Пилипів повернувся

ПИЛИПІВ ПОВЕРНУВСЯ

...і не проти перебратися до рідного краю

Головною подією минулого місяця для багатьох шанувальників міні-футболу в Україні стало повернення в гру Федора Пилипіва. Затративши більше року на лікування важких травм, одержаних в автокатастрофі, грізний «мотор» «Шахтаря» і збірної знову в строю. Свій перший м'яч у ворота суперників у чемпіонаті України 2006/07 Федір присвятив синові Андрію. Сьогодні пропонуємо ексклюзивне інтерв'ю з нашим земляком…

- Де народився, де вчився, як розпочинав футбольну кар'єру?
- Народився в смт. Лисець, де я і розпочинав грати у футбол. Моїм першим тренером був Микола Пристай, який тепер очолює бурштинський «Енергетик». Фактично, весь час до тих пір, поки я не поступив у КФВ, саме він виховував мене як футболіста. Потім був період навчання у технікумі фізвиховання, після чого на мене чекала армія. Там я служив у спортроті, грав у футбол за Бердичів...

- Як далі складалася твоя футбольна доля?
- В перший місяць моєї служби проводився чемпіонат збройних сил. Ми виграли свою зону і пробились далі, після чого мене запрошували до столичного ЦСКА. Однак через хворобу я так і не пройшов до цієї команди, тому повернувся назад у Бердичів.

- У футзал ти потрапив зовсім випадково…
- Можна сказати і так. У Мукачевому тоді проходив фінал першості серед військових округів з міні-футболу. Наша команда грала з командою ПВО, кістяк якої складали гравці вищолігового «ДСС». Ми перемогли 2:0, я тоді відзначився двічі і, думаю, саме після цього тренер Олександр Гуржеєв звернув на мене увагу й запросив до Запоріжжя, де я і розпочав своє міні-футбольне життя вже після армії.

- Напевне, перейти з великого футболу на міні було непросто?
- Справді, цей перехід давався дуже важко. У великому футболі я завжди багато бігав. У міні-футболі треба було не лише бігати, а й добре думати головою. Перший час я брав своїми фізичними даними, бажанням, оскільки спочатку не мав належної техніки. Власне, тут мені дуже допоміг Гуржеєв, котрий багато чого навчив, зокрема підняв технічну сторону. Я працював дуже серйозно над цим, часто залишався після тренувань, намагаючись довести і самому собі, і своїм батькам, що я зможу досягти високих результатів.

- Далі тебе обрали капітаном «ДСС», де ти став справжнім лідером, однак та команда до «золота» все ж не дотягнула. Після чого влітку 2004 року ти перебрався до «Шахтаря», з яким згодом завоював усі титули і трофеї українського міні-футболу. Твої тодішні враження…
- Словами це передати неможливо. Знаєте, чому я обрав саме «Шахтар»? На той час в мене було багато пропозицій, в тому числі і з Росії. Але в мене амбіції переможця, і лише в Донецьку я досяг усіх вершин, виступаючи у цій команді майстрів. Саме тут я втілив у життя всі свої спортивні мрії.

- Звичайно, у дитинстві ти, як і всі хлопчаки, мріяв колись одягнути футболку з тризубом на грудях. Які відчуття були у Федора Пилипіва, коли він вперше вийшов на майданчик у формі національної збірної України?
- Мені було надзвичайно приємно, що на мене покладають великі надії тренери збірної, що я мав можливість неодноразово захищати честь своєї країни. Кожен раз, коли перед матчем лунає наш гімн, мене переповнюють хвилюючі відчуття і велика гордість, можливо, саме тому, що я - із Західної України. А найбільше цього чекають і дуже радіють мої прекрасні батьки, що виховали такого сина.

- У тій зоряній команді, що двічі стала віце-чемпіоном Європи, ти був одним із наймолодших збірників. Кого з тих гравців можеш відзначити?
- Коли вперше потрапив до збірної, а згодом - і в клубі я вчився і набирався досвіду у таких класних майстрів, як Москвичов, Коридзе, Безуглий, Косенко, Мельников, Мансуров... Я вчився у всієї збірної, навіть у голкіпера Корнєєва. То була команда з великої літери. Саме цим людям, а також тренерам, я дуже вдячний за те все, чого досяг у міні-футболі.

- У лютому 2005 року ти вперше повернувся до Івано-Франківська у складі «Шахтаря». Тоді ти міг і не вийти на майданчик...
- Справді, це був кубковий матч з «Ураганом». У Донецьку ми перемогли 5:0, і повторна гра, по суті, нічого не вирішувала. Тим паче, що за кілька днів нас очікував важливий матч чемпіонату з «Інтеркасом». В мене було три попередження, але чисто по-людськи я попросив у головного тренера Олега Солодовника зіграти в рідному місті перед своїми рідними, близькими, які приїхали спеціально на цю гру. Мені було дуже приємно знову вийти на майданчик переповненого манежу КФВ, де я провчився кілька років. Окремо дякую усім вболівальникам, які тоді гаряче сприйняли мене як свого.

- У твоїй колекції футболок, окрім «ДСС», «Шахтаря» та збірної України, кольори котрих ти успішно захищав і захищаєш, є також футболка «Урагану», яку тобі подарували минулого року на день народження. Чи не хотілося би тобі її приміряти і, можливо, колись зіграти власне за «Ураган»?
- Чесне слово, я з величезним задоволенням повернувся б до Івано-Франківська, саме в «Ураган». Але тільки тоді, коли ця симпатична команда буде ставити перед собою максимальні задачі. Тішить, що багато гравців - місцеві вихованці, які досягли вже певного рівня. Я дуже буду радий грати тут, вдома. Я всім кажу, що я - «западенець», я - «вуйко», я - «бандера». Але я не люблю виступати на других ролях, в мене бажання тільки одне - перемагати!

- Нещодавно Федір Пилипів ще на один сезон продовжив контракт із «Шахтарем». Якщо через рік, скажімо, «Ураган» та львівські «Енергія» чи ТВД зроблять тобі пропозиції, озвучать умови та задачі, яку з цих команд ти би обрав?
- Однозначно - Івано-Франківськ, без жодних вагань. Тільки ближче до рідного краю, де я народився і виріс. Тільки «Ураган», над іншими варіантами навіть би не роздумував.

- Як давно ти був тут, вдома?
- Останній раз був два роки тому. Я маю дуже мало можливостей для цього. Раніше приїжджав раз на рік до батьків. З дружиною Катериною ми були на Прикарпатті два рази, їй дуже сподобалося. Якщо випаде нагода, хотів би її разом з сином знову привезти сюди.

- Розкажи трохи більше про сім'ю…
- Моя дружина родом із Запоріжжя, її звуть Катерина. Ми з нею познайомилися, коли я виступав ще за «ДСС». Рік тому народився наш синочок Андрійко. І от нещодавно, якраз коли йому виповнився 1 рік, 20 травня ми грали з «ДСС», і я дуже хотів забити гол і таки забив. Цей гол я присвятив маленькому Андрію Федоровичу. Мої батьки та рідні мешкають у Лисці. Тому, користуючись можливістю, передаю їм найщиріші вітання з Донецька, нехай не переживають - українську мову я не забув. Хочу запевнити усіх прикарпатців: у Федора Пилипіва є велике бажання разом з сім'єю повернутися до свого рідного краю!

ДОВІДКА
Федір ПИЛИПІВ
народився 08.02.1978 року у смт. Лисець
майстер спорту міжнародного класу

Ігрова кар'єра
«Дніпроспецсталь» (Запоріжжя), 1996-2004:
- володар Кубка України 2002 р.
- срібний призер Чемпіонату України 2002 р.
- бронзовий призер ЧУ 2000, 2001, 2004 рр.

«Шахтар» (Донецьк), 2004-2007:
- чемпіон України 2005, 2006 рр.
- володар Кубка та Суперкубка України 2006 р.

національна збірна України (23 голи):
- віце-чемпіон Європи 2001, 2003 рр.

Розмовляли Олег ЛАНЯК та Андрій МЕНІВ
Газета «Галицький кореспондент» (Івано-Франківськ)