Справжній «Диявол» із Уельсу

Мабуть, ніхто не сперечатиметься з тим, що уявити нині «Манчестер Юнайтед» без Райана Гіггза фактично неможливо. Скромний та непомітний за межами поля, валлієць є живою легендою клубу й прикладом для цілої армії юних футболістів, які лише мріють про його успіхи.

В останньому матчі Ліги чемпіонів проти київського «Динамо» ми на власні очі пересвідчилися, як вивірені передачі Гіггза перетворюються на голеві. А що ж чекає на динамівців у скорій зустрічі у Манчестері?..

Майже «негр» із Кардиффа

Одного разу до сера Апекса Фергюсона підійшов працівник стадіону «Олд Траффорд» Гарольд Вуд і сказав: «Я знаю одного хлопця. Він бігає за «Дін Спортс» і палко вболіває за «МЮ», але тренується з «Манчестер Сіті». Його звати Райан Уїлсон».

Під цим ім'ям провів дитинство той, кого нині всі знають як Райана Гіггза. Він народився у столиці Уельсу в рік, коли легенда «МЮ» Боббі Чарльтон установив неймовірне досягнення — зіграв свій 759-й матч за клуб. Батько майбутньої зірки був професіональним регбістом:
Денні Уїлсон грав за місцевий «Кардіфф». Він вважався класним виконавцем і тому одного чудового дня отримав запрошення від легендарного клубу «Суінтон Лайонс», який базувався в районі Манчестера. Цей переїзд став вирішальним у майбутньому його сина. Можливо, ми ніколи й не дізналися б про Гіггза, якби не регбійні успіхи його батька.
Хоча спочатку Райану доводилося дуже важко. Мало хто розумів його валлійський акцент, тому справжніх друзів у хлопця не було. Минуть роки, поки Райан стане у Манчестері «своїм».

Був іще один момент, який не сприймали місцеві хлопці. Справа в тому, що Райан мав народитися темношкірим! Денні Уїлсон мав темний колір шкіри, а Лінн Гіггз — білий. За всіма законами генетики їхня дитина повинна мати темний колір шкіри. Та якісь метаморфози у природі спричинили народження в сім'ї Уїлсонів двох білих дітей. Звісно, можна подумати про невірність матері, але щоби двічі?! У школі всі знали про походження Райана, і найприкрішою образою для валлійця було «негр». Сам же Райан свого походження ніколи не соромився: «Я той, хто я є!».

Гіггз міг ніколи не стати футболістом. І справа не в його першому прізвищі. В Уельсі регбі — вид спорту номер один. А бути сином відомого регбіста — це практично гарантувати собі його наступництво. В дитинстві Гіггз не пропустив жодного матчу батька. Але згодом наш герой зрозумів, що в регбі йому подобалася не сама гра, а дії батька. Футболіст і донині відвідує матчі флагмана англійського регбі — клубу «Уїган». Але це так — на рівні рядового глядача.

Остаточно від регбі Райана відвернув сімейний скандал, який закінчився розлученням батьків. Сам футболіст не любить говорити на цю тему, але зміна прізвища підкреслює серйозність ситуації: «Якщо світу дано дізнатися про мене, то краще під прізвищем матері».

Гравець, а не шоумен

Спочатку талант Райана оцінила вулиця. Батьківські гени подарували Гіггзу швидкість та техніку. А манера його гри була притаманна фланговим гравцям. Тож із вибором позиції хлопець довго не зволікав.

Далі були успіхи в школі. У 9-річному віці на Райана запав скаут «Сіті» Деніс Скофілд. Він і запропонував Гіггзу грати за «Дін Спортс», а водночас тренуватися двічі на тиждень із «Сіті». Причому в стані «блакитних» валлійця не любили, адже на тренування Райан приходив у футболці злісного ворога «Сіті» — «МЮ»!

Але невдовзі сталося проанонсоване вище звернення Вуда до Фергюсона. Шотландець довірив одному зі скаутів подивитися на хлопця, і через певний час Гіггза запросили на оглядини.

Цілий тиждень Райан перебував у стані «МЮ», а потім у товариській зустрічі зробив хет-трик і полонив серце Фергюсона. Тренер одразу скумекав, що до нього потрапив справжній діамант, і 23 листопада 1987 року власноруч приніс у дім Гіггза шкільний контракт на два роки.

Взагалі-то знахідка у вигляді Райана не була випадковою. Скаути «МЮ» щодня «прочісували» вуличні двори у пошуках талантів. Незабаром, завдяки такому підходу, у Манчестері збереться команда, яка на рубежі тисячоліть стане найкращим клубом світу. Але що би сталося з підопічними Фергі, якби 1990 року керівництво клубу таки відправило шотландця у відставку?..

Про молодого Гіггза заговорили відразу. Райану дуже легко дався перехід у дорослий футбол. 2 березня 1991 року Фергюсон уперше включив валлійця до заявки команди на матч із «Евертоном». Травма Деніса Ірвіна вже у першому таймі змусила Фергі випустити на поле Гіггза. А вже за два місяці Райан дебютував у стартовому складі, і навіть забив гол у ворота... «Сіті»!

Та слава юнака ледь не зіграла з ним злий жарт. Гіггз любив грандіозні тусовки, навколо нього крутилася юрба дівчат, а багаті фірми бігали за зіркою з мільйонними контрактами. Його порівнювали з Джорджем Вестом — і грає класно, і погуляти любить. Та валлієць своєчасно сказав собі «стоп». Допоміг у цьому Фергі, який випадково, за день до матчу, потрапив на одну з таких вечірок, і влаштував молодій зірці «промивку мозку».

У середині 90-х років Райан, безперечно, був найпопулярнішим футболістом Британії. Щодня Гіггз отримував по дві тисячі листів від фанів і навіть не міг вийти до магазину. Така популярність була цілком обумовлена новими віяннями у тогочасному англійському футболі. Спочатку справлятися зі славою Гіггзу не вдавалося. Тиск із боку вболівальників дуже негативно позначався на його грі, але згодом Райан переборов цю проблему. Поклавши на терези звання «зірки» та «футболіста», Гіггз вибрав останнє. Нехай Бекхем дивує всіх новими зачісками чи джинсами, а наш герой дивуватиме шанувальників на смарагдових газонах.
До речі, саме поява Девіда у «МЮ» стала переломним моментом у кар'єрі валлійця. Райан віддав «шоуменську естафету» молодшому товаришу й зайнявся своєю безпосередньою справою.

Після того, як Гіггз посерйознішав, почалася нова ера — ера «Манчестер Юнайтед». Гравцям «МЮ» щастило на відсутність травм. Рідко пропускав матчі і наш герой. Завжди свіжий та енергійний, він ніколи не давав слабинки, а жорстка, часом навіть безглузда самокритика, дозволяла не хапати «зірочку».

Піком кар'єри Гіггза поки є сезон 1998/99, в якому «МЮ» підкорився хет-трик — команда виграла Лігу чемпіонів, чемпіонат та Кубок Англії! А 14 квітня 1999 року в півфіналі Кубка : Англії Райан забив гол, який пізніше назвуть найкрасивішим в історії клубу та історії цього турніру.

Це був матч проти непримиренного суперника «червоних дияволів» — лондонського «Арсенала». Валлієць обіграв усіх захисників «канонірів» на чолі з Тоні Адамсом і відправив м'яча у «дев'ятку» воріт Девіда Сімена.

Та після того сезону велика команда почала розпадатися. Йшли гравці, на їхнє місце приходили нові. І Гіггз не завжди почував себе у цій компанії комфортно. Навіть велися цілком серйозні розмови про перехід Райана в «Інтер». Але він залишився. Залишився, аби перемагати. Молода команда з Манчестера три роки залишалася без титулів, тож «зголодніла» за перемогами. І ось нарешті минулого сезону «МЮ» знову фінішував на вершині. Титул чемпіона Англії став для Гіггза дев'ятим, але сам футболіст сподівається, що не останнім.

Відразу після виграшу чемпіонства сер Алекс Фергюсон представив публіці нового гравця команди — неймовірно талановитого лівого крайка португальця Нані. Райан, звичайно, розуміє, що це йому на заміну. Адже 34 роки — це той вік, коли кінець кар'єри футболіста вже не за горами. Проте Райан не залишить футбол. Він уже закінчив тренерські курси і прагне в майбутньому стати наставником футбольної команди.

«Я — валяієць! Кінець історії»

16 жовтня 1991 року Гіггз дебютував за збірну Уельсу. Перед цим Райан пограв у всіх шкільних та юнацьких збірних Англії, проте залишився вірним своїй батьківщині. Й донині його прихильники не можуть зрозуміти цей крок. Гіггз так і залишився одинокою зіркою слабкої збірної.

Причому «роман» футболіста зі збірною простим не назвеш, бо до 2000 року Райан ігнорував усі товариські зустрічі, за що неодноразово отримував порцію критики на власну адресу. Зате в офіційних поєдинках він викладався на всі сто. Двічі Гіггз був близьким до потрапляння на міжнародний форум, але у відборі до ЧС-94 у вирішальному матчі Уельс програв Румунії, а у плей-офф до Євро-2004 — Росії. А шанс був! У Москві гості зіграли — 0:0, проте вдома бездарно програли матч — 0:1.

30 травня цього року роман Гіггза зі збірною закінчився — футболіст завершив кар'єру «збірника». Один у полі не воїн. Навіть якщо цей воїн — сам Райан Гіггз...

Орден авансом

Нещодавно Гіггз став третім футболістом клубу, який отримав орден Британської імперії. А найближчим часом Райан має побити славетний рекорд Боббі Чарльтона, який зіграв за «червоних дияволів» 759 офіційних матчів. Нині на рахунку Райана Гіггза 730 поєдинків. Тож до кінця сезону валлієць (якщо травми обійдуть боком) може досягти цього показника.
При цьому Гіггза не будуть зумисне ставити у склад для досягнення рекорду — нині футболіст знаходиться у такій формі, що його небезпідставно вважають найкращим лівим півзахисником світу. В ігрових якостях Райана наші співвітчизники могли пересвідчитися по матчу «Динамо» з «Манчестером», у якому герой нашої рубрики віддав дві результативні передачі. Сподіваюся, що в повторному матчі Райан не знущатиметься з нашого горе-чемпіона...

Юрій КИРИЧЕНКО, «Спортивна газета»