«Шансів у Робіна Гуда не було б жодних»

Розмова з Юлією ЛОБЖЕНІДЗЕ, чемпіонкою світу та чемпіонкою Європи в командних змаганнях зі стрільби з лука

Одна з провідних вітчизняних лучниць останнього п’ятиріччя львів’янка Юлія Лобженідзе нині найбільше в житті прагне потрапити на свою першу Олімпіаду в Пекіні. Напередодні Дня незалежності, 23 серпня, Юлія святкуватиме свій 30-й день народження. Погодьтеся, непогана нагода, щоб зустрітися і поговорити про деякі відомі та маловідомі сторінки її біографії.

– Юлю, розкажіть трохи про своє дитинство і родину.
– Народилася у Львові. Моє грузинське прізвище – від діда. Свого часу він переїхав до Львова, де й одружився з моєю бабусею. Тато мій народився вже у Львові. Матір родом із Кривого Рогу. В сім’ї лише я. Ми жили не в найкращих умовах, в одній кімнаті. Тож батьки не ризикнули заводити другу дитину. Навчалася у 14-й школі, але її зачинили на капремонт, тож закінчила 69-ту на Новому Львові.

– Коли вперше взяли до рук лук і стріли?
– У 12 років. Тренувалася в медінституті. Мій перший тренер – Сімунс Моніка Просперівна. А вступивши до університету ім. Івана Франка на економічний факультет (спеціальність «соціологія»), вирішила закинути стрільбу. І лише наприкінці навчання, 2000-го, повернулась у цей вид. Через рік мене взяли у збірну. На початку 2003 року стала майстром спорту міжнародного класу, після того, як у Франції разом із командою виграла зимовий чемпіонат світу. А ще через два роки за сукупністю результатів мені дали заслуженого майстра спорту.

– Розповідають, що декотрі спортсмени, коли перестають стріляти, прокидаються щоночі від того, що ціляться в мішень...
– У мене було приблизно так само, коли залишила стрільбу. Ночами снилися мішені, стріли, процес стрільби, змагання. Щоправда, не щоночі, але бувало частенько (сміється).

– Чи задоволені своїми виступами в цьому, передолімпійському, році?
– Якщо порівнювати з 2003-м, то не дуже. Цьогоріч у мене менше перемог, хоча часто стаю призером на різних змаганнях.

– Попри те, що за підсумком минулого року ви посідали перше місце у вітчизняному рейтингу, зараз – друге, ви не потрапили на нещодавній чемпіонат світу в Лейпцігу, де розігрували олімпійські ліцензії. Чому?
– Важке запитання, яке краще ставити тренерам збірної.

– Вам не здається дивною схема відбору на міжнародні змагання, коли, наприклад, чемпіон України не потрапляє до трійки учасників чемпіонату світу чи Європи?
– У нас є список змагань, які враховують під час відбору. Головний тренер збірної Віктор Сидорук зважає на результати з того переліку, але інколи зважає ще й на те, чи може спортсмен виступати в команді. Наразі він вважає, що я не достатньо добре виступаю в команді. Тому вирішив мене не брати, щоб, не дай Боже, не підвела. Це його слова. Взагалі наша жіноча команда вже має дві ліцензії на Олімпіаду і ще може вибороти одну – наступного року на чемпіонаті Європи. Якщо все вдасться, то на Олімпіаді виступить команда (три спортсменки). Якщо ж ні, то виступатимуть дві лучниці в особистих змаганнях.

– Як оцінюєте свої шанси поїхати на Олімпіаду?
– Не можу сказати. Три роки тому була впевнена, що поїду на Ігри в Афінах. Вважаю, що проходила в команду, але мене не взяли. Дуже прикро було тоді. Тому не знаю, як складеться цього разу. Розумію, навіть якщо виступатиму відмінно, це нічого не означатиме для тренерів. Але старатимуся. Дуже хочеться потрапити і гідно виступити на Олімпіаді в Пекіні. Я вже не молода, тож, можливо, це мій останній шанс.

– Головному тренерові збірної Віктору Сидоруку належать слова: «Якщо за свою працю спортсмен отримує нагороду – він вдячний і тренеру-тирану»...
– Вдячна насамперед своїм тренерам – Сімунс і Міненку, які мене давно тренують. А Віктор Васильович Сидорук... Він тренер-тиран – це точно. Навантаження дає дуже великі. Це ніби добре, але він трохи переходить межу. У моїх тренерів один підхід, у нього – зовсім інший. Я вже не маленька, мене не можна «переробити». А він хоче «переробити» спортсмена по-своєму. Гадаю, якщо наставник хоче виховати спортсмена, то має забрати його в Київ і тренувати постійно. А виходить, що я приїжджаю на збори, де він мене тренує по-одному, потім приїжджаю додому, де мене тренують по-іншому. Це не добре впливає на стрільбу.

– Ви здобували у своїй кар’єрі чимало перемог. Яку з них вважаєте найбільшою?
– Для мене всі перемоги на всіх змаганнях дуже важливі. Навіть на українських змаганнях приємно посідати призові місця. Звісно, медалі чемпіонату світу престижніші, але відчуття однакові – що там займаю призове місце, що в Україні.

– Завдяки чому можна перемагати Корею – законодавицю моди у стрільбі з лука?
– Завдяки силі волі. В них техніка не надто краща, ніж у нас. Однак у команді є психолог, а в нас немає. Ми бачимо корейку і вже починаємо переживати. Вочевидь, психологічно ми не зовсім підготовлені. Мені пропонували у Львові піти до психолога. Але який сенс, коли людина не знає, що таке стрільба з лука?

– Які риси характеру притаманні найкращим лучникам?
– Упевненість у собі, вміння зосередитися на стрільбі, «відключати мізки» на рубежі.

– А фізична підготовка важлива?
– Звичайно. Якби не займалася фізпідготовкою, то не змогла б розтягнути лук. Зараз у мене лук під час розтягуванні тятиви – 18 кг. А сам лук важить три кілограми.

– Зарплата збірника дозволяє зосередитися винятково на стрільбі і не думати про інші заробітки?
– Ні. У нас невелика зарплатня. В «Динамо» я на ставці, у збірній – на півставки, бо не можна мати дві повні ставки. У «Динамо» отримую 1000 грн. і в збірній 800 грн. 1800 грн. – це не так уже й багато. Врахуйте, що я винаймаю квартиру, а ще витрачаю гроші на машину, мобільний телефон. До того ж, треба купувати одяг, косметику. Наприклад, раніше ходила у спорткомплекс на вул. Петрушевича, коли абонемент коштував 300 грн. на місяць. А тепер за 550 грн. уже не можу собі цього дозволити.

– Який найбільший гонорар заробили на одному турнірі?
– 100 євро (сміється). Це було 2003 року на змаганнях у Хорватії, де я виборола третє місце. Звісно, відразу витратила їх на сувеніри. А якось поїхала в Польщу на змагання. Поїздка коштувала 60 доларів (з проживанням, харчуванням). Я посіла третю сходинку і заробила...
60 доларів. Повернула, словом, усі витрати на поїздку.

– У стрільбі є поняття «внутрішнє суміщення». Це такий стан, коли посилаєш стрілу в буквальному сенсі силою духу. Спортсмен ще не вистрілив, а вже знає, куди влучить його стріла...
– Навіть у мене таке було. 2003 року трапилася доволі кумедна ситуація. Стріляла за вихід у вісімку з американкою. Потрібно було зробити три вистріли, а я випадково зробила п’ять. За правилами, два мої найкращі вистріли (дві десятки) зняли, а дев’ятку, вісімку і сімку залишили. Звісно, я трохи програвала американці після першої серії. Віктор Сидорук переживав, мовляв – усе, програли. Я йому кажу: «Зараз виграємо!» Настільки була впевненою. Коли стріляла останню серію, то відчувала, що влучу 30 – три десятки. Так і вийшло.

– Чи вдавалося зробити вистріл «розочкою», це коли друга стріла потрапляє у першу, розбиваючи її хвостовик?
– Траплялося таке, коли була молодшою і ще не вміла стріляти. Випадково це виходило. А спеціально так не зробиш. Часто вистріли «розочкою» можна спостерігати, коли на змаганнях у щит стріляє чотири спортсмени. Кожен випускає по шість стріл, тобто у щит потрапляє 24 стріли. І буває, що одна стріла влучає в іншу.

– Ви зустрічали багато відомих спортсменів. Кого можете виділити, хто вас вразив?
– У стрільбі з лука – Наталія Валєєва. Вона родом з України, свого часу переїхала в Італію. Зараз їй 38 років. Вона дуже добре виступає. Нещодавно народила двійню, а днями в Англії на Гран-прі посіла призове місце. Навіть пологи їй не завадили. Дуже захоплююся нею. Можна сказати, що вона мій кумир.

– Чи правда, що лучники настільки забобонні, що навіть тренування ніколи не закінчують промахом?
– У принципі, так. Є дуже багато таких спортсменів, котрі не підуть із тренування, поки не зроблять добрий вистріл. Можуть годину, дві, три стріляти, поки не влучать добре. Мене це, щоправда, не стосується.

– Якби найвідоміші в історії стрільці з лука Робін Гуд і Вінніту жили в наш час і виступали на змаганнях, змогли б скласти їм конкуренцію?
– Постріляли б. Думаю, шансів у них не було б жодних (сміється)! Якщо ще взяти ті луки, з яких вони стріляли...

– Скільки ще плануєте стріляти?
– До Олімпіади в Пекіні точно. А після Олімпійських ігор – побачимо. Якщо по максимуму, то до Олімпіади-2012. Після 35 років багато спортсменів психологічно не витримують навантажень, психіка стає нестабільною. Зазвичай у нашому виді після тридцяти п’яти закінчують виступи.

– Чи є щось важливіше у вашому житті нині за потрапляння на Олімпіаду?
– Поки ні. Є, звісно, важливі питання в моєму житті, але я їх переношу на «після Олімпіади». Хочеться довести все до кінця, а потім думати про себе. Зокрема, і про заміжжя.

– Хлопця маєте?
– Так. Але ми ще не думали про одруження.

– Якщо не секрет, хто він і скільки ви зустрічаєтеся?
– Ми зустрічаємося два роки. Він раніше теж займався стрільбою.

– Він зі Львова?
– Звичайно! Нам інші чоловіки не потрібні (сміється).

– Які захоплення у вас поза спортом?
–  Збираю слоників (сміється). Зараз їх близько сімдесяти. Тепер важче знайти якогось оригінального, бо часто трапляються одні й ті ж. Щодо критеріїв відбору, то стараюся великих не купувати, оскільки ставити їх нікуди.

– А чому ви колекціонуєте слоників?
– Не знаю. Кажуть, вони  приносять щастя. Мені тітка каже: «Ти зі своїми слонами вже «дійняла»!» От тобі золотий – це останній слоник, який я тобі дарую.

– Вам часто доводиться бувати за кордоном. Де вам найбільше сподобалося?
– Мені у Львові найбільше подобається... Ще сподобалася Бельгія, бо вона чимось нагадує Львів – такі ж вулички, будинки. Красиво дуже. А ще  двічі була у Греції і щоразу цікаво було відвідати Акрополіс. А великі міста мене зовсім не приваблюють. Часом запитують, чи хотіла б я залишитися в Америці. Не хотіла б! Нікуди б не хотіла зі Львова переїжджати, навіть у Київ. Люблю гуляти Високим замком, Стрийським парком, там, де лебеді. Багато місць подобається. Нещодавно на Ратушу піднімалась. А ще люблю подорожувати Україною. В Олеський замок їздила. Була у Крехівському монастирі. Дуже сподобалися печери, де монахи жили.

– 23 серпня вам виповниться 30 років. У якому колі відзначите цей ювілей?
– У четвер, 23 серпня, з рідними. В мене велика родина у Львові. А в суботу, 25 серпня, святкуватиму з друзями.

– Що дозволите собі зі спиртного?
– Вино. Люблю червоне сухе.

– Які ваші найближчі плани?
– Участь у міжнародних змаганнях «Золота осінь» у Львові з 5 вересня. А в жовтні поїду на Спартакіаду в Новій Каховці.

Львівська газета

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Источник — Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Метки
Новости партнеров
Загрузка...
Комментарии
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
© 2003-2019 Sport.ua
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности