдемо до запитань наших користувачів. Чи правда, що брати Суркіси дозволяють Вам писати у ЗМІ все, що Вам заманеться, у тому числі й критику «Динамо»? Чи це Ви такий самостійний?

— А як взагалі журналісту можна наказати щось писати? Я цього не розумію. Саме тому в цьому у нас величезні проблеми. Коли йде зранку на італійському телеканалі огляд преси, говорять, що одна газета вважає так, а друга — інше. Тому що є думка засобу масової інформації. У нас цього немає. Ми за 20 років так і не створили преси, яка б мала свою думку. А нам потрібна така думка. Людина, яка всередині цього, суб'єктивна. І повинен бути збоку хтось, хто подякує, що преса підказала. А як може підказати преса, яка пише по указу Суркіса, Ахметова, Коломойського і т.д.? Це абсолютно різні речі. Преса — це четверта влада. Залежна преса — це не преса, це щось інше. У нас інше є, в «Динамо» є клубні ЗМІ, це абсолютно інша робота. Клубні ЗМІ повинні розповідати про «Динамо», про те, як тренується команда, про юнаків. А ще мають бути інші засоби масової інформації, які висловлюють свою думку. Чи є у нас хоч один ЗМІ, який має свою думку? Навіть якщо є, все одно думають, що це не так. Увімкніть наші футбольні програми, там же вуха стирчать, це думка не телеканалу, а Коломойського, Ахметова. Якщо хтось насмілиться сказати щось не так — він звідти вилетить. Така історія була із каналом «2+2», коли одного нашого відомого журналіста запросили коментувати. Він прокоментував, сказав, що він думає — і завтра він вже не коментував. Тому ось така у нас є проблема.

 

Що стосується особисто мене, я думаю, що той самий Ігор Суркіс вдячний мені за те, що я кажу те, що є. Я не менше за нього люблю «Динамо». Якщо я щось кажу, то роблю це з думкою, щоб зробити краще для «Динамо». Візьміть мої публікації, я 20 років одне й те саме пишу. Дехто каже, що я одну й ту саму статтю пишу 20 років. Тому що це є нормальна точка зору, я щасливий, що вона приймається моїм улюбленим клубом, де я працюю. У кожного повинна бути своя робота. Суркіс же не вказує футболістам, як грати, а Реброву, як керувати командою. Чому він має вказувати журналістам, що писати? У нього є своя функція: він фінансує, забезпечує збори і т.д. Він прекрасно виконує свою роботу. Дай Боже, що всі так виконували свою роботу, як роблять Суркіси — все для команди. А ті, хто працює в клубі, повинні давати віддачу. Я намагаюся цю віддачу давати.

 

— Запитання від читача. Чув багато версій про Ваше працевлаштування у клубі. Розкажіть, як це сталося і завдяки чому чи кому?

— Це було настільки давно... Я років 5-6 тому розповідав про це у вас же. Не варто повторювати, це все давні справи. Це моя історія. Ось уявіть мене маленьким, я дивився на маленькому чорно-білому екрані, як грало «Динамо» 1960-х років, а зараз я йду, йде Володимир Федорович Мунтян, кажу: «Володимир, я не міг собі уявити, що буду з Вами вітатися, запитувати, як справи». Для мене щастя — працювати в «Динамо». Це радість, тому що я вболіваю за «Динамо». Я дуже щасливий і дуже вдячний керівництву клубу за те, що я там працюю.

 

— Наступне запитання від читача: «Якось прочитав Вашу статтю про те, що Ребров і без Рауля великий тренер. Це була заказуха від керівництва чи Ви справді так думаєте?»...

— По-перше, я ніде не писав, що Ребров — великий тренер. Це неправда. По-друге, якщо повертатися до Рауля, була історія цієї весни, про неї писали. Є версії Рауля, Ігоря Суркіса — будь ласка, туди звертайтеся. У нас Ребров третій рік тренер. Я його непогано знаю, знаю як дуже порядну людину, як людину, яка повністю віддана футболу, він живе футболом, живе «Динамо». Якщо у нього щось не виходить, він робить все, що може. Я його завжди буду підтримувати, бажати найкращого, тому що людина повністю віддана команді, віддана своїй справі. А чи зможе він щось зробити — залежить від нього, від його здібностей. Я бажаю йому показати ці здібності.

 

— Запитання від користувача Sport.ua. Чи працює ще в «Динамо» Полховський?

— Так, працює, він займається телебаченням «Динамо». Зайдіть на сайт, подивіться, там все написано. Звичайно, працює.

 

— Користувач пише: «Оцініть потенціал тренерського штабу «Динамо». Ребров — головний без досвіду роботи на такому рівні, ще й злий якийсь та агресивний на прес-конференціях. Один асистент — Федоров — мовчун і, схоже, ні на що не впливає. Інший — молодий іспанець, який ніколи не працював із дорослими. І, нарешті, 60-річний тренер воротарів Михайлов. Це рівень топ-клубу? Подивіться при цьому на штаб Шевченка у збірній!»...

— Ми почали із цього, я сказав, що у порівнянні з Шевченком Ребров — супертренер, тому що він тренером працює вже багато років. Шевченко взагалі не тренував. Але Шевченко правильно вибудував структуру, він відкритий і т.д. Я гадаю, що цим повинна займатися «Прем'єр-ліга». В усіх країнах перед грою є прес-конференція, відкрите тренування. У нас тільки перед Лігою чемпіонів. Думаю, «Прем'єр-ліга» повинна штурхати. Написали в регламент, що потрібно фотографуватися — фотографуються.

 

 

— А якщо немає попиту на цей продукт?

— Не може не бути попиту, тому що передматчева прес-конференція нагадує людям про те, що завтра футбол. Ніхто не вимагає від тренера, щоб він щось таке сказав. УЄФА — дуже успішна організація. І взагалі, я взяв би — і регламент Ліги чемпіонів просто переклав би на українську мову, і зробив би нашим регламентом. Якщо візьмете регламент Ліги чемпіонів чи Ліги Європи — там товста книжка, в якій розписано абсолютно все: хто коли має прийти, хто повинен дати інтерв'ю, хто має провести тренування, за скільки секунд мають вийти і т.д. За міжнародними правилами склади команд оголошують до гри. Під час гри можна оголошувати лише: хто забив, заміни і скільки арбітр дав додаткового часу. Все, у інших випадках диктор мовчить — це вимога УЄФА. В нашому чемпіонаті гра йде, а він щось кричить... Хто заважає нашій «Прем'єр-лізі» записати це в регламент? Не псуйте видовища, подивіться, як у людей. Тут нічого не потрібно вигадувати, беріть регламент англійської ліги, французької, там все написано. Перепишіть, зробіть так само — і все запрацює. У всіх все однаково. Чому нам треба думати про характер тренера, чого він хоче? Ніхто не запитує. І всі будуть це робити. І вони ж потім ще й подякують. Я вже сказав, що Ребров має брати тут приклад з Шевченка. Шевченко в цьому молодець, він зробив дуже гарно: одне відкрите тренування, друге, одна прес-конференція, друга. Він накручує перед грою, що ось, буде гра збірної. Правильно, це по-європейськи, так заведено. І так повинні робити всі команди, не тільки «Динамо» — тоді в нас люди підуть на футбол.

 

— Запитання від користувача Sport.ua: «Чи правда те, що Ви запросили до клубу Сергія Мохника і Резо Чохонелідзе? Які у Вас тепер із ними стосунки?»...

— Неправда.

 

— А щодо відносин?

— Нормальні.

 

— Робочі?

— Так, звичайно.

 

— «Як часто Ви особисто спілкуєтеся із Ребровим, про що говорите? Який Ребров у спілкуванні?»...

— Я нечасто спілкуюсь із Ребровим, але в мене були нагоди дуже добре із ним поспілкуватися. Я вже сказав, що це дуже порядна людина, яка день і ніч думає про футбол, намагається самовдосконалюватися. Для нього це життя. Якщо він такий на прес-конференціях — це означає, що він хвилюється. Уявіть собі: команда зіграла не так, як він хоче — а приходять журналісти і починають питати. Не потрібно вимагати від людини чогось більшого. Він сказав те, що сказав. Головне — що він прийшов і сказав. Є такі тренери, які люблять багато говорити. А слова тренера — це команда.

 

У нас цього немає, ми ще не навчилися цьому. Футболіст цікавий на полі, як він грає у футбол. І запитувати в нього можна тільки про футбол. Не потрібно вимагати від нього чогось ще. Не обов'язково футболіст повинен бути краснобаєм. Він мені цікавий як футболіст насамперед. Для мене на 150-му місці: що він їсть, п'є, хто в нього друг і т.д. Більше того, краще було б не знати про деяких футболістів багато речей. Це вже жовта преса, якої в нас теж немає, на жаль.

 

— «На жаль» немає чи «на щастя»?

— На жаль. Тому що це теж атрибут. Є у всьому світі розуміння: серйозна преса, яка серйозно пише про футбол, критикує, а є жовта преса, яка вигадує що завгодно, це теж якимось чином привертає увагу. Що завгодно можуть сказати про людину, але ніхто це серйозно не сприймає. Це теж частина цивілізованого суспільства, це повинно бути.

 

— Мабуть, користувач із Рівного ставить запитання: «Миколо, кажуть, що якщо «Верес» увiйде у Вищу лiгу, Ви повернетеся до Рiвного i працюватимете у цьому клубi. Чи так це?»...

— Я бажаю успіху «Вересу», це моє рідне місто, я дуже люблю Рівне. Як я люблю Рівне, дуже довго можна розповідати. Що стосується команди «Верес», дуже люблю цю команду. Коли можу, щось підказую, спілкуюся. Дай Боже рости «Вересу». Я вже сказав, що з 1964 року вболіваю за «Динамо». Поки мене терплять, я буду в «Динамо». Це моя команда на все моє життя, сподіваюся, і для моїх дітей, і моїх внуків, коли вони будуть.

 

— З «Вереса» були якісь пропозиції по співпраці?

— Так. Мене попросили кілька разів прокоментувати матчі. Я прокоментував, просто на дружній основі, поки там не підросли свої коментатори. Коли я буваю в Рівному, то зустрічаюся інколи з працівниками клубу. Там нічого немає: ні бази, ні стадіону, нічого. Люди живуть на квартирах, тренуються на городах. Там нічого немає, треба все будувати. Дай Боже, щоб все це запрацювало. Це тільки початок.

 

— Проект Народний Клуб «Верес» виправдовує себе? Чи просто є гучна назва і все?

— Я вважаю, що виправдовує. Давайте візьмемо Луцьк і Рівне, це міста-близнюки по населенню, по всьому. У Рівному Народний Клуб, 4000 людей заплатили гроші, щоб стати членами клубу. І грає Друга ліга, зараз Перша ліга, в хорошу погоду хороший матч, повний стадіон. В Луцьку Вища ліга — порожній стадіон, тому що знають, що це команда Кварцяного, якихось невідомих спонсорів. Тобто люди в Луцьку не відчувають, що вони мають відношення до цієї команди, що це їхня команда. В Рівному, я про це вже писав, людина як член клубу купляє квиток не за 40 гривень, а за 20, приходить на матч своєї команди, це його команда. Так повинно всюди бути. Футболісти, тренери відчувають, що вони грають для цих людей. Всюди мають бути команди для людей. Власники клубів теж повинні про це думати, а вони про це не думають.

 

Зараз зробили команду «Рух» (Вінники). В людини з'явилися гроші, він зібрав людей, вони бігають на сільському стадіоні. Я вже про «МакДональдз» казав. Не буде там ніколи нормальної команди. Чи не краще було б усі ці сили віддати «Карпатам»? Але це львівські проблеми. Так само всюди повинно бути, тому що люди повинні відчувати. Якщо люди не роблять крок — можливо, зробити крок їм назустріч, як зробили в Рівному? Зробили крок назустріч: «Люди, прийдіть, допоможіть, ви нам потрібні!». Ви не уявляєте, яка перед грою у Рівному атмосфера. Той самий Кубок України... У мене серце боліло за «Динамо», коли зранку я був у Рівному на матчі «Верес» — «Полтава», повний стадіон, люди у проходах стояли. А приїжджаю на матч «Динамо» — «Зоря» — і тут порожній стадіон. Я хочу, щоб в «Динамо» теж був повний стадіон. Думаю, що ми до цього прийдемо всі разом.

 

— Запитання від користувача: «Читали статтю, де Ви фігуруєте як один із лідерів рівненської янтарної мафії? Що скажете?»...

— Давайте серйозно говорити. Мало хто там що напише на паркані. Давайте говорити про футбол, ми для цього зібралися, а не обговорювати якісь плітки.

 

— «Назвіть свій варіант основного складу «Динамо»...

— Я не буду приховувати, що в мене є свої симпатії, але я буду говорити як уболівальник. Буду говорити не своїми словами, а словами вболівальників зі стажем, із якими мені доводиться спілкуватися, які кажуть: «Ми пам'ятаємо команду 1986, 1987 років. Ці люди були частиною нас. Бессонов наш хлопець, Мунтян, Блохін, вони грають за нашу команду». Коли почали привозити сюди іноземців, трошки змінилося ставлення. Я за іноземців, але яких іноземців, як на мене, потрібно запрошувати в наш чемпіонат? Список 50 чоловік на «Золотий м'яч» — ось із цього списку запрошуйте, як це турки роблять, вони запрошують зірок. Хай до нас приїде Роббен, гратиме за «Динамо». Хто буде проти? Але він сюди не поїде. А привозити сюди на перспективу... Давайте візьмемо «Шахтар». Я не критикую «Шахтар» ніколи, тому що це не моя команда. Об'єктивно подивимося, що таке «Шахтар»? Уявіть собі першість району, якесь село, команда села привезла з міста 15 хлопців — і вони стали чемпіонами району. По-дитячому кажучи, це нечесно. Привезли 20 бразильців, вони тут щось виграли, все одно вони ніколи не виграють Лігу чемпіонів, все одно вони будуть тут чужими людьми. І чим пишатися? Тим, що ми за українські гроші підготували гравців для збірної Бразилії?

 

— Але їх продають, «Шахтар» заробляє гроші, ми пам'ятаємо трансфери...

— Я кажу про інтерес до українського футболу.

 

— У тому, що «Шахтар» інвестує в український футбол...

— У що він інвестує?

 

— У свою академію?

— Де грають вихованці академії «Шахтаря»? В «Шахтарі» грають бразильці. Якби не було ліміту, грало б там десять бразильців. Просто сказав Луческу, що захист український. «Шахтар» — це бразильська команда. Я не розумію. Ніде в світі немає бразильської команди. Так, в Англії, в Іспанії грають іноземці, але кожен із них — зірка. Є, на що дивитися. Ніхто ніде не зробить бразильську чи аргентинську команду. Там запрошують реально зірок, а тут запрошують і чекають, поки він стане зіркою. Бернарда запросили, 20 мільйонів заплатили — і п'ятий рік чекають, коли він стане зіркою. На цьому місці міг би вирости український футболіст, стати гравцем збірної, поїхати грати за «Арсенал», за «Мілан». Ми таким чином закупорили цю штучку, найсильніша команда, яка у нас грає — бразильська. Я вже не кажу про те, звідки гроші взялися — це предмет для іншої розмови.

 

Більше того, якщо продовжувати про інвестиції «Шахтаря», вони там, де кожного дня повідомляють, скільки людей загинуло. Наінвестувалися. Якби «Шахтар», коли почалася війна, підняв жовто-блакитний прапор і сказав: «Ми українці, ми за Україну!»... Є приклади окупованих територій. На Кіпрі в 1974 році турки незаконно анексували півострова. Є команда Фамагуста з окупованої території, але вона грає за Кіпр. Є Азербайджан, де команда «Карабах» з окупованої території. Вона грає за Азербайджан. А у нас «Шахтар» грає за «какую-то страну». Президент клубу третій рік не з'являється на публіці. Ахметов невідомо де, раз на півмісяця з якогось бункера щось в інтерв'ю скаже. Це взагалі незрозуміла ситуація. Повісьте прапор, що ви українці, що ви за Україну. Ви ж кажете, що весь Донбас за вас уболіває. Ось і все, весь Донбас стане за Україну — і війна закінчиться. Хто вам заважає? Думаю, з цього треба починати. Фактично всередині України якийсь проект. Те, що це не український проект — це 100%. Це якийсь приватний проект, м'яко кажучи. Якщо ви граєте в чемпіонаті України, будьте українцями, будьте патріотами. Нарешті примусили гімн співати з третього року якихось футболістів. Якщо ви кажете, що у вас все гаразд — їдьте грати в Донецьк. Чому ви не їдете туди? Їдьте на свою «Донбас Арену», якщо ви такі патріоти Донбасу. Чому ви сюди приїхали? Вам же так погано було в Україні. Ми пам'ятаємо, як до 2014 року «Шахтарю» було і те погано в Україні, і те, на стадіоні. Чого ж ви живете всі в Києві? Вони всі в Києві ж живуть, і нічого страшного, не помирають від української мови, українського прапора, всі живі. Думаю, вони не хочуть назад їхати, їм тут добре. Інвестиції — це коли вкладають в команду, яка грає для своїх уболівальників. Хай їдуть грати для своїх уболівальників.

 

— Читач цікавиться стосунками, які у Вас були з Лобановським. Чому він Вас не сприймав, а потім через нього Вас запросили у «Динамо»? Чи так усе було?

— У мене з Лобановським, на жаль, було лише дві короткі розмови. Єдине, що я можу сказати — Лобановський читав усі мої статті, і мені це приємно. Що б я там не писав, він на це зважав, і думаю, що нормально до мене ставився. Я від нього ніколи не чув, що він мене не сприймав. Я дуже щасливий, що така велика людина цікавилася моїми статтями. Вже скільки років немає Лобановського — я досі пишаюся тим, що Лобановський цінував мою творчість.

 

— «А потім через нього Вас запросили у «Динамо». В двох словах скажіть, чи правда це?

— Ми вже це пройшли, вже було запитання, давайте про футбол.

 

— Ви заслужений журналіст України чи ні? Як Ви ставитесь до таких звань?

— Я взагалі не журналіст, я за освітою вчитель. Журналістику ніколи не закінчував, не член спілки журналістів. В Україні, здається, 300 чи 200 народних артистів, а співати немає кому. Тобто всі ці звання не мають значення. Коли виходить Вакарчук, навіщо казати «Народний артист...!»? Це просто Вакарчук, і все, у нього є ім'я. Так само в усіх людей, які чогось досягли. Буває таке, що людина вчилася на одне, а потім почала займатися іншим. А всі ці організації, спілки журналістів і т.д. — це «совок», вони десь існують. У мене є в Рівному десь до сотні членів спілки журналістів і десь два десятки заслужених журналістів України. Поїдьте в Рівне і запитайте, чиї статті вони читають, і вони вам скажуть, чи вони читають заслужених журналістів України.

 

 

— Користувач запитує: «Миколо, чи підтримуєте Ви стосунки із Сьоміним та Діакате? За що вони Вас у Москві ганяли?»...

— Безглузде запитання. Давайте серйозні запитання.

 

— Можливо, були якісь прецеденти?

— У мене з Сьоміним були абсолютно нормальні стосунки. Я дуже вдячний йому за те, що він зробив для «Динамо». Із Сьоміним, із усіма тренерами завжди були нормальні стосунки.

 

— Запитання від користувача: «Що б Ви змінили в клубі з точки зору його структури?». Ви вже відповідали, що не будете розповідати, які функції на кого покладені...

— Це запитання не до мене, а до президента, він вам відповість.

 

— Читач пише: «Чи мiг би зараз Юрiй Мороз очолити першу команду? Чи не здається Вам, що вiн значно переважає Реброва як тренер, судячи з пiдготовленої ним команди U-19? У Реброва просто iм'я гравця гучнiше, а як тренер, як вчитель, як педагог вiн i поруч не стоїть iз справжнiми тренерами. Згоднi?»...

— Мені дуже імпонує гра команди U-19. Серце радіє дивитися, як ця команда грає. Але треба розрізняти юнацький футбол і справжній — це два різних види спорту. Я за те, щоб футболісти у 18 років можуть грати — хай ідуть грати за першу команду. В 21 рік людина повинна грати у першій команді або йти з команди. У будь-якому клубі потрібно таких тренерів тримати, і мати багато тренерів, які вміють працювати з молоддю. Є такі тренери, той самий Юрій Мороз, ці хлопчики дивляться на нього, слухають, він ними керує. Тому що він їх вивів, кимось зробив, вони йому вірять, і це прекрасно. Це дві зовсім різні роботи. Я не став би навіть порівнювати. Бажаю Юрію Морозу прекрасно працювати із юнаками, він прекрасно виконує свою функцію — готує футболістів для першої команди. А перша команда — це абсолютно інша робота.

 

— Останнє запитання: «Ви плануєте написати ще книгу? Ваша попередня дуже сподобалася». Розкажіть, будь ласка, що це за книга? І які Ваші подальші творчі плани?

— Ця книга не стосується футболу. Просто мене колись попросили, я писав нариси про історію мого рідного міста. Їх назбиралося більше двадцяти — і потім я це видав окремою книжкою. Вона розійшлася, тираж був розкуплений, зараз її можна купити, я задоволений цим. В мене є ще, але це благодійність, можна буде тільки окупити витрати. Зараз є Інтернет. Хай письменники цим займаються. Є журналісти, які збирають свої статті — і видають книжку. Я вважаю, цього робити не треба, тому що статті вже не будуть актуальними. Я фанат групи The Rolling Stones, у них є пісня 1966 року «Yesterday's Papers», у якій співається «Кому потрібні вчорашні газети?». Я розумію, що ми з Вами працюємо на сьогодні. Я задоволений тим, що можу дістати свою статтю десятирічної давнини, яка досить актуальна. Але все одно це стаття з того часу. Журналіст повинен займатися журналістикою, а письменник — книгами. Це не зовсім книжка, це просто збірка статей. У мене є багато знайомих журналістів, які випускають книжки, збирають свої статті. Це має право на існування. Я міг би написати книжку про кого завгодно. Більше того, не сприйміть за зухвальство, але я з будь-яким футболістом або тренером напишу інтерв'ю, не говорячи з ним, а вони мені ще за нього подякують. Задача журналіста — сформулювати це все, допомогти людині висловитися. Але не так, як інколи роблять деякі наші журналісти, коли я читаю і бачу, хто це написав. Потрібно зрозуміти характер цієї людини. Тому що різні є люди: відкриті, закриті. Але кожен футболіст цікавий по-своєму, нам дуже не вистачає саме футбольних інтерв'ю. Але я думаю, що це наживне, все це у нас буде, має рости одне за одним. Доки у нас на кожному матчі не буде 40-60 тисяч, доти буду книжки дарувати і підписувати. Наша задача — щоб у нас були повні стадіони. Будуть повні стадіони, будуть телетрансляції, будуть трофеї. Найбільша біда нашого футболу — порожні стадіони. Мені дуже не подобається, коли кажуть, але не роблять. Те, що зараз говорять керівники «Прем'єр-ліги», все те саме говорили 20 років тому. Нічого не зроблено. А зробіть все на поверхні, як в Польщі, Угорщині, Франції — і в нас буде все нормально. У нас такі самі люди. Поїдеш у будь-яке місто за кордоном — ті самі магазини, ті самі «МакДональдзи». Тобто наші люди готові, дайте їм це! Зробіть наш чемпіонат таким, як в Європі — І буде у нас все добре. Просто був якийсь момент, коли наш футбол не туди пішов. Але, думаю, зараз в Україні склалася ситуація така, що вона сама поверне наш футбол туди, куди треба. Я вірю в те, що у нашого футболу, у наших клубів світле майбутнє, і все буде дуже добре.

 

Спілкувався Максим РОЗЕНКО, текстова версія — Дарія ОДАРЧЕНКО