Максим Калиниченко: «Моя зачіска – заслуга дружини. А я так собі, звичайний тюхтій...»

Вихованець харківського футболу, грав у “Дніпрі” та молодіжній збірній України. У московському “Спартаку” Максим здобув звання чемпіона Росії і любов фанатів, хоча у складі національної збірної України Калиниченко виходив переважно на заміну.

Останнім часом Максим Калиниченко втратив постійне місце й у складі “народної команди” Росії, проте іноді на полі йому вдається створювати справжні шедеври. Досі згадують, як торік, вийшовши на заміну вже в компенсований арбітром час, Калиниченко відразу побіг пробивати штрафний удар і першим дотиком до м’яча забив красень-гол. Додатковий поштовх його популярності надав німецький Мундіаль. Розгромний поєдинок з Іспанією Максим пропустив, але у матчі з Саудівською Аравією Олег Блохін кинув його в бій. Лівий півзахисник не підвів, забивши гол і віддавши дві гольові передачі (Андрію Русолу з кутового, та Андрію Шевченку – зі штрафного), його визнали найкращим футболістом матчу.

Після цього новини про Калиниченка “затероризували” електронні ЗМІ. Клуби, які хотіли його придбати, рахувалися десятками – від англійського “Манчестер Юнайтеда”, португальської “Бенфіки” та італійських ґрандів – до іспанського “Реала”. Втім гендиректор “Спартака” Сергій Шавло – відомий футболіст “червоно-білих” часів Костянтина Бєскова – залишався незворушним: “Жодних пропозицій стосовно Калиниченка до нас не надходило...”. Після повернення до Москви Максим ще жодного разу не з’явився на полі, лише відбивався від атак журналістів. Зауважу, що спілкуватися із спартаківцем – неабияке задоволення. Він не лізе за словом до кишені, а характерну московську говірку часто розбавляє жартами.

- Максиме, чи справді ти вже відмовляєшся коментувати чутки про свій ймовірний перехід в іншу команду?

- Так, чуток більше, ніж мені хотілося б. На сьогодні моє майбутнє оповите туманом. Я хотів би залишитися в “Спартаку”, але коли щось не складеться – ні від чого зарікатися не буду... Але всі пропозиції вирішуватиму лише тоді, коли мене виставить на трансфер “Спартак”.

- Після останнього матчу російського чемпіонату наставник “Спартака” Володимир Федотов заявив: “Калиниченко з’явиться на полі лише тоді, коли набере форму”...

- Це прерогатива тренера – кого випускати на поле. Я намагаюсь нікуди не лізти і свою думку тримати при собі.

- На чемпіонаті світу збірна України дійшла до чвертьфіналу. Особисто для тебе турнір був успішним?

- Безумовно, найбільш яскравим для мене видався матч з Саудівською Аравією. Але навіть один успішний матч на чемпіонаті світу може позитивно вплинути на всю подальшу кар’єру футболіста. Вважаю, що у Німеччині я зіграв на високому рівні. Тож від похвал відхрещуватися не буду (сміється).

- Як ти почувався, коли під час чемпіонату світу навколо твого імені роїлися чутки про зацікавленість тобою європейськими клубними ґрандами?

- Я дізнавався про це лише з газет і телефонних розмов з друзями. Намагався бути спокійним, бо особисто до мене ніхто з пропозиціями не звертався. Щодо “МЮ”, то тут взагалі курйоз – хтось із футбольних агентів закинув на гостьову сторінку англійського клубу тему: “Чи потрібен нам Калиниченко?” З цього все й почалося...

- Чи був в України шанс перемогти майбутніх чемпіонів світу у чвертьфіналі?

- Італія заслужила звання найсильнішої команди світу. Дуже грамотна команда, яка все робила на полі раціонально, за власним сценарієм. Мені здалося, що після матчу італійці навіть не спітніли...

Але якщо б нам вдалося (і мені особисто) зрівняти рахунок на початку другого тайму – то ми б ще подивилися, хто б виграв.

- Не прокручуєш у пам’яті момент, коли м’яч від твого удару ледь не залетів у ворота Буффона?

- Не брехатиму – цей удар мені не сниться. Хіба нагадують про це журналісти.

- Збірна України в середині серпня збереться на тренувальний збір напередодні спарингу з Азербайджаном. Хтось з тренерів збірної вже спілкувався з тобою?

- Наразі ні. Та й ранувато ще, думаю. Але з радістю прийму запрошення пограти за збірну.

- На команду Олега Блохіна чекало тріумфальне повернення додому, а тобі вдалося побувати на батьківщині – у Харкові. Відчув, як змінилося ставлення людей до тебе?

- Змінилося насамперед в Україні: проходу мені не давали. Але я усвідомлюю, що це був загальноукраїнський футбольний бум. Країна могла пишатися своєю збірною, і так ставилися не лише до мене, а до кожного “збірника”. В Москві – все залишилося по-старому. Єдине, увага журналістів до моєї скромної персони зросла в кількадесят разів.

А поїздка додому – це можливість зустрітися з батьками, сім’єю. Дружина не їздила до Німеччини, а відпочивала з шестирічною Сашенькою на морі. Донечці привіз з Мундіалю-2006 силу-силенну талісманчиків – левенят Голео. Вона їх роздарувала потім друзям. Боюся, що й для себе вже нічого не залишила.

- А чому сім’ю не взяв на чемпіонат? Тобі, як і Олександру Шовковському, спокійніше, коли рідні не спостерігають за твоєю грою на стадіоні?

- Ні, просто ми ще раніше так розпланували літо.

- В Україні зараз стала модною твоя зачіска, через яку фани “Спартака” прозвали тебе “Калина крашений”. Багато жінок, які до цього навіть не знали, скільки футболістів бігають на полі, стали твоїми фанатками.

- Відверто кажучи, не знав про “Калину крашеного” (сміється). Якісь професійні поради модницям я дати не можу – нехай звертаються до перукарів. Звісно, це не мій натуральний колір волосся – я шатен. Мені роблять мелірування і волосся підфарбовують. Раніше я на такі речі не звертав увагу, але потім зрозумів, що іноді варто змінюватися. Моя зачіска - це ініціатива дружини, а я так собі, звичайний тюхтій (сміється)...

Михайло РОМАНЯК, Високий замок