Олексій ПОПОВ: «Коли грає Україна, кішки шкребуть на душі»

До вашою уваги друга частина з найтитулованішим українським воротарем Олексієм ПОПОВИМ, який вже тривалий час грає в російській Суперлізі.

ЧАСТИНА ПЕРША

- Чемпіонат Європи 2003 року – і Ви вже їдете не запасним воротарем.
- Мені здається, що тоді ми були найближче до перемоги.

- Я дивився той матч і не сказав би, що ми мали якісь хороші моменти.
- Насправді ми добре «засушили» гру, і не можна сказати, що у збірної Італії в фінальному матчі було багато моментів. Вони теж грали від оборони і єдине, що в них було – той штрафний, з якого забили.

- Побутує думка, що Владислав Корнєєв помилився, коли виставляв стінку.
- Якщо ти забиваєш у футзалі 0 голів, то як ти хочеш перемогти? Мені здається, що в Італії команда вже хотіла перемогти, а з Іспанією був просто кураж: вийшли, цей гол, рикошет, а іспанці в певний момент дотиснули і все. А от з Італією ми грали тактично грамотно.

- Мені розповідали, що установка на гру полягала в тому, щоб грати від захисту, а попереду усі сподівання покладалися на Корідзе.
- Саме так і було. Хотіли повністю «засушити» гру і шукали один момент в атаці. Річ у тім, що італійці грали так само і забили зі стандартну. Все ж вважаю, що якість гри у тактичному плані з Італією була вище, але, знову ж таки, я не переглядав цей матч і це мої емоції, які збереглися з того часу. Мені здавалося, що якщо ми пропустимо, то вп’ятьох заб’ємо. Як з’ясувалося, ми не змогли забити у 2003-му вп’ятьох при 0:1, не змогли забити вп’ятьох у 2004-му на чемпіонаті світу з Аргентиною за рахунку 0:0 і не пройшли у півфінал, хоча я був впевнений, що хоча б один гол ми мусимо забити.

- На який результат Ви розраховували на ЧС-2004 після двох срібних фіналів чемпіонатів Європи?
- Мені здавалося, що ми могли обіграти Аргентину, а півфінал… Розумієте, такі матчі, що складаються з однієї гри, чом би й ні? Так, італійці добре грали, але у переможному матчі з Аргентиною вони завдали 11 ударів і забили 7 голів. З однієї гри можна виграти у будь-кого, як «Динамо» у «Бумеранг Інтерв’ю» чи В’єтнам у Бразилії.

- Чи дійсно був у стані збірної конфлікт, який і не дозволив виступити вдаліше на цьому турнірі?
- Це з серії теорії змови. Я не розумію, як можна приїжджати на такий турнір і повністю не викладатися? Коли я граю в Росії, то зіштовхуюся з росіянами, бразильцями, іспанцями, і вони кажуть, що завжди, коли грає збірна України, то вони б’ються. Тому говорити про те, що певні непорозуміння не дозволили нам показати весь свій потенціал – це неправда. На мій погляд ми розвалилися у матчі з Бразилією, коли програли 0:6, а Аргентина їм програла 1:2 з тим же Фалькао. Саме за рахунок різниці забитих-пропущених ми й не пройшли у півфінал.

- В Україні не було підходу до тренування воротарів?
- До мого від’їзду з України тренування у воротарів були двох типів: 1.) вони самі щось придумують; 2.) їм б’ють по воротам і вони виконують ігрові вправи. А мають бути певні навички, які б ти виробляв щодня, щоб у грі ти це робив автоматично. Ситуація у грі змінюється, а у тебе на кожен момент є певне рішення – тоді тебе складно загнати у глухий кут. Іноді кажуть «мертвий м’яч» – як це? «Мертвий м’яч» – це коли тебе немає у воротах, або ж тебе обіграли і б’ють у порожні ворота, та й то, є певні ситуації, де не треба так грати, щоб тебе обігравали. Якщо краще грає воротар, то краще грають і польові гравці, бо їм на тренуваннях важче забити і доводиться щось вигадувати, покращують якість своє гри – це все взаємопов’язано. З того, що я бачив, можу сказати, що Савенко хороший молодий воротар, Ципун, Іваняка брати не буду, бо він лише на два роки молодший за мене, але є номером 1 в Україні. От якби цих молодих хлопців ще й правильно тренували… А якщо б мене правильно тренували раніше? Не в 25, коли мене почали тренувати, а в 20 чи 17 років. Коли йде правильна підготовка, то ти граєш на зовсім іншому рівні. Чому бразильці краще? Тому що вони з дитинства працюють з м’ячем. Чому іспанці краще? Бо вони з дитинства тактично грамотно тренуються і грають. Уся суть у підготовці, не можна вийти і зіграти. В Англії зараз усі плюються, що мовляв немає молодих футболістів і багато легіонерів. А річ-то не в легіонерах, а в тому, що треба приділяти більше часу підготовці молодих кадрів. У Нідерландах цьому приділяється цьому аспекту в декілька разів більше часу, ніж у Англії, а про Україну і Росію я взагалі мовчу. Не даремно ж така кількість футбольних зірок пройшла через нідерландські академії.

- У них завжди була така політика у футболі.
- Я просто впевнений, що в Україні можна таке створити. В Росії і Україні купа талановитих хлопців, просто їх треба правильно виховати. В той же час усі хочуть, щоб збірна добре грала і були «зірки». А як ви хочете? Героїв спорту можна тільки виховати.

- Розкажіть про конфлікт у збірній перед чемпіонатом Європи 2005 року.
- Я поїхав на чемпіонат Європи. Який би конфлікт не був, але є щось за межею, те, що вище за усі розмови. У керівництва «Шахтаря» і АМФУ не склалися стосунки між собою. Кожен для себе вибирає рішення.

- Саме Ви тоді оприлюднили лист гравців.
- Так, я його читав і озвучив, тим не менш, я поїхав на чемпіонат Європи. Я розставив пріоритети.

- Цей конфлікт завадив тому складу збірної «завершити  свій цикл» на ЧЄ у Чехії?
- Думаю, що так, бо такі гравці, як Москвичов, Мансуров, Косенко неабияк допомогли б. Деякі хлопці, які волею долі залишилися без перехідного періоду, хоч і добре зіграли на студентському ЧС, але чемпіонат Європи серед національних збірних порівняно з ним – небо і земля, особливо враховуючи, які студентські збірні туди привозять інші країни, а Україна і Росія привозять напівнаціональні збірні. Виходячи з того складу, що у нас був, ми виглядали гідно. Єдиний випадок, коли ми обіграли збірну Росії в офіційному матчі якраз і стався на цьому чемпіонаті Європи.

- Коли приймали російське громадянство, то не виникало думок, що ще зарано кидати збірну?
- Досі, коли дивлюся як грає збірна України, то кішки шкребуть на душі, а в перший час взагалі не дивився, бо просто не міг. Я вже висловлював свою позицію, коли казав про 2005-й рік. Так, були певні конфлікти, але для мене було принципово поїхати туди, бо ти граєш за свою країну. Потім обставини змінились, і я прийняв російське громадянство і з того часу жодного разу не одягав майку збірної.

- Тому що це заборонено ФІФА.
- Тому що це нечесно…

- Вирішили чимось пожертвувати?
- З іншого боку, як би ти не вчинив, а все одно жалкуватимеш. Я жалкую, бо не зміг себе реалізувати у збірній так, як би того хотів і міг. Зате у мене є досвід гри на найвищому клубному рівні, зміг попрацювати з найкращими тренерами, гравцями, тому мені нема про що шкодувати. Все одно ідеальних ситуацій не буває і чимось треба жертвувати.

- У «Динамо» багато бразильців. Які були стосунки в колективі?
- У нас абсолютно різний менталітет, і ми дуже сильно відрізняємося. Вони завжди на позитиві – співають і веселяться, навіть перед важливими іграми. За рахунок такого ставлення до справи вони і поразки сприймають по іншому, і швидше відходять. Ми в цьому плані набагато серйозніше. Команда – це різні люди, але коли виходить на паркет, то стає єдиним цілим. Вони впевнені, що воротар буде робити свою справу, а я впевнений, що захисники і нападники робитимуть свою. У цьому плані у нас ніколи не виникало проблем, особливо з таким президентом, яким був Костянтин Єрьоменко. Ця людина усе життя була професіоналом найвищого рівня.

- Щось цікаве від них узяли для себе?
- А як же, я спокійно можу підказувати деякі нюанси на полі португальською мовою. Найбільше враження з бразильських гравців на мене справив Вінісіус, хоч і грали з ним лише один сезон, – він взагалі дуже відрізняється від них, якийсь не бразилець чи як. Такий собі оєвропеєний бразилець. На мене спілкування з ним, як на полі, так і за його межами справило велике враження, як з людиною, футзалістом, професіоналом.

- Потім прийшов Густаво і Ви втратили місце основного воротаря.
- Я думаю, що це питання досить спірне. У нас-то і конкуренції особливої не вийшло через те, що я почав сезон, потім травмувався і відновлювався до Нового року. Після Нового року у нас почалася конкуренція, тим паче, що у Тіно Переса така система, що він усім дає можливість грати, а потім на ключові матчі когось обирає. У підсумку було так, що ми грали-грали і на Кубок Росії він поставив Густаво, а мене на Кубок УЄФА. А коли почалося плей-офф чемпіонату, то мені тренер сказав, що я йду з команди, а він надає перевагу тим, хто залишається. Так що конкуренція у нас була з січня по травень.

Далі буде…

Андрій ГУЛІЙ, Sport.ua