Андрій ЧЕРНІЄНКО:«Намагаюся негатив довго в собі не тримати»

Продовжуючи знайомство з МФК «Кардинал-Рівне», вирішили поспілкуватися з одним із новачків колективу в цьому сезоні – Андрієм Чернієнком. Вибір не спонтанний, позаду трошки більше половини ігор регулярного чемпіонату, а Андрій знаходиться в трійці кращих бомбардирів Екстра-ліги, і, звичайно, є кращим бомбардиром команди. Яким ще повинен бути привід для інтерв’ю?

Андрій Чернієнко народився в Чернігові 19 березня 1987 року. За власним бажанням з першого класу розпочав займатися футболом у Чернігівській ДЮСШ. Першим футбольним тренером був Валерій Никифорович Ворона, який і дав хлопчині путівку у футбольне життя. Андрій Чернієнко має вищу освіту. Закінчив Чернігівський державний педагогічний університет за спеціальністю фізичне виховання.

- Трошки більше місяця залишилося до твого дня народження, коли тобі виповниться 26 років. Як для футболіста цілком зрілий вік, але наскільки мені відомо більшість часу ти займався не футзалом, а великим футболом. Як і коли відбулося твоє перетворення з футболіста на футзаліста?
- Сталося це напевно років 6 тому, коли я поїхав на перегляд до київської «Планети-Міст», сподобався тренеру і залишився в команді. А першу гру у вищій лізі за київську команду провів 5 березня 2008 року. «Планета-Міст» приймала «ЛТК» і той матч закінчився внічию – 3:3. Мені допомогли потрапити на перегляд до «Планети-Міст». Спеціально був організований матч між нашими чернігівськими гравцями і командою «Планета-Міст». Ось після цієї гри мене якраз і помітив Анатолій Осадчий. Тиждень був на перегляді, а після цього підписав контракт із київським клубом - новачком вищої ліги.

- Андрію, а в якій команді та в якому чемпіонаті ти грав до цього?
- Захищав кольори команди чемпіонату Чернігівської області - «Полісся» (Добрянка). Клуб виступав у найвищому футбольному дивізіоні Чернігівщини.

- Але повернемося до футзалу. Скільки часу ти провів у «Планеті-Міст»?
- Коли я прийшов у команду, то дограв один сезон і провів повноцінний наступний сезон. Працював, прислухався до порад Анатолія Осадчого, виконував настанови, тобто намагався робити те, що підказував мені тренер. Команда завершила сезон 2008-2009 на 7 місці серед 15 колективів, але на цьому її виступи у футзалі завершилися.

- А якою була твоя подальша доля, після того, як «Планета-Міст» розпалася?
- Після Києва поїхав на перегляд до Севастополя. Команда «ПФС» якраз вийшла до вищої ліги. Там грав мій товариш із Чернігова Олександр Алексєєнко. Він запропонував тренеру мене переглянути і так я опинився в «ПФС». У першому сезоні за цю команду забив 6 голів, а в другому (20010-20011) – 11. Спочатку в Севастополі тренером був Валерій Чалий, згодом його на тренерському містку замінив Сергій Ожегов. А наприкінці Ожегов тренував команду на пару з Олегом Безуглим. На жаль, і ця команда, як і попередня, після двох років перебування у вищій лізі припинила своє існування.

- Як кажуть у таких випадках, що таке не щастить і як із ним боротися. І що ж було далі?
- Команда першої ліги «Меркурій». Мій товариш Віталій Ткачук із Чернівців, який грав разом зі мною у Севастополі, зателефонував мені і запропонував спробувати свої сили  у «Меркурії». Тренер чернівецької команди шукав гравців, запитав у Віталія, а той порадив мене. Приїхав на перегляд та так і залишився там на цілий рік. З нового сезону «Меркурій» планував перейти у вищу лігу, але фінансові проблеми не дозволили це зробити. Одному Сергію Миколайовичу Вернюку було складно фінансувати команду Екстра-ліги, а допомоги більше не було, і тому команда відмовилася від підвищення у класі, а гравцям запропонували: «Хто бажає, шукайте іншу команду».

- Ти далі сам шукав собі черговий клуб, чи знову хтось за тебе замовив слово?
- Сам шукав, і так трапилося, що вийшов на Рівне. Якщо відверто, то одна людина мені порадила, але називати її не буду, багато хто її знає. Але розкривати цю таємницю не хочу.

- Тобі вдалося пограти в вищій лізі і в першій, а зараз ти граєш в Екстра-лізі. Як на твій погляд, різниця між лігами відчутна?
- Якщо порівнювати вищу і Екстра-лігу, то тут різниці я не бачу, лише змінилася назва. А ось із першою лігою різниця колосальна. Скажімо так, в першій лізі є 1-3 команди, маю на увазі попередній сезон, які б могли зараз в Екстра-лізі, ну не поборотися, скажімо, за призові місця, а взяти участь в чемпіонаті. А ось у всіх інших команд рівень дещо нижчий. Тому звісно і рівень самого чемпіонату помітно поступається екстра-ліговому. Хоча якщо взяти минулорічний склад «Меркурія», або «Титан-Зоря», теж дуже хороший склад. АРПІ - хороша команда. Тобто, декілька колективів були дуже хорошого рівня. Недаремно «Титан» пробився до півфіналу Кубку України, це теж про щось говорить. І наша чернівецька команда ледь не здолала львівську «Енергію», трошки не вийшло. Першу гру на виїзді ми програли - 1:3, а в другій перемагаючи 6:3, цей рахунок нас цілком влаштовував, дозволили супернику відквитати два м’ячі і пропустили їх до півфіналу. Рахунок 5:6 львів’ян цілком влаштовував. Повертаючись до запитання, все-таки наголошу, що безумовно рівень гри ліг різниться.

- Кому з тренерів ти завдячуєш, або хто з них допоміг Андрію Чернієнко стати таким, яким він є на сьогодні?
- У першу чергу – це, звичайно, мій перший футбольний тренер Ворона Валерій Никифорович, який мені дав путівку в життя. А після нього, кожний з наступних тренерів зробив свій внесок, доклав певні зусилля, щоб з мене вийшов такий гравець, яким ви мене зараз бачите на майданчику.

- Ти згадав свого першого тренера з футболу, а ваша дитяча команда під його керівництвом мала свої досягнення?
- Одного разу, у своїй віковій групі, ми вийшли до плей-офф, де поступилися здається львівським «Карпатам» за право виходу до вісімки кращих юнацьких команд України. Ця поразка нам коштувала місця в пульці за участю 8 кращих команд 1987 року народження. Взагалі в нас тоді була сильна група, до неї входило навіть кілька київських команд. Але нам таки вдалося пробитися в плей-офф. На превеликий жаль поступилися «Карпатам» у серії післяматчевих пенальті, а основний час закінчився з рахунком – 1:1, як дома, так і на виїзді.

- Тобі довелося пограти в кількох командах. А в якій із них ти почував себе комфортніше?
- Скрізь почував себе добре. Не можу сказати, що десь було краще, а десь гірше. Загалом, скрізь однаково.

- А які з матчів тобі найбільше запам’яталися і в складі якої команди?
- До таких у першу чергу відніс би свій дебютний матч у Києві в вищій лізі за «Планету-Міст» проти луганчан. Правда я тоді зіграв не багато, лише кілька змін. Ми тоді перемагали 3:0, а в підсумку зіграли внічию – 3:3. Причому лише за кілька секунд до фінального свистка пропустили третій гол, якщо не помиляюся забив його нам Журба. Сергій зараз захищає кольори харківського «Локомотиву».

Також запам’ятався матч, в якому забив свій перший гол у футзалі. Гра відбулася 8 травня в Одесі. Ми тоді, правда, поступилися «Марріону» - 1:3. Хоча гра складалася для нас непогано. Пропустивши на 4-й хвилині, на 19-й я зрівняв рахунок, і на перерву команди пішли за нічиєї. Але втримати її не вдалося. На останній хвилині господарі спочатку вийшли вперед, граючи в п’ятьох, а згодом, коли ми кинулися відігруватися, підловили нас на контратаці. Це ще коли грав за «Планету-Міст». А так всі матчі пам’ятаю.

- А який із голів був дещо незвичним, якщо можна так висловитися?
- Напевно до таких можна віднести гол забитий 23 грудня 2012 року в Хмельницькому. На 10-й хвилині Олександр Вершинін зробив мені передачу, яку я замкнув ударом голови. У тому матчі зі «Спортлідером+» я забив ще один гол, а ми здобули загальну перемогу з рахунком 3:0. Чому виділив якраз цей гол, тому що в футзалі головою забивають дуже рідко. Так сталося, що після мого удару головою м’яч залетів у сітку. А загалом нічого особливого, всі інші голи пам’ятні, як голи.

- Ти зараз серед кращих бомбардирів Екстра-ліги і головний голеадор МФК «Кардинал-Рівне». Завдяки чому це вдається, адже раніше ти не був надто помітний в бомбардирському середовищі?
- Так вийшло. Просто хлопці роблять свою справу, віддають хороші передачі, після яких мені залишається лише підставити ногу, або голову, як у Хмельницькому.

- А що приємніше? Відзначитися самому чи зробити вирішальну передачу?
- І самому забити і передачу віддати. Головне, щоб це було складовою нашого загального успіху і приносило перемоги. А заб’ю я, чи це зробить мій партнер по команді - великої різниці не має.

- У тебе ніколи не виникало бажання закинути футбол після невдалих матчів?
- Ні, такого бажання в мене ще ніколи не було. Навпаки, після невдач виникає палке бажання вийти на майданчик і довести, що це було лише випадковістю і щоб таке більше не повторювалося. Тому думок стосовно завершення футбольної кар’єри в мене поки що не виникало. Вважаю, що для цього я ще молодий.

- Ти швидко відходиш після поразок? Чи для цього потрібно кілька днів?
- Ну, кілька днів це звичайно забагато, а ось посидіти обдумати гру - потрібно. Спочатку треба проаналізувати попередню гру, а тоді вже переходити до наступного матчу і вже тоді намагатися забути невдалу гру. Взагалі після кожного матчу намагаюся подумки провести аналіз, хороше залишити, а негативного, навпаки, позбутися, викинути з голови, забути, щоб у подальшому виправити. І лише після цього налаштовуюсь на наступну гру. Довго в собі негатив намагаюся не тримати.

- Ти вже провів півсезону в Рівному. Вважаєш, що адаптувався, чи ще не зовсім?
- Як на мене, то адаптація вже давно минула. Цією четвіркою граємо з початку сезону, тому вже добре розуміємо один одного.

- З ким потоваришувався в команді? Ви зустрічаєтесь сім’ями, відмічаєте спільно свята?
- Взагалі дружні відносин з усіма в команді. Буває, що зустрічаємося сім’ями. Ходимо в гості один до одного. Цього року був мій перший Новий рік, який я святкував не дома, а залишився в Рівному. Зазвичай, я завжди святкував Новий рік у Чернігові. А ось цей Новий рік відсвяткував у Рівному спільно з сім’єю Мар’яна Маринюка. Так вже цього року вийшло. Вони були в нас у гостях. Компанія підібралася чудова. Діти собі розважалися, ми собі. Їли салати, дивилися вітання Президента, а потім новорічні програми. Загалом весело провели час.

- Ти обрав футбол своїм видом спорту. Любов до спорту перейшла тобі в спадщину чи ні? Твої батьки спортом займалися?
- Мій тато займався спортом – і футболом, і легкою атлетикою. У футбол грав на рівні чемпіонату області. Мав певні здобутки в легкій атлетиці, правда я надто цим не цікавився, тому важко щось повідомити більш детально. А мама спортсменкою не була.

- Напевно твій тато спостерігав за грою сина, якщо сам у минулому був футболістом?
- Звичайно. Коли я грав ще у футбол, то намагався не пропускати жодного матчу. Відвідував по можливості і футзальні ігри. Так, коли «Планета-Міст» приймала своїх суперників у Броварах і була можливість, на матчі з моєю участю приїжджали підтримати не лише батьки, а й мої друзі. Тобто підтримка була завжди.

- Ти одружений, а як ви познайомилися з дружиною?
- Взагалі то – це була моя одногрупниця. Оля на любительському рівні займалася біатлоном. Наші стосунки зав’язалися, коли ми вже були старшокурсниками, а одружилися ми 7-го лютого. Днями святкуватимемо 4 роки спільного життя. Виховуємо дочку, яку звати Аня, їй уже 3,5 роки.

- Не збираєшся доньку зробити футболісткою?
- Футболісткою, то однозначно, що ні. А ось якщо в неї буде бажання займатися спортом, то я заперечувати не буду.

- Ще не міркував над видом спорту?
- Думаю про гімнастику, щось в цьому плані. Але взагалі більше схилятимуся до того, що їй припаде до душі.

- Тобі доводилося жити самостійно, тому ти напевно вмієш готувати?
- Так, вмію.

- І які страви в твоєму меню?
- Так, нічого особливого. Можу і перше зварити і друге приготувати. Люблю робити салати, правда особливо не експериментую. Стандартний набір продуктів і найбільш відомі салати. А взагалі я особливо не примхливий, їм усе, що приготує моя дружина.

- Чим займаєшся у вільний час?
- Загалом, вільний час присвячую сім’ї. Займаюся з дочкою, намагаюся більше приділяти їй часу, гуляти з нею, бавитися.

- А відпустку, як проводиш?
- Взагалі-то, як вийде. По можливості стараємося з’їздити на море в Севастополь, адже там залишилися друзі, знайомі. Тому влітку за нагоди відправляємося до Севастополя, там завжди нам є де зупинитися.

- Маєш хобі?
- Захоплююсь усіма видами спорту. Маю на увазі, як вболівальник, але найбільше, звичайно, цікавлюсь футболом і футзалом.

- Яким фільмам віддаєш перевагу?
- Подобаються комедії, переглядаю також і серіали. З останніх назвав би «Інтерни». Тобто більше подобається комедійно-розважальний жанр.

- Меломан чи ні?
- Музику слухаю в залежності від настрою. Який настрій, таку музику і слухаю, тому виокремити щось складно.

- Традиційно на завершення розмови всім задаю схоже запитання. Ти вже піднявся на певну сходинку у футзальній ієрархії, що порадиш тим, хто лише бажає цього досягти?
- Як на мене, перш за все повинно бути величезне бажання, а по-друге, треба працювати, працювати і ще раз працювати. Потрібно плідно і зосереджено підходити до тренувань, відпрацьовувати все до дрібниць. Як я вже казав, наполегливо працювати, вірити в себе і прагнути до своєї мети, тоді все задумане вийде.

- Дякую за таке детальне інтерв’ю та бажаю тобі нових перемог і здобутків. Окрім того, хочу привітати тебе і твою дружину Ольгу з черговою річницею вашого сімейного життя і побажати вам любові, радості та родинного благополуччя!

Юрій РАЧКОВСЬКИЙ, спеціально для Sport.ua